Постанова

Іменем України

22 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 280/82/18

провадження № 61-6472св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р.

А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 03 березня 2020 року у складі колегії суддів: Миніч Т. І., Трояновської Г. С., Павицької Т. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області (далі - УВД ФСС України у Житомирській області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2, про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позовну заяву мотивовано тим, що з 09 квітня 2001 року вона перебувала у трудових відносинах з відповідачем, з 01 серпня 2017 року обіймала посаду головного спеціаліста з обліку страхувальників відділу обліку страхувальників, страхових виплат та медико-соціальних послуг, профілактики виробничого травматизму Коростишівського відділення УВД ФСС від нещасних випадків у Коростишівському районі.

26 жовтня 2017 року вона отримала попередження про зміни в організації виробництва і праці, зміни істотних умов праці, зокрема, про зміну системи оплати та стимулювання праці, розміру посадового окладу, зміну найменування посади, які вступлять в дію з 01 січня 2018 року, та про можливе майбутнє звільнення.

20 грудня 2017 року вона отримала повідомлення про те, що посада, яку вона обіймає, скорочується, вакантні посади відповідно до її фаху відсутні. У зв'язку з цим вона підлягає звільненню 29 грудня 2017 року згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України.

22 грудня 2017 року позивач отримала наказ від 19 грудня 2017 року про звільнення з посади з 29 грудня 2017 року у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України.

Посилається на те, що при її звільненні не були дотримані встановлені законодавством гарантії прав працівників та вимоги до процедури такого звільнення, а саме: пункти 3 та 10 частини 2 статті 42, стаття 49-2 КЗпП України.

Крім того, наголошує на тому, що її звільнення відбулось без отримання згоди профспілкового органу.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ про її звільнення від 19 грудня 2017 року;

- поновити її на роботі на посаді головного спеціаліста з обліку страхувальників відділу обліку страхувальників, страхових виплат та медико-соціальних послуг, профілактики виробничого травматизму Коростишівського відділення УВД ФСС України у Житомирській області;

- стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області

від 16 квітня 2018 року у складі судді Василенка Р. О. позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ виконуючого обов'язки начальника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Житомирській області ОСОБА_2 від 19 грудня 2017 року № 423-к про звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста з обліку страхувальників відділу обліку страхувальників, страхових виплат та медико-соціальних послуг, профілактики виробничого травматизму Коростишівського відділення УВД ФСС України у Житомирській області.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста з обліку страхувальників відділу обліку страхувальників, страхових виплат та медико-соціальних послуг, профілактики виробничого травматизму Коростишівського відділення УВД ФСС України у Житомирській області з 30 грудня 2017 року.

Стягнуто з УВД ФСС України у Житомирській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 грудня 2017 року до дня постановлення рішення у розмірі 38 000,16 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та в межах виплати платежу за один місяць середнього заробітку в розмірі 11 083,38
грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач не повідомив належним чином позивача про її звільнення за два місяці у зв'язку зі скороченням чисельності штату працівників згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України, що вказує на наявність правових підстав для визнання наказу про звільнення незаконним, скасування його та поновлення ОСОБА_1 на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до статті 235 КЗпП України.

Постановою Апеляційного суду Житомирської області від 10 вересня

2018 року апеляційну скаргу УВД ФСС України у Житомирській області задоволено частково. Рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 16 квітня 2018 року скасовано, ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста з обліку страхувальників відділу обліку страхувальників, страхових виплат та медико-соціальних послуг, профілактики виробничого травматизму Коростишівського відділення УВД ФСС України у Житомирській області з 29 грудня 2017 року на 20 лютого 2018 року.

Стягнуто з УВД ФСС України у Житомирській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 02 січня до 20 лютого 2018 року в розмірі 18 472,30 грн, а на користь держави - судовий збір в розмірі 1 409,60

грн. У задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що про наступне звільнення у зв'язку із скороченням посади (штату працівників) позивача було попереджено лише 20 грудня 2017 року, і саме з цього часу почався перебіг двомісячного строку персонального попередження працівника про наступне звільнення за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, який передбачений частиною 1 статті 49-2 КЗпП України.

Постановою Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Постанову Апеляційного суду Житомирської області від 10 вересня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанову суду касаційної інстанції мотивовано тим, що апеляційний суд залишив поза увагою той факт, що звільнення працівника за пунктом 1 статті 40 КЗпП України вважається таким, що здійснено з дотриманням норм трудового законодавства, зокрема, у тому разі, коли працівникові було запропоновано всі вакантні посади, які з'явилися на підприємстві і які існували на день звільнення працівника.

Зміст постанови суду апеляційної інстанції не свідчить про дослідження судом апеляційної інстанції штатного розпису з моменту отримання позивачем попередження - 20 грудня 2017 року, наявність вакантних посад на день звільнення позивача, а саме - 20 лютого 2018 року та відмову позивача від всіх вакансій, що існували на підприємстві.

Крім того, суд апеляційної інстанції не дав належної оцінки тій обставині, що в період дії попередження позивача про майбутнє звільнення за пунктом 1 статі 40 КЗпП України мало місце призначення двох працівників.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 03 березня 2020 рокуапеляційну скаргу УВД ФСС України у Житомирській області задоволено частково, рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 16 квітня 2018 року скасовано, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади начальника головного спеціаліста з обліку страхувальників відділу обліку страхувальників, страхових виплат та медико-соціальних послуг, профілактики виробничого травматизму Коростишівського відділення УВД ФСС України у Житомирській області з 29 грудня 2017 року на 20 лютого 2018 року.

Стягнуто з УВД ФСС України у Житомирській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 20 145,30 грн.

У іншій частині вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що після ознайомлення ОСОБА_1 з повідомленням про її звільнення 29 грудня 2017 року згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України відповідач прийняв на роботу ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за строковим трудовим договором.

При цьому встановлено, що посаду страхового експерта з охорони праці, на яку було призначено ОСОБА_5, за кваліфікаційними вимогами позивач не могла обіймати через відсутність спеціальної освіти та відповідного посвідчення.

Оскільки доказів про наявність у відповідача вакантних посад сторони не надали, доводи позивача про невиконання роботодавцем обов'язку, передбаченого частиною 2 статті 40 КЗпП України, є необґрунтованими.

Штатну чисельність працівників УВД ФСС України у Житомирській області з 01 січня 2018 року скорочено з 75 до 49 штатних одиниць, а у Коростишівському відділенні, в якому працювала позивач, - з 10 до 6.

Відділ з обліку страхувальників, страхових виплат та медико-соціальних послуг, профілактики виробничого травматизму Коростишівського відділення УВД ФСС України у Житомирській області, в якому на посаді головного спеціаліста працювала позивач, з 01 січня 2018 року ліквідовано, а посади скорочено.

Переважне право на залишення працівника на роботі враховується лише у разі скорочення однорідних професій та посад. У даному випадку мало місце скорочення посади головного спеціаліста з обліку страхувальників відділу обліку страхувальників, страхових виплат та медико-соціальних послуг, профілактики виробничого травматизму, яка була єдиною в установі.

Водночас, апеляційним судом встановлено порушення відповідачем обов'язку щодо повідомлення позивача про майбутнє звільнення за два місяці, яке необхідно рахувати з моменту отримання ОСОБА_1 20 грудня 2017 року повідомлення про скорочення посади, яку вона обіймає. У зв'язку з цим вона підлягає звільненню 20 лютого 2018 року згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України.

Оскільки суд апеляційної інстанції змінив дату звільнення ОСОБА_1, то стягнення на її користь з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу необхідно рахувати з 02 січня 2018 року до 20 лютого 2018 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

02 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Житомирського апеляційного суду від 03 березня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що при звільненні ОСОБА_1 відповідач порушив вимоги пунктів 3 та 10 частини 2 статті 42, а також статті 49-2 КЗпП України.

Апеляційний суд порушив процедуру з'ясування обставин справи та дослідження доказів, визначену статтями 227, 228, 229, 235 та 241 ЦПК України, зокрема, під час вирішення питання про наявність у відповідача на момент звільнення позивача вакантних посад та чи були запропоновані такі посади позивачу. Також не з'ясовано, чи було у позивача переважне право на залишення на роботі відповідно до вимог статті 42 КЗпП України.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 03 березня 2020 року, витребувано з Коростишівського районного суду Житомирської області цивільну справу № 280/82/18.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у червні 2020 року, УВД ФСС України у Житомирській області заперечувало проти доводів ОСОБА_1, а оскаржувану постанову апеляційного суду вважало законною та обґрунтованою.

Фактичні обставини, встановлені судами

З 09 квітня 2001 року ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з УВД ФСС України у Житомирській області.

З 01 серпня 2017 року ОСОБА_1 в порядку переведення було прийнято на посаду головного спеціаліста з обліку страхувальників відділу обліку страхувальників, страхових виплат та медико-соціальних послуг, профілактики виробничого травматизму Коростишівського відділення УВД ФСС від нещасних випадків у Коростишівському районі.

26 жовтня 2017 року ОСОБА_1 отримала попередження про зміни в організації виробництва і праці, зміни істотних умов праці, зокрема про зміну системи оплати та стимулювання праці, розміру посадового окладу, зміну найменування посади, які вступають в дію з 01 січня 2018 року, та про можливе майбутнє звільнення.

20 грудня 2017 року ОСОБА_1 отримала повідомлення про те, що посада, яку вона займає, скорочується, вакантні посади відповідно до її фаху відсутні. У зв'язку з цим вона підлягає звільненню 29 грудня 2017 року згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України.

22 грудня 2017 року ОСОБА_1 отримала наказ від 19 грудня 2017 року про звільнення з посади у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників згідно з пунктом 1 статі 40 КЗпП України з 29 грудня 2017 року.

Встановлено, що штатна чисельність працівників УВД ФСС України у Житомирській області з 01 січня 2018 року скоротилась з 75 до 49 штатних одиниць, а Коростишівського відділення - з 10 до 6 штатних одиниць.

Відділ з обліку страхувальників, страхових виплат та медико-соціальних послуг, профілактики виробничого травматизму Коростишівського відділення УВД ФСС України, в якому ОСОБА_1 працювала на посаді головного спеціаліста з 01 січня 2018 року, ліквідовано, а посади скорочено.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарг) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині 2 статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року (провадження № 6-40цс15), від 25 травня 2016 року (провадження № 6-3048цс15) (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

Відповідно до частин 1 , 2 , 4 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що постанова апеляційного суду відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Загальні підстави звільнення працівників визначені КЗпП України.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною 2 статті 40 КЗпП звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1,2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 42 КЗпП України при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці має враховуватися переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Згідно з частинами 1 , 3 та 5 статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених частинами 1 , 3 та 5 статті 43 КЗпП України, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з'явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.

Виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору.

За правилами частин 1 -3 статті 49-2 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду трудових спорів" судам роз'яснено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержані власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази змін в організації виробництва і праці, того, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або власник чи уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи - інша наявна робота.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Таким чином, однією із найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо (постанова Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-491цс15).

Верховний Суд неодноразово наголошував, зокрема у постановах від 26 вересня 2019 року у справі № 283/302/18 (провадження № 61-48522св18), від 20 жовтня 2020 року у справі № 638/1168/18 (провадження № 61-21272св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 287/53/18 (провадження № 61-22507св19) про те, що оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 КЗпП України, роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

У цій справі суди встановили і не спростовано матеріалами справи, що у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, відбулася реорганізація установи, що призвело до скорочення чисельності і штату працівників.

Вирішуючи вказаний спір, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач як роботодавець виконав вимоги частини 3 статті 49-2 КЗпП України.

На виконання вказівок, які містились у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року і які відповідно до вимог частини 1 статті 417 ЦПК України є обов'язковими для суду апеляційної інстанції під час нового розгляду справи, апеляційним судом досліджено штатні розписи з метою встановлення наявності вакантних посад, що існували на підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі позивача працювала, з моменту отримання нею попередження про звільнення - 20 грудня 2017 року до 20 лютого 2018 року.

Апеляційний суд встановив, що штатна чисельність працівників УВД ФСС України у Житомирській області з 01 січня 2018 року скоротилась з 75 до 49 штатних одиниць, а Коростишівського відділення - з 10 до 6 штатних одиниць.

Відділ з обліку страхувальників, страхових виплат та медико-соціальних послуг, профілактики виробничого травматизму Коростишівського відділення УВД ФСС України, в якому ОСОБА_1 працювала на посаді головного спеціаліста з 01 січня 2018 року, ліквідовано, а посади скорочено.

Встановлено, що посаду страхового експерта з охорони праці, на яку було призначено ОСОБА_5, позивач не могла обіймати за кваліфікаційними вимогами через відсутність спеціальної освіти та відповідного посвідчення.

Згідно з наданими штатними розписами в управлінні та відділах УВД ФССУ у Житомирській області у цей період інші вакантні посади були відсутні.

Переважне право на залишення працівника на роботі враховується лише у разі скорочення однорідних професій та посад, тоді як у цій справі мало місце скорочення посади головного спеціаліста з обліку страхувальників відділу обліку страхувальників, страхових виплат та медико-соціальних послуг, профілактики виробничого травматизму, яка була єдиною в установі та новим штатним розписом передбачена не була.

Зазначене спростовує доводи ОСОБА_1 про невиконання роботодавцем під час її звільнення обов'язку, передбаченого частиною 2 статті 40 КЗпП України.

Також апеляційним судом встановлено дотримання відповідачем положень статті 39 "Про професійні спілки, їх права та гарантії їх діяльності", статті 42 КЗпП України, відповідно до яких профспілковим комітетом первинної профспілкової організації працівників соціальної сфери УВД ФССУ у Житомирській області розглянуто подання УВД ФССУ у Житомирській області від 19 грудня 2017 року № 10-1181 про надання погодження на звільнення у зв'язку з масовим скороченням штату працівників відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України та надано згоду на звільнення працівників, серед яких зазначено й головного спеціаліста з обліку страхувальників відділу обліку страхувальників, страхових виплат та медико-соціальних послуг, профілактики виробничого травматизму Коростишівського відділення ОСОБА_1

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що апеляційний суд належним чином оцінив докази у їх сукупності, врахував усі обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про те, що у відповідача дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці (скорочення штату) та відповідач не мав можливості перевести позивача за її згодою на іншу роботу, а профспілковий комітет надав згоду на звільнення позивача. Водночас, встановивши порушення відповідачем обов'язку щодо повідомлення позивача про майбутнє звільнення за два місяці, суд апеляційної інстанції правильно змінив дату звільнення ОСОБА_1 з 29 грудня 2017 року на 20 лютого 2018 року і стягнув на її користь з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02 січня 2018 року до 20 лютого 2018 року.

Доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування постанови апеляційного суду, оскільки в переважній більшості спрямовані на переоцінку доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до положень статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі надавати оцінку чи переоцінювати докази у справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова апеляційного суду прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 03 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Ю. В. Черняк

І. А. Воробйова

Р. А. Лідовець