Постанова КЦС ВП від 22.03.2023 року у справі №640/3796/18

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

касаційний цивільний суд верховного суду ( КЦС ВП )

Державний герб України

Постанова

Іменем України

22 березня 2023 року

м. Київ

справа № 640/3796/18

провадження № 61-15357св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 26 листопада 2020 року у складі судді Попрас В. О. та постанову Харківського апеляційного суду від 04 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю., Маміної О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У березні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позов обґрунтовано тим, що 21 серпня 2006 року між Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна» (далі - АКБ «Райффайзенбанк Україна» або Банк) правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № CNL 700/442/2006, згідно з яким, на підставі кредитної заявки ОСОБА_1 наданий кредит в сумі 29 400,00 дол. США. Також 30 серпня 2006 року між АКБ «Райффайзенбанк Україна» правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № СМ-SME700/027/2006, згідно з яким та на підставі кредитної заявки Банк надав ОСОБА_1 кредит в сумі 64 800,00 дол. США. Крім того, 12 вересня 2006 року між АКБ «Райффайзенбанк Україна» правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № CNL 700/455/2006, згідно з яким та на підставі кредитної заявки банк надав ОСОБА_1 кредит в сумі 30 000,00 дол. США. ОСОБА_1 зобов`язалася повернути Банку вказані кредитні кошти у строки, зазначені в кредитних договорах, сплатити відповідну плату за користування кредитом, в порядку та на умовах, що визначені кредитним договором, повернення відповідної частини кредиту та сплата процентів здійснюється щомісяця у розмірі та строки визначені у графіку платежів.

30 серпня 2006 року в забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором № СМ-SME700/027/2006, між АКБ «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № PМ-SME700/027/2006, відповідно до умов якого ОСОБА_1 зобов`язалася відповідати перед Банком за повне та своєчасне виконання за кредитним договором від 30 серпня 2006 року № СМ-SME700/027/2006. Предметом договору іпотеки є нежитлова будівля в літ. «А-1», загальною площею 206,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна. Також 12 вересня 2006 року в забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором № CNL 700/455/2006, між АКБ «Райффайзенбанк Україна» правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 укладений договір іпотеки № PСNL 700/455/2006, відповідно до умов якого, відповідачі зобов`язалися відповідати перед кредитором за повне та своєчасне виконання за кредитним договором від 12 вересня 2006 року № CNL700/455/2006. Предметом іпотеки за цим договором є квартира, загальною площею 80,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та належить ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло.

29 листопада 2011 року та 04 квітня 2016 року до зазначених кредитних договорів сторонами було укладено додаткові договори.

Відповідач ОСОБА_1 умов кредитних договорів належним чином не виконала, внаслідок чого станом на 27 лютого 2018 року в неї виникла заборгованість за кредитним договором № CNL 700/442/2006 у сумі 313 833,83 грн, з яких: 296 446,87 грн - заборгованість за кредитом, 17 386,96 грн - заборгованість з нарахованої пені; за кредитним договором № СМ-SME700/027/2006 у сумі 1 781 965,07 грн, з яких: 1 752 315,07 грн - заборгованість за кредитом; 29 650,00 грн - заборгованість з нарахованої пені; за кредитним договором № CNL 700/455/2006 у сумі 26 482,94 дол. США, що еквівалентно 7 098 88,87 грн.

12 листопада 2010 pоку між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю № б/н та договір відступлення права вимоги, відповідно до якого ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло на себе зобов`язання за кредитними договорами № СМ-SME700/027/2006, № CNL700/442/2006, № CNL700/455/2006 та договорами іпотеки № PМ-SME700/027/2006 та № PСNL700/455/2006. Таким чином, до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» перейшли всі права ПАТ «ОТП Банк» щодо права вимоги до Боржника за кредитними договорами та договорами іпотеки.

Враховуючи, що ОСОБА_1 має заборгованість за кредитними договорами, з урахуванням уточнень, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» просило суд в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 30 серпня 2006 року у загальному розмірі 1 781 965,07 грн, з яких: 1 752 315,07 грн - заборгованість за кредитом; 29 650,00 грн - заборгованість з нарахованої пені, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: нежитлову будівлю літ. «А-1», загальною площею 206,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить ОСОБА_1 за ціною, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки майна, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на час проведення торгів щодо відчуження предмету іпотеки, але не нижче ніж 447 476,70 грн; передати предмет іпотеки, а саме: нежитлову будівлю літ. «А-1», загальною площею 206,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в управління ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на період до її реалізації з наданням права обладнання предмету іпотеки новими охоронними пристроями, вільного доступу до нерухомого майна, заміни замків, а також укладання договорів на охорону зі спеціалізованими підприємствами; стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором від 21 серпня 2006 року № CNL 700/442/2006 в розмірі 313 833,83 грн, з яких: 296 446,87 грн - заборгованість за кредитом; 17 386,96 грн - заборгованість з нарахованої пені; стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором від 12 вересня 2006 року № CNL 700/455/2006 в розмірі 26 482,94 дол. США (заборгованість за кредитом), що еквівалентно 709 888,87 грн; в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 12 вересня 2006 року № CNL 700/455/2006 у розмірі 26 482,94 дол. США, що еквівалентно 709 888,87 грн, яка є сумою заборгованості за кредитом на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру, загальною площею 80,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та належить відповідачам ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за ціною, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки майна, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на час проведення торгів щодо відчуження предмету іпотеки, але не нижче ніж 232 900,00 грн; передати предмет іпотеки, а саме: квартиру, загальною площею 80,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 в управління ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на період до її реалізації з наданням права обладнання предмету іпотеки новими охоронними пристроями, вільного доступу до нерухомого майна, заміни замків, а також укладання договорів на охорону зі спеціалізованими підприємствами; стягнути з відповідачів судовий збір.

Не погоджуючись з указаними позовом, ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про визнання недійсними кредитних договорів.

В обґрунтування позову зазначила, що Банком допущене істотне порушення законодавства України, що регулює надання споживчих послуг фізичним особам, а саме порушення законодавства, що регулює право та порядок надання банками споживчих кредитів фізичним особам у іноземній валюти. Так, при укладанні кредитних договорів між ОСОБА_1 та Банком порушені приписи «Правил використання готівкової іноземної валюти на території України» затвердженої Постановою правління Національного банку України (далі - НБУ) від 30 травня 2007 року № 200 та порушення Інструкції «Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах». Оскільки грошовою одиницею України є гривня, то відповідно до вищезазначених вимог діючого закону фізична особа-резидент - позичальник не мала законного права розраховуватися з Банком за надані кредитні кошти з продавцем товару іноземною валютою, доларами США. Також позивач вказувала, умови кредитних договорів, в частині зарахування на поточний рахунок № НОМЕР_1 фізичної особи кредитних коштів по довгостроковому іпотечному кредитуванню та зарахування сум погашення заборгованості по довгострокових іпотечних кредитах, які надано фізичним особам-резидентам, проведено з порушенням вимог Інструкції «Про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України», затвердженої постановою правління НБУ від 17 червня 2004 року № 280 (зі змінами). З тексту кредитних договорів вбачається, що позичальнику поточні та вкладні рахунки не відкривалися, договір на обслуговування рахунку № НОМЕР_1 між Банком та позичальником не укладався, заяв на відкриття банківського рахунку у гривні чи в іноземній валюті ОСОБА_1 до Банку не подавала і відповідно договорів банківського рахунку також не укладала. Службові особи Банку мали законне право відкрити ОСОБА_5 рахунок в іноземній валюті, лише за умови попереднього відкриття клієнтом у Банку поточного рахунку в національній валюті. ОСОБА_1 вважала, що зміст кредитних договорів від 30 серпня 2006 року № СМ-СМЕ 700/0272006, від 21 серпня 2006 року № CNL700/442/2006, від 12 вересня 2006 року № CNL 700/455/2006, які укладені між нею та Банком суперечить вищезазначеному законодавству України і є такими, що укладені з порушенням законодавства України та з цих підстав мають бути визнаний судом недійсними.

З огляду на викладене, ОСОБА_6 просила суд визнати недійсними кредитні договори: від 30 серпня 2006 року № СМ-SME700/027/2006, від 21 серпня 2006 року № CNL700/442/2006 та від 12 вересня 2006 року № CNL700/455/006, укладені між нею та ПАТ «ОТП Банк».

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 26 листопада 2020 року позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 30 серпня 2006 року № CM-SME700/027/2006 у загальному розмірі 1 781 965,07 грн, яка складається з суми заборгованості за кредитом у розмірі 1 752 315,07 грн, заборгованості з нарахованої пені у розмірі 29 650,00 грн, на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: нежитлову будівлю літ. «А-1», загальною площею 206,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить ОСОБА_1 , за ціною, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки майна, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на час проведення торгів щодо відчуження предмету іпотеки, але не нижче ніж 447 476,70 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором від 21 серпня 2006 року № CNL 700/442/2006, що складається з: суми заборгованості за кредитом у розмірі 296 446,87 грн, заборгованості з нарахованої пені у розмірі 17 386,96 грн, а всього у розмірі 313 833,83 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором від 12 вересня 2006 року № CNL 700/455/2006 заборгованість за кредитом в розмірі 26 482,94 дол. США, що за курсом НБУ станом на 01 березня 2018 року складає 709 888,87 грн. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 12 вересня 2006 року № CNL700/455/2006 заборгованість за кредитом у розмірі в розмірі 26 482,94 дол. США, що за курсом НБУ станом на 01 березня 2018 року складає 709 888,87 грн на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру, загальною площею 80,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за ціною, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки майна, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на час проведення торгів щодо відчуження предмету іпотеки, але не нижче ніж 232 900,00 грн. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення первісного позову ТОВ «ОТП Факторинг Україна», суд першої інстанції виходив із того, що оскільки ОСОБА_1 належним чином не виконувала зобов`язань за кредитними договорами, забезпеченими іпотекою, і у неї виникла заборгованість, то така заборгованість підлягає стягненню з боржника і майнових поручителів.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог первісного позову ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про передачу в управління предмету іпотеки на період до її реалізації шляхом надання права обладнати предмет іпотеки новими охоронними пристроями, вільного доступу до нерухомого майна, заміною замків, а також укладення договорів на охорону зі спеціалізованими підприємствами, суд першої інстанції виходив із того, що посилання позивача на потенційну можливість ухилення відповідачів від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідних вимог.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог зустрічного позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції встановив, що всі умови оспорюваних кредитних договорів підписані позивачем добровільно, сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та у подальшому виконувала його умови, Банк надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, процентної ставки та деталізованого графіку погашення боргу, та дійшов висновку про те, що позивачем не доведено наявності підстав для визнання недійсними оспорюваних кредитних договорів.

Постановою Харківського апеляційного суду від 04 серпня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 залишено без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Харкова від 26 листопада 2020 року - без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення. Також апеляційний суд зазначив, що при апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У вересні 2021 року ОСОБА_1 із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Київського районного суду м. Харкова від 26 листопада 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 04 серпня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог первісного позову ТОВ «ОТП Факторинг Україна» і задовольнити повністю вимоги її зустрічного позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:

- неповно встановили всі обставини справи;

- необґрунтовано стягнули із заявника суму заборгованості за кредитними договорами та звернули стягнення на предмет іпотеки, не маючи ні документального підтвердження розміру суми заборгованості, ні суми сплаченої по кредитам;

- не звернули увагу не те, що у висновку судової економічної експертизи від 24 березня 2020 року № 26324, виготовленому Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса (далі - Харківський НДІСЕ ім. Засл. професора Бокаріуса М. С.) встановлено, що документально підтвердити зарахування власних коштів банку в іноземній валюті як кредит на поточний рахунок позичальника та отримання позичальником цієї іноземної валюти готівкою з поточного рахунку чи зарахування коштів Банку на цей поточний рахунок у гривні не надається можливим у зв`язку з відсутністю первинних бухгалтерських документів банку, а також меморіальних ордерів щодо проведення внутрішньобанківських операцій. Крім того, проведеним дослідженням, суму заборгованості та валюту заборгованості за спірними кредитними договорами підтвердити не надається можливим з наведених вище причин та складанням виписки по поточному рахунку ОСОБА_1 з недотриманням вимог пунктів 4.1-5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України. Первинні документи, які не містять обов`язкових реквізитів, є недійсними і не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку;

- проігнорували те, що при укладенні оспорюваних кредитних договорів були порушені приписи Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених постановою правління Національного банку України від 30 травня 2007 року № 200, та Інструкції «Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах»;

- не звернули увагу на те, що ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не мав законного права приймати від позичальника грошові кошти у іноземній валюті - доларах США, для зарахування сум погашення заборгованості за кредитним зобов`язанням;

- не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц.

Водночас у касаційній скарзі заявник вказала на те, що вона не була належним чином повідомлена судом першої інстанції про слухання справи 26 листопада 2020 року, розгляд справи відбувся без її участі та участі її представника ОСОБА_7 , який телеграмою подав клопотання про перенесення слухання справи, яке призначене на 26 листопада 2020 року в зв`язку хворобою, що призвело до неповного з`ясування всіх обставин справи та порушення основного принципу цивільного судочинства - змагальності.

Крім того, у касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначила клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, яке обґрунтовала тим, що копію повного тексту оскаржуваної постанови апеляційного суду отримала лише 04 вересня 2021 року.

Станом на момент розгляду справи Верховним Судом відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 від інших учасників справи не надходили.

Межі касаційного перегляду

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга ОСОБА_1 не містить доводів щодо оскарження рішення Київського районного суду м. Харкова від 26 листопада 2020 року та постанови Харківського апеляційного суду від 04 серпня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог первісного позову ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про передачу в управління предмету іпотеки на період до її реалізації шляхом надання права обладнати предмет іпотеки новими охоронними пристроями, вільного доступу до нерухомого майна, заміною замків, а також укладення договорів на охорону зі спеціалізованими підприємствами, тому вказані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у вказаній частині Верховним Судом не перевіряються.

Отже, рішення Київського районного суду м. Харкова від 26 листопада 2020 року та постанова Харківського апеляційного суду від 04 серпня 2021 року перевіряється судом касаційної інстанції лише в частині задоволених позовних вимог первісного позову ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про стягнення заборгованості, звернення стягнення на предмет іпотеки та в частині відмови у задоволенні позовних вимог зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання недійсними кредитних договорів.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 16 вересня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 26 листопада 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 04 серпня 2021 рокупередано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху для усунення недоліків, а саме надання: доказів на підтвердження дати отримання копії повного тексту постанови та уточненої редакції касаційної скарги із зазначенням обов`язкових підстав передбачених статтею 389 ЦПК України.

У строк, визначений в ухвалі, ОСОБА_1 надала Верховному Суду матеріали на усунення недоліків, зокрема копію конверта апеляційного суду із трек-номером 6130120126175 та витяг з офіційного веб порталу Акціонерного товариства «Укрпошта» про відстеження поштового пересилання за вказаним трек номером.

Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2021 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Київського районного суду м. Харкова від 26 листопада 2020 року та постанови Харківського апеляційного суду від 04 серпня 2021 року. Разом із цим, продовжено строк на усунення недоліків касаційної скарги в частині обґрунтування підстав касаційного оскарження.

Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2021 року (після усунення заявником недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Київського районного суду м. Харкова матеріали цивільної справи № 640/3796/18; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У червні 2022 року матеріали справи № 640/3796/18 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 21 серпня 2006 року між АКБ «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого було Закрите акціонерне товариство «ОТП банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк») та ПАТ «ОТП Банк», і ОСОБА_1 укладений кредитний договір № CNL 700/442/2006 року, згідно умов якого останній надано кредит в сумі 29 400,00 дол. США.

30 серпня 2006 року між АКБ «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого було ЗАТ «ОТП Банк», а надалі ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № CM-SME700/027/2006, згідно умов якого останній надано кредит в сумі 64 800,00 дол. США.

Також 30 серпня 2006 року в забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором № CM-SME700/027/2006, між АКБ «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого було ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки № PМ-SME700/027/2006, відповідно до умов якого ОСОБА_1 зобов`язалася відповідати перед кредитором за повне та своєчасне виконання за кредитним договором від 30 серпня 2006 року № СМ-SME700/027/2006.

Відповідно до пункту 3.1 договору іпотеки, предметом іпотеки є нежитлова будівля в літ. «А-1», загальною площею 206,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Згідно з пунктом 6.2 договору іпотеки, іпотекодержатель має право задовольнити із вартості предмета іпотеки всі фактичні вимоги негайно після виникнення будь-якої із таких обставин: несплати іпотекодавцем іпотекодержателю будь-якої суми у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як встановлено в кредитному договорі; порушення іпотекодавцем будь-якого із зобов`язань за статтею 5 договору іпотеки; інших обставин, передбачених чинним законодавством України.

12 вересня 2006 року між АКБ «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого було ЗАТ «ОТП банк», а надалі стало ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № CNL 700/455/2006, згідно умов якого остання отримала кредит в сумі 30 000,00 дол. США.

12 вересня 2006 року в забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором № CNL 700/455/2006, між АКБ «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого було ЗАТ «ОТП банк», а надалі стало ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_4 , ОСОБА_3 укладений договір іпотеки № PСNL 700/455/2006, відповідно до умов якого останні зобов`язалися відповідати перед кредитором за повне та своєчасне виконання за кредитним договором від 12 вересня 2006 року № CNL 700/455/2006.

Відповідно до пункту 3.1 договору іпотеки, предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_3 , та належить відповідачам ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло.

Відповідно до свідоцтва про зміну імені від 11 серпня 2020 року серії НОМЕР_2 , виданого Червонозаводським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, відповідачка ОСОБА_4 змінила своє ім`я на ОСОБА_8

12 листопада 2010 pоку між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю № б/н та договір відступлення права вимоги, згідно яких ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло на себе зобов`язання за кредитними договорами № CNL 700/442/2006, № СМ-SME700/027/2006, № CNL 700/455/2006 та договорами іпотеки № PМ-SME700/027/2006 та № PСNL 700/455/2006.

Тобто, до позивача ТОВ «ОТП Факторинг Україна» перейшли всі права ПАТ «ОТП Банк» щодо права вимоги до боржника за кредитними договорами № CNL 700/442/2006, № СМ-SME700/027/2006, № CNL 700/455/2006 та договорами іпотеки № PМ-SME700/027/2006 та PСNL 700/455/2006.

25 листопада 2011 року та 04 квітня 2016 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено додаткові договори (відповідно № 1 та № 2) з графіками погашень до: кредитного договору від 21 серпня 2006 року № CNL 700/442/2006, згідно яких станом на 04 квітня 2016 року сторони визначили валюту та розмір заборгованості розмірі 352 421,33 грн з кінцевим строком повернення 05 січня 2026 року; до кредитного договору від 30 серпня 2006 року № СМ-SME700/027/2006, згідно яких станом на 04 квітня 2016 року сторони визначили валюту та розмір заборгованості у розмірі 1 847 315,07 грн з кінцевим строком повернення 05 січня 2026 року; до кредитного договору від 12 вересня 2006 року № CNL 700/455/2006, згідно яких станом на 04 квітня 2016 року сторони визначили розмір заборгованості у розмірі 28 111,49 дол. США з кінцевим строком повернення 29 листопада 2017 року.

Згідно з наданими суду розрахунками заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «ОТП Факторинг Україна» станом на 27 лютого 2018 року за кредитним договором від 21 серпня 2006 року № CNL 700/442/2006 становить 313 833,83 грн, з яких: 296 446,87 грн - заборгованість за кредитом, 17 386,96 грн - заборгованості з нарахованої пені; за кредитним договором від 30 серпня 2006 року № CM-SME700/027/2006, становить 1 781 965,07 грн, з яких: 1 752 315,07 грн заборгованість за кредитом, 29 650,00 грн - заборгованість з нарахованої пені; за кредитним договором № CNL 700/455/2006 від 12 вересня 2006 становить 26 482,94 дол. США (заборгованість за кредитом), що за курсом НБУ на 01 березня 2018 року (26,805516) складає 709 888,87 грн.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 08 листопада 2019 року у справі призначена судово-економічна експертиза щодо зарахування коштів банку в іноземній валюті як кредитів на поточний рахунок позичальника ОСОБА_1 .

Відповідно висновку Харківського НДІСЕ ім. Засл. професора Бокаріуса М. С. від 24 березня 2020 року № 26324 проведеними дослідженнями в обсязі наданих матеріалів встановлено, що документально підтвердити зарахування власних коштів банку в іноземній валюті як кредит на поточний рахунок позичальника та отримання позичальником цієї іноземної валюти готівкою з поточного рахунку чи зарахування коштів Банку на цей поточний рахунок у гривні не надається можливим у зв`язку з відсутністю первинних бухгалтерських документів банку, а також меморіальних ордерів щодо проведення внутрішньобанківських операцій.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема в внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Частиною першою статті 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 546 ЦПК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Стаття 1046 ЦК України визначає, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Стаття 1050 ЦК України передбачає, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні Іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з частиною четвертою статтею 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Статтею 38 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки.

За вимогами частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку», встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні у розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

За змістом частини шостої статті 38 Закону України «Про іпотеку» ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

За змістом положень статей 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Одним зі способів захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, є визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною першою статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення первісного позову ТОВ «ОТП Факторинг Україна», суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що оскільки невиконання ОСОБА_1 грошового зобов`язання призвело до виникнення заборгованості за кредитними договорами, забезпеченими іпотекою, перед Банком, правонаступником якого є ТОВ «ОТП Факторинг Україна», то така заборгованість підлягає стягненню з боржника і майнових поручителів на користь правонаступника.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог зустрічного позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції правильно встановив, що всі умови оспорюваних кредитних договорів підписані позивачем добровільно, сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та у подальшому виконувала його умови, Банк надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, процентної ставки та деталізованого графіку погашення боргу, а тому дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено наявності підстав для визнання недійсними оспорюваних кредитних договорів.

Посилання у касаційній скарзі на те, що ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не мав законного права приймати від позичальника грошові кошти у іноземній валюті - доларах США, для зарахування сум погашення заборгованості за кредитним зобов`язанням, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

Так, статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

У статті 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України.

Однак заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено в договорі, чинне законодавство не містить.

З аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта - єдиний законний платіжний засіб на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти, - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці на тимчасово окупованій території України.

Також у разі отримання у позики іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству України.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження 14-133цс20), від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 757/6367/13-ц (провадження № 14-422цс18) від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18) та № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Аргументи заявника у касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на обставини встановленні у висновку судової економічної експертизи від 24 березня 2020 року № 26324, виготовленому Харківським НДІСЕ ім. Засл. професора Бокаріуса М. С., є безпідставними, оскільки зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що обставини встановлені у згаданому висновку судової економічної експертизи суди врахували, однак дійшли висновку про те, що такі обставини не спростовують факт укладання оспорюваних договорів та отримання ОСОБА_1 кредитних коштів іноземній валюті.

Також суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що ОСОБА_1 , уклавши 25 листопада 2011 року та 04 квітня 2016 року додаткові договори з ТОВ «ОТП Факторинг Україна» з метою обслуговування кредитів, визнала факт наявності в неї відповідної заборгованості в доларах США.

Доводи касаційної скарги про те, що заявник не була належним чином повідомлена судом першої інстанції про слухання справи 26 листопада 2020 року, розгляд справи відбувся без її участі та участі її представника ОСОБА_7 , підлягають відхиленню з огляду на таке.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Ефективність судового захисту залежить не тільки від досконалості процедури розгляду судами справ, а й від поведінки осіб, які беруть участь у справі, сумлінного здійснення ними своїх процесуальних прав і обов`язків.

Відповідно до пункту 11 частини третьої статті 2 ЦПК України неприпустимість зловживання процесуальними правами визнана однією з засад (принципів) цивільного судочинства. Роль суду у реалізації принципу змагальності сторін полягає, зокрема, у запобіганні зловживанню учасниками судового процесу їх правами.

Добросовісне здійснення цивільних процесуальних прав потребує від осіб, котрі беруть участь у справі, такої реалізації прав, яка відповідала б їхньому призначенню та здійснювалась у спосіб, визначений цивільним процесуальним законом, не завдавала б шкоди правам інших учасників цивільного процесу.

Критеріями добросовісної поведінки учасників процесуальних правовідносин є здійснення прав і обов`язків у відповідності до норм процесуального законодавства; усвідомлення сутності процесуальних правовідносин як відносин, що виникли з метою здійснення правосуддя у цивільній справі; відмова від реалізації своїх процесуальних прав та обов`язків з метою зловживання ними.

Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами.

Завдання правильного і своєчасного розгляду і вирішення цивільної справи ставиться перед органом судової влади, а не перед сторонами процесу проте жодною мірою не виправдовує поведінку осіб, що беруть участь у справі, направлене на те, що умисне зловживанням правами перешкоджає досягненню органом судової влади вказаних завдань.

Матеріли справи свідчать про те, що слухання у цій справі № 640/3796/18 розпочато судом першої інстанції ще в червні 2018 року.

Особисто ОСОБА_1 в судові засідання без поважних причин не з`являлась, хоча повідомлялась судом про дати, час і місце їх проведення (т. 1 а. с. 111, 129, 144, 182, 191, 195, 213, 231, 241; т. 2 а. с. 197).

Натомість, на багатьох судових засіданнях суду першої інстанції був присутній її представник - ОСОБА_9 , який неодноразово подавав до суду клопотання про відкладення розгляду справи (т. 3 а. с. 202, 218).

Крім того, матеріалами підтверджується, що ОСОБА_1 та її представнику було завчасно повідомлено судом першої інстанції про призначене на 26 листопада 2020 року судове засідання, зокрема у телеграмі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_9 просив суд перенести слухання у справі № 640/3796/18, призначене до розгляду на 26 листопада 2020 року 10 годину, у зв`язку з хворобою (т. 3, а. с. 218).

Отже, з огляду на наведене, з метою дотримання принципу розумності строків розгляду справи, а також враховуючи ті обставини, що по справі подано уточнену позовну заяву, зустрічну позовну заяву, пояснення, долучено докази, тобто сторони висловили свою позицію по справі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача ОСОБА_1 її представника, які в судове засідання не з`явилися.

Крім того, відсутність на судовому засіданні ОСОБА_1 та її представника не завадило суду першої інстанції встановити всі обставин справи, здійснити всебічну оцінку доказів та ухвалити законе і справедливе судове рішення.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц, підлягають відхиленню з огляду на таке.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).

У наведеній заявником постанові суду касаційної інстанції та оскаржуваних судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій встановлено різні фактичні обставини справ та відсутні достатньо спільні риси між спірними правовідносинами, а тому доводи заявника про не врахування висновків суду касаційної інстанції щодо застосування норм права у подібних правовідносинах є безпідставними.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки обставин справи і доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Якщо оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій.

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 26 листопада 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 04 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний О. В. Ступак