Історія справи

Постанова КЦС ВП від 22.03.2023 року у справі №405/5508/21
Постанова КЦС ВП від 22.03.2023 року у справі №405/5508/21
Постанова КЦС ВП від 22.03.2023 року у справі №405/5508/21

Постанова

Іменем України

22 березня 2023 року

м. Київ

справа № 405/5508/21

провадження № 61-10637св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Управління комунальної власності Міської ради міста Кропивницького,

третя особа - приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Прохор Любов Євгенівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 20 вересня 2022 року

у складі колегії суддів: Голованя А. М., Єгорової С. М., Карпенка О. Л.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Управління комунальної власності Міської ради міста Кропивницького, третя особа - приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Прохор Л. Є., про встановлення факту, що має юридичне значення.

Позов мотивований тим, що з 14 квітня2013 року до 21 грудня

2019 року ОСОБА_1 проживав разом із ОСОБА_2 у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Він залишився без роботи та доходів, а ОСОБА_2 був особою з інвалідністю

І групи, переніс інсульт і був прикутий до ліжка.

Разом з ними проживала мати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка також була довгий період прикута до ліжка і потребувала лікування. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла.

У зв`язку з цим, ураховуючи брак коштів та необхідність купувати ліки, вони вирішили проживати разом, а квартиру ОСОБА_1 здавати в оренду.

Вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 помер, і позивач організував та оплатив його похорони.

Племінниця ОСОБА_2 15 квітня 2021 року написала заяву, в якій підтвердила факт, що у період з 2013 року до 2019 рік він проживав з її дядьком, та зазначила, що не заперечує проти того, щоб позивач успадкував майно, яке залишилось після її дядька.

19 березня 2021 року позивач звернувся до нотаріуса щодо оформлення спадщини, на що отримав роз`яснення про необхідність встановлення

в судовому порядку факту його проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як 5 років до часу відкриття спадщини.

З урахуванням заяви про зменшення позовних вимог ОСОБА_1 просив встановити факт спільного проживання його однією сім`єю з ОСОБА_2

з 14 квітня 2013 року до 21 грудня 2019 року.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ленінського районного суду міста Кіровограда від 18 квітня

2022 року позовні вимоги задоволено.

Встановлено факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1

з ОСОБА_2 у період з 14 квітня 2013 року до дня його смерті за адресою:

АДРЕСА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю, суд першої інстанції виходив із доведеності позовних вимог.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 20 вересня 2022 року апеляційну скаргу Управління комунальної власності Міської ради міста Кропивницького задоволено.

Рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 18 квітня

2022 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов залишено без задоволення.

Клопотання представника Управління комунальної власності Міської ради міста Кропивницького про постановлення окремої ухвали залишено без задоволення.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь Управління комунальної власності Міської ради міста Кропивницького 681,00 грн в рахунок компенсації витрат, понесених на сплату судового збору при поданні апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач не надав належних, обґрунтованих та достатніх доказів на підтвердження того, що вони з ОСОБА_2 , за його життя, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, що підтверджують сукупність фактів, необхідних для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

25 жовтня 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Кропивницького апеляційного суду від 20 вересня 2022 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не розрізняє поняття «член сім?ї» та «родич», а ототожнює їх, що є помилковим. Досліджуючи докази, суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, які визначають статус сім?ї. Заявник вказує, що особа може проживати за певною адресою і без відповідної реєстрації місця проживання. Відсутність реєстрації місця проживання заявника за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав із спадкоємцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно

зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням того, що спадкоємець не проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення, однак не взяв до уваги та безпідставно відхилив докази, які беззаперечно підтверджують факт проживання позивача із ОСОБА_2 .

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня

2018 року у справі № 644/6274/16-ц та постановах Верховного Суду

від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17, від 09 квітня 2021 року у справі № 645/4850/16-ц, від 21 вересня 2022 року у справі № 524/3363/19,

від 23 вересня 2022 року у справі № 279/2014/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Аргументи інших учасників справи

13 січня 2023 року Управління комунальної власності Кропивницької міської ради через засоби поштового зв?язку подало до Верховного Суду відзив,

у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Кропивницького апеляційного суду від 20 вересня 2022 року залишити без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2022 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Кропивницького апеляційного суду від 20 вересня 2022 року. Відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи з Ленінського районного суду міста Кіровограда.

Зупинено дію постанови Кропивницького апеляційного суду від 20 вересня

2022 року до закінчення касаційного провадження.

12 січня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2023 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу,

а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Перевіривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи

ОСОБА_1 проживає за адресою:

АДРЕСА_2 .

Згідно з договором оренди житлового приміщення від 14 квітня 2013 року ОСОБА_1 (Орендодавець) передав ОСОБА_4 (Орендар) у строкове платне користування квартиру за адресою:

АДРЕСА_2 .

Відповідно до пункту 9.1 цього договору він діє до 14 квітня 2014 року. При цьому у пункті 9.4 встановлено, що цей договір вважається автоматично продовженим, якщо орендар звернеться до орендодавця за місяць до закінчення строку його дії з пропозицією продовжити дію договору.

Згідно з актом приймання-передачі житлового приміщення цей договір щороку продовжувався, а саме до 14 квітня 2019 року.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 12 серпня 2022 року № 220035337 за

ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зареєстроване право спільної часткової власності на квартиру за адресою:

АДРЕСА_1 .

У січні 2017 році ОСОБА_3 звернулася до Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Ленінського району м. Кіровограда із заявою про укладання договору про соціальне обслуговування. У цій заяві вона вказала, що вона одинока, проживає сама, працездатних рідних осіб не має, інших рідних не має. На підставі цієї заяви було укладено відповідний договір про соціальне обслуговування ОСОБА_3 , яке здійснювалося безкоштовно.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла, у зв`язку чим наказом Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Ленінського району м. Кіровограда від 18 квітня 2017 року № 10-ОД вона була знята з обслуговування.

У січні 2017 року та у січні 2018 року ОСОБА_2 укладав з Територіальним центром соціального обслуговування (надання соціальних послуг) договори про соціальне обслуговування (надання безоплатних соціальних послуг) одинокого (самотньо проживаючого) громадянина. Ці договори передбачали надання (за потреби) Територіальним центром таких соціальних послуг, як закупівля та доставка продуктів харчування, приготування їжі (прості страви), прибирання, дрібний ремонт одягу, послуги юрисконсульта, допомога

у самообслуговуванні, допомога при пересуванні квартирою, прання, виклик лікаря, внесення платежів, допомога в оформленні документів.

Згідно з актом матеріально-побутових умов проживання громадянина, який потребує соціального обслуговування (надання соціальних послуг),

від 17 січня 2017 року ОСОБА_2 проживав за адресою: АДРЕСА_1 , сімейний стан - неодружений, дітей, родичів, осіб, зобов`язаних за законом утримувати його, утриманців не має.

відповідно до карти визначення (оцінювання) індивідуальних потреб громадянина у соціальному обслуговуванні (наданні соціальних послуг) від

20 січня 2018 року ОСОБА_2 є особою з інвалідністю І групи, неодружений, працездатних рідних не має. При цьому, у карті вказано, що ОСОБА_2 має можливість користуватися допомогою рідних у веденні домашнього господарства.

Згідно з актом надання послуг від 02 жовтня 2018 року ОСОБА_1 замовив у ФОП ОСОБА_5 металопластикове вікно та оплатив його встановлення у належній ОСОБА_2 квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до довідок КП «ЖЕО № 2 КМР» від 30 січня 2018 року та

від 09 січня 2019 року ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_1 один.

Згідно з листом Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Подільського району м. Кропивницький від

17 липня 2021 року ОСОБА_2 перебував на обслуговуванні в територіальному центрі із січня 2017 року до грудня 2019 року та отримував соціальну

послугу - догляд вдома.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 помер.

Згідно з книгою реєстрації поховань замовником організації та проведення поховань ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ОСОБА_6

19 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області

Прохор Л. Є. щодо оформлення спадщини після спадкодавця ОСОБА_2 , на що йому надано лист-роз`яснення від 19 березня 2021 року № 17/01-16 про необхідність встановлення в судовому порядку факту проживання позивача

із спадкодавцем однією сім`єю не менше як 5 років до часу відкриття спадщини. При цьому спадкова справа щодо майна ОСОБА_2 не заводилася.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону повною мірою не відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право

в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання,

а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане

з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права

є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет

і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу

та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного

з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; (пункти 1 і 4 частини другої статті 175 ЦПК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи,

а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі

№ 523/9076/16-ц).

Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (частина перша статті 33 ЦПК України

у редакції, чинній на час відкриття провадження у справі та її розгляду).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а в разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а в разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача (частини перша, друга та третя статті 51 ЦПК України).

Встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління комунальної власності Міської ради міста Кропивницькогопро встановлення факту спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 з ОСОБА_2

з 14 квітня 2013 року до 21 грудня 2019 року.

Позивач у цій справі клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача не заявляв.

Верховний Суд звертає увагу на те, що належним відповідачем у справі про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю, за умови відсутності спадкоємців, є саме територіальна громада в особі міської ради. ОСОБА_1 вимог до територіальної громади в особі Кропивницької міської ради не заявляв.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі

№ 523/9076/16-ц).

Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та немає визначених процесуальним законом підстав для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, проте помилився у мотивах такої відмови.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Оскільки у позові необхідно відмовити з процесуальних підстав, інші доводи касаційної скарги по суті спору не оцінюються та не переглядаються.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте

в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Кропивницького апеляційного суду від 20 вересня 2022 року підлягає зміні

в мотивувальній її частині з підстав, зазначених у цій постанові.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Кропивницького апеляційного суду від 20 вересня 2022 року змінити у мотивувальній частині, виклавши її у редакції цієї постанови.

Поновити дію постанови Кропивницького апеляційного суду від 20 вересня 2022 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов