Постанова

Іменем України

19 липня 2021 року

м. Київ

справа № 366/302/20

провадження № 61-322св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Іванківського районного суду Київської області від 20 серпня 2020 року в складі судді Гончарука О. П. та постанову Київського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року в складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Семенюк Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ
КБ "ПриватБанк") про визнання недійсним договору поруки.

В обґрунтування позову вказав, що 02 листопада 2007 року між ОСОБА_2 та закритим акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк") був укладений кредитний договір № K3IWGA15006673/1, у забезпечення якого з ним укладено договір поруки № б/н від 27 листопада 2007 року.

Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 19 травня 2016 року у справі № 366/2252/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 14 вересня 2016 року, кредитний договір № K3IWGA15006673 визнано недійсним.

Позивач зазначав, що оскільки порука є похідним зобов'язанням від основного договору, тому також має бути визнана недійсною.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 20 серпня 2020 року позов задоволено, визнано недійним договір поруки № K3IWGA15006673/1 від 27 жовтня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк", за виконання ОСОБА_2 зобов'язань по кредитному договору № K3IWGA15006673 від 02 листопада 2007 року.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у зв'язку із тим, що кредитний договір, який був забезпечений порукою позивача, рішенням суду було визнано недійсним, грошове зобов'язання боржника в межах укладеного кредитного договору перед банком припинилося, а тому припинилася і порука, яка забезпечувала вказане зобов'язання.

Постановою Київського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року рішення Іванківського районного суду Київської області від 20 серпня 2020 року змінено, викладено мотивувальну частину судового рішення в редакції цієї постанови.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про припинення поруки на підставі частини 1 статті 559 ЦК України є помилковими, так як основне зобов'язання не було припинено у розумінні глави 50 ЦК України, а було визнано недійсним, що не є підставою для визнання поруки припиненою. Разом з тим місцевий суд дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, тому рішення суду підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини у редакції постанови апеляційного суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У січні 2021 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Іванківського районного суду Київської області від 20 серпня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року у справі № 6-40цс13.

Касаційна скарга мотивована тим, що зі змісту оскаржуваного договору поруки вбачається, що сторони при його укладанні дотримались встановлених законодавством вимог щодо його оформлення, а тому матеріали справи та встановлені судами обставини не дають підстав вважати, що дії відповідача при укладенні спірного договору суперечили волевиявленню відповідача. Позивачем також не надано доказів, які б свідчили про порушення зі сторони банку в момент вчинення правочину та які б були підставою для визнання договору поруки недійсним.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 12 січня 2021 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

02 листопада 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №K3IWGA15006673, за умовами якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит у розмірі 25 000 доларів США на строк з 02 листопада 2007 року до 02 листопада 2027 року.

У забезпечення зобов'язань за кредитним договором №K3IWGA15006673 між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 27 жовтня 2007 року був укладений договір поруки №K3IWGA15006673/1, за умовами якого поручитель зобов'язався відповідати перед кредитором за виконання позичальником ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором №K3IWGA15006673.

Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 19 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 14 вересня 2016 року, визнано недійсним кредитний договір № K3IWGA15006673 від 02 листопада 2007 року, укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 (справа № 366/2252/15-ц).

Позиція Верховного Суду

Частиною 2 статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених Частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до правил статей 546, 548 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом частини 1 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Отже, договір поруки є спеціальним додатковим майновим заходом впливу, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання.

Згідно зі статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 16 ЦК України.

Відповідно до частини 2 статті 548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено частини 2 статті 548 ЦК України.

Вказане положення є базовим принципом інституту забезпечення і відоме ще з римського права як принцип акцесорності забезпечувальних зобов'язань. Акцесорний характер способів забезпечення виконання зобов'язань означає, що правочин щодо встановлення забезпечення буде мати юридичне значення тільки тоді, коли має юридичну силу основне зобов'язання. А тому, якщо основне зобов'язання є недійсним внаслідок недієздатності сторін, недотримання форми правочину, тощо, не має юридичної сили і забезпечення. Якщо ж основне зобов'язання може бути оспорено як таке, що укладене під впливом погрози, обману помилки, тощо, забезпечення зберігає силу лише до цього часу. Тільки-но основне зобов'язання визнано недійсним, втрачає своє значення і відповідний спосіб забезпечення.

Установивши, що кредитний договір № K3IWGA15006673 від 02 листопада 2007 року, укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2, було визнано недійсним рішенням Іванківського районного суду Київської області від 19 травня 2016 року в справі № 366/2252/15-ц, що набрало законної сили, суд апеляційної інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про недійсність поруки, яка забезпечувала вказане зобов'язання (договір поруки №K3IWGA15006673/1 від 27 жовтня 2007 року, укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3).

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права при розгляді цієї справи є необґрунтованими.

Доводи касаційної скарги про відсутність правових підстав для визнання недійсним оскаржуваного договору поруки є безпідставними з огляду на вказані вище норми законодавства, зокрема і частину 2 статті 548 ЦК України, якою передбачена недійсність забезпечувального зобов'язання у зв'язку із недійсністю основногозобов'язання.

При цьому посилання заявника на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій правому висновку, викладеного у постановіВерховного Суду України від 11 вересня 2013 року у справі № 6-40цс13, колегію суддів не приймаються до уваги, оскільки у цій постанові встановлені судами фактичні обставини є різними у порівнянні зі справою, яка є предметом перегляду. Так, у справі № 559/321/16-ц предметом спору було визнання недійсною угоди у зв'язку з її невідповідністю положенням Закону України "Про захист прав споживачів", а не визнання недійсним договору поруки на підставі частини 2 статті 548 ЦК України.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень (суду першої інстанції - у незміненій апеляційним судом частині) не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення (суду першої інстанції - у незміненій апеляційним судом частині) ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" залишити без задоволення, а рішення Іванківського районного суду Київської області від 20 серпня 2020 року в незміненій апеляційним судом частині та постанову Київського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара