Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 15.07.2019 року у справі №523/4053/18

Постанова

Іменем України

22 січня 2020 року

м. Київ

справа № 523/4053/18

провадження № 61-12333св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Укрпластик»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2018 року у складі судді Бабакова В. П. та постанову Одеського апеляційного суду від 16 травня 2019 року у складі колегії суддів: Черевка П. М., Дрішлюка А. І., Драгомерецького М. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Укрпластик» (далі - ПАТ «Укрпластик») про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він перебував у трудових відносинах з ПАТ «Укрпластик» з 07 лютого 2017 року по 07 грудня 2017 року на посаді головного інженера. 07 грудня 2017 року він був звільнений за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України. Відповідач не в повному обсязі виплатив йому заробітну плату за період роботи з вересня 2017 року по день звільнення, компенсацію за невикористану відпустку, а також середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 07 грудня 2017 року по 22 березня 2018 року.

У зв`язку з вищевказаним ОСОБА_1 , з врахуванням уточнених позовних вимог, просив суд стягнути із відповідача на його користь заборгованість із заробітної плати у розмірі 299 570,21 грн, компенсацію за 16 днів невикористаної відпустки у розмірі 33 437,70 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 2 248 571,20 грн, всього 2 581 579,11 грн.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх судових інстанцій

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з довідок, поданих відповідачем, вбачається, що він виконав вимоги статтей 47, 115, 116 КЗпП України, заборгованість по заробітній платі та за невикористану відпустку перед позивачем відсутня.

Постановою Одеського апеляційного суду від 16 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2018 року змінено у мотивувальній частині, в іншій частині рішення залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що при призначенні на роботу ОСОБА_1 був ознайомлений та погодився з наказом про прийняття на роботу, відповідно до якого його посадовий оклад визначено згідно із штатним розписом ПАТ «Укрпластик», підписав документ «Письмо новому сотруднику ОАО «Укрпластик», в якому було зазначено посаду та посадовий оклад у розмірі 28 000,00 грн. Отже, вимоги ОСОБА_1 щодо належних йому виплат в іншому розмірі ніж встановлено документами, які були підписані ним при працевлаштуванні, суперечать фактичним обставинам, наявним документам і є безпідставними.

У день звільнення ПАТ «Укрпластик» провело повний розрахунок і перерахунок належних позивачеві виплат, до яких увійшла і компенсація за 16 днів невикористаної відпустки. Належних доказів на підтвердження непроведення повного розрахунку при звільненні позивачем не надано.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 08 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У серпні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки наданим сторонами доказам, оскільки не врахували, що між сторонами було укладено трудовий договір, який має назву «Запрошення на роботу від 24 січня 2017 року», що відповідає вимогам, встановленим законодавством, зокрема містить інформацію щодо заробітної плати у розмірі 4 500,00 доларів США. При цьому саме такий розмір і виплачувався тривалий час позивачу, тому твердження, що заробітна плата (посадовий оклад) позивача складає 28 000,00 грн й визначається штатним розписом не відповідають дійсності. Відповідач безпідставно визначив, що в структурі заробітної плати, що сплачувалася позивачу протягом трудових відносин, є премія, оскільки вказана сума була саме заробітною платою у розмірі, встановленому трудовим договором.

Крім того, відмовивши в задоволенні клопотань про виклик свідків та витребування доказів, суди неповно з`ясували фактичні обставини справи.

Відзив на касаційну скаргу

У поданому відзиві на касаційну скаргу ПАТ «Укрпластик» посилається на те, що оскаржувані рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, твердження позивача щодо укладення трудового договору у формі «Запрошення на роботу» не підтверджені фактичними обставинами справи. З умовами оплати праці на посаді головного інженера підприємства, в тому числі з розміром посадового окладу відповідно до штатного розпису, позивач був ознайомлений, про що свідчить підпис позивача на наказі про прийняття на роботу від 30 січня 2017 року № 42-л/с. ПАТ «Укрпластик» здійснило повний розрахунок з позивачем в день його звільнення, що підтверджується доказами, що містяться у матеріалах справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 був прийнятий на роботу на посаду головного інженера ПАТ «Укрпластик» з 07 лютого 2017 року згідно із наказом від 30 січня 2017 року № 42-л/с. Трудовий договір у письмовій формі не укладався. Вказаним наказом передбачено, що позивач прийнятий на посаду головного інженера із посадовим окладом згідно з штатним розписом ПАТ «Укрпластик».

Позивач ознайомлений з вказаним наказом, про що свідчить особистий підпис на наказі. Витягом з штатного розпису ПАТ «Укрпластик» встановлено, що посадовий оклад позивача визначено у розмірі 28 000,00 грн.

Відповідно до внутрішньої політики ПАТ «Укрпластик» при працевлаштуванні позивач також підписав документ «Письмо новому сотруднику ОАО «Укрпластик», що містив основні правила, запроваджені на підприємстві, посаду і визначений посадовий оклад у розмірі 28 000,00 грн. Особистим підписом ОСОБА_1 підтвердив отримання, ознайомлення і узгодження умов, викладених у документі.

Позивач був звільнений наказом від 06 грудня 2017 року № 478-л/с. У день звільнення ПАТ «Укрпластик» провело повний розрахунок і перерахування належних позивачеві виплат, до яких увійшла компенсація за 16 днів невикористаної відпустки.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.

Встановлено й вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення є законним і обґрунтованим та підстав для його скасування немає.

Відповідно до частин першої, сьомої статті 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Частинами першою, другою та третьою статті 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З наведеного випливає, що чинне законодавство України передбачає, що у разі, якщо трудовий договір не укладається в письмовій формі, він вважається укладеним з моменту оформлення відповідного наказу. Таким чином, саме в наказі в прямій чи опосередкованій формі мають бути визначені основні умови трудового договору.

Як вбачається з матеріалів справи й правильно було встановлено судом першої та апеляційної інстанцій, позивач був працевлаштований без укладення трудового договору на підставі наказу від 30 січня 2017 року № 42?л/с про прийняття позивача на роботу на посаду головного інженера підприємства. Вказаний документ містить посилання на штатний розпис підприємства в частині визначення розміру заробітної плати позивача, з чим позивач був ознайомлений та підтвердив згоду особистим підписом на наказі та у документі «Письмо новому сотруднику ОАО «Укрпластик».

Посилання позивача на те, що його було прийнято на роботу згідно з «Запрошенням на роботу» є необґрунтованими, оскільки чинне законодавство про працю чітко визначає, яким чином оформлюється укладення трудового договору.

Згідно з частиною першою статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частинами першою і третьою статті 2 Закону країни «Про оплату праці» визначено, що основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до частини п`ятої статті 97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Частиною першою статті 115 КЗпП України встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

З наведеного випливає, що роботодавець повинен своєчасно виплачувати заробітну плату.

З наявних в матеріалах справи розрахункових листів вбачається, що ОСОБА_1 щомісячно нараховувалася заробітна плата у розмірі 28 000,00 грн. Всі інші грошові кошти становили премії, розмір яких встановлювався кожен раз в окремому наказі та залежав від об`єму реалізації продукції та стану розрахунків по раніше відвантаженій продукції.

Згідно з частиною першою статті 24 Закону України «Про відпустки» та частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 було звільнено на підставі наказу № 478-л/с від 06 грудня 2017 року. У день звільнення ПАТ «Укрпластик» провело повний розрахунок і перерахувало належні позивачеві виплати, до яких увійшла і компенсація за 16 днів невикористаної відпустки.

З системного аналізу статей 21, 94, 83, 116 233 КЗпП України виходить, що судовому захисту підлягають трудові права працівника у разі порушення їх роботодавцем.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.

Частиною другою статті 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди, тощо.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи вищевикладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки обставини на які посилався позивач в обґрунтування своїх вимог не підтверджено належними і допустимими доказами, а відтак позивачем не доведено порушення його трудових прав відповідачем.

Твердження позивача, щодо неврахування всіх обставин справи судами у зв`язку з відмовою у задоволенні клопотань про витребування доказів та виклику свідків є необґрунтованими, оскільки позивачем не наведено достатніх підстав того, що обставини, які могли бути підтверджені цими доказами та показаннями свідків, входять до предмета доказування у даній справі, оскільки вони стосуються виникнення трудових відносин між відповідачем та іншими працівниками підприємства.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2018 року у незмінній судом апеляційної інстанції частині та постанову Одеського апеляційного суду від 16 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. Ю. Сакара

О. В. Білоконь

О. М. Осіян