Історія справи

Постанова КЦС ВП від 22.09.2019 року у справі №587/563/17

Постанова

Іменем України

19 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 587/563/17-ц

провадження № 61-28611св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М.,

учасники справи:

заявники: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

заінтересовані особи: приватний нотаріус Хвостік Анна Іванівна, виконавчий комітет Березанської міської ради Київської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 на ухвалу Березанського міського суду Київської області від 23 червня 2017 року у складі судді Лялик Р. М. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 18 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Суханової Є. М., Мельника Я. С., Данілова О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.

Заяву обґрунтовано тим, що 17 травня 2005 року між заявниками та ОСОБА_3 з однієї сторони та Відкритим акціонерним товариством "Міжгосподарська пересувна механізована колона № 35" (далі - ВАТ "Міжгосподарська пересувна механізована колона № 35") з іншої сторони укладено інвестиційний договір будівництва об'єкта нерухомості.

15 березня 2010 року між вказаними сторонами укладено угоду про припинення інвестиційного договору у зв'язку із світовою фінансовою кризою та акт приймання-передачі, за яким забудовник ВАТ "Міжгосподарська пересувна механізована колона № 35" передає інвестору право забудовника на будівництво 1-го блоку 1-ї черги комплексу та виконані роботи, матеріали, конструкції та обладнання об'єкта незавершеного будівництва.

Під час виконання інвестором інвестиційного зобов'язання забудовник надав довідку від 15 березня 2010 року про сплату інвестором грошових коштів в розмірі 3 153 721,00 грн.

Оскільки кожен з інвесторів в рівних частках по 1/3 вніс кошти у вказаному розмірі, заявники просять суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є власниками будівельних матеріалів, що є складовою частиною об'єкта незавершеного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 кожен у розмірі 1/3 частки 1-го блоку 1-ї черги згідно із доданого переліку.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Березанського міського суду Київської області від 23 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 18 вересня 2017 року, відмовлено у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1, ОСОБА_2, заінтересовані особи: приватний нотаріус Хвостік А. І., виконавчий комітет Березанської міської ради Київської області про встановлення факту, що має юридичне значення.

Ухвалу суду першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що заява про захист прав заявників підлягає розгляду в порядку позовного провадження, а не в порядку окремого провадження, оскільки у вказаному випадку вбачається спір про право.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2017 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказані судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

21 листопада 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2.

Згідно із статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 червня 2019 року вказану справу призначено судді-доповідачеві Петрову Є. В.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги, що заінтересовані особи у справі не заперечували щодо задоволення судом поданої заяви.

Суд першої інстанції вказав про право заявників звернення до суду у позовному провадженні на підставі статті 392 ЦК України, однак це можливо у випадках втрати документів на право власності, невизнання або оспорення такого права іншою особою.

Відмовляючи у відкритті провадження суд першої інстанції порушив положення статей 117 122 ЦПК України 2004 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що заявники просять суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є власниками будівельних матеріалів, що є складовою частиною об'єкта незавершеного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 кожен у розмірі 1/3 частки 1-го блоку 1-ої черги згідно із доданого переліку.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 1 статті 234 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду із заявою) окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: 1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; 4) усиновлення; 5) встановлення фактів, що мають юридичне значення; 6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі; 7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; 8) визнання спадщини відумерлою; 9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; 11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

Аналогічні положення закріплені у частині 1 статті 293 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.

Частинами 1 та 2 статті 256 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду із заявою) передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Аналогічні положення закріплені у частинах 1 та 2 статті 315 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.

Для розгляду справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, роз'яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право.

Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо).

Перелік юридичних фактів, що підлягають установленню в судовому порядку, визначений у частинах 1 та 2 статті 256 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання заяви) та у частинах 1 та 2 статті 256 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року, не є вичерпним.

Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.

Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.

Саме такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 569/7589/17.

Судами першої та апеляційної інстранцій встановлено, що заявники просять суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є власниками будівельних матеріалів, що є складовою частиною об'єкта незавершеного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 кожен у розмірі 1/3 частки 1-го блоку 1-ої черги згідно із доданого переліку.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Згідно з частиною 2 статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, споруди, тощо) виникає з моменту завершення будівництва.

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

З огляду на зазначене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що оскільки згідно з частиною третьою статті вказує, що до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі будівництва (створення майна), тому така заява про захист прав заявників підлягає розгляду в порядку позовного провадження.

Судами першої та апеляційної інстанцій також встановлено, що крім заявників інвестором згідно матеріалів справи є також ОСОБА_3.

Згідно із статтею 400 ЦПК України установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції касаційного суду.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди ОСОБА_1, ОСОБА_2 із ухваленими у справі судовими рішеннями.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", (CASE OF SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE), рішення від 10 лютого 2010 року).

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій містять вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не свідчать про неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 409 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Березанського міського суду Київської області від 23 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 18 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

С. Ю. Мартєв

В. М. Сімоненко