ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 658/4877/14

провадження № 61-11845св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), КузнєцоваВ.О., СтупакО.В., УсикаГ.І.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», подану його представником Крапівцевою Оленою Олександрівною, на рішення Каховського районного суду Херсонської області від 21 жовтня 2015 року, ухвалене у складі судді Подіновської Г. В., та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 23 лютого 2016 року, постановлену колегією у складі суддів: Чиркової К. Г., Ігнатенко П. Я., Пузанової Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2014 року ОСОБА_4 звернулась із позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», яке відповідно до зареєстрованої 14 червня 2018 року нової редакції Статуту змінило назву на Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про стягнення заборгованості за договором банківського вкладу, відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 14 липня 2010 року між нею АТ КБ «ПриватБанк» укладено договір банківського вкладу «Депозит VIP» № SAMDN01000711188445, відповідно до умов якого банк прийняв від неї кошти на вкладний (депозитний) рахунок у сумі 77 400 грн на строк зберігання 12 місяців з 14 липня 2010 року по 14 липня 2011 року з виплатою процентів. З 1 лютого 2014 року АТ КБ «ПриватБанк» припинено виплату процентів за договором депозиту і вона 15 травня 2014 року звернулася до банку із заявою про розірвання договору, на що відповідач відмовив у зв'язку з нестабільною ситуацією в країні.

За таких обставин просила стягнути з відповідача на її користь грошові кошти, внесені на депозитний рахунок, у сумі 84 754,36 грн, нараховані проценти за договором банківського вкладу у сумі 20 268,15 грн, моральну шкоду у сумі 15 000 грн, індекс інфляції за час прострочення боргу у сумі 51 620,21 грн та витрати на оплату правової допомоги.

Рішенням Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 21 жовтня 2015 року позов задоволено частково.

Стягнено з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_4 грошові кошти, внесені на депозитний рахунок у сумі 84 754,36 грн, нараховані проценти за договором банківського вкладу у сумі 20 268,15 грн, індекс інфляції за час прострочення боргу у сумі 51 620,21 грн, а також витрати на правову допомогу в сумі 1 462 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання та не повернув позивачу грошові кошти за договором банківського вкладу «Депозит VIP» № SAMDN01000711188445 від 14 липня 2010 року (вклад «СТАНДАРТ»), тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факт заподіяння їй моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, в результаті дій або бездіяльності відповідача і не надано підтвердження розрахунку моральної шкоди.

Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 23 лютого 2016 року, відхилено апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк», рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 21 жовтня 2015 року залишено без змін з посиланням на відповідність його висновків нормам матеріального та процесуального права.

У березні 2016 року представник АТ КБ «ПриватБанк» - Крапівцева О.О. подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

У касаційній скарзі зазначила, що позивачем надана копія договору, а квитанція про внесення коштів не містить печатки або штампу банку, у зв'язку з чим судами неправильно застосовано положення статті 1059 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) і зроблено помилковий висновок про наявність між сторонами договірних правовідносин за відсутності належних доказів. Вказаний висновок суперечить правовій позиції Верховного Суду України, викладений у постанові від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-118цс14.

Вказувала, що судами попередніх інстанцій у рішеннях не зазначено, за який період здійснений розрахунок процентів, яка процентна ставка застосована та з якої суми здійснювався розрахунок. Також у судових рішеннях не відображено розрахунку індексу інфляції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі.

У травні 2016 року ОСОБА_4 подала заперечення на касаційну скаргу, у яких зазначила, що доводи касаційної скарги про відсутність оригіналів документів, якими підтверджується наявність між сторонами правовідносин, є необґрунтованими, оскільки в матеріалах справи такі документи містяться.

Вказувала, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанції, тому просила відхилити касаційну скаргу, а судові рішення залишити без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту шостого розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за якими судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту четвертого пункту першого розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Судами встановлено, що 4 серпня 2010 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладено договір банківського вкладу «Депозит VIP» № SAMDN01000711188445, відповідно до умов якого банк зобов'язався прийняти від позивача кошти на вкладний (депозитний) рахунок у сумі 77 400 грн на строк зберігання 12 місяців з 14 липня 2010 року по 14 липня 2011 року з виплатою процентів. На підтвердження внесення коштів на депозит 14 липня 2010 року АТ КБ «ПриватБанк» видано позивачу квитанцію про зарахування грошових коштів та електронну ощадну книжку № НОМЕР_1.

Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно з частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Положення статті 1059 ЦК України врегульовують питання форми банківського вкладу та наслідки недодержання письмової форми договору. Так, за змістом цієї статті договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаям ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.

Згідно з пунктом 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України

від 3 грудня 2003 року № 516, залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Відповідно до положень Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (далі - Інструкція № 492), банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського вкладу вкладні (депозитні) рахунки (пункт 1.8); договір банківського вкладу укладається в письмовій формі; один примірник договору зберігається в банку, а другий - банк зобов'язаний надати клієнту під підпис (пункт 1.9); письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10).

Пункт 10.1 Інструкції № 492 передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред'явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.

Пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174, передбачено, що банк (філія, відділення) зобов'язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірня» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі її здійснення в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом.

Підпунктами 1.1, 1.3, 1.17 глави 1 «Загальні вимоги до оформлення касових документів» розділу IV «Касові операції банків (філій, відділень) з клієнтами» Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174, передбачено, що до касових документів, які оформляються згідно з касовими операціями, визначеними цією Інструкцією, належать, зокрема - квитанція, чек банкомата, що формуються платіжними пристроями. Касові документи мають містити такі обов'язкові реквізити: найменування банку, який здійснює касову операцію, дату здійснення операції, зазначення платника та отримувача, суму касової операції, призначення платежу, підписи платника або отримувача та працівників банку, уповноважених здійснювати касову операцію.

За операціями з видачі готівки або приймання її для зарахування на відповідний рахунок із застосуванням платіжних пристроїв формується та роздруковується відповідний касовий документ (квитанція/чек банкомата, сліп) на паперовому носії, який видається клієнту. За операціями з видачі готівки із застосуванням банкомата формується і роздруковується чек банкомата на вимогу клієнта.

У постанові Верховного Суду України від 6 червня 2012 року

у справі № 6-17цс12 міститься правовий висновок про те, що відповідні юридичні факти - відсутність банківських рахунків, необлікування на них грошових коштів, залучених від юридичних і фізичних осіб на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу, за наявності ощадної книжки (сертифіката) чи іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту, - слід кваліфікувати як невиконання банком своїх обов'язків за договором банківського вкладу.

За таких обставин правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що сторонами укладений зазначений договір банківського вкладу, а позивачем внесені кошти на депозитний рахунок в АТ КБ «Приватбанк».

Відмовляючи у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивач належними доказами не довела заподіяння їй моральної шкоди.

Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (частина перша статті 1167 ЦК України).

Суди попередніх інстанцій, встановивши, що позивачем не доведено факт заподіяння їй моральної шкоди у результаті дій або бездіяльності відповідача, дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги у цій частині без задоволення, а судових рішень без змін.

Доводів щодо незаконності судових рішень у цій частині касаційна скарга не містить.

Пунктом 5 постанови Правління Національного банку України від 6 травня 2014 року № 260 «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя», заборонено банкам України відкривати відокремлені підрозділи на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та зобов'язано банки, у тому числі і АТ КБ «ПриватБанк», припинити діяльність відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, та протягом місяця з дня набрання чинності цією постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів, про що повідомити Національний банк України. Вказана постанова набрала чинності з дня її прийняття.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення суми депозиту у розмірі 84 754,36 грн, суди попередніх інстанцій посилались на довідку, видану Кримським регіональним управлінням АТ КБ «ПриватБанк» 10 травня 2014 року, та не врахували вимоги постанови Правління Національного банку України від 6 травня 2014 року № 260 «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя», яка була чинною на час видання вказаної довідки, у зв'язку з чим дійшли передчасного висновку про стягнення суми депозиту у вказаному розмірі.

З висновками суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд щодо визначення розміру нарахованих процентів за договором банківського вкладу погодитись не можна, виходячи з наступного.

Пунктом 7 договору № SAMDN 01000711188445 визначено, що у випадку, якщо у строк, не пізніше дня закінчення терміну вкладу, клієнт не заявив банку про повернення вкладу, цей договір продовжується ще на один рік. Договір продовжується неодноразово без явки клієнта. При цьому обрахування нового терміну вкладу починається з дня, наступного за датою закінчення попереднього строку вкладу. При продовженні договору розрахунок процентів на кожний новий строк вкладу здійснюється за процентною ставкою, яка діє в банку для депозитних вкладів, що продовжуються, цього найменування і строку на день закінчення попереднього строку вкладу без додаткових угод до такого договору.

Як встановлено судами попередніх інстанції, з 1 лютого 2014 року АТ КБ «ПриватБанк» припинено виплату позивачу процентів за договором депозиту і вона 15 травня 2014 року звернулася до банку із заявою про розірвання договору, на яку відповідач надав відповідь про відмову у поверненні коштів.

Суди попередніх інстанцій, встановивши, що позивач звернулась до банку з вимогою про розірвання договору у травні 2014 року, не врахували, що у такому випадку договір банківського вкладу з 14 липня 2014 року не можна вважати продовженим на ще на один строк.

Згідно із частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Договори банківських вкладів не містять визначеного розміру процентної ставки за користування грошовим вкладом у разі неналежного виконання зобов'язань за договором після закінчення терміну його дії.

За таких обставин, задовольняючи позов про стягнення процентів за користування грошовим вкладом за період з 1 лютого 2014 року по 31 травня 2015 року у повному обсязі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, неправильно застосував до спірних правовідносин положення частини першої статті 1058 та статті 1061 ЦК України і дійшов помилкового висновку про те, що після закінчення терміну дії договору й у разі неповного виконання його умов, з банку на користь вкладника підлягають стягненню проценти за користування грошовим вкладом за процентною ставкою, передбаченою цим договором, не врахувавши, що договором не визначено розміру процентної ставки за користування депозитом у разі закінчення терміну його дії та неповного виконання грошового зобов'язання за ним. Суди безпідставно не застосували норму статті 1070 ЦК України, за якою з банку підлягають стягненню проценти за процентною ставкою в розмірі, що зазвичай сплачується банком за вкладом на вимогу.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 11 травня 2016 року у справі № 6-338цс16.

Крім того, суд першої інстанції, задовольняючи позов у частині стягнення суми індексу інфляції у розмірі 51 620,21 грн, в основу рішення не поклав розрахунки, не вказав суму боргу, з якої здійснювався розрахунок індексу інфляції за весь час прострочення зобов'язання.

У порушення вимог статей 57-60, 137, 177, 179, 185, 212-215, 303 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судами, при вирішенні вказаних позовних вимог суди не дослідили належним чином доводи відповідача, не встановили фактичні обставини справи, не вказали, з яких сум здійснили розрахунок індексу інфляції, та підстави застосування відповідного розміру процентів за користування грошовими коштами після закінчення строку дії договору.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, коли суд не дослідив зібрані у справі докази.

З урахуванням викладеного касаційний суд дійшов висновку, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню в частині стягнення суми депозиту, нарахованих процентів за договором банківського вкладу та індексу інфляції з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції належить врахувати викладене, надати оцінку квитанції від 14 липня 2010 року та довідці, виданій Кримським регіональним управлінням АТ КБ «ПриватБанк» 10 травня 2014 року, з урахуванням постанови Правління Національного банку України від 6 травня 2014 року № 260 «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя», встановити розмір процентної ставки за користування грошовими коштами після закінчення строку дії договору, встановити дійсний розмір суми індексу інфляції за час прострочення зобов'язання, дати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Так як касаційний суд дійшов висновку про передачу справи в частині на новий розгляд до суду першої інстанції, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», подану його представником Крапівцевою Оленою Олександрівною, задовольнити частково.

Рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 21 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 23 лютого 2016 року у частині позовних вимог ОСОБА_4 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про відшкодування моральної шкоди залишити без змін.

У іншій частині рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 21 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 23 лютого 2016 року скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: С. О. Карпенко

В. О. Кузнєцов

О.В. Ступак

Г.І. Усик