Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 30.10.2018 року у справі №754/9726/17
Постанова КЦС ВП від 22.02.2023 року у справі №754/9726/17

Постанова

Іменем України

22 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 754/9726/17

провадження № 61-9448св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Кольчуга-Київ»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: ОСОБА_2 , товариство з обмеженою відповідальністю «Енергогазінвестконсалт»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кольчуга-Київ» на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14 липня 2021 року в складі судді: Таран Н. Г., та постанову Київського апеляційного суду від 16 червня 2022 року в складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Мельника Я.С., Гуля В. В.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У липні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю «Кольчуга-Київ» (далі - ТОВ «Кольчуга-Київ») звернулося з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , товариство з обмеженою відповідальністю «Енергогазінвестконсалт» (далі - ТОВ «Енергогазінвестконсалт»), про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії.

Позов мотивований тим, що у листопаді 2007 року ОСОБА_1 особисто отримав від ОСОБА_2 грошові кошти готівкою у розмірі 1 962 780 дол. США та безготівкові кошти у розмірі 4 647 500 грн, які були перераховані на рахунок ТОВ «Енергогазінвестконсалт», який на той час очолював відповідач від структур кредитора-інвестора, що підтверджується власноручно написаною розпискою ОСОБА_1 від 13 жовтня 2010 року та рішеннями судів, що набрали законної сили.

Вказані кошти відповідач отримав у кредитора-інвестора для вирішення питання придбання земельної ділянки розміром 30 га, розташованої в Херсонський області, Генічеського району, Арабатський стрільці на користь ТОВ «Енергогазінвестконсалт», з метою отримання прибутку шляхом виконання відповідних дій, а саме - проведення конкурсу, оформлення технічної документації, підписання договорів оренди, а в подальшому реалізації цієї земельної ділянки, виходячи з орієнтовної реалізаційної вартості майна, що мала складати 3 000 дол. за 1 сотку, тому загальна реалізаційна вартість мала складати приблизно 9 000 000 дол. США, з яких повинно бути повернено ОСОБА_2 готівкою 1 962 788 дол. США та 15 % річних за користування ними, і також безготівковими коштами на рахунки структур ОСОБА_2 4 547 500 грн та 20% за користування ними, а різницю, що складала орієнтовні 6 000 000 дол. США передбачалося розподілити між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 50x50, при орієнтовній тривалості операції 6-12 місяців, а орієнтовні терміни реалізації даного проекту визначені ОСОБА_1 - лютий 2011 - вересень 2012 року. Це ОСОБА_1 написав власноруч та без будь-якого примусу на 4-ох аркушах, на яких додатково поставив власний підпис.

В подальшому ОСОБА_1 перестав будь-яким чином інформувати про стан та реалізацію зазначеного проекту, а згодом ще й почав уникати будь-яких зв`язків та надання пояснень ОСОБА_2 . Таке безвідповідальне ставлення відповідача до взятих на себе обов`язків перед кредитором-інвестором викликало сильне нервове перенапруження у ОСОБА_2 , що сприяло виникненню у нього важких захворювань, а саме - на цукровий діабет 2 ступеня та серцеві захворювання, що потребувало термінового оперативного втручання (стентування коронарних сосудів серця), що підтверджується відповідними медичними документами.

Позивач зазначав, що ОСОБА_2 та ТОВ «Енергогазінвестконсалт», як первісні кредитори, 11 березня 2013 року уклали договір про відступлення права вимоги, згідно якого вони передали ТОВ «Кольчуга-Київ» право вимоги зобов`язань ОСОБА_1 , посвідчених розпискою від 13 жовтня 2010 року.

У березні 2013 року позивач звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до відповідача про стягнення боргу. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2013 року в справі № 754/4982/13-ц позовні вимоги ТОВ «Кольчуга-Київ» були задоволені та стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача борг у розмірі 49 077 775,00 грн та судовий збір у розмірі 3 441 грн, а усього 49 812 016 грн.

Не погодившись з зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою на нього до Апеляційного суду м. Києва, який 05 лютого 2014 року задовольнив вимоги апеляційної скарги, скасував рішення Деснянського районного суду м. Києва та постановив нове рішення за апеляційним провадженням № 22-ц/796/586/2014, в мотивувальній частині якого безпосередньо зазначив, що «позивачем не доведено належними доказами отримання фізичною особою ОСОБА_1 від ОСОБА_2 та ТОВ «Енергогазінвестконсалт» грошових коштів за розпискою у власність останнього, між сторонами вбачається наявність правовідносин щодо здійснення інвестиційної діяльності, а тому правовідносини, що склалися між сторонами не регулюються статтями 1046-1051 ЦК України. Вказане судове рішення суду апеляційної інстанції було залишено без змін, як постановою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18.06.2014 року, справа № 6-10241ск14, так і постановою Верховного Суду України від 12 листопада 2014 року, справа № 6-166цс14. При цьому в мотивувальній частині ухвали Апеляційного суду м. Києва від 24 лютого 2015 року по справі № 88-ц/796/5/2015, яка була постановлена за результатами розгляду заяви ТОВ «Кольчуга-Київ» про перегляд у зв`язку з нововиявленими обставинами рішення Апеляційного суду м. Києва від 05 лютого 2014 року в справі за позовом ТОВ «Кольчуга-Київ» до ОСОБА_1 про стягнення боргу, було проголошено, що судом було встановлено, що між сторонами виникли правовідносини щодо здійснення інвестиційної діяльності.

Святошинський районний суд м. Києва при відмові в задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Енергогазінвестконсалт», ТОВ «Кольчуга-Київ» та ОСОБА_2 про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 11 березня 2013 року, ухвалив рішення в справі за № 759/10830/13-ц, яким встановив, що «позивач ОСОБА_1 є боржником за основним зобов`язанням, тому з урахуванням правового змісту частини першої статті 516 ЦК України, не має права оспорювати договір відступлення права вимоги щодо нього з будь-яких правових підстав». Вказане судове рішення набрало законної сили 28 травня 2014 року з моменту постановлення Апеляційним судом м. Києва ухвали по апеляційному провадженню за № 22-ц/796/3154/2014, винесеної за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення суду 1-ї інстанції, в якому суд апеляційної інстанції безпосередньо підтвердив, що ОСОБА_1 отримав у ОСОБА_2 зазначені грошові кошти. Законність судових рішень вказаних судових установ 25 вересня 2014 року підтвердив Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своїй ухвалі, якою відхилив вимоги касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення судів.

Окрім зазначених судових рішень, Святошинський районний суд м. Києва 05 червня 2014 року, при відмові ОСОБА_1 в задоволенні позову про визнання частково недійсним договору про відступлення права вимоги від 11 березня 2013 року та визнання незаконними дій при укладенні цього договору, постановив рішення в справі № 759/19392/13-ц, в мотивувальній частині якого зазначив, що ОСОБА_1 є боржником за основним зобов`язанням. 05 листопада 2014 року Апеляційний суд м. Києва постановив ухвалу за апеляційним провадженням № 22-ц/796/10759/2014 винесену за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення суду 1-ї інстанції, в якій суд апеляційної інстанції залишив в силі рішення суду 1-ї інстанції, відмовивши відповідачу в задоволенні позовних вимог, безпосередньо зазначивши, що ОСОБА_1 є боржником за основним зобов`язанням.

Позивач зазначав, що з урахуванням наведеного, вказаними судовими рішеннями в цивільних справах, що набрали законної сили, та в яких брали участь ті ж самі особи, є підставами, звільненими від доказування, а саме те, що:

між сторонами, а саме між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 склалися правовідносини з інвестиційної діяльності;

ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 зазначену в розписці грошову суму, право власності на яку не перейшло до відповідача, а залишилося у кредитора-інвестора;

ОСОБА_1 є боржником перед ОСОБА_2 за основним зобов`язанням, тобто за інвестиційним зобов`язанням.

Таким чином, розписку від 13 жовтня 2010 року, написану власноруч відповідачем вищенаведеними судовими рішеннями було розцінено щонайменш, інвестиційним проектом, на виконання якого Кредитором-Інвестором були надані відповідні грошові кошти, і в зв`язку з яким у ОСОБА_1 виникли зобов`язання в межах інвестиційних правовідносин.

30 червня 2017 року ТОВ «Кольчуга-Київ» направило на адресу ОСОБА_1 рішення про припинення інвестиційної діяльності, в якому просило його надати ретельний письмовий звіт про здійснення ним заходів щодо інвестиційної діяльності, розписаної ним 13 жовтня 2010 року у власноруч складеному документі, як відносно отриманих ним особисто від ОСОБА_2 готівкових грошових коштів у розмірі 1 962 780,00 дол. США, так і щодо отриманих ТОВ «Енергогазінвестконсалт» (яке на той момент очолював та був його засновником (учасником) ОСОБА_1 ), від структур ОСОБА_2 безготівкових коштів у розмірі 4 647 500 грн, а також просило терміново повернути отримані ним зазначені кошти з визначеними ОСОБА_1 відсотками та попередженням, що у разі невиконання зазначених умов щодо сплати визначених коштів, позивач буде вимушений позиватися до нього з додатковою вимогою по стягненню з ОСОБА_1 пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Зазначене рішення про припинення інвестиційної діяльності залишилося без відповіді, хоча позивач отримав повідомлення про його отримання особисто відповідачем 14 липня 2017 року.

Позивач 13 липня 2017 року знову направив на адресу відповідача рішення про припинення інвестиційної діяльності від 30 червня 2017 року, яке також залишилося без відповіді, як і попереднє, хоча позивач отримав повідомлення про його особисте отримання відповідачем 15 липня 2017 року. Вказане розцінено позивачем як чергова спроба ухилення ОСОБА_1 від виконання взятих на себе зобов`язань. Фактами такого ухилення від виконання своїх зобов`язань позивач вважав не тільки ігнорування рішення про припинення інвестиційної діяльності від 30 червня 2017 року та перелічених судових рішень, а й спроба ОСОБА_1 уникнути відповідальності шляхом ініціювання декількох цивільних справ, щодо визнання недійсною угоди про відступлення права вимоги від 11 березня 2013 року, що змусило продовжити дії по захисту цивільних прав стосовно стягнення грошових коштів.

ТОВ «Кольчуга-Київ», з урахуванням уточненої позовної заяви від 02 жовтня 2020 року, просило:

стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кольчуга-Київ» грошові кошти в розмірі 4 647 500 грн та 20 % за користування грошовими коштами в розмірі 929 500 грн, а всього 5 577 000 грн та судові витрати в справі;

зобов`язати ОСОБА_1 надати ТОВ «Кольчуга-Київ» письмовий звіт про здійснення ним заходів відносно витрачання коштів у розмірі 4 647 500 грн, отриманих на рахунок ТОВ «Енергогазінвестконсалт», яке на той час очолював ОСОБА_1 від структур, уповноважених ОСОБА_2 , з відображенням усіх, зроблених ним заходів, по виконанню інвестиційного проекту (інвестиційної діяльності), визначеного ОСОБА_1 в розписці від 13 жовтня 2010 року, у тому числі надати інформацію - з якими саме інвесторами і коли (з листопада 2008 року по липень 2017 року) велися перемови з вітчизняними та іноземними інвесторами, а також з потенційними покупцями, з протоколами таких перемов з підписами та повноваженнями представників та їх місцезнаходження, також надати підтвердження проведення рекламних дій (договори та їх проекти, узгодження рекламних дій, та т. і), надати документальне підтвердження (прагнення, пропозиції) тимчасовому освоєння земельної ділянки під автокемпінг та підтвердження заходів по залученню коштів для сплати послуг за оренду зазначеної земельної ділянки, надати документи, якими підтверджується залучення коштів в інвестиційну діяльність від продажу Славутського силікатного заводу та реалізації боргових зобов`язань ТОВ «Аргонпродукт Вілд Україна», надати підтверджуючі документи ведення перемов з російськими та білоруськими підприємствами та інші докази, що підтверджують здійснення ОСОБА_1 заходів по реалізації інвестиційного проекту (інвестиційної діяльності), з підтверджуючими документами.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 14 липня 2021 року у задоволенні позову ТОВ «Кольчуга-Київ» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

відповідач та його представник при запереченні проти позовних вимог вказували на те, що вимоги щодо стягнення боргу, який виник на підставі боргових зобов`язань не можуть розглядатися, оскільки вже були предметом розгляду іншої справи. Твердження щодо виникнення між сторонами по справі інвестиційних відносин не підтверджується матеріалами справи, оскільки інвестиційний договір не містить істотних умов, а розписка ОСОБА_1 написана під примусом, про що зазначено у висновку експерта;

докази надані позивачем на підтвердження існування інвестиційного договору не можуть бути належними, допустимими та достатніми доказами у розумінні положень ЦПК України для дійсного встановлення обставин передачі грошових коштів від структур ОСОБА_2 в межах виконання відповідачем свого обов`язку щодо придбання земельних ділянок та інвестування відповідних коштів;

судом не встановлено жодних обставин, які б перешкоджали здійснити посилання у рукописному тексті, написаному ОСОБА_1 щодо підписання саме інвестиційного договору, також і відсутні будь-які підписи ОСОБА_2 на цьому документі, більше того взагалі відсутні визначення прав і обов`язків обох сторін. У сукупності, суд не вбачав достатніх, достовірних та належних доказів, які б беззаперечно свідчили та не досукали сумніву у тому, що між сторонами дійсно підписано інвестиційний договір та кошти за цим договором були передані структурами ОСОБА_2 , більше того взагалі відсутні докази правового відношення ОСОБА_2 до юридичних осіб від яких надходили кошти на рахунки іншої юридичної особи, керівником якої на той час був ОСОБА_1 ;

позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що ОСОБА_1 несе повну матеріальну відповідальність щодо господарської діяльності юридичної особи в межах правовідносин, що склалися між сторонами та є предметом розгляду цієї справи. Припущення не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог;

зі змісту рукописного тексту не вбачається організаційно-правової форми інвестиційного проекту, про яку домовлялись сторони, і яка би у свою чергу чітко вказувала на форму, по якій акумулюється дохід, що має розподілятись між сторонами. Крім того, судом не було встановлено дійсної передачі відповідачу інвестиційних коштів, а обов`язки інвестора щодо передачі інвестиційних коштів кореспондують обов`язкам отримувача за договором; загалом відсутні правові підстави для визначення будь-якого доходу за договором інвестування та його розміру, адже право на отримання відсотку від доходу виникає у інвестора після внесення інвестицій, однак судом не встановлено, а стороною позивача не доведено належними і достатніми доказами не лише підписання договору інвестування, але й вчинення дій з боку інвестора щодо реалізації договору, якими в даному випадку є внесення інвестиційних коштів.

Додатковим рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 04 серпня 2021 року в складі судді: Таран Н. Г., відмовлено ОСОБА_1 у відшкодуванні витрат на правничу допомогу.

Суд першої інстанції зазначив, що на виконання вимог частини третьої статті 137 ЦПК України представник відповідача не надала суду доказів вартості кожного виду виконаних робіт адвоката, що зазначені у Акті приймання-передачі наданих правничих послуг (виконаних робіт) від 16 липня 2021 року, а тільки обмежилась зазначенням затраченого часу на надання кожної послуги, що позбавляє суд можливості перевірити співмірність розміру витрат на правову у сумі 30 000 грн складності справи та виконаним адвокатом робіт (наданих послуг); часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 16 червня 2022 року апеляційну скаргу ТОВ «Кольчуга-Київ» залишено без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14 липня 2021 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

при обґрунтуванні позовних вимог позивач посилався на те, що між відповідачем та ОСОБА_2 склались інвестиційні відносини і виникли зобов`язання, умови яких було підтверджено ОСОБА_1 у власноруч складеній розписці від 13 жовтня 2010 року. При цьому посилався на судові рішення, якими ці обставини встановлені. Відповідач при запереченні позовних вимог вказував на те, що вимоги щодо стягнення боргу, який виник на підставі боргових зобов`язань, не можуть розглядатися, оскільки вже були предметом розгляду іншої справи, а доводи позивача щодо виникнення між сторонами по справі інвестиційних відносин не підтверджуються матеріалами справи, оскільки інвестиційний договір не містить істотних умов, а розписка ОСОБА_1 написана під примусом, про що зазначено у висновку експерта;

суд першої інстанції, розглянувши справу, зробив обґрунтований висновок, що докази, надані позивачем на підтвердження існування інвестиційного договору, не є належними, допустимими та достатніми доказами у розумінні положень статей 77 78 79 80 ЦПК України для дійсного встановлення обставин передачі грошових коштів від структур ОСОБА_2 в межах виконання відповідачем свого обов`язку щодо придбання земельних ділянок та інвестування відповідних коштів. При цьому, судом не було встановлено жодних обставин, які б перешкоджали здійснити посилання у рукописному тексті, написаному ОСОБА_1 , щодо підписання саме інвестиційного договору, також відсутні підписи іншої сторони ОСОБА_2 на цьому документі. Більш того, у цьому документі відсутні визначення прав і обов`язків обох сторін, а також не передбачена відповідальність за порушення сторонами своїх обов`язків;

з урахуванням викладених обставин справи у їх сукупності, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відсутність достатніх, достовірних та належних доказів, які б беззаперечно свідчили і не викликали сумніву у тому, що між сторонами дійсно підписано інвестиційний договір та кошти за цим договором були передані структурами ОСОБА_2 , більше того взагалі відсутні докази правового відношення ОСОБА_2 до юридичних осіб, від яких надходили кошти на рахунки юридичної особи ТОВ «Енергогазінвестконсалт», керівником якої на той час був ОСОБА_1 . При цьому, правильним є і посилання суду на недоведеність позивачем належними та допустимими доказами тієї обставини, що ОСОБА_1 несе повну матеріальну відповідальність щодо господарської діяльності юридичної особи, на рахунки якої і були перераховані кошти, в межах правовідносин, що склалися між сторонами та є предметом розгляду цієї справи;

наведені у скарзі аргументи жодним чином не спростовують необґрунтованості вимог ТОВ «Кольчуга-Київ», яке на підставі договору про відступлення права вимоги набуло від ОСОБА_2 та ТОВ «Енергогазінвестконсалт» право вимоги до ОСОБА_1 на стягнення грошових коштів, оскільки не доводять, що саме ОСОБА_2 є інвестором, який перерахував кошти на рахунки ТОВ «Енергогазінвестконсалт», відтак має право вимагати їх повернення та міг передати це право позивачу, як не доводять і тієї обставини, що саме ОСОБА_1 має нести майнову відповідальність за грошові кошти, які надійшли на рахунки юридичної особи ТОВ «Енергогазінвестконсалт».

Аргументи учасників справи

У вересні 2022 року ТОВ «Кольчуга-Київ» подало касаційну скаргу на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 червня 2022 року, в якій просило: оскаржені судові рішення скасувати; ухвалити нове рішення (постанову), яким задовольнити позовні вимоги ТОВ «Кольчуга-Київ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та зобов`язання вчинити певні дії; стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кольчуга-Київ» судові витрати - сплачений судовий збір за подачу касаційної скарги.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

суди неправильно застосували норми матеріального права, а саме - статті 626 638 639 1046 1047 ЦК України та статтю 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність», що сталося через неповне з`ясування обставин справи, призвело до висновків, які не відповідають дійсним обставинам справи, що зумовило помилковий висновок про відсутність достатніх, достовірних та належних доказів, які б беззаперечно свідчили та не викликали сумніву у тому, між сторонами дійсно підписано інвестиційний договір. Неправильність такого застосування статей 626 638 639 ЦК України полягає в тому, що суди не взяли до уваги наявність юридичного факту, який було встановлено судовим рішенням у інших справах, яким було встановлено, що між сторонами було укладено інвестиційний договір, оскільки між сторонами «існувала домовленість про здійснення інвестиційної діяльності, а саме по придбанню земельної ділянки та її подальшої реалізації з метою отримання прибутку» (рішення Апеляційного суду міста Києва від 05 лютого 2014 року у справі № 754/4982/13-ц), що підтверджує укладення між сторонами інвестиційного договору у формі, яка не суперечить вимогам статті 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність»;

неправильне застосування статті 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність» полягає в тому, що зазначена правова норма, що регулює інвестиційні відносини встановлює обов`язкову письмову форму тільки для інвестиційних договорів інвестування та фінансування однієї квартири в об`єкті будівництва кількома інвесторами, дозволяючи в інших випадках застосовувати усну форму;

неправильність застосування статей 1046 1047 ЦК України полягає в тому, що суди помилково змінили правову оцінку, надану рішеннями попередніх судів, що набрали законної сили, юридичним фактам наявності інвестиційної діяльності між сторонами договору, надавши безпідставну перевагу твердженням відповідача про те, що зазначений спір про боргові зобов`язання вже розглядався попередніми судами і тому не може повторно розглядатися, а інвестиційний договір не містить усіх істотних умов (рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14 липня 2021 року у справі № 754/9726/17);

суди порушили норми процесуального права, а саме - статті 12 81 82 89 263-265 ЦПК України, оскільки, не врахували наявність у справі обставин, звільнених від доказування. Суди не надали належної оцінки доказам у справі у їх сукупності, а особливо не спростованим доказам позивача, а саме: власноруч складеній розписці ОСОБА_1 від 13 жовтня 2010 року, в якій відповідач визнає, як факт отримання ТОВ «Енергогазінвестконсалт» у листопаді 2007 року коштів у сумі 4 647 500 грн; факту причетності цих юридичних осіб «структур» виключно ОСОБА_2 . Суди не врахували контекст цільового використання цих грошових коштів - за придбання та реалізацію земельної ділянки з метою отримання прибутку, що підтверджено банківською випискою, якою встановлено, що в один день, а саме - 01 листопада 2007 року від 3-х юридичних осіб, а саме - ТОВ «Укртехспецтранс», ТОВ «Малинська м`ясна компанія» та ТОВ «Агрікон-Будінвест» 5-ма платежами надійшли відповідні грошові кошти на рахунок ТОВ «Енергогазінвестконсалт», та відповіддю ГУ Державної казначейської служби України у Херсонській області, якою підтверджено, що зазначена грошова сума 02 листопада 2007 року була перерахована ТОВ «Енергогазінвестконсалт» до УДК у Генічеському районі згідно з протоколом від 09 жовтня 2007 року Держказначейства Херсонської області від 09 жовтня 2007 року за право оренди земельної ділянки;

суди безпідставно відхилили докази ОСОБА_2 , не спростувавши їх належність, допустимість та достовірність, та надали безпідставну перевагу лише твердженням відповідача, які не були обґрунтовані та підтвердженні жодним доказом з боку ОСОБА_1 . Суд першої інстанції не врахував преюдиційні обставини а саме - наявність інвестиційної діяльності та інвестиційного договору. Частина сьома статті 82 ЦПК України (в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), а судові рішення, якими було встановлено юридичні факти та надана певна правова оцінки, була прийняті судами з 2013 по 2015 роки. Право суду відійти від правової оцінки, наданої певному факту при розгляді іншої справи, передбаченого частиною сьомою статті 82 ЦПК України залежить від обґрунтованого спростування правової оцінки попередніх судів відносно факту, як існування інвестиційних відносин між сторонами, так і наявності заборгованості ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 , що не було доведено ОСОБА_1 . Тягар відповідного доказування лежить виключно на тій стороні, яка посилається на наявність чи відсутність зазначених нею обставин. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджувальної обставини, або її відсутність, з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний;

суди не витребували у ОСОБА_1 будь-яких доказів, які б свідчили про незгоду (оскарження) відповідача, з рішенням Апеляційного суду міста Києва від 05 лютого 2014 року у справі № 754/4982/13-ц, яким було встановлено, як наявність укладеного договору, так і наявність інвестиційної діяльності між сторонами. Суди не з`ясували, які саме істотні умови не містить інвестиційний договір, укладений між сторонами, умови якого підтвердив ОСОБА_1 у розписці від 13 жовтня 2010 року та не зазначили якими саме доказами ОСОБА_1 підтверджує факт його примушування до написання зазначеної розписки, адже у експертному висновку, на який посилався відповідач, таке твердження експерта відсутнє. Таким чином суд першої інстанції без будь-яких доказів прийняв лише припущення відповідача за основу свого рішення;

суди не врахували, що у рішенні Апеляційного суду міста Києва від 05 лютого 2014 року у справі № 754/4982/13-ц встановлено: факт передачі грошових коштів ОСОБА_1 , право власності яких залишилося у ОСОБА_2 ; наявність інвестиційної діяльності у правовідносинах між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; ОСОБА_1 у власноруч складеній розписці від 13 жовтня 2010 року у стверджувальній формі зазначив, що він отримав у листопаді 2007 року відповідні грошові кошти;

суди не дослідили, не зазначили у судових рішеннях про іншу позовну вимогу TQB «Кольчуги-Київ», а саме про зобов`язання ОСОБА_1 вчинити певні дії (надати ретельний звіт виконання інвестиційних зобов`язань, викладених, як у розписці від 13 жовтня 2007 року, у рішеннях про припинення інвестиційної діяльності та інвестиційних відносин від 30 липня 2017 року);

відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статей 626 638 639 ЦК України та статті 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність», статей 12 81 82 89 ЦПК України у подібних правовідносинах.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.

20 січня 2023 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 14 листопада 2022 року зазначено, що:

підставою касаційного оскарження рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14 липня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 16 червня 2022 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 761/29966/16-ц, від 11 жовтня 2018 року у справі № 922/189/18, від 29 червня 2021 року у справі № 201/11388/17, від 26 квітня 2022 року у справі № 753/1349/20, від 03 червня 2020 року у справі № 461/9270/18-ц, від 02 червня 2021 року у справі № 531/152/19, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

заявник указує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема щодо статей 626 638 639 ЦК України та статті 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність», статей 12 81 82 89 ЦПК України у контексті подібності визначення інвестиційних правовідносин (видова ознака) (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України);

заявник указує на порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що відповідно до написаного ОСОБА_1 рукописного тексту від 13 жовтня 2010 року, останній зазначає про те, що він взяв у ОСОБА_2 1 962 780,00 доларів США в листопаді 2007 року для вирішення питання придбання земельної ділянки 30 га на користь ТОВ «Енергогазінвестконсалт». Кошти були отримані в готівковому вигляді в листопаді. А також на безготівковий рахунок ТОВ «Енергогазінвестконсалт» було зараховано 4 647 500,00 грн, які надійшли від структур ОСОБА_2 . Кошти були витрачені на придбання земельної ділянки 30 га. Кошти були надані на умовах придбання земельної ділянки, оформлення документації та подальшої реалізації даної земельної ділянки з метою отримання прибутку. Орієнтовна реалізаційна вартість майна мала складати 3 000 доларів США за 1 сотку, тому, загальна реалізаційна вартість мала складати 9 000 000 доларів США. Орієнтовна тривалість операції мала складати 6-12 місяців. З виручених коштів відповідач мав повернути на безготівковий рахунок структурам ОСОБА_2 4 647 500 грн + 20% кредитної ставки. Також готівкові кошти 1 962 788 доларів США + 15 відсотків річних. Різницю, що складала орієнтовно 6 000 000 доларів США передбачалося розділити 50х50 між відповідачем і ОСОБА_2 . На сьогоднішній день реалізація даної земельної ділянки не здійснена (далі по тексту описується і вказується про ведення переговорів і які можливо вчинити дії). Відповідач зобов`язався проводити необхідні дії з метою реалізації земельної ділянки (далі по тексту йде перелік дій, які відповідач зобов`язався вчинити). Орієнтовні терміни реалізації даного проекту складають лютий 2011 року-вересень 2012 року (далі по тексту зазначається опис дій, які проводяться).

Згідно висновку експертного дослідження за результатами почеркознавчого та автотоварознавчого дослідження від 27 березня 2014 року № 1646/1647/14-32, складеного КНДІСЕ, підписи від імені ОСОБА_1 , розміщені на кожному аркуші розписки від імені ОСОБА_1 від 13 жовтня 2010 року, виконані самим ОСОБА_1 . Текст розписки від імені ОСОБА_1 від 13 жовтня 2010 року складений в стані операційної напруги, викликаної незвичайністю ситуації, хвилюванням тощо.

Відповідно до копії договору оренди від 02 жовтня 2010 року ТОВ «Енергогазінвестконсалт» прийняло в строкове платне користування (оренду) земельну ділянку загальною площею 5,0000 га із земель запасу рекреаційного призначення для розміщення бази відпочинку.

Згідно копії договору оренди від 02 жовтня 2010 року судом встановлено, що ТОВ «Енергогазінвестконсалт» прийняло в строкове платне користування (оренду) земельну ділянку загальною площею 19,0000 га без будинків, будівель та інших об`єктів.

11 березня 2013 року укладено договір про відступлення права вимоги між ТОВ «Енергогазінвестконсалт», ОСОБА_2 та ТОВ «Кольчуга-Київ», за яким первісний кредитор ТОВ «Енергогазінвестконсалт» разом з іншим кредитором ОСОБА_2 відступили ТОВ «Кольчуга-Київ» право вимоги щодо стягнення коштів з ОСОБА_1 .

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2013 року, постановленим у справі № 754/4982/13-ц, з ОСОБА_1 за розпискою від 13 жовтня 2010 року на користь ТОВ «Кольчуга-Київ» було стягнуто борг у сумі: 49 077 775,00 грн та судовий збір в розмірі 3 441,00 грн, а всього - 49 812 016,00 грн. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 05 лютого 2014 року рішення Деснянського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову ТОВ «Кольчуга-Київ» до ОСОБА_1 про стягнення боргу.

Суд апеляційної інстанцій при вирішенні спору у справі № 754/4982/13-ц зробив висновок про те, що позивачем не доведено належними доказами отримання фізичною особою ОСОБА_1 від ОСОБА_2 та ТОВ «Енергогазінвестконсалт» грошових коштів за розпискою у власність останнього, між останніми та ТОВ «Енергогазінвестконсалт» в особі директора ОСОБА_1 на період 2007 року вбачається наявність правовідносин щодо здійснення інвестиційної діяльності, а тому правовідносини що склалися між сторонами не регулюються статтями 1046-1051 ЦК України.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 червня 2014 року рішення Апеляційного суду м. Києва від 05 лютого 2014 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 12 листопада 2014 року відмовлено в перегляді ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 червня 2014 року.

Суди апеляційної та касаційної інстанцій при вирішенні спору у справі № 754/4982/13-ц дійшли висновку про недоведеність належними доказами факту отримання ОСОБА_1 від ОСОБА_2 і ТОВ «Енергогазінвестконсалт» коштів у позику та відсутність підстав для застосування до цих правовідносин статей 1046-1051 ЦК України, на які посилався позивач як на правову підставу своїх вимог.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 18 грудня 2013 року у справі № 759/10830/13-ц відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Енергогазінвестконсалт», ТОВ «Кольчуга-Київ», ОСОБА_2 , про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги та визнання недійсним факту передачі прав вимоги.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 05 червня 2014 року у справі № 759/19392/13-ц відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Енергогазінвестконсалт», треті особи: ТОВ «Кольчуга-Київ», ОСОБА_2 , про визнання частково недійсним договору про відступлення права вимоги від 11 березня 2013 року, визнання незаконними дії при укладенні договору про відступлення прав вимоги від 11 березня 2013 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 липня 2015 року у справі № 759/19392/13-ц прийнято відмову ОСОБА_1 від позову до ТОВ «Енергогазінвестконсалт», треті особи: ОСОБА_2 і ТОВ «Кольчуга-Київ» про визнання частково недійсним договору про відступлення права вимоги та визнання дій незаконними та скасовано постановлені у справі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 05 червня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 05 листопада 2014 року, якими в задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 02 лютого 2015 року у справі № 754/13730/14-ц ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позову до ТОВ «Кольчуга-Київ», ТОВ «Енергогазінвестконсалт» і ОСОБА_2 про визнання договору про відступлення права вимоги від 11 березня 2013 року удаваним правочином.

У додатковій угоді від 05 серпня 2019 року, укладеній між ТОВ «Енергогазінвестконсалт», ОСОБА_2 та ТОВ «Кольчуга-Київ» (новий кредитор) до договору про відступлення права вимоги від 11 березня 2013 року вказано, що:

сторони погоджуються, що зобов`язання відносно суми грошової вимоги в розмірі 1 962 780 дол. США повертається ОСОБА_2 на тих умовах та в тому обсязі, з усіма наслідками та діями, які вчинені відносно цього зобов`язання Новим кредитором, яке існувало у Нового кредитора на момент укладення даної Додаткової угоди. Новий кредитор повідомляє Первісного кредитора № 1 про направлення на адресу боржника ОСОБА_1 рішення про припинення інвестиційної діяльності від

30 червня 2017 року та рішення про припинення інвестиційних відносин від 30 червня 2017 року (пункт 4 додаткової угоди);

право вимоги на суму 4 647 500 грн передане новому кредитору на підставі договору про відступлення права вимоги ТОВ «Кольчуга-Київ» з усіма правами та обов`язками залишається у нового кредитора (пункт 6 додаткової угоди)

Позиція Верховного Суду

Щодо позовної вимоги про зобов`язання ОСОБА_1 надати ТОВ «Кольчуга-Київ» письмовий звіт

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. пункт 9.1 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина перша та третя статті 13 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

при зверненні із позовом ТОВ «Кольчуга-Київ» просило, зокрема, зобов`язати ОСОБА_1 надати ТОВ «Кольчуга-Київ» письмовий звіт про здійснення ним заходів відносно витрачання коштів у розмірі 4 647 500 грн, отриманих на рахунок ТОВ «Енергогазінвестконсалт», яке на той час очолював ОСОБА_1 від структур, уповноважених ОСОБА_2 , з відображенням усіх, зроблених ним заходів, по виконанню інвестиційного проекту (інвестиційної діяльності), визначеного ОСОБА_1 в розписці від 13 жовтня 2010 року, у тому числі надати інформацію - з якими саме інвесторами і коли (з листопада 2008 року по липень 2017 року) велися перемови з вітчизняними та іноземними інвесторами, а також з потенційними покупцями, з протоколами таких перемов з підписами та повноваженнями представників та їх місцезнаходження, також надати підтвердження проведення рекламних дій (договори та їх проекти, узгодження рекламних дій, та т. і), надати документальне підтвердження (прагнення, пропозиції) тимчасовому освоєння земельної ділянки під автокемпінг та підтвердження заходів по залученню коштів для сплати послуг за оренду зазначеної земельної ділянки, надати документи, якими підтверджується залучення коштів в інвестиційну діяльність від продажу Славутського силікатного заводу та реалізації боргових зобов`язань ТОВ «Аргонпродукт Вілд Україна», надати підтверджуючі документи ведення перемов з російськими та білоруськими підприємствами та інші докази, що підтверджують здійснення ОСОБА_1 заходів по реалізації інвестиційного проекту (інвестиційної діяльності), з підтверджуючими документами;

аналіз оскаржених рішень свідчили, що суди відмовили у задоволенні цих вимог у зв`язку із їх необґрунтованістю;

ТОВ «Кольчуга-Київ» також просило стягнути з ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 4 647 500 грн та 20 % за користування грошовими коштами, які отримані ОСОБА_1 згідно розписки від 13 жовтня 2010 року;

суди не врахували, що позовна вимога про зобов`язання ОСОБА_1 надати ТОВ «Кольчуга-Київ» письмовий звіт не відновлює порушених прав ТОВ «Кольчуга-Київ». За таких обставин, позовна вимога про зобов`язання ОСОБА_1 надати ТОВ «Кольчуга-Київ» письмовий звіт є неефективним способом захисту.

Суди зробили обґрунтований висновок про відмову у задоволенні вказаної вимоги, проте помилилися щодо мотивів такої відмови. Тому оскаржені рішення у частині позовної вимоги про зобов`язання ОСОБА_1 надати ТОВ «Кольчуга-Київ» письмовий звіт належить змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.

Щодо позовної вимоги про стягнення коштів

Загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21).

Відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України.

У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України (див.: постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17).

Перекваліфікація відповідного договору може мати місце, зокрема, при: (а) недійсності договору (зокрема, удаваності договору); (б) тлумаченні змісту договору. Перекваліфікація договору можлива тільки в тих випадках, коли вона відбувається в межах спору, що стосується такого договору. Саме такий висновок зумовлений тим, що по своїй суті перекваліфікація направлена на з`ясуванні справжньої волі сторін договору, який перекваліфіковується в інший. А це, відповідно, можливо зробити тільки в рамках спору щодо такого договору (див.: постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20).

Сторони мають право укладати договори, які не передбачені актами цивільного законодавства, за умови, що вони відповідають загальним засадам цивільного законодавства. Такі договори є непонайменованими, оскільки не визначені в актах законодавствах. Свої відносини в непонайменованих договорах сторони врегульовують на власний розсуд (див.: постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2018 року в справі № 761/11589/16-ц (провадження № 61-194св17).

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див.: постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2019 року в справі № 336/337/16-ц (провадження № 61-2704св18).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року у справі № 405/5723/18 (провадження № 61-7659св21) вказано, що «саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Проте суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову, не застосувавши до спірних правовідносин правову норму, яка підлягає застосуванню».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2022 року в справі № 754/13893/19 (провадження № 61-737св22) зазначено, що:

«сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом (частина четверта статті 653 ЦК України). У пункті 3 частини третьої статті 1212 ЦК України передбачено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні. Якщо одна із сторін договору передала у власність іншій стороні певне майно (сплатила кошти) і судом встановлено порушення еквівалентності зустрічного надання внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов`язків однієї із сторін, сторона, що передала майно (сплатила кошти), має право вимагати повернення переданого іншій стороні в тій мірі, в якій це порушує погоджену сторонами еквівалентність зустрічного надання. Тобто, якщо сторона яка вчинила виконання, проте не отримала зустрічного надання в обсязі, який відповідає переданому майну (сплаченим коштам) і згодом відмовилася від договору, то вона може вимагати від сторони, яка порушила договір і не здійснила зустрічне надання, повернення майна (коштів) на підставі пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2020 року у справі № 537/4259/15-ц (провадження № 61-592св20).

У справі, що переглядається:

установлені судами попередніх інстанцій факти, зміст договору від 13 жовтня 2010 року і тлумачення його змісту (значень слів та понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів, порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину) дозволяють зробити висновок про те, що між сторонами вчинено непонайменований договір щодо питання придбання та використання земельної ділянки (залучення коштів ОСОБА_2 та ТОВ «Енергогазінвестконсалт», придбання ОСОБА_1 земельної ділянки на користь ТОВ «Енергогазінвестконсалт», використання земельної ділянки у підприємницькій діяльності зі сплатою + 15 % річних);

апеляційний суд не врахував, що якщо сторона яка вчинила виконання, проте не отримала зустрічного надання в обсязі, який відповідає переданому майну (сплаченим коштам) і згодом відмовилася від договору, то вона може вимагати від сторони, яка порушила договір і не здійснила зустрічне надання, повернення майна (коштів) на підставі пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України;

очевидно, що дії ОСОБА_1 , який отримав від ОСОБА_2 1 962 780,00 доларів США для вирішення питання придбання земельної ділянки площею 30 га, розташованої в Херсонській області, Генічеському районі (Арбатська стрілка), на користь ТОВ «Енергогазінвестконсалт», погодився придбати вказану земельну ділянку, проте свій обов`язок не виконав і відмовляється повернути отримані кошти після відмови від договору, зробленої кредитором (ТОВ «Кольчуга-Київ»), суперечать його попередній поведінці (отриманню коштів та встановленню обов`язку придбати земельну ділянку) і є недобросовісними;

суд першої інстанції встановив, що у документі від 13 жовтня 2010 року чітко та конкретно визначено і вказано, що відповідач взяв у позивача кошти для вирішення питання придбання та реалізації земельної ділянки для отримання прибутку, однак у подальшому відповідач своїх зобов`язань не виконав.

За таких обставин, з урахуванням того, що позивач відмовився від договору, а відповідач земельну ділянку не придбав, колегія суддів вважає, що у відповідача існує обов`язок по поверненню отриманих грошових коштів у розмірі 1 962 780,00 доларів США, а тому суд першої інстанції ухвалив правильне по суті рішення про їх стягнення, хоча й не застосував частину третю статті 6, пункт 3 частини третьої статті 1212 ЦК України. Тому рішення суду першої інстанції у цій частині належить змінити в мотивувальній частині, виклавши її у редакції цієї постанови. Натомість апеляційний суд скасував обґрунтоване рішення суду першої інстанції в цій частині».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

при обґрунтуванні позовної вимоги про стягнення коштів ТОВ «Кольчуга-Київ» посилалося на те, що у листопаді 2007 року ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 безготівкові кошти у розмірі 4 647 500 грн, які були перераховані на рахунок ТОВ «Енергогазінвестконсалт», який на той час очолював відповідач від структур кредитора-інвестора, що підтверджується власноручно написаною розпискою ОСОБА_1 від 13 жовтня 2010 року та рішеннями судів, що набрали законної сили;

при відмові у задоволенні позовної вимоги про стягнення коштів суди вказали, що: (1) відсутні докази, які б свідчили про те, що між сторонами дійсно підписано інвестиційний договір та кошти за цим договором були передані структурами ОСОБА_2 ; (2) відсутні докази правового відношення ОСОБА_2 до юридичних осіб, від яких надходили кошти на рахунки ТОВ «Енергогазінвестконсалт», керівником якої був ОСОБА_1 ; (3) позивачем не доведено, що тієї обставини, що ОСОБА_1 несе повну матеріальну відповідальність щодо господарської діяльності юридичної особи, на рахунки якої були перераховані кошти (4) відсутні докази саме ОСОБА_2 є інвестором, який перерахував кошти на рахунки ТОВ «Енергогазінвестконсалт», відтак має право вимагати їх повернення та міг передати це право позивачу. Тобто, суди відмовили у задоволенні позовної вимоги про стягнення коштів із взаємовиключних підстав;

суди не врахували, що установлені факти, зміст договору від 13 жовтня 2010 року і тлумачення його змісту (значень слів та понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів, порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину) дозволяють зробити висновок про те, що між сторонами вчинено непонайменований договір щодо питання придбання та використання земельної ділянки (аналогічний висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2022 року в справі № 754/13893/19 (провадження № 61-737св22);

суди встановили, що відсутні докази, які б свідчили про те, що безготівкові кошти у розмірі 4 647 500 грн, які були перераховані на рахунок ТОВ «Енергогазінвестконсалт» і які за договором вимагає стягнути позивач були перераховані юридичними особами від імені ОСОБА_2 . Сама по собі вказівка в розписці про те, що на безготівковий рахунок ТОВ «Енергогазінвестконсалт» було зараховано 4 647 500,00 грн, які надійшли від структур ОСОБА_2 , не підтверджує цього факту. Тому відсутні правові підстави для стягнення із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кольчуга-Київ» кошти у розмірі 4 647 500 грн. Оскільки вимога про стягнення 20 % за користування грошовими коштами в розмірі 929 500 грн є похідною, то вона також не підлягає задоволенню.

За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення коштів, проте помилилися щодо мотивів такої відмови. Тому оскаржені судові рішення у цій частині належить змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.

Колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги про те, що у рішенні Апеляційного суду міста Києва від 05 лютого 2014 року у справі № 754/4982/13-ц встановлено факт передачі грошових коштів ОСОБА_1 , право власності яких залишилося у ОСОБА_2 .

Аналіз рішення Апеляційного суду міста Києва від 05 лютого 2014 року у справі № 754/4982/13-ц свідчить, що суд відтворював текст документа ОСОБА_1 від 13 жовтня 2010 року, зазначивши, що: «зі змісту тексту документу на підставі якого заявлено позовні вимоги вбачається, що ОСОБА_1 взяв у ОСОБА_2 1 962 780 доларів США в листопаді місяці 2007 року для вирішення питання придбання земельної ділянки на користь ТОВ «Енергогазінвестконсалт» та на безготівковий рахунок ТОВ «Енергогазінвестконсалт» було зараховано 4 647 500 грн, які надійшли від структур ОСОБА_2 ». також апеляційний суд зазначив, що: «колегія суддів вважає, що позивачем не доведено належними доказами отримання фізичною особою ОСОБА_1 від ОСОБА_2 та ТОВ «Енергогазінвестконсалт» грошових коштів за розпискою у власність останнього».

За таких обставин доводи касаційної скарги про те, що у рішенні Апеляційного суду міста Києва від 05 лютого 2014 року у справі № 754/4982/13-ц встановлено факт передачі грошових коштів ОСОБА_1 , право власності яких залишилося у ОСОБА_2 , зводяться до переоцінки доказів у справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року у справі № 405/5723/18 (провадження № 61-7659св21), дають підстави для висновку про те, що оскаржені судові рішення частково ухвалені без додержання норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити частково; оскаржені судові рішення змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови; в іншій частині судові рішення належить залишити без змін.

Оскільки Верховний Суд змінює судові рішення, але виключно у частині мотивів їх прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кольчуга-Київ» задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 червня 2022 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук