Постанова

Іменем України

21 червня 2023 року

м. Київ

справа № 753/21404/18

провадження № 61-13014св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Київська міська прокуратура, Головне управління Національної поліції у м. Києві, Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Державної казначейської служби України та представника ОСОБА_1 - адвоката Сороки Михайла Миколайовича на постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Соколової В. В., Андрієнко А. М., Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив стягнути з відповідачів на свою користь 2 430 000,00 грн моральної шкоди, завданої незаконним притягненням останнього до кримінальної відповідальності.

Позовна заява мотивована тим, що в 2016 році слідчий відділ Дарницького УП ГУНП у м. Києві розпочав досудове розслідування у кримінальному провадженні №12016100020011276 за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 358 КК України. 27 січня 2017 року слідчий СВ Дарницького ГУНП у м. Києві ОСОБА_4 повідомив ОСОБА_1 про підозру у скоєнні вказаного кримінального діяння. Позивач підозрювався в тому, що під час участі у відкритих торгах, достовірно розуміючи, що він, нібито, є пов`язаною особою з іншим учасником процедури закупівлі, подав до тендерного комітету підроблені документи, які приховують даний факт. При цьому стороною обвинувачення було проігноровано той факт, що вимоги тендеру ОСОБА_1 було виконано у повному обсязі і жодного рішення суду або Антимонопольного комітету України про визнання результатів тендеру недійсним не існує.

30 січня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до слідчого і прокурора з клопотанням про закриття кримінального провадження, але 31 січня 2017 року прокурором ОСОБА_5 було проігноровано дане звернення і вручено позивачу обвинувальний акт. Таким чином, стороною обвинувачення були відхилені всі доводи та аргументи позивача щодо безпідставності обвинувачення і відсутності в його діях події злочину.

Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 05 січня 2018 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 26 березня

2018 року, ОСОБА_1 був виправданий у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 358 КК України. Судом було встановлено факт незаконного притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за частиною четвертою статті 358 КК України.

Зазначає, що описаними вище незаконними діями працівників поліції та прокуратури йому була нанесена моральна шкода, оскільки він є фізичною особою-підприємцем, який приймає участь у забезпеченні шкіл та дитячих садочків меблями, проте самим фактом оголошення підозри та обвинувачення за частиною четвертою статті 358 КК України принижено його честь та гідність, завдано величезної шкоди його діловій репутації, яка набувається роками шляхом важкої праці.

Крім того, згідно чинного законодавства для участі у публічних закупівлях необхідною умовою є надання учасником довідки про відсутність судимості. Тобто, на весь час досудового та судового розслідування він був позбавлений можливості працювати, забезпечувати свою родину. Перебування під слідством вкрай негативно вплинуло на його психологічний стан: він став знервований, вимушений постійно доводити свою невинуватість, відмовився зустрічатись з друзями протягом 14 місяців до завершення судового розгляду справи.

За змістом висновку експертів за результатами проведення комісійної судової психологічної експертизи від 30 листопада 2020 року №28496/28497/19-61 ситуація, що пов`язана з незаконним притягненням ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за частиною четвертою статті 358 КК України, є психотравмувальною для нього. За ступенем інтенсивності психічних (на моральному рівні) страждань оцінюється як значний ступінь психотравмувального впливу на особистість ОСОБА_1 з тривалістю психотравмувального впливу впродовж року. ОСОБА_1 спричинені страждання (моральна шкода) за умов незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, зазначені моральні страждання знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв`язку з ситуацією, яка розглядається у цивільній справі №753/21404/18. Орієнтовний еквівалент грошової компенсації завданої ОСОБА_1 моральної шкоди в результаті ситуації, що досліджується за справою, з урахуванням психологічно значимих чинників складатиме 405 мінімальних заробітних плат, установлених на момент розгляду справи судом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 03 листопада 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з Київської міської прокуратури, Головного управління Національної поліції у м. Києві в особі Державної казначейської служби України за рахунок державних бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 2 430 000,00 грн моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Додатковим рішенням Дарницького районного суду м. Києва

від 11 листопада 2021 року заяву ОСОБА_1 про вирішення питання про судові витрати задоволено.

Стягнено з Київської міської прокуратури, Головного управління Національної поліції у м. Києві в особі Державної казначейської служби України за рахунок державних бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1

8 172,00 грн в рахунок стягнення судових витрат, пов`язаних з проведенням комісійної судової психологічної експертизи та 30 000,00 грн витрат, понесених на професійну правничу допомогу, а всього 38 172,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки ОСОБА_1 були нанесені моральні переживання та психологічні страждання, пов`язані з його незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, незаконним оголошенням підозри, незаконним перебуванням під слідством та судом протягом 423 днів, які потягли за собою неможливість участі у тендерних закупівлях, враховуючи показання свідків ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , а також висновок експертів за результатами проведення комісійної судової психологічної експертизи від 30 листопада 2020 року №28496/28497/19-61, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню моральна шкода в розмірі 405 мінімальних заробітних плат, що підтверджено документально та становить 2 430 000,00 грн. (405 х 6 000,00 грн) за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання у безспірному порядку коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року апеляційну скаргу Київської міської прокуратури на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 03 листопада 2021 року задоволено.

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у м. Києві на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 03 листопада 2021 року та додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11 листопада 2021 року задоволено.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 03 листопада 2021 року та додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11 листопада 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнено з державного бюджету в особі Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 в порядку відшкодування моральної шкоди 84 000,00 грн.

Стягнено з державного бюджету в особі Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 в порядку відшкодування судових витрат 1 336,02 грн.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь Київської міської прокуратури в порядку відшкодування судових витрат, понесених на стадії апеляційного перегляду справи, 15 114,80 грн.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь Головного управління Національної поліції у м. Києві в порядку відшкодування судових витрат, понесених на стадії апеляційного перегляду справи, 15 114,80 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов, апеляційний суд виходив з того, що матеріали справи не містять даних про застосування до позивача в рамках кримінального провадження будь-яких запобіжних заходів, відсутні дані про зміну в сторону погіршення стану здоров`я позивача, наявність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому за правилами ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.

Оскільки ОСОБА_1 були нанесені моральні переживання та психологічні страждання, пов`язані з незаконним перебуванням під слідством та судом протягом 14 місяців, апеляційний суд дійшов висновку, що з відповідачів на користь позивача необхідно стягнути моральну шкоду в розмірі 14 мінімальних заробітних плат, що становить 84 000,00 грн (14 х 6000,00 грн) за рахунок коштів Державного бюджету України в особі Державної казначейської служби України.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

У грудні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Державної казначейської служби України на постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державної казначейської служби України на постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року, витребувано справу № 753/21404/18 з Дарницького районного суду м. Києва. Відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року.

У січні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Сороки М. М. на постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Сороки М. М., відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року.

У квітні 2023 року до суду касаційної інстанції надійшло клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Сороки М. М. про зупинення виконання оскаржуваного судового рішення.

Ухвалою Верховного Суду від 14 квітня 2023 року клопотання задоволено, зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року в частині стягнення з ОСОБА_1 судових витрат до закінчення її перегляду у касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

У касаційній скарзі Державна казначейська служба України, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Підставою касаційного оскарження заявники зазначають порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, провадження № 12-110гс18, від 25 вересня 2019 року справі № 607/5841/17, провадження № 61-29065св18, від 18 листопада 2020 року у справі № 554/5980/18, провадження № 61-7636св19, від 15 червня 2022 року у справі № 398/2910/20, провадження № 61-934св22, від 09 лютого 2022 року у справі № 757/6203/21-ц, провадження № 61?20656св21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи види рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.

З огляду на вказане, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про стягнення коштів з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України.

Також зазначав, що оскільки казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачеві не завдало, тому підстави для стягнення судових витрат з Казначейства, як юридичної особи, відсутні.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Сорока М. М., посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції та додаткове рішення цього ж суду.

Підставою касаційного оскарження заявники зазначають порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, провадження № 14-298цс18, від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, провадження № 61-1132св22 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, частково задовольняючи позов, виходив з того, що позивачу передбачено компенсацію у розмірі мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством та судом, а саме за 14 місяців, проте не врахував, що станом на час розгляду справи у суді апеляційної інстанції мінімальна заробітна плата в Україні складала 6 700,00 грн, а не 6 000,00 грн, як під час розгляду справи у суді першої інстанції.

Також зазначає, що апеляційний суд не взяв до уваги висновок психологічної експертизи та не надав своєї критичної оцінки вказаному висновку. При цьому, жодних зауважень до висновку, клопотань про допит експерта, проведення додаткової чи повторної експертизи від сторін суду не надходило.

Вважає, що апеляційний суд безмотиваційно відкинув висновок експертів, вирішив, що визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди є завищеним, та ухвалив власне суб`єктивне рішення щодо розміру душевних страждань позивача, хоча суд не є фахівцем в галузі спеціальних психологічних знань щодо визначення розміру душевних страждань та переживань особи.

При цьому, законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, тобто гарантований мінімум, але для визначення розміру моральної шкоди необхідно враховувати всі обставини завданих громадянину страждань, майнові та немайнові втрати, їх тривалість тощо. Апеляційний суд не врахував, що не допускається визначення розміру завданої громадянину моральної шкоди формальним шляхом обчислення такої шкоди, виходячи лише з розміру мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством та судом.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційні скарги

У лютому 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому представник ОСОБА_1 - адвокат Сорока М. М. просив касаційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції та додаткове рішення цього ж суду залишити без змін. Представник позивача не погоджується з доводами касаційної скарги Державної казначейської служби України щодо відсутності підстав для стягнення шкоди з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, проте вважає постанову апеляційного суду такою, що ухвалена з порушенням норм процесуального та матеріального права з підстав, викладених у його касаційній скарзі.

Також у березні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив Головного управління Національної поліції у м. Києві на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сороки М. М., в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, посилаючись на те, що апеляційний суд вірно визначив усі необхідні складові для розрахунку розміру моральної шкоди, передбаченого вимогами спеціального законодавства, а висновок експерта, на який посилається позивач, не відповідає принципам об`єктивності і повноти дослідження.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 05 жовтня 2016 року були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016100020011276 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 358 КК України.

27 січня 2017 року слідчий СВ Дарницького ГУНП у м. Києві ОСОБА_4 вручив ОСОБА_1 повідомлення про підозру у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 358 КК України.

30 січня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до слідчого і прокурора з клопотанням про закриття вказаного кримінального провадження. Але того ж дня слідчий СВ Дарницького УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_4 виніс постанову про відмову у задоволенні клопотання позивача про закриття кримінального провадження, а 31 січня 2017 року прокурором ОСОБА_5 було вручено позивачу обвинувальний акт.

Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 05 січня 2018 року

ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за частиною четвертою статті 358 КК України і виправдано за недоведеністю винуватості у вчиненні цього злочину.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 26 березня 2018 року вирок Дарницького районного суду м. Києва від 05 січня 2018 року відносно

ОСОБА_1 був залишений без змін.

Позивач неодноразово звертався зі скаргами до Головного управління Національної поліції України та Київської місцевої прокуратури щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності слідчого ОСОБА_4 та прокурора ОСОБА_5, за результатами яких було встановлено наявність дисциплінарних проступків, до прокурора ОСОБА_5 було вжито заходи матеріального впливу, а слідчий ОСОБА_4 до дисциплінарної відповідальності не притягувався, так як був звільнений.

Матеріли справи містять копію нотаріально-посвідченої 07 жовтня 2020 року заяви ОСОБА_2 , в якій він вказує, що є колегою позивача та засвідчує пригнічений стан позивача у період перебування під слідством та судом, вказаний висновок він зробив з особистих скарг позивача.

В заяві, яка нотаріально посвідчена 07 жовтня 2020 року, ОСОБА_3 вказав, що є рідним братом позивача, засвідчив пригнічений стан позивача у період перебування під слідством та судом, вказаний висновок він зробив з особистих скарг позивача та власних спостережень.

Згідно висновку експертів за результатами проведення комісійної судової психологічної експертизи від 30 листопада 2020 року №28496/28497/19-61 ситуація, що пов`язана з незаконним притягненням ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за частиною четвертою статті 358 КК України, є психотравмувальною для нього. За ступенем інтенсивності психічних (на моральному рівні) страждань оцінюється як значний ступінь психотравмувального впливу на особистість ОСОБА_1 з тривалістю психотравмувального впливу впродовж року. ОСОБА_1 спричинені страждання (моральна шкода) за умов незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, зазначені моральні страждання знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв`язку з ситуацією, яка розглядається у цивільній справі №753/21404/18. Орієнтовний еквівалент грошової компенсації завданої ОСОБА_1 моральної шкоди в результаті ситуації, що досліджується за справою, з урахуванням психологічно значимих чинників складатиме 405 мінімальних заробітних плат, установлених на момент розгляду справи судом.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги Державної казначейської служби України та представника ОСОБА_1 - адвоката Сороки М. М. підлягають залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою та підстав для її скасування немає.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтями 15 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 9 частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

Частиною першою статті 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України 01 грудня

1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР) відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках, зокрема, постановлення виправдувального вироку суду.

За змістом пункту 5 статті 3 Закону № 266/94-ВР у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.

Відповідно до частин другої, третьої статті 13 цього Закону розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Статтею 4 Закону № 266/94-ВР визначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Отже, у Законі № 266/94-ВР передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди повинен визначатися та обґрунтовуватися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України затверджено Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 (далі - Положення), пунктом 17 якого встановлено, що передбачене частиною п`ятою статті 4 Закону

№ 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Розмір моральної шкоди визначається судом з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди відповідно до частини першої статті 4 Закону провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. При цьому визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може визначити й більший розмір відшкодування.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19).

У постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), зроблено висновок, що законодавець визначив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин завдання, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19) та постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 468/901/17 (провадження № 61-2934св18), від 18 грудня 2019 року у справі № 199/8734/17 (провадження № 61-18697св18), від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня

2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20), від 09 лютого 2022 року у справі № 757/6203/21-ц (провадження № 61-20656св21),

від 14 грудня 2022 року у справі № 366/2026/18 (провадження

№ 61-2622св21).

Суд першої інстанції встановив, що вироком Дарницького районного суду

м. Києва від 05 січня 2018 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 26 березня 2018 року, ОСОБА_1 був виправданий у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 358 КК України.

Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції у апеляційному порядку, при визначенні розміру моральної шкоди обґрунтовано встановив, що позивач перебував під слідством в період часу з 27 січня 2017 року по

05 січня 2018 року, був виправданий вироком суду, який набрав законної сили 26 березня 2018 року, внаслідок чого йому завдано моральну шкоду, та дійшов правильного висновку про те, що він набув право на відшкодування завданої моральної шкоди, у зв`язку із постановленням щодо нього виправдувального вироку суду.

При цьому, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

Визначаючи розмір завданої моральної шкоди позивачу, апеляційний суд врахував, що за правилами ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу, проте матеріали цієї справи не містять даних про застосування до позивача в рамках кримінального провадження будь-яких запобіжних заходів, відсутні дані про зміну в сторону погіршення стану здоров`я позивача, наявність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Посилання позивача на неможливість участі у тендерних закупівлях також не підтверджені належними та допустимими доказами.

З огляду на вказане, аналізуючи докази, зібрані у судовому засіданні, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки ОСОБА_1 були нанесені моральні переживання та психологічні страждання, пов`язані з незаконним перебуванням під слідством та судом протягом 14 місяців, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеному на час розгляду справи судом першої інстанції, як і було заявлено у позовних вимогах, з Державного бюджету України на користь позивача підлягає стягненню моральна шкода в розмірі 14 мінімальних заробітних плат, що становить 84 000,00 грн (14 х 6000,00 грн).

Доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Сороки М. М. про те, що апеляційний суд не взяв до уваги висновок психологічної експертизи та не надав своєї критичної оцінки вказаному висновку спростовуються як матеріалами справи, так і висновками апеляційного суду, викладеними у мотивувальній частині постанови апеляційного суду.

Також суд касаційної інстанції відхиляє й доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Сороки М. М. про те, що апеляційний суд визначив розмір завданої моральної шкоди формальним шляхом обчислення такої шкоди, виходячи лише з розміру мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством та судом, оскільки апеляційним судом враховано всі обставини завданих громадянину страждань, майнові та немайнові втрати, їх тривалість тощо.

З огляду на вказане доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Сороки М. М., які зводяться до незгоди з визначеним апеляційним судом розміром моральної шкоди, є безпідставними та необґрунтованими.

Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону, не здійснює переоцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Крім того, суд враховує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, провадження № 14-538цс19, вказано, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоб заявити відповідний позов до держави України, не є обов`язковою. Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною.

Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Державна казначейська служба України (Казначейство) у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства, а також дорученнями Кабінету Міністрів України і Міністра фінансів (пункт 2 Положення «Про Державну казначейську службу України», затверджений постановою Кабінету Міністрів Українивід 15 квітня 2015 року № 215).

Відповідно до пункту 3 вказаного Положення основними завданнями Казначейства є забезпечення казначейського обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, та зокрема, здійснення безспірного списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.

З огляду на вказане та враховуючи, що у даній справі моральну шкоду та судові витрати стягнено з Державного бюджету України, суд відхиляє доводи касаційної скарги Державної казначейської служби України.

Таким чином, доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед закономта правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Колегія суддів вважає, що постанова апеляційного суду ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому її відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Частиною третьою статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанцій у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ураховуючи, що ухвалою Верховного Суду від 14 квітня 2023 року зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року в частині стягнення з ОСОБА_1 судових витрат до закінчення її перегляду у касаційному порядку, касаційне провадження у справі закінчено, тому виконання вказаного рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_1 судових витрат підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Державної казначейської служби України та представника ОСОБА_1 - адвоката Сороки Михайла Миколайовича залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 рокузалишити без змін.

Поновити виконання постанови Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року в частині стягнення з ОСОБА_1 судових витрат.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович