Про правомірність стягнення з суб’єкта владних повноважень витрат на правничу допомогу за відсутності погодинного розрахунку та несплати гонорару на момент розгляду справи (ВС, справа №240/32993/23 )

Верховний Суд розглянув касаційну скаргу територіального управління Державної служби з питань праці на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду якою задоволено заяву Товариства про стягнення витрат на правничу допомогу у справі. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін, підтвердивши правомірність компенсації таких витрат на користь позивача. ( Джерело: Судово-юридична газета0

Суть спору полягала у відшкодуванні витрат на правничу допомогу, понесених Товариством у процесі оскарження постанови про накладення штрафу за порушення трудового законодавства. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви про стягнення таких витрат через відсутність детального розрахунку гонорару адвоката. Апеляційний суд скасував це рішення, встановивши, що надані документи підтверджують понесені витрати у розмірі 8500 грн та їх співмірність зі складністю справи.

Територіальне управління Держпраці оскаржило постанову апеляційного суду, стверджуючи, що відсутність погодинного розрахунку адвокатської роботи та доказів фактичної сплати гонорару виключає можливість відшкодування витрат. Верховний Суд, аналізуючи доводи сторін, зазначив, що чинне законодавство не містить обов’язкової вимоги щодо погодинного розрахунку вартості послуг адвоката. Суд також послався на практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), згідно з якою витрати вважаються понесеними, якщо їх розмір визначений договором і підлягає сплаті (рішення у справі "Бєлоусов проти України", заява №4494/07, пункти 115-116; "Баришевський проти України", заява №71660/11, пункт 95).

Верховний Суд наголосив, що обов’язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка оскаржує їх розмір, і що відповідач не довів необґрунтованості заявленої суми. Відповідно, Суд підтвердив правомірність висновків апеляційної інстанції щодо необхідності компенсації витрат у встановленому розмірі.

Суд також врахував, що позиція ЄСПЛ щодо витрат на правничу допомогу є послідовною: відшкодуванню підлягають витрати, які є фактичними, необхідними та розумними за своїм розміром (рішення у справі "Савін проти України", заява №34725/08, пункт 97; "Карабуля проти Румунії", заява №45661/99, пункт 180). Це підтверджує правомірність застосованого підходу щодо визначення співмірності витрат на правничу допомогу.

З урахуванням наданих доказів Верховний Суд визнав, що витрати на правничу допомогу були належним чином обґрунтовані та підтверджені, а їхній розмір є співмірним із складністю справи, витраченим часом та обсягом наданих послуг. Відповідно, суд погодився з висновками апеляційної інстанції про необхідність їх компенсації.

Суд також підкреслив, що обов’язок суб’єктів владних повноважень утримуватися від дій, які порушують права осіб, включає і обов’язок компенсувати витрати на їхній захист. Це відповідає підходу, закріпленому в пункті 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(81)7, згідно з якими сторона, яка виграла справу, має право на відшкодування розумних витрат.

Основні правові висновки Верховного Суду:

1. Витрати на правничу допомогу підлягають компенсації, якщо вони документально підтверджені та співмірні зі складністю справи, навіть за відсутності погодинного розрахунку гонорару адвоката.
2. Несплата гонорару на момент розгляду справи не є підставою для відмови у його компенсації, якщо з договору про надання правничої допомоги випливає зобов’язання клієнта здійснити оплату.

Постанова Верховного Суду від 23 січня 2025 року у справі №240/32993/23 (адміністративне провадження №К/990/21951/24).

Автор новини: Наталя Мамченко