Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 06.07.2020 року у справі №686/18977/17

Постанова

Іменем України

16 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 686/18977/17-ц

провадження № 61-9498св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1;

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 лютого 2019 року у складі судді

Салоїд Н. М. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Талалай О. І., Корніюк А. П., П'єнти І. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом,

який було уточнено, до ОСОБА_2, ОСОБА_3,

ОСОБА_4, ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики, процентів та інфляційних нарахувань.

Позовна заява мотивована тим, що 29 травня 2015 року між нею та ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 було укладено договір позики, за умовами якого вона передала у власність позичальникам 600 тис. грн на строк до 01 липня 2015 року зі сплатою процентів за користування коштами у розмірі 2% від суми позики за кожний місяць.

Цього самого дня на забезпечення виконання зобов'язання за вищевказаним договором між нею та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, відповідно до умов якого поручитель зобов'язалась відповідати перед кредитором у тому самому обсязі, що і позичальники. Крім того, 06 червня 2015 року між нею та ОСОБА_5 було укладено договір застави автотранспортного засобу Volkswagen Tiguan, 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.

У пункті 5 вказаного договору позики сторонами визначено, що у випадку коли позичальники не повернуть суму позики у строк, вони зобов'язані сплатити суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 1% процент від суми позики за кожен день прострочення.

Відповідачі умови договору станом на 07 вересня 2017 року не виконали, борг у добровільному порядку не повернули, у зв'язку з чим на основну

суму боргу - 600 тис. грн було видано виконавчий напис нотаріуса, а тому ця сума не є предметом позову. Разом з тим, з відповідачів підлягають стягненню проценти за користування позикою, проценти за прострочення грошового зобов'язання та інфляційні втрати відповідно до умов договору позики та положень статті 625 ЦК України.

З огляду на викладене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідачів на її користь 5 251 241,10 грн, з яких: проценти за користування позикою - 328 241,10 грн; за порушення грошового зобов'язання на підставі статті 625 ЦК України інфляційні втрати - 129 тис. грн та 1% від суми позики за кожен день прострочення відповідно до умов договору - 4 794 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області

від 13 лютого 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 5 251 241,10 грн, з яких: 328 241,10 грн - проценти

за користування позикою; 129 тис. грн - інфляційні втрати; 4 794 000 грн -

1% від суми позики за кожен день прострочення та судовий збір у сумі

по 2 986,70 грн з кожного. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того,

що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. За порушення грошового зобов'язання настає відповідальність, передбачена умовами договору, а також положеннями статті 625 ЦК України. Наданий позивачем розрахунок заборгованості, що підтверджений висновком експерта від 18 вересня 2017 року № 9/9/2017, відповідачами

не спростовано. Разом з тим, вимоги до поручителя,

ОСОБА_2, задоволенню не підлягають, оскільки позивачкою пред'явлено позов до неї після спливу шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання (частина 4 статті 559 ЦК України).

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 лютого 2019 року в частині задоволення позову змінено та зменшено стягнуту

з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 загальну суму боргу до 4 935
774,20 грн і її складової - процентів

за користування позикою до 12 774,20 грн та суму судового збору

до 2 105,60 грн з кожного. Доповнено абзац другий резолютивної частини рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області

від 13 лютого 2019 року вказівкою щодо проведення стягнення процентів за договором позики і процентів та інфляційних нарахувань за порушення грошового зобов'язання з відповідачів у рівних частках з кожного по 1 645 258,07 грн. У решті рішення суду залишити без змін.

Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції в частині стягнення з відповідачів на користь позивачки сум за порушення грошового зобов'язання у розмірі 1% від суми позики за кожен день прострочення відповідно до умов договору позики (пункт 5 договору) та інфляційних втрат на підставі положень статті 625 ЦК України, зазначивши, що положення цієї статті передбачають можливість визначення іншого розміру процентів

за порушення грошового зобов'язання, що сторонами договору і було зроблено.

Разом з тим, апеляційний суд не погодився із висновками суду першої інстанції в частині розміру процентів за користування позикою, оскільки судом при їх розрахунку було допущено помилку, а саме при визначені періоду, за який вони підлягають стягненню.

При цьому суд зазначив, що визнання виконавчого напису щодо основної суми боргу (600 тис. грн) таким, що не підлягає виконанню не звільняє відповідачів від виконання зобов'язання за договором позики та від відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 липня 2020 року клопотання

ОСОБА_4 про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень задоволено.

Поновлено ОСОБА_4 строк на касаційне оскарження рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 лютого 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року. Відкрито касаційне провадження

у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області. Клопотання ОСОБА_4 про зупинення виконання судового рішення задоволено. Виконання постанови Хмельницького апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року зупинено до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

У серпні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 серпня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3,

ОСОБА_4, ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики, процентів та інфляційних нарахувань призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що положення пункту 5 договору позики не узгоджуються з вимогами статті 625 ЦК України, оскільки за порушення грошового зобов'язання умовами договору визначені не річні проценти,

а проценти за кожен день прострочення, що за своє суттю є пенею. Зазначені висновки щодо правової природи нарахованих процентів встановлені преюдиційним судовим рішенням від 07 липня 2017 року, яким виконавчий напис нотаріуса що стягнення основної суми боргу у розмірі

600 тис. грн визнано таким, що не підлягає виконанню. За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про існування заборгованості за основним зобов'язанням та її розмір з посиланням на виконавчий напис нотаріуса, так як на час відкриття провадження у справі виконавчий напис нотаріуса був визнаний таким, що не підлягає виконанню.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

29 травня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 укладено договір позики, за умовами якого позикодавець передала у власність позичальникам 600 тис. грн на строк до 01 липня

2015 року зі сплатою процентів за користування коштами у розмірі 2% від суми позики за кожний місяць (пункт 1 договору (т. 1, а. с. 9).

У пункті 5 вказаного договору позики сторонами визначено, що у випадку коли позичальники не повернуть суму позики у строк, вони зобов'язані сплатити суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також

1% процент від суми позики за кожен день прострочення.

Цього самого дня на забезпечення виконання зобов'язання за вищевказаним договором позики між ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 було укладено договір поруки, відповідно до умов якого остання зобов'язалась відповідати перед кредитором у тому самому обсязі, що і позичальники. Крім того, 06 червня 2015 року між ОСОБА_1

та ОСОБА_5 було укладено договір застави автотранспортного засобу Volkswagen Tiguan, 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1

(т. 1, а. с. 10,11).

Відповідачі станом на 07 вересня 2017 року умови договору позики не виконали, борг у сумі 600 тис. грн, а також проценти за користування коштами не сплатили.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-9 "Про внесення змін до Господарського процесуального

кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_4 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Пунктом 3 частини 1 статті 3 ЦК України визначено, що загальною засадою цивільного законодавства є свобода договору.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (частина 3 статті 6 ЦК України).

Положеннями статті 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з частиною 3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до Частиною 2 статті 625 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Частиною 2 статті 625 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Задовольняючи частково позов та стягуючи з відповідачів на користь позивачки проценти за порушення грошового зобов'язання, суди виходили із того, що визначений у пункті 5 договору позики розмір процентів (1% від суми позики за кожен день прострочення) не суперечить загальним засадам цивільного законодавства та положенням частини 2 статті 625 ЦК України. При цьому апеляційний суд уточнив період, за який відповідачі мають повернути суму позики і сплатити проценти за користування

нею у розмірі 2% від суми позики за кожен місяць відповідно до пункту 1 договору позики.

Проте суди не врахували таке.

Положеннями частини другої статті 536, частини другої статті 625 та

статті 627 ЦК України не обмежено право сторін визначити у договорі розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами. Однак, диспозитивний характер цих норм у цілому обмежується положенням частини 2 статті 625 ЦК України, яка зазначає про стягнення трьох процентів річних, що має наслідком визначення таких процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом обчислення процентів за умовами договору.

Отже, положеннями ЦК України передбачено, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення, зокрема, у розмірі певного проценту за кожен день прострочення.

Згідно з визначенням неустойки, що передбачена положеннями статті 549 ЦК України, грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору

у разі порушення зобов'язання, що обчислюється у процентах від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.

Отже, проценти за користування чужими грошовими коштами, які за умовами пункту 5 укладеного між сторонами договору позики нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов'язання,

за своєю правою природою, ураховуючи спосіб їх обчислення за кожен день прострочення, підпадають під визначення пені.

З огляду на викладене, є обґрунтованими доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 та касаційної скарги ОСОБА_4 про те, що визначені сторонами у пункті 5 договору позики проценти, з урахуванням положень статті 549 ЦК України, є пенею.

Крім того, до подібних висновків також дійшов Вінницький міський

суд Вінницької області у своєму рішенні від 07 липня 2017 року, що

набрало законної сили, у справі 127/5917/17-ц, яким позов ОСОБА_5

до ОСОБА_1, треті особи, приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Колеснік О. В., ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, задоволено (т. 1, а. с. 70-74).

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про існування заборгованості за основним зобов'язанням та її розмір з посиланням на виконавчий напис нотаріуса, так як на час відкриття провадження у справі виконавчий напис нотаріуса був визнаний таким, що не підлягає виконанню. А, отже, відсутні підстави для стягнення

з відповідачів процентів та пені, оскільки судами не встановлено, чи стягнута основна сума зобов'язання.

З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції

у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений можливості встановити ці обставини, обчислити суму заборгованості за договором позики та її складові, то оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області

від 13 лютого 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду

від 16 жовтня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття,

є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк