Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.03.2018 року у справі №391/162/17

Постанова

Іменем України

22 травня 2018 року

м. Київ

справа № 391/162/17

провадження № 61-11115св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 04 жовтня 2017 року у складі судді Мумиги І. М. та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 20 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Голованя А. М., Гайсюка О. В., Мурашка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

16 березня 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання шлюбу недійсним. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її перший чоловік ОСОБА_6 Після його смерті їх син ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, успадкував земельну ділянку площею 7,5420 га та частину житлового будинку. Вона як єдиний законний представник неповнолітнього сина здійснює дії з управління майном до досягнення ним повноліття. У квітні 2015 року вона познайомилася з ОСОБА_5, з яким стала проживати по АДРЕСА_1. Будучи обізнаним про те, що після смерті її чоловіка залишилося спадкове майно, відповідач наполягав на тому, щоб вона якнайшвидше оформила це майно на себе. У серпні 2015 року, коли ОСОБА_5 дізнався, що земельну ділянку вона оформила на сина, відносини між сторонами погіршилися і після сварки відповідач пішов від неї. На початку вересня 2015 року ОСОБА_5 повернувся та став переконувати її, що має намір одружитися з нею та створити сім'ю. Вона повірила у щирість цих намірів і 19 вересня 2015 року сторони уклали шлюб, однак разом не проживали, спільне господарство не вели. ОСОБА_5 інколи приходив до неї і переконував її у необхідності придбати більший будинок, в якому б вони могли проживати разом. Вважаючи, що тільки житлові проблеми стоять на заваді їх спільному проживанню, вона взяла в орендаря земельної ділянки її сина - ОСОБА_8 наперед орендну плату за 9 років у сумі 150 тис. грн, про що написала відповідну розписку. 23 грудня 2015 року вона разом з відповідачем придбали у ОСОБА_9 земельну ділянку площею 0,0408 га для ведення особистого селянського господарства, земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та житловий будинок, що розташовані по АДРЕСА_1. Договори купівлі-продажу були посвідчені приватним нотаріусом Компаніївського районного нотаріального округу Кіровоградської області Солодовою Л. А. За придбане майно всі кошти сплатила вона. Після цього ОСОБА_5 привіз додому двох дітей ОСОБА_11, яких не було з ким залишити, оскільки в цей час вказана жінка народжувала дитину відповідача. Протягом тижня діти проживали з ними в одному будинку. При цьому вона з'ясувала, що відповідач постійно мешкав разом з ОСОБА_11 Вважає, що ОСОБА_5 уклав з нею шлюб без наміру створення сім'ї і набуття прав та обов'язків подружжя. Тому просила визнати цей шлюб недійсним.

Рішенням Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 04 жовтня 2017 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів відсутності у відповідача реального наміру створити сім'ю і набувати прав та обов'язків подружжя. Той факт, що між сторонами не склалося сімейне життя і вони не вели спільного господарства, не може бути підставою для задоволення позову про визнання шлюбу недійсним.

Постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 20 грудня 2017 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 04 жовтня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

30 січня 2018 року ОСОБА_4 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 04 жовтня 2017 року і постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 20 грудня 2017 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована доводами, наведеними у позовній заяві, а також тим, що у рішенні суду першої інстанції зазначено про розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення технічної фіксації. Цей факт не відповідає дійсності, оскільки вона та її представник були присутні у всіх судових засіданнях, крім останнього. Судами не було враховано, що після смерті чоловіка вона потребувала допомоги та моральної підтримки і цим скористався відповідач, який, дізнавшись про наявність у неї майна, умисно спонукав її укласти шлюб з метою заволодіння цим майном. Оскаржувані судові рішення ґрунтуються на припущеннях.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді відзивів на касаційну скаргу не надійшло.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 21 Сімейного кодексу України (далі - СК України) шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Судами встановлено, що 09 вересня 2015 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 укладено шлюб, який зареєстровано у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Кіровоградського районного управління юстиції у Кіровоградській області, актовий запис № 34.

Відповідно до частин першої, другої статті 40 СК України шлюб визнається недійсним за рішенням суду, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка. Згода особи не вважається вільною, зокрема, тоді, коли в момент реєстрації шлюбу вона страждала тяжким психічним розладом, перебувала у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, в результаті чого не усвідомлювала сповна значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, або якщо шлюб було зареєстровано в результаті фізичного чи психічного насильства. Шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 13 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», при розгляді судом справ про визнання шлюбу недійсним слід мати на увазі, що за наявності одних підстав суд зобов'язаний, а за наявності інших суд може визнати шлюб недійсним. За рішенням суду шлюб обов'язково визнається недійсним, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка, а також у разі його фіктивності.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, у тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Під час перебування у шлюбі ОСОБА_5 та ОСОБА_4 придбали житловий будинок з господарськими і побутовими будівлями та дві земельні ділянки, які розташовані по АДРЕСА_1, що підтверджується договорами купівлі-продажу від 23 та 24 грудня 2015 року. Це майно належить їм на праві спільної часткової власності, розмір часток - по 1/2.

Після цього сторони припинили спільне проживання і стали проживають окремо. Відповідач проживає у вищезгаданому будинку з іншою жінкою - ОСОБА_11 та трьома її дітьми, одну з яких вважає своєю.

Допитані в суді першої інстанції свідки показали, що сторони як до, так і після реєстрації шлюбу та до придбання будинку в грудні 2015 року проживали то разом, то окремо.

Таким чином, після укладення шлюбу у сторін не склалося сімейне життя. Дана обставина не є підставою для визнання шлюбу недійсним (фіктивним), у зв'язку з чим суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про недоведеність позову.

Виходячи з викладеного, давши правильну оцінку обставинам справи та доказам, якими вони підтверджуються, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Відповідно до статті 60 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції (далі - ЦПК України 2004 року), кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені ОСОБА_4 у касаційній скарзі доводи про те, що після смерті чоловіка вона потребувала допомоги та моральної підтримки і цим скористався відповідач, який, дізнавшись про наявність у неї майна, умисно спонукав її укласти шлюб з метою заволодіти цим майном, були предметом детального дослідження й оцінки апеляційного суду, який їх обґрунтовано спростував, про що свідчить зміст оскаржуваного судового рішення, згідно з яким вищевказані доводи позивача не ґрунтуються на доказах, оскільки ОСОБА_5 набув право власності на будинок по АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу як покупець 1/2 частки вже після укладення шлюбу.

Не заслуговують на увагу і наведені позивачем у касаційній скарзі доводи про те, що вона та її представник були присутні у всіх судових засіданнях, крім останнього, а тому місцевий суд не мав права зазначати у своєму рішенні, що справа розглянута за відсутності сторін, без здійснення технічної фіксації.

Відповідно до частини другої статті 197 ЦПК України 2004 року фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання або за розпорядженням головуючого інший працівник апарату суду. У разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Під час судового розгляду справи суд першої інстанції здійснював повне фіксування судових засідань, у яких були присутні особи, які брали участь у справі. Оскільки у судове засідання, призначене на 04 жовтня 2017 року, учасники справи не з'явилися, то фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу судом не здійснювалося, що відповідає вимогам вищезазначеної норми процесуального права. При цьому місцевий суд в описовій частині свого рішення зазначив пояснення сторін та показання свідків.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 04 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 20 грудня 2017 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов