Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 31.01.2021 року у справі №756/13765/18

Постанова

Іменем України

09 червня 2021 року

м. Київ

справа № 756/13765/18

провадження № 61-1039св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Жданової В. С., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство "Правекс-Банк",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Акціонерного товариства "Правекс-Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором

за касаційною скаргою адвоката Гладиш Ярослави Миколаївни як представника ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Сушко Л. П., Поливач Л. Д.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року Акціонерне товариство "Правекс-Банк" (далі - АТ "Правекс-Банк", банк) звернулося до суду з позовом, в якому, уточнивши позовні вимоги, просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за кредитним договором від 15 березня 2006 року № 2646-001/06Р у розмірі 42 798,00 дол. США, а також судовий збір у розмірі 17 872,06 грн.

На обґрунтування позовних вимог банк зазначав, що 15 березня 2006 року між ним і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2646-001/06Р (далі - кредитний договір), за умовами якого позичальник отримала кредит у сумі 45 000,00 дол. США зі сплатою 13,00 % річних, строком до 15 березня 2026 року.

З метою забезпечення належного виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором між позивачем і ОСОБА_2 15 березня 2006 року укладено договір поруки № 2646/001/06Р.

Оскільки ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором не виконує, станом на 26 липня утворилася заборгованість у розмірі 27 308,63 дол. США за тілом кредиту, 15 489,37 дол. США - зі сплати процентів за користування кредитом, 3 539,57 дол. США - пені за порушення строків повернення кредитних коштів, 9 538,36 дол. США - пені за порушення строків сплати процентів.

Ураховуючи наведене, банк просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Оболонський районний суд м. Києва рішенням від 20 лютого 2020 року в задоволенні позову відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване повним достроковим виконанням ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором.

Короткий зміст рішень апеляційного суду

Київський апеляційний суд постановою від 22 грудня 2020 року рішення Оболонського районного суду м. Києва від 20 лютого 2020 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково. Стягнув солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь АТ "Правекс-Банк" заборгованість за кредитним договором № 2646-001/06Р у розмірі 16 453,14 дол. США, яка складається з платежів за відсотками у розмірі 9 757,14 дол. США та платежів за кредитом у розмірі 6 696,00 дол. США. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позичальник не надала належних доказів, що підтверджують виконання нею умов кредитного договору, тому позов банку є обґрунтованим в межах позовної давності, яку просила застосувати відповідач.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 19 січня 2021 року, адвокат Гладиш Я. М. як представник ОСОБА_1 просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 341/1419/16-ц (провадження № 61-31180св18), від 05 травня 2020 року у справі № 607/4222/18 (провадження № 61-45497св18), від 15 березня 2018 року у справі № 913/608/17, від 05 лютого 2019 року у справі № 913/783/17,15 вересня 2020 року у справі № 918/80/19 та від 30 вересня 2020 року у справі № 912/2037/19.

Касаційна скарга мотивована тим, щосуд апеляційної інстанції проігнорував роз'яснення Правління Національного банку України (далі - НБУ) до Постанови НБУ від 06 травня 2014 року № 260; здійснив необґрунтований висновок щодо сплати заборгованості на рахунок, який був закритий ще 19 червня 2012 року; прийняв нові докази від банку, які не були надані до суду першої інстанції, без надання банком доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього; проігнорував повідомлення щодо неналежного представника АТ "Правекс Банк"; не врахував положення статей 598, 599 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; не взяв до уваги пункт 11.1 кредитного договору щодо третейського застереження.

Так, апеляційний суд послався на Постанову НБУ від 06 травня 2014 року № 260 якою припинено діяльність відокремлених підрозділів ПАТ КБ "Правекс Банк", при цьому не звернув уваги на пункт 5 цієї постанови, згідно з яким відокремлені підрозділи банків, що знаходяться в процедурі припинення їх діяльності та закриття на території АР Крим та м. Севастополі, могли приймати кошти для виконання ними своїх зобов'язань перед банками, якщо ці операції є закінченням технологічного циклу конкретних кредитних операцій, виплачувати кошти за вкладами, у тому числі у разі дострокового їх виконання на вимогу вкладників, тощо. Отже висновок апеляційного суду, що ОСОБА_1 не могла здійснити дострокове погашення заборгованості 15 травня 2014 року, є необґрунтованим.

Крім цього, на підставі письмового повідомлення банку про виконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором державний реєстратор реєстраційної служби Комсомольського районного управління юстиції у м. Херсоні припинив обтяження за договором іпотеки.

Будь-яких доказів на підтвердження того, що запис про припинення державної реєстрації іпотеки здійснений на підставі неналежних документів, позивач не

надав.

ОСОБА_1 здійснювала оплати на виконання умов кредитного договору через касу АКБ "Правекс-Банк", використовуючи для ідентифікації номер кредитного договору, жодних заяв щодо закриття позичкових рахунків не подавала та не отримувала від банку листів про необхідність здійснювати погашення кредитної заборгованості за іншими реквізитами та на інші рахунки.

Суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив повноваження представників банку, оскільки надання правової допомоги адвокатом без укладення договору в письмовій формі, зокрема лише на підставі довіреності, не допускається.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

02 березня 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2021 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

15 березня 2006 між банком і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2646-001/06Р, за умовами якого позичальник отримала кредит у сумі 45 000,00 дол. США зі сплатою 13,00 % річних, строком до 15 березня 2026 року.

З метою забезпечення належного виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором між банком і ОСОБА_2 15 березня 2006 року укладено договір поруки № 2646/001/06Р.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених Частиною 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши аргументи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

3. Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частини 1 статті 1048 ЦК України).

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться ( ЦК України).

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність

поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини 1 , 2 статті 554 ЦК України).

Суди встановили, що у ОСОБА_1 на підставі укладеного 15 березня 2006 року кредитного договору виникло зобов'язання з виконання умов цього договору, а саме повернення тіла кредиту та здійснення інших платежів, передбачених його умовами.

Суд першої інстанції встановив, що 15 травня 2014 року ОСОБА_1 здійснила сплату заборгованості за кредитом згідно з договором від 15 березня 2006 року № 2646-001/06Р у розмірі 34 000,00 дол. США, що підтверджується квитанцією банку від 15 травня 2014 року № 1.

Відповідно до Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 01 червня 2011 року № 174, чинної на час виникнення спірних правовідносин (далі - Інструкція), приймання готівки є касовою операцією.

Згідно з пунктом 1.1 глави 1 розділу IV Інструкції до касових документів, які оформляються згідно з касовими операціями, визначеними цією Інструкцією, належать, зокрема, квитанція, що формується платіжними пристроями, та документи для відправлення переказу готівки та отримання його в готівковій формі, установлені відповідною платіжною системою.

Банк (філія, відділення) здійснює приймання від клієнта готівки національної валюти через операційну касу за такими прибутковими касовими документами, зокрема, за заявою на переказ готівки від фізичних осіб - на рахунки банку (філії, відділення), у тому числі на погашення кредиту (пункт 2.2 глави 2 розділу IV Інструкції).

Банк (філія, відділення) зобов'язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп "вечірня" чи "післяопераційний час"), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ (пункт 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції).

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що, зокрема, квитанція банку є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.

06 травня 2014 року Правління Національного банку України прийняло постанову № 260 "Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя".

Відповідно до пункту 5 вказаної постанови банки, у тому числі й ПАТ "Правекс Банк", зобов'язані припинити діяльність відокремлених підрозділів банків, розташованих на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, та протягом місяця з дня набрання чинності цією постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів, про що повідомити Національний банк України.

Згідно з частиною 3 статті 95 ЦК України філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Ліквідація філій або припинення у будь-який спосіб їх діяльності не звільняє банк від зобов'язань спростувати докази, що надані філією банку, яка ліквідована чи діяльність якої припинена, за укладеним договором, стороною якого є банк.

Частиною 3 статті 12 та частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Частиною 3 статті 12 та частиною 1 статті 81 ЦПК України.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).

Доказів на підтвердження підроблення квитанції № 1 від 15 травня 2014 року не надано.

Ураховуючи наведене, висновок апеляційного суду про те, що квитанція ПАТ "Правекс Банк" № 1 від 15 травня 2014 року про внесення ОСОБА_1 на виконання умов кредитного договору 34 000,00 дол. США є неналежним доказом, є передчасним.

Крім цього, матеріали справи містять витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяжень з інформацією про те, що ОСОБА_3, реєстраційна служба Комсомольського районного управління юстиції у м. Херсоні, припинила обтяження, накладене згідно з договором іпотеки від 15 березня 2006 року на підставі, зокрема, листа ПАТ "Правекс Банк".

ОСОБА_1 у своїх запереченнях на позов банку наполягала, що саме лист банку про дострокове виконання нею умов кредитного договору став підставою для зняття обтяження, накладеного згідно з договором іпотеки, який було укладено на забезпечення належного виконання умов кредитного договору.

Однак апеляційний суд, указуючи на те, що позичальник не надала належних доказів на підтвердження виконання нею умов кредитного договору, не надав оцінки доказам, що містяться в матеріалах справи, та не спростував доводи відповідача.

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними

обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, тому немає правових підстав для ухвалення нового рішення або зміни судових рішень у цій справі.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах "Серявін та інші проти України ", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Оцінюючи правомірність постановленого у справі рішення суду апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що, встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суди зобов'язані власні процесуальні дії належним чином мотивувати, враховуючи при цьому, що доказування не може ґрунтуватися виключно на припущеннях. Процес доведення полягає в обґрунтуванні того, що певні дії або події неодмінно мають своїми наслідками настання інших дій або подій, а обставини вважатимуться встановленими за умови, що настання таких наслідків не є вірогідним, а є обов'язковим за таких обставин та за таких умов.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання названого принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Доведення обставин, що ОСОБА_1 не сплачувала 34 000,00 дол. США на виконання умов кредитного договору, мають істотне значення для висновку про обґрунтованість застосування заходів відповідальності за порушення договірних зобов'язань.

Верховний Суд, оцінюючи поведінку та спосіб ведення справ банку, враховує те, що він є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв'язку з чим до нього висуваються певні вимоги стосовно дотримання правил та процедур, які є традиційними у цій сфері, щодо обачності та розсудливості у веденні справ тощо.

Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ банком є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З урахуванням наведеного всі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах.

Відповідно до частини 4 статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

За викладених обставин постанова апеляційного суду не може вважатися законною і обґрунтованою, тому підлягає скасуванню з передачею справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд для повного, всебічного та об'єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин щодо розміру заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором станом на 15 травня 2014 року та спростування банком квитанції № 1 про внесення позичальником 15 травня 2014 року до каси банку на виконання умов кредитного договору грошових коштів, адже сама по собі квитанція із зазначенням "оплата заборгованості за кредитом на ім'я ОСОБА_1 згідно з договором від 15 березня 2006 року № 2646-001/06Р" свідчить, що ОСОБА_1 внесла до каси банку зазначену в ній суму та не зобов'язана надалі слідкувати за рухом коштів, а також спростування листа банку, на підставі якого було припинено іпотеку, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Гладиш Ярослави Миколаївни як представника ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді С. Ю. Бурлаков

В. С. Жданова

А. Ю. Зайцев

В. М. Коротун