Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 27.12.2020 року у справі №757/56645/18

Постанова

Іменем України

17 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 757/56645/18

провадження № 61-18571св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Пенсійний фонд України, Державна казначейська служба України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Шевченківське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва, у складі судді Батрин О. В., від 04 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., від 12 листопада 2020 року.

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом

до Пенсійного фонду України, Державної казначейської служби України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Шевченківське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова, в якому просила стягнути з державного бюджету України через Державну казначейську службу України на її користь у відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, 218 083,82 грн.

Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що з лютого 2011 року вона перебуває на обліку в Шевченківському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України м.

Харкова, яке є правонаступником управління Пенсійного фонду України в Шевченківському (Дзержинському) районі м. Харкова, та отримує пенсію державного службовця.

Позивач вказувала, що для призначення пенсії вперше нею до управління Пенсійного фонду України в Шевченківському (Дзержинському) районі м. Харкова надано довідку про складові заробітної плати № 14 від 07 лютого 2011 року за період з 01 лютого 2009 року по 31 січня 2011 року, за формою, затвердженою постановою правління Пенсійного фонду України від 30 жовтня 2008 року № 19-11. На підставі цієї довідки їй було призначено пенсію.

ОСОБА_1 зазначала, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 серпня 2010 року по справі № 2а-4753/09/2670 постанова правління Пенсійного Фонду України від 30 жовтня 2008 року № 19-11 визнана такою, що не відповідає правовим актам вищої юридичної сили в частині не включення деяких складових заробітної плати. Тому у липні 2017 року вона звернулась до Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова із заявою про перерахунок пенсії та разом із заявою подала довідку про складові заробітної плати від 15 травня 2017 року № 62, видану Харківською міською радою Харківської області. Шевченківським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України м. Харкова їй відмовлено у перерахунку пенсії, у зв'язку з чим вона була вимушена звернутися до суду із адміністративним позовом. Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 листопада 2017 року поданий нею адміністративний позов було задоволено частково. Дії Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова щодо відмови в перерахунку пенсії визнані протиправними, зобов'язано провести позивачу перерахунок пенсії державного службовця з 01 серпня 2017 року, включивши до складу заробітної плати надбавку до посадового окладу 50 % згідно з рішенням ІІ сесії ХХІІ скликання Харківської міської ради, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та на оздоровлення, індексацію заробітної плати із збереженням відсотку нарахування пенсії на час виходу на пенсію (80 %), та зобов'язано виплатити різницю пенсії після перерахунку за вказаний період. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2018 року апеляційну скаргу Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України повернуто заявнику. На виконання вказаної постанови суду Шевченківським об'єднаним управління Пенсійного фонду України м. Харкова їй проведено перерахунок пенсії.

Оскільки Шевченківським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України їй не було сплачено кошти, які б вона могла отримувати з дати призначення пенсії в разі дотримання вказаним органом норм чинного законодавства, позивач просила стягнути з держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України на її користь відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, завданих їй діями Пенсійного фонду України щодо не нарахування та не виплати різниці у пенсії державного службовця за період з 01 лютого 2011 року по 01 серпня 2017 року, з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 218 083,82 грн, шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади АР Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2019 рокуу задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сума, яка не отримана позивачем за період з 01 лютого 2011 року по 01 серпня 2017 року, є сумою недоотриманої пенсії, тобто, у розумінні положень частини 2 статті 22 ЦК України ця сума не є упущеною вигодою, унаслідок чого вказана норма права не підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Також суд першої інстанції дійшов висновку щодо недоведеності позивачем реального завдання їй збитків відповідачем - Пенсійним фондом України у вигляді упущеної вигоди у заявленій до стягнення сумі.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2019 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що сума, яка не отримана позивачем за період з лютого 2011 року по серпень 2017 року, є сумою недоотриманої пенсії, тобто у розумінні положень частини 2 статті 22 ЦК України ця сума не є упущеною вигодою, унаслідок чого вказана норма права не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, а тому підстави для задоволення вимог позивача про відшкодування шкоди на підставі статті 1173 ЦК України відсутні.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що спір стосовно недоотриманої суми пенсії є публічно-правовим (на відміну від стягнення упущеної вигоди), оскільки виникає з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб'єкта владних повноважень, тому повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства (стаття 19 Кодексу адміністративного судочинства України). Однак, спір між ОСОБА_1 та суб'єктом владних повноважень - Шевченківським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України м. Харкова вже вирішений в порядку адміністративного судочинства з ухваленням Дзержинським районним судом м. Харкова 03 листопада 2017 року постанови у справі № 638/13736/17. Вказане рішення набрало законної сили та фактично виконане, а тому правові підстави для закриття провадження у цій справі відсутні, оскільки позивач звернулася з позовом про стягнення не пенсії, а саме, як вона вважала, - упущеної вигоди, тобто збитків, спричинених їй діями відповідача у справі - Пенсійного Фонду України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

11 грудня 2020 року до Верховного Суду ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Печерського районного суду

міста Києва від 04 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада2020 року і закрити провадження у справі.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначив неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму

права без урахування висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 757/63985/16 (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Заявник стверджує, що залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов неправильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки спір між сторонами стосовно недоотриманої пенсії віднесено до юрисдикції адміністративних судів, а тому провадження у справі підлягає закриттю.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Шевченківське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова, про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З лютого 2011 року ОСОБА_1, як пенсіонер, перебуває на обліку в Шевченківському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України м. Харкова, яке є правонаступником управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м.

Харкова, та отримує пенсію державного службовця. Для призначення пенсії позивачем до Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м.

Харкова надано довідку за останні 24 місяці роботи з 01 лютого 2009 року по 31 січня 2011 року за № 14 від 07 лютого 2011 року за формою, затвердженою постановою правління Пенсійного фонду України від 30 жовтня 2008 року № 19-11.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 серпня 2010 року у справі № 2а-4753/09/2670, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративний суду від 09 листопада 2010 року, постанову правління Пенсійного фонду України від 30 жовтня 2008 року № 19-11 "Про затвердження форм довідок про заробітну плату, що подаються для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" визнано такою, що не відповідає правовим актам вищої юридичної сили щодо невключення до складових заробітної плати складових, які передбачені чинним законодавством. Зобов'язано Пенсійний фонд України привести у відповідність постанову Правління Пенсійного фонду України "Про затвердження форм довідок про заробітну плату, що подаються для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" від 30 жовтня 2008 року № 19-II до вимог чинного законодавства шляхом передбачення чи встановлення інших складових заробітної плати, передбачених іншими нормативно-правовими актами. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 жовтня 2012 року у справі № 2а-8893/12/2670, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2013 року, визнано постанову правління Пенсійного фонду України "Про затвердження форм довідок про заробітну плату, що подаються для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" від 30 жовтня 2008 року № 19-II, такою, що не відповідає актам вищої юридичної сили в частині щодо не включення до складових заробітної плати для призначення (перерахунку) пенсії винагороди за вислугу років, матеріальної допомоги на оздоровлення та соціально-побутових питань, які передбачені Законами України "Про державну службу ", "Про оплату праці" та постановами Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 року № 268, від 12 вересня 1997 року № 1013, від 20 грудня 1993 року № 1049, від 31 травня 2000 року № 865. Зобов'язано Пенсійний фонд України привести у відповідність до вимог законодавства форми довідок про заробітну плату, що подаються для призначення (перерахунку) пенсії, визначених в підпунктах 1.1,1.3,1.4 пункту 1 постанови Правління Пенсійного фонду України "Про затвердження форм довідок про заробітну плату, що подаються для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу"" від 30 жовтня 2008 року № 19-II.

На виконання постанов Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 жовтня 2012 року у справі № 2а-8893/12/2670, від 13 серпня 2010 року у справі 2а-4753/09/2670 правлінням Пенсійного фонду України ухвалено постанову № 15-1 від 04 вересня 2013 року, зареєстровану в Міністерстві юстиції України 26 вересня 2013 року за № 1661/24193, якою визнано такою, що втратила чинність, постанову правління Пенсійного фонду України від 30 жовтня 2008 року за № 19-11 "Про затвердження форм довідок про заробітну плату, що подаються для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу", зареєстровану в Міністерстві юстиції України 04 грудня 2008 року за № 1161/15852, та затверджено форму довідки про складові заробітної плати (посадовий оклад, надбавка за ранг, або кваліфікаційні класи, або класний чин, або спеціальні звання, або дипломатичний ранг, надбавка (винагорода) за вислугу років), що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу".

Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 листопада 2017 року у справі № 638/13736/17 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, а саме:

- позовні вимоги ОСОБА_1 щодо зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії з врахуванням суми матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, індексації заробітної плати, надбавки працівникам управління Харківської міської ради у розмірі 50 % посадового окладу згідно з рішенням ІІ сесії ХХІІ скликання від 19 жовтня 1994 року за період з лютого 2011 року по 12 березня 2017 року залишено без розгляду;

- визнано протиправним рішення Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова від 21 липня 2017 року щодо виключення з розрахунку при донарахуванні (перерахунку) пенсії ОСОБА_1 суми матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, індексації заробітної плати, надбавки працівникам управління Харківської міської ради у розмір 50 % посадового окладу згідно рішення ІІ сесії ХХІІ скликання від 19 жовтня 1994 року на загальну суму 32 389,41 грн;

- зобов'язано Шевченківське об'єднане управління Пенсійного фонду України м.

Харкова провести ОСОБА_1 донарахування (перерахунок) пенсії державного службовця з 01 серпня 2017 року, включивши до складу заробітної плати суми матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, індексації заробітної плати, надбавки працівникам управління Харківської міської ради у розмір 50 % посадового окладу згідно рішення ІІ сесії ХХІІ скликання від 19 жовтня 1994 року на загальну суму 32 389,41 грн на підставі довідки від 15 травня 2017 року № 62 про складові заробітної плати (за останні 24 календарні місяці роботи або будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією), що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу", яку видано Харківською міською радою із збереженням проценту нарахування пенсії на момент її виходу на пенсію та виплатити її з урахуванням уже виплачених сум.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2018 року апеляційну скаргу Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова на постанову Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 листопада 2017 року у справі № 638/13736/17 повернуто заявнику.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною 3 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Звертаючись до суду із цим позовом, позивач посилалася на те, що Шевченківським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України їй не було сплачено кошти, які б вона могла отримувати з дати призначення пенсії у разі дотримання чинного законодавства, у зв'язку із чим просила стягнути з держави України в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України на її користь відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди - не отриманої частини пенсії державного службовця за період з 01 лютого 2011 року по 01 серпня 2017 року, з урахуванням індексу інфляції, у сумі 218 083,82 грн.

У статті 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди є правопорушення, що включає за загальним правилом як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, котра її завдала, причинний зв'язок між ними, а також вину заподіювача шкоди.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили із того, що позивачем заявлена до стягнення сума не отриманої пенсії за період з 01 лютого 2011 року по 01 серпня 2017 року, і ця сума не є упущеною вигодою, унаслідок чого положення статей 22, 1173 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Згідно із частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому частиною 1 статті 4 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, що виникають із приватноправових відносин, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Пунктом 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

При цьому справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень відносно обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат віднесені КАС України до адміністративних справ незначної складності (пункт 3 частини шостої статті 12).

Публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи (пункт 2 частини 1 статті 4 КАС України).

Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 КАС України).

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Таким чином, вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі залежить від характеру спірних правовідносин.

Відповідно до частини 1 статті 58 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" Пенсійний фонд України є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів ПФУ, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління накопичувальним фондом та інші функції, передбачені частини 1 статті 58 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і статутом Пенсійного фонду України.

Кошти Пенсійного фонду України відповідно до статті 73 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" використовуються на: виплату пенсій, передбачених статті 73 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"; надання соціальних послуг, передбачених статті 73 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"; фінансування адміністративних витрат, пов'язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду України; оплату послуг з виплати та доставки пенсій; формування резерву коштів Пенсійного фонду України.

Відповідно до пункту 1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління ПФУ від 22 грудня 2014 року № 28-2, управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об'єднані управління є територіальними органами Пенсійного фонду України.

Основними завданнями управління Пенсійного фонду України є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення; ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; виконання інших завдань, визначених законом (пункт 3 зазначеного Положення).

Відповідно до підпунктів 7,8 пункту 4 вказаного Положення управління Пенсійного фонду України відповідно до покладених на нього завдань призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства; забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів ПФУ та інших джерел, визначених законодавством.

Отже, відповідно до покладених завдань і функцій Пенсійний фонд України та його управління в районах, містах є суб'єктами владних повноважень у сфері нарахування та виплат пенсій, а спори, що виникають між учасниками цих відносин, є публічно-правовими, тому їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів. Спір стосовно недоотриманої суми пенсії є публічно-правовим, виник з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб'єкта владних повноважень, тому повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 750/1668/17 (провадження № 14-599цс18), від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19) та 04 березня 2020 року у справі № 757/63985/16.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

У цій справі позивач просила стягнути недораховану та неотриману різницю у пенсії державного службовця за період з лютого 2011 року по серпень 2017 року, з урахуванням індексу інфляції, у сумі 218 083,82 грн, вказавши відповідачем у справі Пенсійний фонд України - суб'єкта владних повноважень, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, тобто уповноважений здійснювати нарахування і виплату пенсії позивачу. Позивач посилалась на протиправність дій вказаного суб'єкта владних повноважень.

Тобто між сторонами має місце публічно-правовий спір, пов'язаний зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій з приводу нарахування та виплати пенсії позивачу.

Із урахуванням викладеного, слід дійти висновку, що суд першої інстанції з висновком якого погодився й апеляційний суд, помилково визначив юрисдикцію спору, розглянувши справу в порядку цивільного судочинства, не врахував, що спір стосовно недоотриманої суми пенсії є публічно-правовим, цей спір виник з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб'єкта владних повноважень, а тому належить до юрисдикції адміністративних судів.

Вказаний висновок узгоджується із висновком, висловленим Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 березня 2020 року у справі № 757/63985/16 (провадження № 14-556цс19).

Дійшовши висновку про відсутність підстав для закриття провадження у цій справі, апеляційний суд виходив із того, що спір між ОСОБА_1 та суб'єктом владних повноважень - Шевченківським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України м.

Харкова уже вирішений в порядку адміністративного судочинства Дзержинським районним судом м. Харкова 03 листопада 2017 року (справа № 638/13736/17), а тому правові підстави для закриття провадження у справі відсутні. Однак, наявність вказаного судового рішення не є підставою для вирішення по суті позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення недоотриманої внаслідок дій органів Пенсійного фонду України пенсії у порядку цивільного судочинства.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених частин 1 та 2 статті 414 ЦПК України. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених частин 1 та 2 статті 414 ЦПК України, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Суди при розгляді справи не встановили природу спірних правовідносин, які виникли між сторонами, неправильно застосували норми процесуального права, а тому судові рішення підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

На виконання вимог частини 1 статті 256 ЦПК Україниколегія суддів роз'яснює ОСОБА_1, що розгляд справи за заявленим нею позовом віднесено до юрисдикції адміністративного суду. Вказана норма передбачає право позивача протягом десяти днів з дня отримання постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Керуючись статтями 255, 256, 400, 402, 409, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суду складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Шевченківське об'єднане управління Пенсійного фонду України м.

Харкова, про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, -закрити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. В. Білоконь Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В.

Шипович