Історія справи

Постанова КЦС ВП від 21.11.2023 року у справі №331/1108/20
Постанова КЦС ВП від 21.11.2023 року у справі №331/1108/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 331/1108/20

провадження № 61-2391св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом - кредитна спілка «Запоріжжя»,

відповідачі за первісним позовом: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,

відповідач за зустрічним позовом - Кредитна спілка «Запоріжжя»,

треті особи за зустрічним позовом: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу кредитної спілки «Запоріжжя» на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 09 вересня 2021 року у складі судді Жукової О. Є. та постанову Запорізького апеляційного суду від 24 грудня 2021 року в складі колегії суддів Бєлки В. Ю., Крилової О. В., Онищенка Е. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року кредитна спілка «Запоріжжя» (далі - КС «Запоріжжя») звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором кредиту.

Позовна заява КС «Запоріжжя» мотивована тим, що відповідно до кредитного договору від 19 жовтня 2018 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 50 000 грн, зобов`язався повернути кошти на умовах цього договору та сплатити 75 % річних. Кредитні зобов`язання були забезпечені порукою ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , про що укладено договори поруки від 19 жовтня 2018 року.

Оскільки позичальник належним чином не виконав свої зобов`язання перед кредитором, то станом на 03 грудня 2020 року утворилась заборгованість: за тілом кредиту у розмірі 40 016,92 грн, за процентами за період з 19 жовтня 2018 року до 03 грудня 2020 року - 84 952,60 грн, штраф - 40 016,92 грн, а всього - 164 986,44 грн.

На підставі викладеного КС «Запоріжжя», з урахуванням уточнених позовних вимог, просила стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором у розмірі 164 986,44 грн.

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до КС «Запоріжжя», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про захист прав споживачів, визнання недійсним кредитного договору.

Зустрічна позовна заява ОСОБА_1 обґрунтована тим, що відповідно до умов укладеного з КС «Запоріжжя» кредитного договору позичальник отримав кредит у розмірі 50 000 грн зі сплатою 75 % річних на строк

з 19 жовтня 2018 року до 19 жовтня 2019 року. Законом України «Про кредитні спілки» та статутом КС «Запоріжжя» передбачено право на кредитування кредитною спілкою, нарахування та отримання процентів за кредитами виключно членам такої спілки. Водночас ОСОБА_1 членом КС «Запоріжжя» не був, зі статутом кредитної спілки не ознайомився і не визнавав його, відповідні внески не сплачував, в органах самоврядування участі не приймав, а тому не може бути стороною договору, укладеного з кредитною спілкою. Отже, кредитний договір від 19 жовтня 2018 року є незаконним і таким, що підлягає визнанню недійсним, а грошові кошти, отримані ОСОБА_1 , підлягають стягненню на користь КС «Запоріжжя» в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України. Встановлення КС «Запоріжжя» штрафу в розмірі 100 % від розміру зобов`язання у разі допущення прострочення за кредитом (незалежно від строку такого прострочення), суперечить статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив: визнати недійсним кредитний договір від 19 жовтня 2018 року, укладений між ним і КС «Запоріжжя»; визнати недійсним пункт 5 кредитного договору в частині застосування до позичальника штрафу у розмірі 100 % від суми фактичного залишку кредиту на дату прийняття кредитною спілкою рішення про стягнення простроченої заборгованості в судовому порядку.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 09 вересня 2021 року позов КС «Запоріжжя» задоволено частково, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь КС «Запоріжжя» заборгованість за сумою кредиту в розмірі 40 016,92 грн, заборгованість за процентами за користування кредитом за період з 19 жовтня 2018 року до 19 жовтня 2019 року - 17 678,75 грн, штраф - 15 000 грн, а всього - 72 695,67 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь КС «Запоріжжя» судовий збір у розмірі по 308,72 грн з кожного.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до умов кредитного договору позичальник отримав кредитні кошти, проте не повернув їх відповідно до умов вказаного правочину, тому уговорилася заборгованість. Водночас право позивача нараховувати проценти за користування кредитом, комісію за обслуговування кредиту, пеню та штраф припинилося зі спливом строку кредитування - 19 жовтня 2019 року, починаючи із зазначеної дати

КС «Запоріжжя» не мала права нараховувати проценти за користування кредитом, тому вимоги про стягнення заборгованості зі сплати процентів за період з 20 жовтня 2019 року до 03 грудня 2020 року не підлягають задоволенню.

Зустрічні позовні вимоги спростовані матеріалами справи. Так, ОСОБА_1 подав заяву про вступ в члени КС «Запоріжжя», протоколом вказаної спілки позивач за зустрічним позовом був прийнятий в члени цієї спілки,

сплатив вступний та обов`язковий пайовий внесок. ОСОБА_1 є членом КС «Запоріжжя», тому безпідставними є доводи позичальника, що він не може бути стороною договору, укладеного з кредитною спілкою. Позивач за зустрічним позовом також просить визнати недійсним пункт 5 договору кредиту, проте такий пункт у зазначеному договорі відсутній. Крім того, спірний договір кредиту не відноситься до договорів про надання споживчого кредиту, відповідно, норми Закону України «Про захист прав споживачів» не регулюють правовідносини сторін за зазначеним договором, а посилання позичальника на порушення норм зазначеного закону є необґрунтованим. При цьому боржник також не довів, що пункт 5.3 договору кредиту призводить до істотного дисбалансу прав та обов`язків сторін, та не зазначив, яку саме шкоду завдають викладені у ньому умови.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 24 грудня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_1 і КС «Запоріжжя» залишено без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 09 вересня 2021 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач за первісним позовом довів наявність між ним та ОСОБА_1 кредитних правовідносин та наявність заборгованості, зокрема, за тілом кредиту у розмірі 40 016,92 грн, за процентами - 17 678,75 грн. Суд першої інстанції правильно зменшив пеню до 15 000 грн відповідно до частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Договір кредиту від 19 жовтня 2018 року, цільове призначення якого - на розвиток особистого селянського господарства з метою реалізації сільськогосподарської продукції, не відноситься до договорів про надання споживчого кредиту, відповідно, норми Закону України «Про захист прав споживачів» не регулюють правовідносини сторін за цим договором, а доводи позивача за зустрічним позовом щодо порушення норм зазначеного закону є необґрунтованими. Умови договору кредиту про нарахування штрафу у разі звернення до суду не можна визнати такими, що, порушують принцип добросовісності та призводять до дисбалансу прав та обов`язків сторін за договором, завдають шкоду позивачу, оскільки несприятливі наслідки для нього настали у зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі КС «Запоріжжя»,посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 09 вересня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 24 грудня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог КС «Запоріжжя» про стягнення процентів за користування кредитом за період з 20 жовтня 2019 року до 03 грудня 2020 року, ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення вказаних вимог.

В іншій частині судові рішення не оскаржуються, тому відповідно до частини першої статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не є предметом касаційного перегляду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

10 лютого 2022 року КС «Запоріжжя»надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 09 вересня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 24 грудня 2021 року.

Верховний Суд ухвалою від 21 лютого 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою КС «Запоріжжя»на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 09 вересня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 24 грудня 2021 року.

Справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення позивач за первісним позовом посилався на пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Вказував, що суди не врахували висновки щодо застосування норми права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17, від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, Верховного Суду від 18 лютого 2019 року у справі № 910/21449/17, від 05 березня 2019 року у справі № 5017/1987/2012, від 05 червня 2019 року у справі № 907/955/16. Вказував, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини першої статті 141 ЦПК України при зменшенні судом розміру неустойки на підставі частини третьої статті 551 ЦК України.

Касаційна скарга мотивована тим, що нарахування процентів за неправомірне користування кредитом можливе після закінчення строку кредитування, тому висновки судів в цій частині є помилковими. Посилання судів на неправомірність нарахування та стягнення процентів за користування кредитом поза межами строку кредитування є необґрунтованим, оскільки позивачем заявлені вимоги про стягнення процентів за порушення грошового зобов`язання. Суд першої інстанції не врахував, що у разі зменшення розміру неустойки на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, судовий збір у частині суми зменшення пені покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення є наслідком виключно застосування судом свого права на таке зменшення, передбаченого нормами права.

Позиція інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що КС «Запоріжжя» та ОСОБА_1 19 жовтня 2018 року уклали договір кредиту, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у розмірі 50 000 грн та зобов`язався своєчасно й у повному обсязі сплачувати проценти і повернути кредит у порядку, визначеному пунктами 2.1-2.6 цього договору.

Відповідно до пункту 1.4 договору плата за користування кредитом (проценти) є фіксованою та становить 75 % річних від суми залишку кредиту.

У пункті 2.1 договору кредиту сторони погодили, що погашення кредиту та процентів за користування кредитом здійснюється згідно з графіком розрахунків.

У разі прострочення позичальником строків сплати, передбачених графіком розрахунків згідно з пунктом 2.1 цього договору, або у випадку виникнення відповідно до умов даного договору зобов`язання позичальника достроково повернути кредит, розмір процентів за користування кредитом становить - 150 % річних з наступного за днем сплати по кредиту дня і діє до повного погашення позичальником простроченої заборгованості по кредиту (пункт 1.5 договору).

ОСОБА_1 частково виконав зобов`язання за договором.

Оскільки позичальник належним чином не виконав свої зобов`язання за кредитним договором, тому відповідно до наданого кредитором розрахунку станом на 23 березня 2020 року утворилася заборгованість: за тілом кредиту у розмірі 40 016,92 грн, за процентами за період з 19 жовтня 2018 року до 03 грудня 2020 року - 84 952,60 грн, штраф - 40 016,92 грн, а всього - 164 986,44 грн.

Суди встановили, що у кредитному договорі сторони погодили кінцевий термін повернення кредиту, який настав 19 жовтня 2019 року.

Заборгованість за процентами за період з 19 жовтня 2018 року до 19 жовтня 2019 року становить 17 678,75 грн.

Кредитні зобов`язання були забезпечені порукою ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , про що укладено договори поруки від 19 жовтня 2018 року.

Суди також встановили, що протоколом засідання спостережної ради КС «Запоріжжя» від 08 лютого 2007 року № 2/07ср повноваження про прийняття нових членів до КС «Запоріжжя» були делеговані правлінню КС «Запоріжжя».

Відповідно до пункту 9.2 статуту КС «Запоріжжя» (в редакції, чинній на час прийняття рішення спостережною радою) вирішення питань про прийняття нових членів до кредитної спілки не віднесені до виключної компетенції спостережної ради. Подібні за змістом положення закріпленні у чинній редакції статуту КС «Запоріжжя».

ОСОБА_1 19 жовтня 2018 року подав заяву про вступ у члени КС «Запоріжжя».

Відповідно до протоколу правління КС «Запоріжжя» від 19 жовтня 2018 року № 35/18 ОСОБА_1 був прийнятий у члени КС «Запоріжжя».

ОСОБА_1 19 жовтня 2018 року сплатив вступний та обов`язковий пайовий внесок, що підтверджується прибутковим касовим ордером від 19 жовтня 2018 року № 329 на суму 199 грн про сплату вступного внеску, прибутковим касовим ордером від 19 жовтня 2018 року № 330 на суму 1 грн про сплату обов`язкового пайового внеску.

Суди встановили, що ОСОБА_1 є членом КС «Запоріжжя» з 19 жовтня 2018 року.

Відповідно до пункту 5.3 договору кредиту у разі своєчасного ненадходження (прострочення), повністю або частково, планового платежу, встановленого графіком розрахунків, позичальник вважається таким, що прострочив. Позичальник що прострочив зобов`язаний сплатити суму боргу (яка включає сплату кредиту та процентів). У разі прийняття спілкою рішення про стягнення процентів за користування кредитом та суми кредиту в судовому порядку внаслідок невиконання позичальником зобов`язань, встановлених пунктом 2.6, до позичальника застосовується штраф у розмірі 100 % від суми фактичного залишку кредиту на дату прийняття спілкою рішення про стягнення простроченої заборгованості у судовому порядку.

У заяві-анкеті ОСОБА_1 , звертаючись до КС «Запоріжжя», просив надати кредит з метою ведення особистого селянського господарства для реалізації продукції. У графі «Додаткові відомості» позичальник зазначив про наявність у нього саду плодового 20 га, земельної ділянки 4 га вирощування овочів на продажу.

Згідно з пунктом 1.2 договору кредиту цільове призначення кредиту - на розвиток особистого селянського господарства з метою реалізації сільськогосподарської продукції.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

При вирішенні цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог установлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають зі встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України). Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).

Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитним договором та пені припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 2-2062/10.

Суди встановили, що позичальник неналежним чином виконував взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку із чим станом на 23 березня 2020 року сума неповернутого кредиту складала 40 016,92 грн.

У касаційній скарзі кредитор просить стягнути з позичальника та поручителів заборгованість зі сплати процентів за період з 20 жовтня 2019 року до 03 грудня 2020 року у розмірі 67 273,85 грн.

При визначенні розміру заборгованості за процентами суди правильно врахували строк кредитування - до 19 жовтня 2019 року та правильно зазначили, що проценти, визначені умовами кредитного договору, повинні нараховуватись лише у межах строку кредитування. Ураховуючи зазначене, законним та обґрунтованим є висновок судів щодо відсутності правових підстав для стягнення з позичальника процентів за договором, нарахованих кредитором після 19 жовтня 2019 року.

КС «Запоріжжя» не заявляла вимог про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 процентів від простроченої суми на підставі положень статті 625 ЦК України, які нараховуються після настання строку кредитування.

Перевіряючи наявний у матеріалах справи розрахунок, суди встановили, що розмір необхідних до сплати процентів за кредитним договором за період з 19 жовтня 2018 року до 19 жовтня 2019 року становить 17 678,75 грн.

Доводи позивача за первісним позовом, викладені у касаційній скарзі про те, що проценти за користування кредитом нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов`язання. Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до статті 625 ЦК України.

Надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя).

Несправедливість цього підходу стає особливо очевидною у випадках, коли ринковий розмір процентів за «користування кредитом» за час після укладення кредитного договору істотно знизився. У таких випадках кредитор стає навіть більше зацікавлений у невиконанні договору, ніж у задоволенні своїх вимог. За такого підходу кредитор може продовжувати нарахування процентів за «користування кредитом» (який при цьому навіть не надавався на новий строк) у розмірі, якого вже не існує на ринку. Цим самим створюються штучні передумови для банкрутства підприємств та збільшення кількості фізичних осіб, які не мають надії повернутися до нормального життя інакше, як через банкрутство, що негативно відбивається на економіці та підвищує соціальну напруженість.

Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.

Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 15 серпня 2023 року у справі № 753/6745/17.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні вимог в частині стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 заборгованості за процентами після спливу визначеного договором строку кредитування, оскільки надане КС «Запоріжжя» обґрунтування вимог в цій частині та проведений розрахунок процентів за вказаним договором кредиту за період з 20 жовтня 2019 року до 03 грудня 2020 року не узгоджується з положеннями статті 625 ЦК України.

КС «Запоріжжя» не позбавлена права захисту своїх інтересів на своєчасне виконання грошового зобов`язання зверненням до суду в порядку статті 625 ЦК України.

У цій справі КС «Запоріжжя» визначила проценти не з розрахунку 3 % річних від простроченої суми, а з розрахунку розміру процентів, вказаних у договорі кредиту, безпідставно вважаючи, що зміст договору кредиту необхідно розглядати як передбачене частиною другою статті 625 ЦК України положення «якщо інший розмір процентів не встановлений договором».

КС «Запоріжжя» по суті заявила вимоги про стягнення саме процентів як плати за користування кредитом, а не в порядку застосування відповідальності за статтею 625 ЦК України.

Отже, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині, виходячи з фактично заявленого предмету позову в цій частині.

Безпідставними є доводи касаційної скарги, що апеляційний суд не врахував висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17, від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, Верховного Суду від 18 лютого 2019 року у справі № 910/21449/17, від 05 березня 2019 року у справі № 5017/1987/2012, від 05 червня 2019 року у справі № 907/955/16, враховуючи наступне.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Так, у господарській справі № 910/1238/17 спір виник між ПАТ «Міський комерційний банк» та ПАТ АБ «Укргазбанк» щодо стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами. Позивач вказував, що з 02 травня 2016 року припинив дію договір про міжбанківський депозит, заборгованість за цим договором стягнута за рішенням господарського суду, відповідач безпідставно зберігає грошові кошти. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 травня 2018 року вказувала, що позов у зазначеній справі (№ 910/1238/17) подано саме у зв`язку з неправомірним, незаконним користуванням боржником грошовими коштами через прострочення виконання грошового зобов`язання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 викладено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Висновки судів у цій справі узгоджуються (не суперечать) зазначеним висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.

Водночас залишаючи рішення суду апеляційної інстанції без змін, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 виходила з того, що апеляційний суд встановив факт пропуску позивачем позовної давності, зокрема, щодо вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за кредитом. Оскільки після спливу визначеного договором строку кредитування право позивача нараховувати проценти за кредитом припинилося, то спливла і позовна давність за вимогою про сплату процентів за цим кредитом. Оскільки позовна давність до основної вимоги спливла до звернення позивача до суду, вважається, що позовна давність спливла і до додаткової його вимоги про стягнення з відповідача штрафу та пені. Відтак, не може бути стягнута неустойка, нарахована на суму заборгованості за вимогами, щодо яких позовна давність була пропущена.

У справі № 910/21449/17 скасовуючи судові рішення та передаючи справу на новий розгляд до господарського суду, Верховний Суд виходив з того, що суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині стягнення заборгованості за простроченими процентами і пені та посилаючись лише на постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, не врахували законодавчо встановлену можливість нарахування процентів за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання, не з`ясували питання, виходячи з положень чинного законодавства та умов договору (пункти 7.5, 8.1 і 9.1) щодо наявності/відсутності у позивача права на нарахування процентів і пені процентів у зв`язку із неправомірним, незаконним користуванням боржником грошовими коштами через прострочення виконання грошового зобов`язання, не встановили період нарахування таких процентів в межах позовної давності.

У справі № 5017/1987/2012 суди встановили, що договором була передбачена умова нарахування процентів за підвищеною ставкою саме за неправомірне користування кредитом, що відповідає диспозиції норми, викладеній у частині другій статті 625 ЦК України, а не відповідно до частини першої статті 1048 цього Кодексу. Верховний Суд постановою від 05 березня 2019 року скасував судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитомза відповідний період, справу передав на новий розгляд в цій частині позову до господарського суду. Касаційний суд вказував, що пред`явлення вимоги банком до товариства про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом є зміною строку виконання зобов`язання та зумовлює перебіг позовної давності, тобто позивачем змінено строк повернення кредиту за договором.

Верховний Суд у постанові від 05 червня 2019 року у справі № № 907/955/16 дійшов висновку, що з урахуванням погодженого сторонами в кредитному договорі порядку сплати процентів за користування кредитними коштами, а саме в межах строку кредитування, суди, правильно врахувавши відповідну правову позицію Великої Палати Верховного Суду, дійшли обґрунтованого висновку про право позивача на нарахування таких процентів тільки до закінчення строку повернення кредиту. Разом з тим позивач вправі захистити своє порушене право шляхом звернення до суду з окремим позовом про стягнення з відповідача процентів річних у порядку статті 625 ЦК України.

Отже, відсутні підстави вважати, що суди у справі, яка переглядається, не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки суди виходили з конкретних обставин кожної окремої справи. Аналіз висновків, зроблених у судових рішеннях у цій справі, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у зазначених постановах Верховного Суду.

Доводи касаційної скарги, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини першої статті 141 ЦПК України при зменшенні судом розміру неустойки на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, не заслуговують на увагу, оскільки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 727/9352/17 вказано, що з огляду на висновок стосовно зміни постанови суду апеляційної інстанції в частині зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача, сплачений у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанцій судовий збір покладається на позивача пропорційно розміру зменшення суми пені, яка стягується, а саме: позивач має сплатити відповідачці суму судового збору сплаченого останньою за подання касаційної скарги пропорційно до зміненої суми стягнутої пені.

З огляду на викладене, зміст і підстави заявлених позовних вимог та встановлені у цій справі обставини, правильними є висновки судів в оскаржуваній частині.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судів першої та апеляційної інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім обставинам.

ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Серявін та інші проти України»).

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду в оскаржуваній частині (в частині відмови у задоволенні позовних вимог КС «Запоріжжя» про стягнення процентів за користування кредитом за період з 20 жовтня 2019 року до 03 грудня 2020 року), оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення в цій частині з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а вказаних судових рішень без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу кредитної спілки «Запоріжжя» залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 09 вересня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 24 грудня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог кредитної спілки «Запоріжжя» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення процентів за користування кредитом за період з 20 жовтня 2019 року до 03 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

І. М. Фаловська