Історія справи

Постанова

Іменем України

21 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 472/886/17

провадження № 61-25830св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В.О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усик Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

третя особа - Веселинівська державна нотаріальна контора Миколаївської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_6 на постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 14 березня 2018 року у складі колегії суддів: Бондаренко Т. З., Галущенка О. І., Ямкової О. О.,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її мати ОСОБА_7. Після її смерті відкрилась спадщина, до складу якої увійшло право на земельну частку (пай) із земель колишнього КСП ім. Калініна с. Широколанівка Веселинівського району Миколаївської області, яке успадковане нею після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_8.

Позивач зазначає, що 23 лютого 2017 року отримала у Веселинівській державній нотаріальній конторі Миколаївської області свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частину спадкового майна, а саме - права на земельну частку (пай), після смерті матері. На іншу 1/2 частку права на земельну частку (пай) свідоцтво про право на спадщину видане відповідачу ОСОБА_5

Посилаючись на те, що спадщину після смерті у 2002 році діда ОСОБА_8 прийняла лише її мати ОСОБА_7, оскільки проживала та була зареєстрована разом з ним на день смерті, вважала, що свідоцтво про право на спадщину, видане відповідачу є незаконним.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просила визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на ? частину права на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП ім. Калініна с. Широколанівка Веселинівського району Миколаївської області, розміром 9,40 умовних кадастрових гектар, виданого 23 лютого 2017 року на ім'я ОСОБА_5

Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 26 листопада 2017 року в складі головуючого-судді Тустановського А. О. в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_5 прийняла спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 батька ОСОБА_8 шляхом фактичного вступу у володіння спадковим майном, прийнявши на зберігання протягом шестимісячного строку після відкриття спадщини сертифікат на право на земельну частку (пай), тому відсутні підстави для визнання свідоцтва про право на спадщину за законом на ? частку права на земельну частку (пай) виданого 23 лютого 2017 року на ім'я ОСОБА_5

Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 14 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено. Рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 26 листопада 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову ОСОБА_4 Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_5 на ? частину права на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП ім. Калініна с. Широколанівка Веселинівського району Миколаївської області, розміром 9,40 умовних кадастрових гектарів без визначення меж цієї частки в натрі (на місцевості), належного спадкодавцю на підставі Сертифікату на право на земельну частку (пай) НОМЕР_1, виданого Веселинівською районною державною адміністрацією Миколаївської області 22 лютого 2000 року виданого 23 лютого 2017 року на ім'я ОСОБА_5

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що при видачі ОСОБА_5 оспорюваного свідоцтва про право на спадщину за законом нотаріусом було порушено пункт 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 18/5 від 14 червня 1994 року, чинної на час відкриття спадщини, оскільки нотаріусом не встановлювалось та не зазначалось про прийняття відповідачем сертифіката на право на земельну частку (пай) на збереження в шестимісячний строк після смерті спадкодавця.

ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_6, не погоджуючись із судовим рішенням апеляційної інстанції, подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судове рішення апеляційної інстанції ухвалено з порушенням вимог статті 263 ЦПК України, оскільки апеляційним судом не повно та не всебічно з'ясовані обставини, на які посилаються сторони як на підставу своїх вимог та заперечень, а саме те, що після смерті ОСОБА_8 спадщину прийняли його дочки: ОСОБА_5, яка прийняла спадщину шляхом фактичного вступу у володіння спадковим майном у зв'язку з наявністю сертифіката на право на земельну частку (пай) та ОСОБА_7, яка прийняла спадщину, так як проживала разом із спадкодавцем на день його смерті. Крім того, помилковим є висновок апеляційного суду про те, що нотаріус при видачі оспорюваного свідоцтва про право на спадщину мала перевірити згоду чи заперечення позивача щодо прийняття спадщини ОСОБА_5 після смерті її батька ОСОБА_8, оскільки позивач не є спадкоємцем ОСОБА_8

Ухвалою судді Верховного Суду від 25 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та зупинено виконання постанови Апеляційного суду Миколаївської області від 14 березня 2018 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзив на касаційну скаргу не надходив.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін, оскільки воно ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. До таких висновків суд касаційної інстанції дійшов з огляду на таке.

Суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_8 належало право на земельну частку (пай) розміром 9,40 в умовних кадастрових гектарах, у землі, яка перебуває у колективній власності КСП Калініна с. Широколанівка Веселинівського району Миколаївської області, на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) НОМЕР_1, виданого 22 лютого 2000 року Веселинівською райдержадміністрацією та зареєстрованого 25 лютого 2000 року у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай).

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_8 помер, у зв'язку з чим відкрилась спадщина на вказане майно.

Відповідно до відомостей, які зазначені в Господарській книзі № 5 за 2001-2005 роки, на аркуші № 61, по особовому рахунку НОМЕР_2 зазначено першим членом господарства ОСОБА_8, членами господарства також вказані його дочка ОСОБА_7 та онука ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, які на час смерті ОСОБА_8 проживали разом з ним.

Вказані обставини підтверджуються також довідкою, виданою Виконавчим комітетом Широколанівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області № 248від 20 лютого 2017 року, в якій зазначено про те, що з 27 квітня 1999 року та на день смерті ОСОБА_8 разом з ним проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, дочкаОСОБА_7, яка знята з реєстраційного обліку, як померла ІНФОРМАЦІЯ_2.

Позивач ОСОБА_4 є дочкою ОСОБА_7, що підтверджується свідоцтвом про народження.

Відповідач по справі ОСОБА_5 є також дочкою ОСОБА_8 та відповідно тіткою позивача ОСОБА_4

Пунктом 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30 травня 2008 року роз'яснено, що відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.

Відповідно до статті524 ЦК Української РСР, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, тобто відкриття спадщини після смерті ОСОБА_8, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Згідно із статтею 525 ЦК Української РСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.

Відповідно до статті529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Статтею 548 ЦК Української РСР передбачено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 549 ЦК Української РСР спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Статтею 553 ЦК Української РСР встановлено, що спадкоємець за законом або за заповітом вправі відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому він може заявити, що відмовляється від спадщини на користь кого-небудь з інших спадкоємців, закликаних до спадкоємства за законом або за заповітом, а також на користь держави або окремих державних, кооперативних або інших громадських організацій. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається. Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини.

Згідно зі статтею 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до положень статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною першою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з пунктом 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №18/5 від 14 червня 1994 року, яка діяла на час відкриття спадщини, доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої ОСОБА_7 народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов'язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акту на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім'я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців.

Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що ОСОБА_7 проживала із своїм батьком ОСОБА_8 на час його смерті, а тому є такою, що фактично прийняла спадщину, як спадкоємиця першої черги за законом.

Відповідно до частини четвертої статті 1268 ЦК України малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків відмови від спадщини в установленому законом порядку.

Позивач ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто на час смерті своєї матері ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, була неповнолітньою, в зв'язку з чим є такою, що прийняла спадщину після смерті матері, як спадкоємиця першої черги за законом.

23 лютого 2017 року позивачу ОСОБА_4 Веселинівською державною нотаріальною конторою Миколаївської області видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, на 1/2 частину спадкового майна, належного її батьку ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3, спадщину після якого вона прийняла, але не оформила своїх спадкових прав.

Крім того, листом від 25 березня 2017 року Веселинівська державна нотаріальна контора Миколаївської області повідомила, що після смерті ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, крім його дочки ОСОБА_7, є і інші спадкоємці.

23 лютого 2017 року відповідачу ОСОБА_5 було видане свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 її батька ОСОБА_8, на 1/2 частину належного йому майна.

Судами також установлено, що із копії спадкової справи вбачається, що відповідач ОСОБА_5 із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_8 звернулася лише 23 лютого 2017 року. В цій заяві відповідач вказала, що крім неї спадщину прийняла її сестра ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2.

Із записів нотаріуса в цій заяві вбачається, що факт прийняття спадщини ОСОБА_7 перевірено за довідкою Широколанівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області від 28 листопада 2016 року, а факт прийняття спадщини заявника ОСОБА_5 перевірено за поданим для огляду сертифікатом на земельну частку (пай).

Таким чином, вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, дійшов правильного висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позову, оскільки видаючи свідоцтво про право на спадщину на ім'я відповідача не на все спадкове майно, а на його 1\2 частину, усвідомлюючи таким чином наявність іншого спадкоємця, нотаріус в порушення вимог пункту 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, не врахував тривалість строку, який пройшов з дня відкриття спадщини та не з'ясував наявність чи відсутність згоди на таке іншого спадкоємця, яким є позивач, а також не залучила до спадкової справи її письмову заяву про відсутність у неї відповідних заперечень.

При цьому, апеляційним судом правильно зазначено про те, що визнання недійсним оспорюваного свідоцтва через порушення встановленого законом порядку його видачі, не позбавляє відповідачаправа на звернення до суду в тому числі і з вимогами про встановлення факту прийняття спадщини в порядку встановленому законом.

Доводи заявника в касаційній скарзі на те, що судами неповно з'ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення, є необґрунтованими, оскільки судами надано оцінку всім доказам, наданих сторонами та ухвалено рішення без порушення норм процесуального права.

З огляду на наведене, доводи заявника зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за встановлені статтею 400 ЦПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції та не дають підстав для встановлення неправильного застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, викладених у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

З урахуванням того, що касаційна скарга залишена без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, на підставі частини третьої статті 436 ЦПК Україниколегія суддів поновлює виконання постанови Апеляційного суду Миколаївської області від 14 березня 2018 року.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 14 березня 2018 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Апеляційного суду Миколаївської області від 14 березня 2018 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов А. С. Олійник Г. І. Усик