Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.12.2020 року у справі №759/14177/18

Постанова

Іменем України

18 березня 2021 року

м. Київ

справа № 759/14177/18

провадження № 61-18726св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Державне підприємство "Управління з експлуатації майнового комплексу",

третя особа - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, поданою ОСОБА_3, на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 06 липня 2020 року у складі судді Журибеди О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року у складі колегії суддів:

Андрієнко А. М., Соколової В. В., Поліщук Н. В.,

у справі за позовомОСОБА_1 до Державного підприємства "Управління з експлуатації майнового комплексу", третя особа - ОСОБА_2, про поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного підприємства "Управління з експлуатації майнового комплексу" (далі - ДП "Управління з експлуатації майнового комплексу"), третя особа - ОСОБА_2, про поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу.

Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 07 серпня 2018 року нею було отримано від роботодавця лист щодо розірвання з нею з ініціативи роботодавця трудового договору з 27 липня 2018 року та запропоновано отримати трудову книжку. Згідно запису в трудовій книжці її було звільнено з посади на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України за систематичне невиконання нею без поважних причин обов'язків, покладених на нею трудовим договором. Вважає наказ про її звільнення незаконним та неправомірним.

З огляду на викладене, ОСОБА_1 просила суд поновити її на роботі на посаді адміністратора відділу транспортного та побутового забезпечення у ДП "Управління з експлуатації майнового комплексу", стягнути з ДП "Управління з експлуатації майнового комплексу" середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 06 липня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача з посади на підставі пункту 3 частини 1 статті 40 КЗпП України, враховуючи наказ від 05 березня 2018 року № 20-ос про оголошення догани, є законним та наведені в позові обґрунтування незаконності звільнення, на думку суду, не є такими з якими закон пов'язує можливість поновлення позивача на займаній посаді. Правових підстав для поновлення позивача на посаді судом не встановлено, адже поновлення на посаді може бути застосовано у випадку незаконного звільнення працівника, що не було доведено позивачем достатніми доказами. Крім того, вимога про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу не підлягала задоволенню, оскільки не доведено факт того, що звільнення позивача із займаної посади було незаконним.

Постановою Київського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 відхилено. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 06 липня 2020 року залишено без змін.

Судове рішення мотивовано тим, що суд першої інстанції повно і всебічно з'ясував обставини справи, зібраним доказам дав належну оцінку та дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Доводи позивача про те, що відповідач не надав доказів систематичного порушення нею трудових обов'язків, не може бути прийнято судом до уваги, оскільки судом встановлено, що відповідачем двічі виявлено та перевірено порушення трудових обов'язків ОСОБА_1, про що складено акти перевірки, підписані членами комісії, яка була створена з метою цієї перевірки. Підстав для сумніву у достовірності зазначених обставин, виявлених комісією, суд не вбачав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2020 року ОСОБА_1 через адвоката Михалюк К. О., подала касаційну скаргу на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 06 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не надавалось оцінки доказам, а саме висновку внутрішнього аудиту, який свідчить про порушення законодавства України та упереджене ставлення директора і членів комісії з проведення службового розслідування ДП "Управління експлуатації майнового комплексу".

Разом з тим, судами не досліджено та не надано оцінки щодо: незаконного відсторонення ОСОБА_1; не ознайомлення позивача з наказом про відсторонення та проведення службової перевірки; відсутності доказів, які б свідчили про встановлення причин та обставин вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного правопорушення, ступеню вини працівника, співставлення тяжкості проступку з наслідками, які спричинив цей проступок, а також оцінки шкоди, нанесеної неправомірними діями зазначеного працівника; звільнення відстороненої від виконання службових обов'язків ОСОБА_1 із займаної посади; недостатнього рівня здійснення перевірки обставин, причин та умов порушення, що відбулись 26,27 травня 2018 року, що потягло за собою незаконне звільнення ОСОБА_1 із займаної посади; посадових обов'язків позивача; відсутності доказів про ознайомлення з наказом про звільнення позивача. Відповідачем не доведено факту систематичного не виконання позивачем без поважних причин обов'язків покладених на нього правилами внутрішнього трудового розпорядку, а тому звільнення позивача було проведено з порушенням норм трудового законодавства.

Крім того, апеляційним судом проігноровано клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи.

Як на підставу касаційного оскарження заявник, посилаючись на пункт 3 частини 2 статті 389 та пункт 1 частини 3 статті 411 ЦПК України, вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та суд не дослідив зібрані у справі докази.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У лютому 2021 року ДП "Управління експлуатації майнового комплексу" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій правильно ухвалили судові рішення згідно з якими, звільнення ОСОБА_1 із посади на підставі пункту 3 частини 1 статті 40 КЗпП України є законним та наведені в позові обґрунтування є безпідставними. Правових підстав для поновлення ОСОБА_1 не встановлено.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2021 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Святошинського районного суду м. Києва.

11 лютого 2021 року справа № 759/14177/18 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 працювала на посаді адміністратора відділу транспортного та побутового забезпечення у ДП "Управління з експлуатації майнового комплексу" з 24 жовтня 2014 року на підставі наказу від 24 жовтня 2014 року № 43-ос.

Наказом від 15 лютого 2018 року № 26-о було створено комісію для проведення службового розслідування у зв'язку з порушенням порядку реєстрації і тимчасового розміщення проживаючих та ведення касових операцій в готелі "Міністерський".

Актом службового розслідування від 03 березня 2018 року було виявлено факти порушення під час реєстрації з тимчасового розміщення проживаючих Правил проживання в готелі "Міністерський" в тому числі і адміністратором відділу транспортного та побутового забезпечення ОСОБА_1.

Позивачем було надано директору ДП "Управління з експлуатації майнового комплексу" письмові пояснення з приводу виявлених актом службового розслідування фактів.

Наказом від 05 березня 2018 року № 20-ос ОСОБА_1 було оголошено догану за фактом виявлення порушень під час реєстрації з тимчасового розміщення проживаючих та ведення касових операцій через реєстратор розрахункових операцій.

27 червня 2018 року наказом № 108-о "Про проведення службового розслідування у зв'язку з порушенням порядку реєстрації тимчасового розміщення проживаючих та ведення касових операцій в готелі "Міністерський" було створено тимчасову комісію для проведення службового розслідування.

Актом від 27 червня 2018 року службового розслідування було виявлено факти порушення під час реєстрації з тимчасового розміщення проживаючих ОСОБА_1 та рекомендовано директору ДП "Управління з експлуатації майнового комплексу" розглянути встановлені факти та притягнути працівника до дисциплінарної відповідальності шляхом дисциплінарного стягнення - звільнення відповідно до пункту 3 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Відповідно до акта від 27 червня 2018 року складеного комісією у складі заступника директора, головного бухгалтера - начальника відділу бухгалтерського обліку та кадрової роботи ОСОБА_4, юриста ОСОБА_5, начальника відділу господарського та матеріально-технічного забезпечення ОСОБА_6, головного спеціаліста з РСР ОСОБА_10, ОСОБА_1 відмовилась надати пояснення з приводу виявлених обставин за результатами проведення службового розслідування.

Наказом від 27 червня 2018 року № 49-ос ОСОБА_1 звільнено з займаної посади з 27 червня 2018 року за систематичне невиконання нею без поважних причин обов'язків, покладених на неї трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку згідно з пунктом 3 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Актом від 27 червня 2018 року, складеним у складі заступника директора, головного бухгалтера - начальника відділу бухгалтерського обліку та кадрової роботи ОСОБА_4, юриста ОСОБА_5, начальника відділу господарського та матеріально-технічного забезпечення ОСОБА_6, ОСОБА_1 відмовилась від ознайомлення під розпис з наказом від 27 червня 2018 року № 49-ос "Про звільнення".

Актом від 08 серпня 2018 року складеного в присутності заступника директора ОСОБА_7, начальника комерційно-виробничого відділу ОСОБА_8, інспектора з кадрів відділу бухгалтерського обліку та кадрової роботи ОСОБА_9, ОСОБА_7 було ознайомлено ОСОБА_1 з наказом від 27 червня 2018 року № 49-ос "Про звільнення ОСОБА_1". ОСОБА_1 від підпису про ознайомлення відмовилась та отримала трудову книжку у зв'язку з розірванням з нею трудового договору.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника передбачені у статтях 40, 41 КЗпП України.

За передбаченими пунктом 3 частини 1 статті 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни, до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана або звільнення.

Підставою для застосування дисциплінарного стягнення є дисциплінарний проступок, під яким розуміється протиправне, винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх обов'язків, що випливають із нормативно-правових та інших актів у сфері праці, колективного і трудового договорів.

Згідно зі статтею 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебуванням його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Відповідно до частини 1 , 3 , 4 статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Звільнення працівника за пунктом 3 статті 40 КЗпП України - є видом дисциплінарного стягнення.

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором, судам необхідно з'ясувати, у чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктом 3 статті 40 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи не застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов'язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов'язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов'язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.

Систематичним невиконанням обов'язків вважається таке, що вчинене працівником, який раніше допускав порушення покладених на нього обов'язків і притягувався за це до дисциплінарної відповідальності, проте застосовані заходи дисциплінарного чи громадського стягнення не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

За передбаченими пунктом 3 статті 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Частиною 3 статті 235 КЗпП України визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).

Згідно із частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судами встановлено, що відповідно до наказу директора ДП "Управління з експлуатації майнового комплексу" Костриці П. В. від 05 березня 2018 року № 20-ос, позивачу було оголошено догану, в зв'язку із неодноразовим та систематичним невиконанням без поважних причин обов'язків, покладених на неї трудовим договором, а саме позивачем допускалося проживання осіб в готелі без належного оформлення їх проживання.

Позивачем не оскаржувався в судовому порядку наказ про оголошення догани.

Актом від 27 червня 2018 року службового розслідування було виявлено факти порушення під час реєстрації з тимчасового розміщення проживаючих ОСОБА_1 та рекомендовано директору ДП "Управління з експлуатації майнового комплексу" розглянути встановлені факти та притягнути працівника до дисциплінарної відповідальності шляхом дисциплінарного стягнення - звільнення відповідно до пункту 3 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Наказом від 27 червня 2018 року № 49-ос ОСОБА_1 звільнено з займаної посади з 27 червня 2018 року за систематичне невиконання нею без поважних причин обов'язків, покладених на неї трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку згідно пунктом 3 частини 1 статті 40 КЗпП України, з яким позивач відмовилась ознайомлюватись.

За таких обставин, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що після накладення стягнення у вигляді догани ОСОБА_1 було вчинене повторне порушення трудової дисципліни, на підтвердження чого складено акти перевірки, підписані членами тимчасової комісії, що свідчить про систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на неї трудовим договором, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач довів факт систематичного порушення позивачем трудових обов'язків та позивача звільнено з посади на підставі пункту 3 частини 1 статті 40 КЗпП України без порушень чинного трудового законодавства України. При цьому, оскільки позивача не поновлено на роботі, немає підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на користь позивача.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом проігноровано клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи є безпідставними, оскільки суд розглядав дане клопотання та протокольною ухвалою від 12 листопада 2020 року клопотання відхилено (т. 2, а. с. 51,13:11:32).

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, поданою ОСОБА_3, залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 06 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

В. С. Висоцька

А. І. Грушицький