Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 21.06.2021 року у справі №572/2248/20

Постанова

Іменем України

06 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 572/2248/20

провадження № 61-9639св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 05 травня 2021 року у складі колегії суддів: Гордійчук С. О., Боймиструк С. В., Шимків С. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, в якому просила визнати спільною сумісною власністю подружжя житловий будинок з господарськими приміщеннями, вбудованим магазином, розташовані по АДРЕСА_1, та визнати за нею право особистої приватної власності на 1/2 частину вказаного домоволодіння, виходячи з принципу рівності часток.

Заочним рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 02 лютого 2021 року у складі судді Березень Ю. В. в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивач не довела обставин, на які вона посилалася в обґрунтування своїх вимог, показання свідків неповно відображають факт збереження сторонами сім'ї після розірвання шлюбу. Крім того, ОСОБА_1 пропущена позовна давність, яка у спорі про поділ майна подружжя може застосовуватися судом без заяви сторони відповідача.

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 31 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 02 лютого 2021 року залишено без руху та надано п'ятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків, а саме - заявнику слід було доплатити судовий збір у сумі 14 446,70 грн або надати суду інформацію щодо дійсної вартості спірного майна на момент подачі позову з належними доказами сплати судового збору у встановленому законом розмірі.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що за відсутності доказів дійсної вартості спірного майна неможливо визначити точний розмір судового збору, який необхідно сплатити заявнику за подання апеляційної скарги. Отже, в даному випадку слід виходити з максимальної ставки судового збору, яка згідно з положеннями статті 4 Закону України "Про судовий збір" становить 15 765 грн.

Оскільки ОСОБА_1 сплатила судовий збір в розмірі 1 318,30 грн, то їй необхідно доплатити 14 446,70 грн (15 765 грн - 1 318,30 грн).

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 05 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 02 лютого 2021 року постановлено вважати неподаною і повернути заявнику.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що надіслана заявнику копія ухвали про залишення апеляційної скарги без руху була повернена поштою з посиланням на відсутність адресата. Проте сам лише факт неотримання заявником поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належними адресами та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки це зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони, яка надала суду адресу для направлення кореспонденції, вказавши її в апеляційній скарзі. Таким чином, ОСОБА_1 не виконано вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, не сплачено судовий збір у встановленому законодавством порядку та розмірі.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У червні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу Рівненського апеляційного суду від 05 травня 2021 року та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення цим судом норм процесуального права.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених абзацом 2 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказала, що вона не отримувала ухвали Рівненського апеляційного суду від 31 березня 2021 року про залишення апеляційної скарги без руху, у зв'язку з чим була позбавлена можливості своєчасно усунути недоліки апеляційної скарги, зазначені в ухвалі суду. Вона постійно була вдома та не змінювала адреси свого проживання, що свідчить про неякісну роботу працівників поштового зв'язку.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 15 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Сарненського районного суду Рівненської області.

01 липня 2021 року справа № 572/2248/20 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 27 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема ухвали суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги.

Згідно з абзацом 2 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частинами 1 , 2 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Вказаним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції").

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).

Апеляційна скарга за формою і змістом повинна відповідати вимогам статті 356 ЦПК України, відповідно до пункту 3 частини четвертої якої до апеляційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Згідно з частиною 2 статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених частиною 2 статті 357 ЦПК України, застосовуються положення частиною 2 статті 357 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 -3 статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у частин 1 -3 статті 185 ЦПК України, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені частин 1 -3 статті 185 ЦПК України, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Встановлено, що у березні 2021 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на заочне рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 02 лютого 2021 року.

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 31 березня 2021 року апеляційну скаргу залишено без руху та надано п'ятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків, а саме - заявнику слід було доплатити судовий збір у сумі 14 446,70 грн або надати суду інформацію щодо дійсної вартості спірного майна на момент подачі позову з належними доказами сплати судового збору у встановленому законом розмірі.

Судове рішення було направлено апеляційним судом на адресу, яку ОСОБА_1 зазначила в апеляційній скарзі, а саме: АДРЕСА_2. Поштове відправлення повернулося до апеляційного суду з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою", тобто не вручено адресату з незалежних від суду причин.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Повертаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 як неподану, апеляційний суд виходив з того, що у наданий судом строк недоліки апеляційної скарги не усунуті, ухвала від 31 березня 2021 року про залишення апеляційної скарги без руху повернулася з відміткою пошти - "адресат відсутній за вказаною адресою", що не може вважатися поважною причиною невиконання заявником ухвали суду.

Верховний Суд не погоджується з цим висновком з огляду на таке.

У постановах від 18 грудня 2019 року у справі № 753/12496/18 (провадження № 61-4961св19), від 01 липня 2020 року у справі № 216/5341/14-ц (провадження № 61-25996св18), від 13 січня 2021 року у справі № 199/7620/19 (провадження № 61-12590св20), на які суд апеляційної інстанції послався в оскаржуваному судовому рішенні, Верховний Суд дійшов таких висновків:

За загальним правилом повернення надісланої кореспонденції до суду з вказівкою причини повернення "за закінченням терміну зберігання" не є доказом належного інформування відповідача, а також не може беззаперечно свідчити про його відмову від одержання кореспонденції чи про його незнаходження за адресою, повідомленою суду.

В той же час, відповідно до частини 1 статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання процесуальні документи надсилаються учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважаються доставленими, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина 1 статті 44 ЦПК України).

За змістом пунктів 116,117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема закінчення встановленого строку зберігання.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Таким чином, сам лише факт неотримання заявником поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належними адресами та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки це зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надала суду таку адресу для направлення кореспонденції, вказавши її в апеляційній скарзі.

Разом з тим у вищезгаданих справах суди апеляційної інстанції декілька разів (два і більше) направляли заявникам та їх представникам копії ухвал про залишення апеляційної скарги без руху. При цьому заявники тривалий час (більше п'яти місяців) не виявляли жодного інтересу до розгляду їх апеляційних скарг.

Тобто у вказаних справах апеляційні суди здійснили необхідні та достатні дії, передбачені ЦПК України, для вручення копій ухвал про залишення апеляційної скарги без руху, в той час як процесуальна поведінка заявників свідчила про відсутність зацікавленості в розгляді їх апеляційних скарг, з чим погодився Верховний Суд.

В цій же справі апеляційний суд не здійснив усіх передбачених законом дій для забезпечення особі права на апеляційний перегляд судового рішення, зокрема після повернення поштової кореспонденції з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою" суд міг постановити ухвалу, якою продовжити строк для усунення недоліків апеляційної скарги, надіславши одночасно попередню ухвалу на адресу заявника, яка зазначена нею при зверненні з апеляційною скаргою, а також вжити інших заходів (надіслати копію ухвали про залишення апеляційної скарги без руху на зазначену в цій скарзі адресу представника ОСОБА_1 - адвоката Баленка Р. В. чи зв'язатися з ними за допомогою засобів зв'язку) до належного повідомлення скаржника про судову кореспонденцію, передбачених статтями 130, 131 ЦПК України (див. постанову Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 521/21388/19, провадження № 61-15990св20).

За змістом статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовим висновком, сформульованим Конституційним Судом України, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення від 30 січня 2003 року у справі № 3-рп/2003). Отже, право на апеляційне оскарження судових рішень в контексті положень частин 1 та 2 статті 55, пункту 8 частини 3 статті 129 Конституції України є складовою права кожного на звернення до суду.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина 1 статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді "Верховенство права", схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, місто Венеція, 25-26 березня 2011 року).

ЄСПЛ у справі "Воловік проти України" (рішення від 06 грудня 2007 року) зазначив, що якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов'язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду.

Апеляційний суд в цій справі порушив вищенаведені вимоги закону та викладені в рішеннях ЄСПЛ загальні засади судочинства стосовно права особи на доступ до суду й обґрунтованості судового рішення, у зв'язку з чим дійшов передчасного висновку про визнання неподаною і повернення апеляційної скарги.

Частиною 4 статті 406 та частиною 6 статті 411 ЦПК України передбачено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Оскаржувана ухвала апеляційного суду постановлена з порушенням вищенаведених норм процесуального права та перешкоджає подальшому провадженню у справі.

У зв'язку з допущеними апеляційним судом порушеннями норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, оскаржуване судове рішення необхідно скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Рівненського апеляційного суду від 05 травня 2021 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В.

А. Стрільчук