Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.10.2020 року у справі №554/3087/18

Постанова

Іменем України

10 червня 2021 року

м. Київ

справа № 554/3087/18

провадження № 61-14665св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

особа, яка подала скаргу, - ОСОБА_1,

особа, дії якої оскаржуються, - державний виконавець Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Полтави Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Хоменко Ірина Сергіївна,

боржник - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 04 вересня 2020 року у складі судді Материнко М. О. та постанову Полтавського апеляційного суду від 31 серпня 2020 року в складі колегії суддів: Прядкіної О.

В., Бутенко С. Б., Обідіної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Октябрського районного суду

м. Полтави зі скаргою, у якій просив визнати протиправною бездіяльність державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби

у м. Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) (далі - Шевченківський ВДВС у м. Полтаві).

Обґрунтовуючи скаргу, ОСОБА_1 посилався на те, що 05 лютого 2019 року

на підставі виконавчого листа № 554/3087/18, виданого Октябрським районним судом м. Полтави про солідарне стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу в розмірі 85 804,04 грн, відкрито виконавче провадження № 58275218 щодо боржника ОСОБА_2.

Станом на жовтень 2019 року державний виконавець з порушенням строків, передбачених частиною 4 статті 13, частинами 2 , 4 статті 56 Закону України "Про виконавче провадження", вчинив лише дві виконавчі дії, а саме 23 травня 2019 року виніс постанови про арешт майна боржника та про арешт коштів боржника.

У подальшому, упродовж п'яти місяців, жодних дій з примусового звернення стягнення на виявлене майно боржника державний виконавець не проводив.

Посилаючись на наведене, просив визнати протиправною бездіяльність державного виконавця щодо своєчасного, повного вчинення усіх виконавчих дій, у тому числі направлених на примусову реалізацію нерухомого майна боржника; зобов'язати державного виконавця вчинити передбачені законом дії для забезпечення звернення стягнення на нерухоме майно боржника; вжити заходів для розшуку, арешту та опису майна боржника; вжити всі необхідні дії, передбачені Законом України "Про виконавче провадження", щодо реального виконання рішення суду, а також стягнути з Шевченківського ВДВС у м. Полтаві понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 04 червня 2020 року

у задоволенні скарги відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що державний виконавець хоч і допустив бездіяльність щодо своєчасного накладення арешту на нерухоме майно боржника, проте він з власної ініціативи усунув порушення та суд не встановив на час розгляду скарги факту ухилення державного виконавця від виконання покладених на нього обов'язків щодо подальшої реалізації майна та виконання судового рішення.

Інші дії державного виконавця, направлені на опис нерухомого майна боржника та призначення суб'єкта оціночної діяльності, вчинені ним у передбаченому законом порядку.

У частині вимог щодо зобов'язання державного виконавця вчинити усі дії для забезпечення звернення стягнення на нерухоме майно боржника суд дійшов висновку про те, що скарга задоволенню не підлягає, оскільки опис нерухомого майна боржника проведений, державним виконавцем вчиняються передбачені законом дії для оцінки описаного та арештованого майна з метою подальшої його реалізації, а тому вимоги про зобов'язання державного виконавця

на майбутнє вчинити подальші виконавчі дії є передчасними.

Відмовивши у задоволенні скарги, суд першої інстанції дійшов висновку,

що витрати на правову допомогу, понесені ОСОБА_1 під час розгляду цієї скарги, відшкодуванню не підлягають.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 31 серпня 2020 року ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 04 червня 2020 року скасовано

в частині відмови в задоволенні скарги ОСОБА_1 про визнання неправомірною бездіяльності Шевченківського ВДВС м. Полтави.

Скаргу задоволено частково.

Визнано неправомірною бездіяльність Шевченківського ВДВС м. Полтави щодо виконання виконавчого листа № 554/3087/18, виданого Октябрським районним судом м. Полтави 22 жовтня 2018 року.

Стягнено із Шевченківського ВДВС м. Полтави судовий збір у розмірі 1 921,00 грн

на користь держави.

В іншій частині ухвалу Октябрськогорайонного суду м. Полтави від 04 червня 2020 року залишено без змін.

Апеляційний суд дійшов висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм частини 1 статті 18, частини 4 статті 13 та статті 56 Закону України "Про виконавче провадження" щодо дотримання строків вчинення виконавчих дій і зазначив про помилковість висновку суду першої інстанції про усунення держаним виконавцем порушень з власної ініціативи, оскільки своєчасне здійснення виконавчих дій є обов'язком державного виконавця.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відмову

в задоволенні іншої частини вимог скарги, вважаючи, що суд першої інстанції дійшов такого висновку з дотриманням вимог процесуального та матеріального закону.

Додатковою постановою Полтавського апеляційного суду від 10 вересня

2020 року частково задоволено заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення та стягнено із Шевченківського ВДВС м. Полтави на його користь

2 000,00 грн на відшкодування витрат на правову допомогу.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,

в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 04 вересня 2020 року і постанову Полтавського апеляційного суду від 31 серпня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким його скаргу задовольнити в повному обсязі.

Зазначає, що суди не надали оцінки обставинам тривалого невчинення виконавчих дій у період з 05 лютого 2019 року до 23 травня 2019 року та у період з 30 травня 2019 року до 31 жовтня 2019 року, які свідчать про протиправну бездіяльність державного виконавця.

Вказує, що без встановлення судом обов'язку для державного виконавця вчинити певні юридично значущі дії само по собі визнання бездіяльності протиправною не сприяє подальшому виконанню рішення суду та не свідчить про можливість домогтись реального виконання судового рішення.

Як на підставу касаційного оскарження ухвали Октябрського районного суду

м. Полтави від 04 вересня 2020 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 31 серпня 2020 року заявник посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 26 квітня

2018 року у справі № 344/7111/17, від 07 квітня 2020 року у справі № 905/2563/16.

Додаткова постанова Полтавського апеляційного суду від 10 вересня 2020 року не оскаржується.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу Шевченківський ВДВС м. Полтави просить

у задоволенні касаційної скарги відмовити, посилаючись на її необґрунтованість та на те, що державним виконавцем вживаються всі необхідні дії, передбачені Інструкцією з організації примусового виконання рішень, проте затримка

у проведенні виконавчих дій відбувається з вини інших осіб, які беруть участь

у провадженні виконавчих дій.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано справу з Октябрського районного суду

м. Полтави.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд встановив, що з 04 лютого 2019 року у Шевченківському ВДВС м. Полтави ГТУЮ у Полтавській області (правонаступником якого є Шевченківський ВДВС

у м. Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми)) перебуває виконавче провадження № 58275218, відкрите державним виконавцем Хоменко І. С. на підставі виконавчого листа № 554/3087/18, виданого Октябрським районним судом м. Полтави про солідарне стягнення

з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу

в розмірі 85 804,04 грн.

Виконавче провадження № 58275218 відкрито щодо боржника

ОСОБА_2

05 лютого 2019 року державним виконавцем винесено постанови про стягнення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій, надіслано запити

до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області для перевірки майнового стану боржника, наявність відкритих у банках та інших фінансових установах рахунків, до Пенсійного фонду України та до Державної фіскальної служби України

з метою встановлення місця роботи боржника, виявлення доходу (пенсії).

Постановами державного виконавця від 23 травня 2019 року звернено стягнення на кошти на рахунках боржника та звернено стягнення на все рухоме і нерухоме майно боржника (том 1, а. с.145).

Під час проведення виконавчих дій встановлено, що згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 30 травня 2020 року

за боржником зареєстрована земельна ділянка, кадастровий номер 5324083713:13:001, та житловий будинок, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 58709653240, розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

30 травня 2019 року державним виконавцем внесено до реєстру обтяження

на все нерухоме майно боржника.

Виявлене за боржником нерухоме майно розташоване не на території Шевченківського району м. Полтави та не відноситься до Шевченківський ВДВС у м. Полтаві, тому відповідно до вимог пункту 11 розділу ІІІ Інструкції

з організації примусового виконання рішень постановою державного виконавця від 31 жовтня 2019 року проведення перевірки (здійснення опису та арешту майна) доручено Полтавському районному ВДВС Головного територіального управління юстиції у Полтавській області (том 1, а. с. 154).

13 листопада 2019 року старшим державним виконавцем Полтавського районного ВДВС Головного територіального управління юстиції Полтавській області Піддубним В. В. проведено опис нерухомого майна боржника, а саме: земельної ділянки кадастровий номер 5324083713:13:001 та житлового будинку, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 58709653240, розташованих

у АДРЕСА_1, про що складено акт про опис та арешт (том 1, а. с. 157).

04 грудня 2019 року державним виконавцем Хоменко І. С. винесено постанову про призначення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні.

Із заперечення на касаційну скаргу вбачається, що станом на грудень 2020 року направлено запит до Приватного підприємства "Центр незалежної експертизи

та оцінки" для отримання звіту про оцінку майна.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частинами 1 , 2 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі -

ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод

чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1 , 3 статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини 1 статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у частини 1 статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" органів і осіб,

що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах,

у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, частини 1 статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", а також рішеннями, які відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених частиною 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Апеляційний суд, установивши порушення державним виконавцем передбачених статтею 48 Закону України "Про виконавче провадження" строків та порядку вчинення дій, спрямованих на виконання судового рішення, дійшов правильного висновку, що державним виконавцем допущено протиправну бездіяльність щодо своєчасного накладення арешту на нерухоме майно боржника та виконання судового рішення, тому правомірно частково задовольнив скаргу.

Доводи касаційної скарги про те, що в судових рішеннях не зазначено,

які конкретно дії не вчинено державним виконавцем, а саме не вказано те,

що державний виконавець не здійснював вихід за місцем проживання (реєстрації) боржників з метою виявлення та опису рухового майна,

не визначено конкретні дати непроведення таких дій, не беруться до уваги, оскільки не впливають на оцінку ступеня бездіяльності виконавця, до того

ж відповідь на такі доводи можлива за переоцінки фактичних обставин справи,

а це відповідно до статті 400 ЦПК України не віднесено до компетенції касаційного суду.

Безпідставними є й доводи касаційної скарги про те, що суди у прийнятих рішеннях повинні зобов'язати виконавця вчинити у майбутньому юридично значущі і обов'язкові дії.

Повний перелік дій, які повинні вчиняти виконавці, передбачено Законом України "Про виконавче провадження" та Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України

від 02 квітня 012 № 512/5. Отже, суд, розглядаючи скаргу на дії виконавця, оцінивши вже вчинені або не вчинені дії, має право визначити, які з цих дій

є неправомірними або яка допущена бездіяльність, але суд не вправі зобов'язувати виконавця вчиняти дії, які мають бути виконані після тих, що оскаржуються.

Тобто може бути оскаржена у передбаченому законом порядку кожна окрема

не проведена або проведена неналежним чином виконавча дія, проте не може бути оскаржена дія або бездіяльність, яка виконавцем ще не вчинена.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, фактично стосуються неправильного тлумачення норм закону та переоцінки доказів, що відповідно

до частини 1 статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги щодо незастосування апеляційним судом правових висновків Верховного Суду, викладених у зазначених у касаційній скарзі постановах, на увагу не заслуговують, оскільки ухвалені у цій справі рішення

не суперечать цим висновкам.

Доводи касаційної скарги щодо невідповідності судових рішень судів першої

й апеляційної інстанцій правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 26 квітня 2018 року у справ № 344/7111/17 та від 7 квітня 2020 року у справі № 905/2563/16, на увагу не заслуговують, оскільки ухвалені

у цій справі рішення не суперечать цим висновкам.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки такі судові рішення

є законними та обґрунтованими, прийняті з дотриманням вимог процесуального та матеріального закону, а доводи касаційної скарги висновків судів

не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної

чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те, що суд касаційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нове рішення, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв'язку

з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 04 вересня 2020 року

та постанову Полтавського апеляційного суду від 31 серпня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:С. Ю. Бурлаков В. М. Коротун М. Є. Червинська