Постанова

Іменем України

21 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 464/2376/22

провадження № 61-8381св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Олійник А. С. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Львівського апеляційного суду від 27 липня 2022 рокуу складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заяви

У червні 2022 року ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , звернувся до суду із заявою про видачу обмежувального припису.

Заява обґрунтована тим, що він, його сестра ОСОБА_3 з чоловіком ОСОБА_2 проживають за адресою: АДРЕСА_1 . Він та його сестра є співвласниками цього будинку.

Заінтересовані особи постійно йому погрожують, створюють конфліктні ситуації, піднімають на нього руку, висловлюються нецензурною лайкою, у зв`язку з чим він викликав поліцію. Проте звернення до правоохоронних органів не дали жодних результатів, заінтересовані особи продовжували його принижувати, висловлюватись нецензурно в його сторону.

Вказані діяння підпадають під визначення домашнього насильства, а він є особою, яка постраждала від домашнього насильства, тому єдиним і ефективним способом захисту від повторного домашнього насильства є обмежувальний припис.

Просив строком на шість місяців заборонити ОСОБА_3 і ОСОБА_2 перебувати в місці його проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 23 червня 2022 року у задоволенні заяви відмовлено.

Відмовивши у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що зібрані докази не підтверджують вчинення домашнього насильства щодо заявника, а вказують про наявність конфлікту між ним і його сестрою з її чоловіком, разом з тим, наявність неприязних відносин між сторонами спору щодо користування спільним будинком, не може розцінюватись як насильство в сім`ї.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 27 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 23 червня 2022 року скасовано, ухвалено нове рішення про часткове задоволення заяви. Видано обмежувальний припис на три місяці щодо ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , встановлено такі заходи тимчасового обмеження прав та покладено на них такі обов`язки: заборонено перебувати у місці проживання ОСОБА_1 - у житловому будинку АДРЕСА_1 .

Задовольнивши частково заяву ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив з тривалого конфлікту між сторонами, небажання його врегулювати, неодноразового застосування до заявника психологічного та фізичного насильства та вірогідності його продовження.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2022 року ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 27 липня 2022 року, просила її скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Суд апеляційної інстанції, встановивши наявність тривалого конфлікту між сторонами, небажання його врегулювати, неодноразове застосування психологічного та фізичного насильства та вірогідність його продовження, не зазначив на підставі яких доказів дійшов відповідного висновку, не виклав мотиви, чи є ці докази належними та допустимими.

Висновки суду апеляційної інстанції про застосування до заявника психологічного та фізичного насильства зі сторони заінтересованих осіб є припущенням суду.

Суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу за вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_2 , передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, стосується подій, які відбулись у 2019 році.

Суд апеляційної інстанції порушив статті 81 89 ЦПК України, оскільки під час оцінки доказів не взяв до уваги факт існування конфлікту між сторонами щодо користування будинком, в якому вони разом мешкають, що не є достатньою підставою для застосування обмежувального припису стосовно ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Заінтересована особа ОСОБА_3 зареєстрована та є співвласником будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Втручання у її право на мирне володіння майном порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд апеляційної інстанції не врахував принцип пропорційності, відповідність вимог заявника щодо застосування заходів тимчасового обмеження праву заінтересованих осіб на майно.

Суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 14 січня 2020 року у справі № 754/6995/19, провадження № 61-16980св19, від 17 квітня 2019 року у справі № 363/3496/18, провадження № 61-4830св19, від 26 вересня 2019 року у справі № 452/317/19-ц, провадження № 61-12915св19, від 17 червня 2020 року у справі № 509/2131/18, провадження № 61-271св19, від 23 грудня 2020 року у справі № 753/17743/19, провадження № 61-23053св19, від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20, провадження № 61-16103св20, від 14 липня 2021 року у справі № 643/15988/20, провадження № 61-5729св21, від 16 серпня 2021 року у справі № 361/1110/20, провадження № 61-10458св20, від 28 квітня 2020 року у справі № 754/11171/19, провадження № 61-21971св19

Суд апеляційної інстанції встановив обставини справи на підставі недопустимих доказів.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність заявником настання ризиків у разі незастосування обмежувального припису.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У жовтні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд першої інстанції встановив, що заявник ОСОБА_1 та його сестра ОСОБА_3 з чоловіком ОСОБА_2 проживають за адресою: АДРЕСА_1 .

Будинок за вказаною адресою належить на праві власності заявнику та його сестрі ОСОБА_3 .

ОСОБА_1 проживає у двох кімнатах, ОСОБА_3 з чоловіком ОСОБА_2 займають одну кімнату.

Між заявником та заінтересованими особами виникли неприязні відносини, а також постійно виникають конфлікти щодо користування спільним будинком.

Відповідно до постанови Сихівського районного суду м. Львова від 26 вересня 2019 року ОСОБА_2 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у видгляді штрафу.

Суд апеляційної інстанції встановив, що заявник та заінтересовані особи проживають разом, за адресою: АДРЕСА_1 . Будинок на праві власності належить заявнику та його сестрі - ОСОБА_3 .

Згідно з постановою Сихівського районного суду м. Львова від 26 червня 2019 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, до нього, а також його дружини (сестри заявника) застосовувались в липні 2020 року та в червні 2022 року термінові заборонні приписи

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Предметом спору є видача обмежувального припису у зв`язку з вчинення щодо заявника домашнього насильства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

Основним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі - Закон), який визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Згідно з пунктами 3, 14, 17 частини першої статті 1 Закону домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного абоекономічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 1 Закону обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи (пункт 9 частини першої статті 1 Закону).

Закон визначає, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Верховний Суд зауважує, що вирішуючи питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису, суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Відповідні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 363/3496/18, провадження № 61-4830св19; від 26 вересня 2019 року у справі № 452/317/19-ц, провадження № 61-12915св19; від 17 червня 2020 року у справі № 509/2131/18, провадження № 61-271св19; від 23 грудня 2020 року у справі № 753/17743/19, провадження № 61-23053св19; від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20, провадження № 61-16103св20, від 09 лютого 2022 року у справі № 607/10853/21, провадження № 61-20491св21.

ОСОБА_1 заяву про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , обґрунтував тим, що останніпостійно вчиняють щодо нього дії, пов`язані зі словесними образами, погрозами, фізичним насильством. На підтвердження цього вказував на неодноразові звернення зі заявами до Сихівського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області щодо протиправних дій ОСОБА_3 , ОСОБА_2 .

Суд першої інстанції, відмовивши у задоволенні заяви, виходив з того, що заявник не надав належних доказів на підтвердження вчинення щодо нього домашнього насильства зі сторони ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Суд апеляційної інстанції, скасувавши рішення суду першої інстанції та задовольнивши частково заяву ОСОБА_1 , виходив з того, що він довів вчинення щодо нього домашнього насильства ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , шляхом створення конфліктних ситуацій, піднімання на нього руки, висловлювання нецензурною лайкою.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (стаття 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд звертає увагу, що укожному конкретному випадку суди мають враховувати фактичні обставини справи та письмові докази, а заявник має довести факт вчинення фізичного та психологічного насильства відповідно до Закону.

Докази, що додають до заявипро видачу обмежувального припису, мають стосуватись місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді - психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії у відношенні до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими.

Як докази до заяви можуть додаватись, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонювальний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Суд першої інстанції встановив, що між заявником та заінтересованими особами існують неприязні відносини, постійно виникають конфлікти з приводу користування спільним з сестрою будинком, в якому проживає також її чоловік, який визнавався винним у вчиненні адміністративного правопорушення, та до яких застосовувались у липні 2020 року та в червні 2022 року термінові заборонні приписи.

На підтвердження вимог заяви заявник надав постанову Сихівського районного суду м. Львова від 26 вересня 2019 року, згідно з якою ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

Крім того, заявник додав копії термінового заборонного припису від липня 2020 року та 12 червня 2022 року щодо ОСОБА_3 , термінового заборонного припису від 12 червня 2022 року щодо ОСОБА_2 .

Суд апеляційної інстанції, розглянувши справу у межах доводів апеляційної скарги, встановивши вчинення домашнього насильства ОСОБА_2 , ОСОБА_3 щодо заявника у розумінні Закону, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність видачі обмежувального припису щодо них.

Верховний Суд зауважує, що обмежувальний припис є тимчасовим заходом, який виконує захисну та запобіжну функції, направлений на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки особи, з огляду на передбачені законом ризики. Вирішуючи питання про застосування обмежувального припису відповідно до Закону, пріоритет надається безпеці постраждалої особи.

Вимога, що ґрунтується на застосуванні обмежувального припису залежно від результатів оцінки ризиків, міститься в частині третій статті 26 Закону.

Закон не вимагає надавати обґрунтування та перелік факторів, розглянутих у рамках оцінки ризиків, проте стандартом верховенства права є вмотивоване рішення суду.

Верховний Суд зазначає, що особа, яка потерпає від домашнього насильства має довести його тривалий характер. До звернення до суду зі заявою про видачу обмежувального припису заявник, неодноразово звертався до позасудових механізмів захисту від домашнього насильства, що стало підставою для задоволення судом апеляційної інстанції заяви про застосування обмежувального припису.

Суд першої інстанції надав таку оцінку доказам, а саме: заявник надав лише одну постанову Сихівського районного суду м. Львова від 26 вересня 2019 року, якою ОСОБА_2 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП; заявник долучив копії термінового заборонного припису від липня 2020 року та 12 червня 2022року, термінового заборонного припису від 12 червня 2022 року, проте є підтвердженим факт домашнього насильства зі сторони заінтересованих осіб лише 12 червня 2022 року. Належні та достатні докази на підтвердження, що заінтересовані особи порушили умови термінового заборонного припису стосовно заявника чи продовжують вчинення домашнього насильства, суду не надано.

Суд апеляційної інстанції надав оцінку доказам, які належним чином не оцінив суд першої інстанції, у їх сукупності, встановивши, що протиправна поведінка заінтересованих осіб стосовно заявника триває з 2019 року. Тривалість та системність протиправної поведінки підтверджує вірогідність вчинення заінтересованими особами психологічного та фізичного насильства щодо заявника, що є необхідною умовою застосування судом до нього спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом, заявник довів ризики у разі незастосування стосовно заінтересованих осіб обмежувального припису.

Доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції не зазначив на підставі яких доказів встановив неодноразове застосування психологічного та фізичного насильства та вірогідність його продовження стосовно заявника, чи є докази належними і допустимими, є необґрунтованими, з огляду на зміст постанови суду апеляційної інстанції.

Безпідставними є доводи касаційної скарги, що висновки суду апеляційної інстанції про застосування до заявника психологічного та фізичного насильства зі сторони заінтересованих осіб є лише припущенням суду, оскільки застосування до заявника психологічного та фізичного насильства підтверджується терміновими заборонними приписами, постановою Сихівського районного суду м. Львова від 26 вересня 2019 року, заінтересовані особи зворотнього не довели.

Твердження ОСОБА_3 про те, що накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу за вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_2 , передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, стосується подій, які відбулись у 2019 році, не спростовують висновки суду апеляційної інстанції, оскільки це навпаки підтверджує тривалість застосування до заявника психологічного та фізичного насильства та не може бути правовою підставою для відмови у захисті його прав як жертви домашнього насильства.

Крім того, згідно з постановою Сихівського районного суду м. Львова від 26 вересня 2019 року, відповідно до відеозапису з камери, встановленої на будинку, зафіксовано факт вчинення домашнього насильства ОСОБА_2 щодо потерпілого ОСОБА_1 (а. с. 8).

Доводи касаційної скарги, що ОСОБА_3 зареєстрована та є співвласником будинку за адресою: АДРЕСА_1 , тому вчинення щодо неї припису порушує її право на мирне володіння майном відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції, є безпідставними, з огляду на таке.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Конвенції).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

У постанові від 07 лютого 2021 року у справі № 766/13927/20-ц, провадження № 61-17471св20, Верховний Суд виклав висновок, що тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом, є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосуванні такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи.

Верховний Суд зазначає, що оцінює втручання у право власності ОСОБА_3 з урахуванням доводів касаційної скарги. Якщо заявниця посилається на відповідне втручання, то має викласти аргументи та надати докази. Такі аргументи ОСОБА_3 не зазначила, не виклала доводи, що вжиття обмежувальних заходів призвело до індивідуального та надмірного тягаря, який порушив справедливий баланс, що мав бути дотриманий між захистом заявника як потерпілої особи та захистом її права на мирне володіння майном, докази не надала. Лише посилання в касаційній скарзі на втручання у право власності ОСОБА_3 відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції не є належним обґрунтуванням порушення її права власності.

З огляду на доводи касаційної скарги відсутні підстави для твердження, що суд апеляційної інстанції не врахував пропорційність втручання в право власності заінтересованої особи у порівнянні з ризиками, які існують щодо заявника.

Крім того, суд апеляційної інстанції, переглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, зазначив, що спір між учасниками справи щодо порядку користування будинком не підтверджено під час апеляційного розгляду справи, проте суд першої інстанції встановивнаявність тривалого конфлікту та непорозумінь між учасниками справи. Оцінивши докази у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що стосовно заявника застосовано психологічне та фізичне насильство, зазначивши саме про ці види насильства в мотивувальній частині постанови, тому посилання в касаційній скарзі, що суд не встановив вид домашнього насильства, є необґрунтованим.

Крім того, ОСОБА_3 зазначила, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 363/3496/18, провадження № 61-4830св19; від 26 вересня 2019 року у справі № 452/317/19-ц, провадження № 61-12915св19; від 17 червня 2020 року у справі № 509/2131/18, провадження № 61-271св19; від 23 грудня 2020 року у справі № 753/17743/19, провадження № 61-23053св19; від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20, провадження № 61-16103св20, від 09 лютого 2022 року у справі № 607/10853/21, провадження № 61-20491св21.

Щодо визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У вказаних вище постановах Верховного Суду викладені узагальнені висновки, згідно з якими суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Ці висновки не суперечать висновкам, викладеним у оскаржуваній постанові.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 27 липня 2022 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. С. Олійник

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко