Постанова

Іменем України

21 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 745/26/16-ц

провадження №61-14087св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., ХоптиС. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Чернігівської області, у складі колегії суддів: Мамонової О. Є., Євстафіїва О. К., Страшного М. М., від 05 липня 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

У січні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» (далі - ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс») про розірвання договору, відшкодування майнової та моральної шкоди.

Позовна заява ОСОБА_4 мотивована тим, що 19 грудня 2014 року між сторонами було укладено договір фінансового лізингу № 00696, предметом якого є транспортний засіб марки «ЗАЗ Sens». На виконання умов укладеного договору він сплатив ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» адміністративний платіж у розмірі 619, 77 доларів США, що становить 10 251, 00 грн, авансовий платіж у розмірі 3 098, 85 доларів США, що становить 51 300, 00 грн, комісію за передачу предмета лізингу у розмірі 298, 68 доларів США, що становить 5 000, 00 грн. Разом з тим, ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» було порушено умови пунктів 1.7, 4.1 договору щодо передачі предмету лізингу. З метою виконання ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» договірних зобов'язань він неодноразово звертався із письмовими претензіями, але жодної мотивованої відповіді не отримав. Вважав, що договір фінансового лізингу має бути розірвано у зв'язку з його очевидним невиконанням з вини ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс».

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_4 просив суд розірвати договір фінансового лізингу № 00696 від 19 грудня 2014 року, укладений між ним та ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» у зв'язку з очевидним невиконанням договору з вини виконавця; стягнути з ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» на його користь майнову шкоду за договором фінансового лізингу № 00696 від 19 грудня 2014 року у розмірі 4 017, 30 доларів США у гривневому еквіваленті на момент постановлення рішення суду, 3% річних у розмірі 74, 62 долари США у гривневому еквіваленті на момент постановлення рішення суду, 5 318, 83 грн витрат на придбання ліків, 570, 30 грн витрат на оплату банківських послуг та поштові відправлення; стягнути з ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» на його користь пеню у розмірі 3% вартості послуги за кожний день прострочення у сумі 42 020, 40 доларів США у гривневому еквіваленті на момент постановлення рішення суду; стягнути з ТОВ «Лізингов компанія «Автофінанс» на користь ОСОБА_4 30 000, 00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Заочним рішенням Сосницького районного суду Чернігівської області від 23 березня 2016 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_4 Розірвано договір фінансового лізингу № 00696 від 19 грудня 2014 року, укладений між TOB «Лізингова компанія «Автофінанс» та ОСОБА_4 Стягнуто з ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» на користь ОСОБА_4 кошти у розмірі 66 551, 00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що право позивача як лізингоодержувача було порушено невиконанням ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» договірних зобов'язань щодо надання послуги у вигляді передачі предмета лізингу позивачеві у встановлений строк, тому підлягають задоволенню вимоги ОСОБА_4 про розірвання договору фінансового лізингу та повернення сплачених позивачем коштів у розмірі 66 551, 00 грн. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» на користь ОСОБА_4 30 000, 00 грн. у відшкодування моральної шкоди районний суд зазначив, що законодавство, яке регулює правовідносини щодо укладання та виконання зобов'язань за договором фінансового лізингу та договір фінансового лізингу, укладений між сторонами, не передбачають настання такого правового наслідку як відшкодування моральної шкоди. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення витрат у сумі 5 318, 83 грн на придбання ліків місцевий суд вказав на відсутність доказів спричинення діями відповідача шкоди здоров'ю позивача та наявності такої шкоди. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» про стягнення пені районний суд вказав про те, що до даних правовідносин не підлягає застосуванню положення частини п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 05 липня 2016 року рішення Сосницького районного суду Чернігівської області від 23 березня 2016 року скасовано у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» про стягнення витрат на оплату банківських послуг та витрат на поштові відправлення, пені і ухвалено у цій частині нове рішення, яким ці позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто із ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» на користь ОСОБА_4 570, 30 грн витрат на оплату банківських послуг та витрат на поштові відправлення і 8 257, 00 грн пені. Змінено вирішення суду першої інстанції у частині вирішення питання про розподіл судових витрат. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат на апеляційний розгляд справи.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що районний суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення вимог ОСОБА_4 до ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» про стягнення витрат на оплату банківських послуг та витрат на поштові відправлення, що у розумінні статті 22 ЦК України є збитками, а тому у відповідності до частини п'ятої статті 653 ЦК України витрати на оплату банківських послуг у сумі 532, 16 грн та витрати на поштові відправлення у сумі 38, 14 грн підлягають відшкодуванню. Апеляційний суд також вказав про те, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» про стягнення пені районний суд помилково вважав, що до даних правовідносин не підлягають застосуванню положення частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Лізингоодержувач за договором фінансового лізингу є споживачем фінансових послуг, а товариство їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а у вигляді сплати пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення. Розмір пені за неналежне виконання відповідачем умов договору становить 825 717, 71 грн. Разом з цим, апеляційний суд вказав про наявність підстав для застосування положень частини третьої статті 551 ЦК України, оскільки розмір неустойки значно перевищує розбір збитків.

У липні 2016 року ОСОБА_4 подано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій заявник просить змінити рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 05 липня 2016 року та стягнути із ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» на його користь шкоду у розмірі 4 017, 30 доларів США, 3% річних у розмірі 74, 62 долари США, пеню у розмірі трьох відсотків вартості за кожен день прострочення у розмірі 41 020, 40 доларів США, а також моральну шкоду, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом повно і всебічно не з'ясовано обставини справи. Апеляційний суд дійшов хибного висновку про відмову у задоволенні вимог про стягнення 3% річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України та пені, не обґрунтував наявність підстав для застосування положень частини третьої статті 551 ЦК України.

У іншій частині судові рішення заявником не оскаржуються, а тому не є предметом перегляду у касаційному порядку.

18 жовтня 2016 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

У листопаді 2016 року ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» подано заперечення (відзив) на касаційну скаргу, в яких вказує на її необґрунтованість та безпідставність.

Статтею 383 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України), який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до пункту 4 Перехідних положень ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Справа переглядається в межах доводів касаційної скарги.

Судами встановлено, що 19 грудня 2014 року між TOB «Лізингова компанія «Автофінанс» та ОСОБА_4 було укладено договір № 00696 фінансового лізингу, предметом якого є транспортний засіб марки «ЗАЗ Sens» (а.с. 4-11).

Відповідно до пункту 1.3 договору фінансового лізингу №00696 від 19 грудня 2014 року лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність (отримати право власності на предмет лізингу) та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувача у строк та на умовах, передбачених цим договором.

У пункті 8.2 договору фінансового лізингу №00696 від 19 грудня 2014 року сторони погодили, що вартість предмета лізингу, на момент укладення договору, за цим договором становить 6 197, 70 доларів США з урахуванням ПДВ, згідно обмінного курсу долара США до української гривні на фактичну дату укладення даного договору. На дату укладання цього договору, згідно обмінного курсу долара США до української гривні, гривневий еквівалент становить 102 510, 00 грн з урахуванням ПДВ.

Додатком №1 до договору фінансового лізингу №00696 від 19 грудня 2014 року визначено, що вартість предмета лізингу становить 6 197, 70 доларів США, сума виплат авансового платежу (50%) - 3098, 85 доларів США, адміністративний платіж (10%) - 619, 77 доларів США та комісія за передачу (3%) - 185, 93 доларів США (а.с.11).

Відповідно до пункту 4.1 договору фінансового лізингу №00696 від 19 грудня 2014 року лізингодавець передає у користування предмет лізингу лізингоодержувачу не пізніше 120 робочих днів з дати отримання на поточний рахунок лізингодавця наступних платежів: адміністративного платежу, авансового платежу, комісії за передачу предмета лізингу; у разі наявності різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у пункті 9.4 статті 9 даного договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у пункті 9.6 статті 9 даного договору. У разі затримки строку сплати авансового платежу (не враховуючи право лізингоодержувача виплачувати авансовий платіж протягом 12 місяців), строк поставки може бути відповідно змінено.

На виконання умов договору фінансового лізингу ОСОБА_4 сплатив ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» 19 грудня 2014 року - 10 251, 00 грн адміністративного платежу, 29 грудня 2014 року - 51 300, 00 грн авансового платежу та 30 січня 2015 року - 5 000, 00 грн комісії за передачу, що підтверджується квитанціями про оплату (а.с. 13).

Станом на 24 липня 2015 року (після спливу 120 робочих днів за умовами пункту 4.1 договору) поставка предмета лізингу за договором фінансового лізингу ОСОБА_4 здійснена не була.

22 квітня 2015 року ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» направило ОСОБА_4 лист за вих. №1 від 03 квітня 2015 року про подорожчання автомобілів та сільськогосподарської техніки в України з об'єктивних причин. ОСОБА_4 було запропоновано зв'язатися і з спеціалістами відділу видачі та обрати наступний варіант розвитку подій: уточнити нову ціну на техніку, уточнити розмір доплати за неї, узгодити терміни оплати та укладання додаткової угоди до договору фінансового лізингу в частині збільшення вартості предмета лізингу та отримання техніки; змінити предмет лізингу (обов'язково за письмовою заявою) на більш бюджетний варіант; обговорити інші компромісні варіанти отримання техніки у індивідуальному порядку (а.с. 141).

Доказів направлення позивачу рахунку-фактури чи прас-листа від офіційного дилера (виробника, продавця) станом на дату виписки рахунку - фактури продавцем матеріали справи не містять.

20 грудня 2015 року ОСОБА_4 направив на адресу ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанас» листа, у якому повідомив про виконання ним умов пунктів 1.7, 4.1 договору, але до цього часу предмет лізингу йому не переданий, тому просив повідомити про намір виконувати умови договору № 00696 від 19 грудня 2014 року, коли і яким чином (а.с.19).

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України, 2004 року, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно положень статті 57 ЦПК України, 2004 року, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до статті 60 ЦПК України, 2004 року, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Частиною першою статті 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до частини п'ятої статті 653 ЦК України, якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Згідно частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Договір лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуг) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» про стягнення витрат на оплату банківських послуг та витрат на поштові відправлення, пені, врахувавши, що позивач свої зобов'язання за договором лізингу виконав у повному обсязі, а відповідач порушив виконання своїх зобов'язань, обґрунтовано виходив із того, що витрати позивача на оплату банківських послуг та поштові відправлення є збитками, а тому підлягають відшкодуванню.

Частиною третьою статті 551 ЦК України, зокрема, передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини перша, третя статті 549 ЦК України).

Розмір пені за неналежне виконання відповідачем умов договору визначений апеляційним судом у розмірі 825 717, 71 грн.

Застосувавши до спірних правовідносин положення частини третьої статті 551 ЦК України, апеляційний суд, врахувавши принципи справедливості, добросовісності і розумності, передбаченні статтею 3 ЦК України, вірно виходив із того, що розмір пені підлягає зменшенню до 8 257,00 грн, оскільки він значно перевищує суму збитків.

Суд апеляційної інстанції вірно вказав на безпідставність посилання ОСОБА_4 на необхідність застосування до спірних правовідносин вимог статті 625 ЦК України, так як положення статті 625 ЦК України встановлюють відповідальність боржника за порушення грошового зобов'язання, однак між сторонами у справі виникли зобов'язання щодо виконання договору фінансового лізингу, за умовами якого ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» мало перед позивачем зобов'язання щодо передачі предмету лізингу - транспортного засобу, і таке зобов'язання є негрошовим, а тому підстави для стягнення з відповідача 3% річних відсутні.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» на користь ОСОБА_4 30 000, 00 грн у відшкодування моральної шкоди, районний суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, вірно зазначив, що законодавство, яке регулює правовідносини щодо укладання та виконання зобов'язань за договором фінансового лізингу, та умови договору фінансового лізингу, укладеного між сторонами, не передбачають настання такого правового наслідку як відшкодування моральної шкоди.

Таким чином, судом апеляційної інстанції при вирішення справи правильно застосовано вищезазначені норми матеріального права на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 212 ЦПК України, 2004 року).

Доводи касаційної скарги та зміст оскарженого судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судового рішення, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 05 липня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Синельников О. В. Білоконь С. Ф. Хопта