Історія справи

Постанова

Іменем України

22 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 544/394/18

провадження № 61-12890св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області на рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 08 листопада 2018 року в складі судді Ощинської Ю. О. та постанову Полтавського апеляційного суду від 28 травня 2019 року в складі колегії суддів: Карпушина Г. Л., Обідіної О. І., Хіль Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 та просила зняти арешт із усього належного їй рухомого і нерухомого майна, накладений 15 січня 2016 року постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області (далі - відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Полтавській області) Пецяк Л. В. в межах виконавчого провадження № 36466757 з примусового виконання виконавчого листа № 2-568/2011, виданого 05 лютого 2013 року Пирятинським районним судом Полтавської області.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що в відділі примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Полтавській області на примусовому виконанні перебувало виконавче провадження № 36466757 по виконанню виконавчого листа № 2 -568/2011, виданого 05 лютого 2013 року Пирятинським районним судом Полтавської області.

В рамках вказаного виконавчого провадження 15 січня 2016 року головним державним виконавцем відділу Пецяк Л. В. було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

22 лютого 2016 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. Виконавчий документ для виконання повторно, у строк, встановлений постановою і до цього часу не пред`явлений.

Незважаючи на те, що виконавчих проваджень, в яких вона є боржником, не існує, арешт на її майно залишається не знятим, що порушує її законні права та інтереси щодо розпорядження належним майном.

З цих підстав, посилаючись на положення статті 41 Конституції України, статтей 317 319 321 391 ЦК України, статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», просила позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Пирятинського районного суду Полтавської області від 08 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 28 травня 2019 року, позов задоволено.

Знято арешт зі всього рухомого та нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 , накладений 15 січня 2016 року постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Полтавській області Пецяк Л. В. в рамках виконавчого провадження № 36466757 по примусовому виконанню виконавчого листа № 2-568/2011, виданого 05 лютого 2013 року Пирятинським районним судом Полтавської області.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що виконавче провадження, де позивач є боржником, завершене з підстав передбачених пунктом 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», у встановлений постановою про повернення виконавчого документа строк стягувач повторно його до виконання не пред`явив, а тому необхідність у застосуванні арешту майна відпала.

З цих підстав, оскільки наявність арешту перешкоджає позивачу розпоряджатися належним їй майном, суди дійшли висновку, що її права підлягають судовому захисту шляхом зняття арешту з майна.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У липні 2019 року представник відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Полтавській областіЧистякова Л. А. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 08 листопада 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 28 травня 2019 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що вирішуючи спір суди не звернули уваги, що заборгованість за виконавчим документом позивачем не погашена, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження з неї не стягнуто, а тому підстав для зняття арешту з її майна немає.

Повертаючи виконавчий документ стягувачу з підстав відсутності майна боржника, на яке можливо звернути стягнення, державний виконавець діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом, оскільки завершення виконавчого провадження з цих підстав не передбачає зняття арешту з майна боржника.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

27 вересня 2019 року справа № 544/394/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Судувід 13 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За вказаних обставин тут і надалі положення ЦПК України застосовуються у редакції, яка діяла до 08 лютого 2020 року.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що 11 лютого 2013 року державним виконавцем ВДВС Пирятинського РУЮ відкрито виконавче провадження № 36466757 по примусовому виконанню виконавчого листа № 2-568/2011, виданого Пирятинським районним судом Полтавської області 05 лютого 2013 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу за договором позики у сумі 1 593 687, 50 грн, а також у повернення 1 581 грн державного мита та 111, 60 грн витрат на ІТЗ розгляду справи, сплачених позивачем при подачі позовної заяви.

16 травня 2013 року державним виконавцем ВДВС Пирятинського РУЮ Потерайло К. Р. було винесено постанову про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження, а саме на земельну ділянку площею 0, 0967 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, та житловий будинок, що розташовані на АДРЕСА_1 та належать боржнику.

Постановою головного державного виконавця ВДВС Пирятинського РУЮ Потерайло К. Р. від 16 жовтня 2013 року вказане майно, що належить боржнику, звільнено з-під арешту в зв`язку із тим, що вказаний будинок по АДРЕСА_1 перебуває в іпотеці.

15 січня 2016 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Полтавській області Пецяк Л. В. винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, ОСОБА_1 належить будинок по АДРЕСА_1 , на який накладено обтяження у виді іпотеки та арешту нерухомого майна.

Відповідно до постанови державного виконавця відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Полтавській області від 22 лютого 2016 року про повернення виконавчого документа стягувачу, вказаний виконавчий документ повернуто в зв`язку із відсутністю належного боржнику майна, на яке можливо звернути стягнення. Наданий строк для повторного пред`явлення виконавчого документа для примусового виконання до 22 лютого 2017 року. Арешт з майна боржника, накладений в рамках даного виконавчого провадження, не знятий.

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Полтавській області із заявою про зняття арешту з належного їй майна, проте отримала відмову, оскільки заборгованість за виконавчим документом не погашена, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження не стягнуто, а тому підстави для зняття арешту відсутні.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині першій статті 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закону № 606-XIV) державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Частиною першою статті 57 Закону № 606-XIV передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Згідно із статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутись до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на час пред`явлення позову) особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Аналогічна за змістом норма містилась в статті 60 Закону № 606-XIV.

У пункті 5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» зазначено, що в разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено статтею 60 Закону про виконавче провадження.

У зв`язку із цим боржник не може пред`являти такий позов, оскільки у судовому процесі він є відповідачем та законом для нього встановлений інший порядок вирішення питання.

Згідно із частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач обґрунтував свої вимоги тим, що накладення арешту на майно порушує його права, як власника майна, а тому на підставі статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» просив зняти арешт з належного йому майна.

Як встановлено судами, підставою обтяження майна позивача є постанова від 15 січня 2016 року, винесена державним виконавцем відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Полтавській областів рамках виконавчого провадження № 36466757 по примусовому виконанню виконавчого листа №2-568/2011, виданого Пирятинським районним судом Полтавської області 05 лютого 2013 року, в якому позивач ОСОБА_1 є боржником.

Таким чином, враховуючи те, що позивач є боржником у виконавчому провадженні, вона не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законодавством України у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

При цьому посилання позивача в позовній заяві на статтю 41 Конституції України, статті 317 319 321 391 ЦК України щодо захисту права власності є безпідставними, оскільки за змістом поданої позовної заяви між сторонами немає спору про право власності (користування) на майно, на яке накладено арешт і таке право позивача ніким не оспорюється, тобто арешт майна не пов`язаний зі спором про право на це майно, а стосується порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби.

За таких обставин, помилковим є висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову в цій справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене, враховуючи, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанції не відповідають вимогам щодо законності й обґрунтованості, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваних судових рішень і ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу задоволено, оскаржувані судові рішення скасовано, то сплачений відділом примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Полтавській області судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 1 057, 20 грн та за подання касаційної скарги в розмірі 1 409, 60 грн підлягає стягненню з позивача.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області задовольнити.

Рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 08 листопада 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 28 травня 2019 рокускасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області про зняття арешту з майна відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області судовий збір у розмірі 2 466 (дві тисячі чотириста шістдесят шість) гривень 80 копійок.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. КузнєцовСудді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов