Історія справи

Постанова

Іменем України

22 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 463/732/17-ц

провадження № 61-35733 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - Всеукраїнська громадська організація інвалідів «Українське товариство глухих»;

представники позивача: Габдулов РусланРадикович, Безбородько Тарас Миколайович;

відповідач - ОСОБА_6;

представник відповідача - ОСОБА_7;

особа, яка подала касаційну скаргу - ОСОБА_8,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_8 на ухвалу апеляційного суду Львівської області від 03 квітня 2018 року у складі судді Бойко С. М.,

ВСТАНОВИВ :

У лютому 2017 року Всеукраїнська громадська організація інвалідів «Українське товариство глухих» (далі - ВГОІ «Українське товариство глухих») звернулась до суду з позовом, який був уточнений, до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором позики та розірвання правочину.

Позовна заява мотивована тим, що 07 червня 2007 року між українським товариством глухих і ОСОБА_6 укладено договір «Про надання безвідсоткової позики за рахунок коштів централізованого бюджету українського товариства глухих», за умовами якого відповідач отримав безвідсоткову позику у розмірі 250 тис. грн для придбання квартири з кінцевим терміном повернення не пізніше 30 червня 2017 року.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов зазначеного договору за період з жовтеня 2013 року по жовтень 2016 року, яка складає

224 тис. грн основного боргу, індекс інфляції - 71 737 грн 50 коп., 3% річних - 10 209 грн 29 коп., процентів - 64 382 грн 34 коп, а також за період з

01 листопада 2016 року по 30 листопада 2017 року заборгованість складає: індекс інфляції - 6 496 грн, 3% річних - 7 272 грн 33 коп. та процентів -

32 154 грн 74 коп, які ВГОІ «Українське товариство глухих» просило стягнути з ОСОБА_6 та розірвати договір «Про надання безвідсоткової позики за рахунок коштів централізованого бюджету українського товариства глухих».

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 12 квітня 2017 року клопотання ВГОІ «Українське товариство глухих» про застосування заходів забезпечення позову задоволено частково.

На забезпечення позовних вимог ВГОІ «Українське товариство глухих»до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості до вирішення спору по суті - накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1, (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 891758746115), що належить ОСОБА_6 на праві приватної власності.

У задоволенні решти клопотання відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивовано тим, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, тому наявні передбачені законом підстави для застосування заходів забезпечення позову щодо накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1, яке належить відповідачу на праві приватної власності. Також, суд першої інстанції зазначив, що оскільки арешт нерухомого майна за своєю суттю є тимчасовим позбавлення власника можливості відчужувати певне майно, а тому, накладення додаткового способу у виді заборони відчужувати нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 у тій чи іншій формі є недоцільним.

ОСОБА_8 подала апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції

від 12 квітня 2017 року.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 03 квітня 2018 року у прийнятті апеляційної скарги ОСОБА_8на ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 12 квітня 2017 року у справі за позовом Всеукраїнської громадської організації інвалідів «Українське товариство глухих» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості, відмовлено.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскарженою ухвалою суду першої інстанції питання про права та інтереси ОСОБА_8

не вирішувались, а тому вона не має передбаченого частиною першою статті 352 ЦПК України права на апеляційне скарження.

У червні 2018 року ОСОБА_8 подала до Верховного Суду касаційну скаргу,

у якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить судове рішення скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки суду апеляційної інстанції про те, що ухвала суду першої інстанції щодо накладення арешту на квартиру, яка на праві власності належить відповідачу у справі, не порушує права та обов'язки ОСОБА_8 є помилковими. Судом апеляційної інстанції не взято до уваги, що квартира, на яку накладено арешт, набута ОСОБА_6 та ОСОБА_10 за час перебування у шлюбі, а тому належить їм на праві спільної сумісної власності подружжя. Та обставина, що квартира зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_6, не скасовує презумпцію спільної сумісної власності подружжя на майно, що було набуте ними за час шлюбу.

У вересні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Аналогічна за змістом норма містилась і у статті 292 ЦПК України у редакції, чинній на момент постановлення ухвали суду першої інстанції від 12 квітня 2017 року.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 8 постанови

від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», при поданні апеляційної скарги особою, яка не має передбаченого статтею 292 ЦПК України 2004 року права на апеляційне оскарження, у тому числі особою, яка не брала участі у справі, про права та обов'язки якої суд першої інстанції питання не вирішував, подання скарги на ухвалу суду, що не підлягає апеляційному оскарженню, суддя-доповідач відповідно до цієї норми та частини третьої статті 297 ЦПК України 2004 року постановляє ухвалу про відмову в прийнятті апеляційної скарги. Якщо зазначені обставини будуть встановлені після прийняття апеляційної скарги до розгляду, апеляційний суд постановляє ухвалу про закриття апеляційного провадження у справі за такою скаргою.

Системний аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що особи, які не брали участі у справі, мають право на апеляційне оскарження лише за умови, що суд вирішив питання про їх права та обов'язки.

Постановляючи ухвалу про відмову у прийнятті апеляційної скарги

ОСОБА_8, суд апеляційної інстанції вірно виходив з того, що апеляційна скарга подана особою, яка не брала участі у справі і про права та обов'язки якої суд першої інстанції питання не вирішував.

Оскаржити ухвалу суду про забезпечення позову чи просити скасувати заходи забезпечення позову може лише учасник справи (частина перша статті 158 ЦПК України), а ОСОБА_8не була і не є стороною у справі за позовом ВГОІ «Українське товариство глухихдо ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором позики та розірвання правочину.

Проте, особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (частина перша статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).

Інші доводи касаційної скарги висновку суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_8 залишити без задоволення.

Ухвалу апеляційного суду Львівської області від 03 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник

Ю. В. Черняк