Історія справи

Постанова КЦС ВП від 22.03.2023 року у справі №206/5095/20
Постанова КЦС ВП від 22.03.2023 року у справі №206/5095/20

Постанова

Іменем України

22 березня 2023 року

м. Київ

справа № 206/5095/20

провадження № 61-4868св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач за первісним позовом - ОСОБА_1 ,

відповідачі за первісним позовом: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, за первісним позовом: Дніпровська міська рада, виконавчий комітет Дніпровської міської ради, Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради, комунальне підприємство «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренко Сергій Вячеславович, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко Валентина Володимирівна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Повєткіна Надія Миколаївна, державний реєстратор комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» ДОР Кравець Олег Григорович,

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

відповідачі за зустрічним позовом: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, за зустрічним позовом: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренко Сергій Миколайович, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко Валентина Володимирівна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Повєткіна Надія Миколаївна, державний реєстратор комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» ДОР Кравець Олег Григорович,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Кияненко Дар`я Олегівна, на постанову Дніпровського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макаров М. О., від 15 квітня 2022 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому остаточно сформулювавши позовні вимоги просив:

- визнати недійсним свідоцтво про право власності від 30 січня 2003 року, видане на ім`я ОСОБА_7 ;

- визнати недійсним договір купівлі продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренко С. В. 06 листопада 2018 року;

- визнати за ним право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 , а також право власності на 2/3 частини вказаної квартири в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- витребувати від ОСОБА_2 на його користь спірну квартиру;

- скасувати записи про державну реєстрації права власності щодо зазначеної квартири, а саме № 28382737 від 10 жовтня 2018 року, внесений державним реєстратором Кравець О. Г., № 28770715 від 06 листопада 2018 року, внесений державним реєстратором приватним нотаріусом Мазуренко С. В. та № 29707305 від 28 грудня 2018 року, внесений державним реєстратором приватним нотаріусом Лозенко В. В.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що йому на підставі свідоцтва про право власності на житло від 02 жовтня 1996 року належить 1/3 частина квартири АДРЕСА_1 . Іншими співвласниками вказаної квартири були його батьки ОСОБА_9 та

ОСОБА_8 , кожному з яких належало по 1/3 частині квартири на підставі того ж свідоцтва про право власності на житло.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_9 , після смерті якого відкрилась спадщина у вигляді 1/3 частини спірної квартири. За життя ОСОБА_9 склав заповіт, яким заповів усе належне йому майно ОСОБА_8 , яка фактично прийняла спадщину, оскільки на момент смерті постійно проживала разом зі спадкодавцем.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_8 , після якої він, звернувшись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, успадкував право власності на 2/3 частини спірної квартири.

17 жовтня 2014 року його було засуджено за вчинення злочину та призначено покарання у вигляді 5 років позбавлення волі, у зв`язку з чим він знаходився у місцях позбавлення волі до 14 червня 2019 року.

У червні 2019 року, після відбуття призначеного покарання, він прийшов до своєї квартири, однак виявилось, що замки в ній змінені, а двері відкрила ОСОБА_2 , яка представилась власником квартири.

В подальшому йому стало відомо, що 10 жовтня 2018 року ОСОБА_7 надав державному реєстратору підроблене свідоцтво про право власності на житло від 30 січня 2003 року та зареєстрував за собою право власності на квартиру. При цьому таке свідоцтво ніколи не видавалося, ОСОБА_7 ніколи не був зареєстрований у спірній квартирі, а тому за жодних обставин не міг її приватизувати.

Після цього 06 листопада 2018 року ОСОБА_7 , на підставі договору купівлі-продажу, переоформив право власності на квартиру на ОСОБА_3 , у якої 28 грудня 2018 року, на підставі договору купівлі-продажу, спірну квартиру придбала ОСОБА_2 .

Постановою приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу від 21 жовтня 2020 року йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_8 у зв`язку з тим, що право власності на квартиру зареєстровано за іншою особою, яка не є спадкодавцем.

У квітні 2021 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом, в якому просила суд визнати її добросовісним набувачем квартири АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтовані тим, що 28 грудня 2018 року вона придбала спірну квартиру у ОСОБА_3 . Договір купівлі-продажу був оформлений приватним нотаріусом Лозенко В. В.

ОСОБА_3 мала ключі від вхідних дверей та неодноразово демонструвала квартиру.

Перед купівлею квартири вона запитувала у нотаріуса чи немає будь-яких сумнівів щодо правовстановлюючих документів, на що та запевнила у необґрунтованості її занепокоєнь.

Вважала, що є добросовісним набувачем спірної квартири, яку придбала за відплатним договором у особи, яка станом на дату укладання договору була власником цієї квартири. Перед посвідченням договору нотаріусом було перевірено нерухомість на предмет наявності заборон відчуження чи будь-яких інших обмежень. Після придбання квартири вона зробила капітальний ремонт та разом зі своїм малолітнім сином вселилась до неї, має намір довгостроково володіти та користуватись цим майном.

Ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 02 березня 2021 року залучено до участі у справі за первісним позовом у якості співвідповідача ОСОБА_6 .

Ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 18 березня 2021 року залучено до участі у справі правонаступника померлого відповідача ОСОБА_7 - ОСОБА_4 .

Ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 12 квітня

2021 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_2 до спільного розгляду із позовом ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська, у складі судді Кушнірчука Р. О., від 13 жовтня 2021 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 .

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог

ОСОБА_1 , виходив з того, що спірне майно не може бути витребувано у ОСОБА_2 , оскільки остання, будучи добросовісним набувачем не може відповідати у зв`язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Застосування такого заходу як витребування майна у даному випадку не сумісне із втручанням у право ОСОБА_2 на мирне володіння придбаною квартирою, враховуючи її добросовісне ставлення до цього майна, як до свого житла та наявність наміру довгострокового користування спірним майном.

Відмова у задоволенні позовних вимог про витребування майна виключає можливість визнання права власності на спірну квартиру за ОСОБА_1 , а позовні вимоги про визнання недійсними свідоцтва про право власності ОСОБА_7 , договору купівлі-продажу від 06 листопада 2018 року, а також скасування записів про реєстрацію права власності є похідними вимогами та у цій справі не відповідають належному способу захисту.

При цьому судом було враховано, що:

- підроблення документів, їх використання та шахрайство є кримінально-караними діяннями, проте наразі не існує жодного кримінального провадження за фактом шахрайських дій, пов`язаних з відчуженням спірної квартири на підставі підроблених документів;

- ОСОБА_2 , будучи кінцевим набувачем спірної квартири, здійснила усі залежні від неї дії щодо перевірки нерухомого майна, правовстановлюючих документів, не знала і не могла знати про вади правовстановлюючого документу ОСОБА_7 , а також про те, що ОСОБА_7 не мав права відчужувати вказану квартиру, тобто ОСОБА_2 у даному випадку є добросовісним набувачем спірної квартири;

- ОСОБА_2 одразу після придбання квартири зареєструвала там своє місце проживання, зробила капітальний ремонт, до теперішнього часу проживає, сплачує комунальні послуги, здійснює витрати по утриманню вказаного майна, тобто користується та мирно володіє вказаним майном разом зі своєю малолітньою дитиною та чоловіком;

- ОСОБА_1 із серпня 2010 року знятий з реєстрації у спірній квартирі, протягом тривалого часу спірним нерухомим майном не цікавився, не утримував його, квартира до моменту відчуження була у занедбаному та засміченому стані, там відбулась пожежа, до квартири навідувались безхатьки, були відсутні вікна, а під час перебування ОСОБА_1 у в`язниці його родичі, які мешкали у тому ж самому будинку та мали ключі від квартири, за нерухомим майном не доглядали і будучи обізнаними, що до квартири в`їхали сторонні люди, не здійснили жодних дій для збереження майна;

- ОСОБА_1 , після звільнення з місць позбавлення волі у червні 2019 року, будучи повідомленим дружиною щодо продажу квартири ще за місяць до звільнення, не здійснив жодних дій для встановлення істини та повернення належного йому майна, зокрема не звернувся до правоохоронних органів та не поцікавився у ОСОБА_2 хто вона така та на якій підставі мешкає в його квартирі, а до суду з позовом про витребування майна звернувся майже через півтора роки після того, як дізнався про вибуття квартири з його власності;

- конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов`язку відшкодувати збитки, завдані таким відчуженням.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , суд першої інстанції вказав, що ця обставина встановлена під час вирішення вимог ОСОБА_1 про витребування квартири, а пред`явлення зустрічного позову з цього приводу не вимагається.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 квітня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 13 жовтня 2021 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 скасовано.

Позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на квартиру

АДРЕСА_1 від 30 січня 2003 року, видане виконкомом міської Ради народних депутатів на ім`я ОСОБА_7 .

Визнано недійсним договір купівлі-продажу вказаної квартири, укладений

06 листопада 2018 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частини спірної квартири в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_8 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Витребувано від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 спірну квартиру.

Скасовано запис про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру, номер запису 28382737 від 10 жовтня 2018 року, внесений державним реєстратором Кравець О. Г.; скасовано запис про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру, номер запису 28770715

від 06 листопада 2018 року, внесений державним реєстратором

Мазуренко С. В.; скасовано запис про державну реєстрацію права власності на зазначену квартиру, номер запису 29707305 від 28 грудня 2018 року, внесений державним реєстратором Лозенко В. В.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Колегія суддів виходила з того, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази видачі ОСОБА_7 свідоцтва про право власності від 30 січня

2003 року у законний спосіб. ОСОБА_7 не був зареєстрований у спірній квартирі і не міг в порядку приватизації набути право власності на квартиру, яка вже була приватизована родиною ОСОБА_1 у 1996 році.

ОСОБА_7 не був власником квартири та не мав правових підстав для укладання договору купівлі-продажу, тобто розпорядився чужою власністю, його дії не були спрямовані на реальну передачу нерухомого майна у власність ОСОБА_3 .

З урахуванням того, що кошти фактично ОСОБА_7 не передавалися, враховуючи перепродаж спірної квартири ОСОБА_3 ОСОБА_2 в ланцюгу правочинів у строк, який після набуття цієї квартири у власність

ОСОБА_3 становить трохи більше місяця, договір купівлі-продажу

від 06 листопада 2018 року належить визнати недійсним на підставі приписів статті 234 ЦК України.

Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання за ним права власності на 1/3 частину квартири та на 2/3 частини квартири, які успадковані після батьків, апеляційний суд дійшов висновку, що вимоги підлягають частковому задоволенню лише в частині визнання права власності на 2/3 частини спірної квартири АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , враховуючи, що 1/3 частина належить йому на підставі свідоцтва про право на житло від 02 жовтня 1996 року, право власності на яку ОСОБА_1 набуто в порядку приватизації квартири, що є підставою для реєстрації такого права державним реєстратором прав на нерухоме майно.

Досліджені в судовому засіданні обставини колегія суддів визнала достатніми для висновку про необережність останнього набувача спірної квартири і про непряму експропріацію цієї квартири у позивача за практикою тлумачення Європейським Судом з прав людини в рішенні від 30 травня

2000 року у справі «Бельведере Альберг`ера проти Італії», за якої у спосіб, не сумісний з правом на повагу до своєї власності за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, позивач де-факто втратив без своєї в тому вини можливість власною волею визначати долю своєї спадкової квартири, до того ж з позбавленням його фактичного володіння на момент укладення договору відповідачем ОСОБА_2 , коли з юридичної точки зору примусового відчуження чи припинення його прав спадкоємця не відбулося.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

В касаційній скарзі на постанову Дніпровського апеляційного суду

від 15 квітня 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат Кияненко Д. О.,посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржене судове рішення скасувати, відмовивши у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У червні 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат Кияненко Д. О. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 квітня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 07 липня 2022 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 15 квітня 2022 року, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , витребувано із районного суду матеріали справи № 206/5095/20.

У листопаді 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження представник ОСОБА_2 - адвокат Кияненко Д. О. зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі

№ 662/397/15-ц, від 06 травня 2020 року у справі № 120/4617/18-а,

від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, у постановах Верховного Суду від 09 березня 2021 року у справі № 756/4120/16-ц, від 27 червня

2018 року у справі № 925/797/17, від 05 лютого 2020 року у справі

№ 904/750/19, від 27 травня 2020 року у справі № 442/2771/17, від 16 вересня 2020 року у справі № 278/657/18, від 20 березня 2019 року у справі

№ 521/8368/15-ц, від 26 вересня 2019 року у справі № 2-4352/11, у постановах Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15,

від 18 січня 2017 року у справі № 6-2776цс16 (пункт 1 частини другої

статті 389 ЦПК України).

Вказує, що одночасне пред`явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння і про визнання недійсним правочину із застосуванням реституції є помилковим, оскільки віндикаційний та негаторний позови є взаємовиключними.

Звертає увагу, що Дніпровський апеляційний суд проігнорував клопотання про відкладення розгляду справи, подане представником ОСОБА_2 , яка повідомила в телефонному режимі суд про своє перебування за межами Дніпропетровської області, у зв`язку із запровадженням воєнного стану. ОСОБА_2 у зв`язку з тим, що має малолітню дитину також не мала можливості бути присутньою у судовому засіданні.

Вважає, що апеляційний суд, ухваливши судове рішення про витребування спірної квартири, яка є єдиним житлом для ОСОБА_2 та її дитини - ОСОБА_11 , 2016 року народження, порушив гарантовані права дитини та норми СК України.

Дніпровський апеляційний суд, ухваливши судове рішення, зайняв позицію ОСОБА_1 та проігнорував права ОСОБА_2 та її малолітнього сина - ОСОБА_11 . Судом не враховано, що у ОСОБА_1 наявне у власності інше житло, квартира АДРЕСА_3 , де наразі він і мешкає.

Ухвалюючи оскаржувану постанову, апеляційний суд не взяв до уваги висновки Верховного Суду про те, що конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх витрат, є неприйнятною і покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 13 жовтня 2021 року в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 в апеляційному порядку не переглядалося, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України справа в цій частині касаційним судом не переглядається.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2022 року представник ОСОБА_1 - Бардаченко Д. В. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на обґрунтованість та законність постанови апеляційного суду, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Вважає, що суд першої інстанції необґрунтовано та помилково дійшов висновків про відсутність підстав для витребування спірної квартири.

Наголошує, що спірна квартира належить ОСОБА_1 , тоді як ОСОБА_7 в цій квартирі ніколи не проживав та йому не видавалось свідоцтво про право власності щодо цієї квартири.

Зазначає, що за умови існування обставин, визначених частиною першої статті 388 ЦК України, не має жодного правового значення добросовісність ОСОБА_2 , оскільки спірна квартира вибула з володіння власника поза його волею на підставі підробленого свідоцтва про право власності, а тому підлягає витребуванню.

Крім того, у січні 2023 року представник ОСОБА_1 - Бардаченко Д. В. подав до Верховного Суду клопотання про закриття касаційного провадження, через те, що на його думку, ОСОБА_2 , в інтересах якої діє її представник, намагається ввести суд касаційної інстанції в оману та, зловживаючи своїми процесуальними правами, вживає дії, спрямовані на затягування розгляду справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є сином ОСОБА_9 та ОСОБА_8 .

Згідно копії свідоцтва про право власності на житло від 02 жовтня 1996 року, виданого виконкомом міської Ради народних депутатів на підставі розпорядження (наказу) № 7/249-96 від 02 жовтня 1996 року, ОСОБА_9 , ОСОБА_8 та ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності належить квартира АДРЕСА_1 .

У відповідності до копії технічного паспорту на зазначену квартиру виготовленого 09 грудня 1996 року його видано ОСОБА_9 , як основному квартиронаймачу.

За відомостями архівної справи щодо приватизації квартири АДРЕСА_1 , приватизація оформлена за наступними документами: заява ОСОБА_9 про передачу у приватну власність квартири, яку він разом з членами сім`ї займає на умовах найму; довідка про склад сім`ї наймача квартири, відповідно до якої в квартирі зареєстровані: ОСОБА_9 , його дружина ОСОБА_8 та син ОСОБА_1 ; розпорядження органу приватизації про передачу вказаної квартири у приватну власність на підставі заяви ОСОБА_9 ; розрахунки площі квартири, що безоплатно приватизується.

ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_1 були зареєстровані за адресою:

АДРЕСА_4 , а саме ОСОБА_9 з 16 січня 1986 року по 14 вересня 2009 року, ОСОБА_8 з 16 січня 1986 року по 12 квітня

2012 року та ОСОБА_1 з 07 серпня 1995 року по 05 серпня 2010 року.

ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 та за життя склав заповіт, посвідчений 30 липня 2009 року державним нотаріусом Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори Камендо О. М., відповідно до якого заповів усе належне йому майно ОСОБА_8 .

Спадкова справа після смерті ОСОБА_9 не заводилась. ОСОБА_8 будучи спадкоємцем за заповітом від 30 липня 2009 року після смерті ОСОБА_9 , прийняла спадщину, але не оформила своїх спадкових прав. Факт прийняття спадщини ОСОБА_8 після смерті ОСОБА_9 підтверджено її постійним проживанням разом із спадкодавцем.

ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

21 вересня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Повєткіної Н. М. із заявою про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_8 .

Згідно листа КП «ДМ БТІ» ДОР № 12166 від 16 жовтня 2020 року станом на

31 грудня 2012 року в інвентаризаційній справі за адресою:

АДРЕСА_4 , містяться відомості про право приватної власності ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності від 30 січня

2003 року, виданого Виконкомом міської ради народних депутатів згідно розпорядження № 7/249-2003, зареєстрованого КП «ДМБТІ» ДМР 04 лютого 2003 року та записаного в реєстрову книгу № 501п за реєстровим № 1345-96.

Згідно копії свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії АВР

№ 738910 від 20 березня 2001 року ОСОБА_8 належала квартира АДРЕСА_3 .

20 жовтня 2020 року ОСОБА_1 подав нотаріусу заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_3 , після смерті ОСОБА_8 .

На підставі вказаної заяви ОСОБА_1 20 жовтня 2020 року було видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_8 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка складається з квартири АДРЕСА_3 .

21 жовтня 2020 року ОСОБА_1 подав нотаріусу заяву про видачу після смерті ОСОБА_8 свідоцтва про право на спадщину за законом на

2/3 частки квартири АДРЕСА_1 .

Постановою приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Повєткіної Н. М. відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 2/3 частки в праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 , з підстав реєстрації права власності на квартиру за іншою особою, яка не є спадкодавцем.

ОСОБА_1 вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська

від 18 грудня 2014 року було засуджено за частиною другою статті 309, частиною першою статті 317, частиною другою статті 317, частиною першою статті 70, частиною четвертою статті 70 КК України до 5 років позбавлення волі, у зв`язку з чим він відбував покарання в установах Державної кримінально-виконавчої служби України із 17 жовтня 2014 року по 14 червня

2019 року, звідки був звільнений по відбуттю строку покарання.

Відповідно до листа Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради № 3/1-4894 від 23 жовтня 2020 року розпорядженням органу приватизації від 02 жовтня 1996 року № 7/249-96 квартиру АДРЕСА_1 , передано у спільну власність ОСОБА_9 , ОСОБА_8 та ОСОБА_1 . Свідоцтво про право власності на вказану квартиру від 30 січня 2003 року ОСОБА_7 . Департаментом не видавалося.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно

від 11 листопада 2020 року, право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 28 грудня 2018 року. Розділ «Деталізована інформація про право власності» вказаної інформаційної довідки також містить інформацію про попередніх власників вказаної квартири, а саме запис про право власності № 28770715, власник ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 06 листопада 2018 року, право власності припинено 28 грудня 2018 року на підставі договору купівлі-продажу, а також запис про право власності № 28382737, власник ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності від 30 січня 2003 року, право власності припинено 06 листопада 2018 року.

На виконання ухвали суду першої інстанції від 26 січня 2021 року про витребування доказів, КП «ДМБТІ» ДМР було надано належним чином завірені копії свідоцтва про право власності від 30 січня 2003 року та викопіювання записів з реєстрових книг.

У свідоцтві про право власності на житло від 30 січня 2003 року, виданого виконкомом міської Ради народних депутатів згідно з розпорядженням/наказом від 30 січня 2003 року № 7/249-2003, зазначено, що квартира АДРЕСА_1 належить

ОСОБА_7 на праві приватної власності.

Згідно викопіювання запису з реєстрової книги № 72п за реєстровим № 79 зареєстровано свідоцтво про право власності на ім`я ОСОБА_9 на спірну квартиру.

Згідно викопіювання запису з реєстрової книги № 501п за реєстровим

№ 1345-96 зареєстровано свідоцтво про право власності на спірну квартиру на ім`я ОСОБА_7 . Вказаний запис перекреслений та містить помітку «помилково».

Запис про право власності ОСОБА_7 на квартиру

АДРЕСА_1 , внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 10 жовтня 2018 року за № 28382737 державним реєстратором КП «ДМБТІ» ДОР Кравець О. Г. на підставі свідоцтва про право власності від 30 січня 2003 року.

На виконання ухвали суду від 02 березня 2021 року про витребування доказів Відділом реєстрації майнових прав управління у сфері державної реєстрації департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради суду було надано копії документів, які додавались до заяви

№ 30569621 від 10 жовтня 2018 року про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ОСОБА_7 , а саме копію свідоцтва про право власності на житло

від 30 січня 2003 року, лист КП «ДМБТІ» про те, що станом на 31 грудня

2012 року в інвентаризаційній справі квартири АДРЕСА_1 , містяться відомості про зареєстроване право власності в цілому за ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності

від 30 січня 2003 року, виданого Виконкомом міської ради народних депутатів згідно розпорядження № 7/249-2003, зареєстрованого КП «ДМБТІ» та записаного в реєстрову книгу № 501п за реєстровим № 1345-96, а також копія технічного паспорту цієї квартири.

На виконання ухвали суду від 26 січня 2021 року про витребування доказів, приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренко С. В. було надано суду належним чином засвідчені копії договору купівлі-продажу від 06 листопада 2018 року за реєстровим № 602 та документів, на підставі яких було посвідчено вказаний договір.

З наданих документів вбачається, що 06 листопада 2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренко С. В. було посвідчено договір купівлі-продажу квартири за реєстровим № 602, відповідно до якого ОСОБА_7 продав, а ОСОБА_3 купила квартиру

АДРЕСА_1 .

На виконання ухвали суду від 26 січня 2021 року про витребування доказів приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу

Лозенко В. В. було надано належним чином засвідчену копію договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 28 грудня 2018 року за реєстровим № 2436 та всіх документів на підставі яких було посвідчено вказаний договір.

З наданих суду документів вбачається, що 28 грудня 2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В. В. було посвідчено договір купівлі-продажу за реєстровим № 2436, відповідно до якого ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_2 купила квартиру

АДРЕСА_1 , за 628 030 грн.

ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , заяву про прийняття спадщини після смерті якого подав ОСОБА_4 , як двоюрідний племінник спадкодавця.

Судом першої інстанції також досліджена фото таблиця стану спірної квартири, на момент її придбання ОСОБА_2 (грудень 2018 року), а також на час розгляду справи, після здійснення капітального ремонту.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321

ЦК України).

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За змістом статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

У розглядуваній справі суди встановили, що 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 належала ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 02 жовтня 1996 року, виданого виконкомом міської Ради народних депутатів згідно розпорядження (наказу) № 7/249-96 від 02 жовтня 1996 року, а інші 2/3 частини цієї квартири були ним успадковані, шляхом звернення 21 вересня 2012 року до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті його матері ОСОБА_8 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Процедуру оформлення спадкових прав ОСОБА_1 не завершив та не зареєстрував своє право власності на спірну квартиру.

Натомість 10 жовтня 2018 року право власності на спірну квартиру було зареєстровано державним реєстратором за ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності від 30 січня 2003 року.

Апеляційний суд, врахувавши, що станом на 2003 рік ОСОБА_7 не був зареєстрований у спірній квартирі, та не міг відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» набути право власності на спірну квартиру, яка із 1996 року належала на праві власності, набутому внаслідок приватизації, родині ОСОБА_1 , правильно вказав на відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів видачі ОСОБА_7 свідоцтва про право власності від 30 січня 2003 року у законний спосіб.

Разом із тим Верховний Суд не погоджується із висновками апеляційного суду про пропорційність втручання у право ОСОБА_2 на мирне володіння майном.

За статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Сутність добросовісності передбачає вірність зобов`язанням, повагу до прав інших суб`єктів, обов`язок до співставлення власних та чужих інтересів, унеможливлення заподіяння шкоди третім особам.

Якщо законом установлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом (частина п`ята статті 12 ЦК України).

Відповідно до статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

За змістом статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції застосовується з огляду на такі принципи: 1) у першому реченні першого абзацу закладається принцип мирного володіння майном, який має загальний характер; 2) принцип, викладений у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплений у другому абзаці принцип визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23 січня

2014 року, заява № 19336/04, § 166-168).

Критеріями пропорційності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинне мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач - внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України»

від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, «Кривенький проти України»

від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І, навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (див. висновки Великої Палати Верховного Суду України у постановах від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц та

від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц).

У постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі

№ 6-2776цс16 зазначено, що стаття 1 Першого Протоколу Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення зокрема обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05 вересня 2022 року в справі № 385/321/20 звертала увагу, що для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня

2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20). Добрий господар повинен піклуватися про своє майно, вживати дії з його збереження та своєчасного захисту його і прав на нього протягом розумного строку. Особа не може вважатися дбайливим власником, якщо тривалий період не цікавиться своїм майном, не вживає заходів, які б вчинив добрий господар невідкладно, якщо не існує перешкод, що об`єктивно перешкоджали йому у вчиненні таких дій.

У постанові Великої Палата Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 зазначено, що якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів статті 388 ЦК України слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Також у цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тож добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей.

06 листопада 2018 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_7 відчужив спірну квартиру на користь ОСОБА_3 .

У свою чергу 28 грудня 2018 року ОСОБА_2 , покладаючись на відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, придбала спірну квартиру у ОСОБА_3 за ціною 628 030 грн на підставі посвідченого нотаріусом договору купівлі-продажу.

Судам, в межах розглядуваної цивільної справи, не було надано доказів недобросовісної поведінки ОСОБА_2 при набутті спірного майна у власність.

Відповідно до статті 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відбування покарання у вигляді позбавлення волі не звільняє власника від обов`язку нести тягар утримання свого майна.

Наявні в матеріалах справи фотознімки та показання допитаних свідків підтверджують, що квартира, яку ОСОБА_1 вважав своєю, тривалий час перебувала у занедбаному стані, позивач особисто чи через уповноважених осіб не дбав про неї, натомість ОСОБА_2 після придбання зробила в квартирі капітальний ремонт, заселилась до неї разом із малолітньою дитиною, використовуючи спірну квартиру для особистого проживання.

Згідно із текстом вироку Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 18 грудня 2014 року в справі № 206/7674/14-к, розміщеного в Єдиному державному реєстрі судових рішень, спірна квартира використовувалась ОСОБА_1 , зокрема і для виготовлення та зберігання психотропних речовин, а також надавалась ним іншим особам, як місце для незаконного вживання психотропних речовин.

Будучи звільненим із місць позбавлення волі у 2019 році, ОСОБА_1 невиправдано зволікав із вжиттям заходів щодо захисту своїх прав, не звертався до правоохоронних органів задля розслідування обставин реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА_7 та відчуження квартири останнім, позов до суду щодо витребування майна у ОСОБА_2 подав лише у листопаді 2020 року, тобто після того, як у спірній квартирі було завершено капітальний ремонт, а зв`язок ОСОБА_2 зі спірним майном став більш усталеним.

Судами встановлено, що спірна квартира АДРЕСА_2 не є єдиним житлом

ОСОБА_1 , який після смерті матері успадкував ще одну квартиру ( АДРЕСА_3 .

У постановах Верховного Суду від 26 вересня 2019 року в справі № 2-4352/11, від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15-ц, на які посилається заявник в касаційній скарзі, сформульовано висновок про те, що конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов`язку щодо відшкодування збитків, що завдані таким відчуженням.

ОСОБА_1 не позбавлений права заявити вимоги про відшкодування збитків, завданих внаслідок вибуття майна з його власності, однак, за встановлених у розглядуваній справі обставин, такі збитки мають бути відшкодовані особами, незаконні дії, рішення чи бездіяльність, яких призвели до реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_7 та подальшого відчуження квартири останнім.

Суд першої інстанції, з урахуванням встановлених обставин, оцінки наданим доказам і тягаря, покладеного на добросовісного набувача, виходячи з принципів пропорційності та мирного володіння майном, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для витребування квартири у ОСОБА_2 , з чим погоджується і Верховний Суд.

Також колегія суддів погоджується з висновками районного суду про відмову у задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки вони є похідними вимогами від вимоги про витребування спірної квартири та у цій справі не відповідають належному способу захисту.

За таких обставин, Верховний Суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку про відмову у задоволенні позову.

Апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , наведеного не врахував, та помилково скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Відповідно до положень статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки апеляційним судом помилково скасовано рішення суду першої інстанції, постанова Дніпровського апеляційного суду від 15 квітня 2022 року підлягає скасуванню, а рішення Самарського районного суду

м. Дніпропетровська від 13 жовтня 2021 року залишенню без змін.

Передбачених законом підстав для закриття касаційного провадження, як про це просив у відповідному клопотання представник ОСОБА_1 - адвокат Бардаченко Д. В., колегією суддів не встановлено.

Керуючись статтями 400 409 413 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Кияненко Дар`я Олегівна, задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 квітня 2022 року скасувати, а рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська

від 13 жовтня 2021 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович