Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.08.2018 року у справі №428/3476/17

Постанова

Іменем України

21 травня 2020 року

м. Київ

справа № 428/3476/17

провадження № 61-41948св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - Комунальне підприємство «Житлосервіс «Світанок», відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,треті особи: Сєвєродонецька міська рада Луганської області, Сєвєродонецька місцева прокуратура Луганської області,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Комунального підприємства «Житлосервіс «Світанок» на постанову Апеляційного суду Луганської області від 16 липня 2018 року у складі колегії суддів: Карташова О. Ю., Гаврилюка В. К., Дронської І. О.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ»

(далі - Закон України № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року Комунальне підприємство «Житлосервіс «Світанок»

(далі - КП «Житлосервіс «Світанок») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Сєвєродонецька міська рада Луганської області, Сєвєродонецька місцева прокуратура Луганської області, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Позовна заява мотивована тим, що житловий будинок АДРЕСА_1 є комунальною власністю та знаходиться на балансі КП «Житлосервіс «Світанок»», яке надає його мешканцям житлово-комунальні послуги.

На підставі ордеру ОСОБА_1 та її сину ОСОБА_2 надана у користування квартира АДРЕСА_2 . Разом з цим, відповідачі були взяті на реєстраційний облік за даною адресою та на їх ім`я був відкритий особовий рахунок зі сплати житлово-комунальних послуг.

21 червня 2016 року та 06 січня 2017 року за вищезазначеною адресою було здійснено перевірку фактичного проживання відповідачів та встановлено, що відповідачі не проживають у вказаній квартирі та не сплачують комунальні послуги.

Посилаючись на те, що відповідачі не проживають більше шести місяців за своїм місцем реєстрації, КП «Житлосервіс «Світанок» просило суд визнати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 14 грудня 2017 року (у складі судді Бароніна Д. Б.) позов КП «Житлосервіс «Світанок» задоволено.

Визнано ОСОБА_1 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_2 .

Визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_2 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачі не проживають у спірній квартирі без поважних причин більше ніж шість місяців. Крім того, відповідачами не доведено належними та допустимими доказами наявність поважних причин їх відсутності за місцем реєстрації, тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Луганської області від 16 липня 2018 року рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 14 грудня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову КП«Житлосервіс «Світанок» відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суспільна необхідність для застосування такого заходу як визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, відсутня. Крім того, такий захід для останніх, які не мають іншого належного їм на праві власності чи постійного у користуванні житла, буде становити для них надмірний тягар.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі КП «Житлосервіс «Світанок» просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не звернув уваги на те, що відповідачі безперервно перебували за межами території України, зокрема, були відсутні у спірній квартирі майже рік.

Крім того, предметом позову у даній справі є втрата права користуватися житловим приміщенням комунальної власності, а не виселення. Спірна квартира є комунальною, а не приватною власністю. Тому посилання апеляційного суду на практику Європейського суду з прав людини в даному випадку про повагу до свого житла є помилковим та не відноситься до предмету спору.

Доводи інших учасників справи

У вересні 2018 року Сєвєродонецька місцева прокуратура Луганської області подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, всі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, а тому постанову суду апеляційної інстанції необхідно скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що постанова суду апеляційної інстанції є законною і обґрунтованою, всі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для її скасування відсутні.

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що відповідно до довідки КП «Житлосервіс «Світанок»

від 14 грудня 2017 року № 716 житловий будинок АДРЕСА_1 знаходиться на балансі

КП «Житлосервіс «Світанок» з 01 червня 2016 року.

Згідно з довідкою Управління житлово-комунального господарства Сєвєродонецької міської ради Луганської області (далі - УЖКГ Сєвєродонецької міської ради Луганської області) від 06 квітня 2017 року квартира АДРЕСА_2 станом на 06 квітня 2017 року не приватизована.

Актами КП «Житлосервіс «Світанок» від 21 червня 2016 року та від 06 січня 2017 року встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2

у квартирі АДРЕСА_2 не проживають та ніколи не проживали.

Відповідно до актів КП «Житлосервіс «Світанок» від 06 квітня та

від 26 червня 2017 року відповідачі у квартирі АДРЕСА_2 не проживають.

Згідно з актом КП «Житлосервіс «Світанок» від 18 жовтня 2017 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вказаній квартирі не проживають з моменту реєстрації по теперішній час. Їх місцезнаходження невідоме.

Відповідно до Витягу з особового рахунку № НОМЕР_1 загальна заборгованість зі сплати квартирної плати за адресою: квартира АДРЕСА_2 , станом на 01 квітня 2017 року складала 2 643,11 грн. Останній раз оплата комунальних послуг здійсювалась за 2014 рік у сумі 1 000 грн.

Також суди встановили, що відповідно до інформації про зареєстроване місце проживання у квартирі

АДРЕСА_2 ОСОБА_1 зареєстрована з 21 квітня 2015 року, а ОСОБА_2 - з 03 жовтня 2015 року.

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області

від 06 листопада 2014 року у справі № 428/5968/14-ц заяву

ОСОБА_1 , заінтересована особа - Сєвєродонецька міська рада Луганської області, про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без шлюбу задоволено. Встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ) як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у період з 2005 року по 25 серпня 2014 року , тобто не менше ніж п`ять років до часу відкриття спадщини (рішення набрало законної сили 17 листопада 2014 року).

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області

від 17 березня 2015 року у справі № 428/1611/15-ц за позовом

ОСОБА_1 до Сєвєродонецької міської ради Луганської області про визнання права користування жилим приміщенням задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_2 (рішення набрало законної сили

31 березня 2015 року).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

У частині третій статті 3 ЦПК України (тут і далі - у редакції, що діяла до набрання чинності Законом України № 460-IX) визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частинами першою, другою статті 71 ЖК Української РСР

(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом. Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадках тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв`язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання.

Статтею 72 ЖК Української РСР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Звертаючись до суду з позовом, КП «Житлосервіс «Світанок» як на підставу своїх позовних вимог посилалось на те, що відповідачі відсутні у спірній квартирі понад шість місяців.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що відповідно до частини першої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Суди встановили, що відповідно до інформації про зареєстроване місце проживання у квартирі АДРЕСА_2 ОСОБА_1 зареєстрована

з 21 квітня 2015 року, а ОСОБА_2 - з 03 жовтня 2015 року.

Отже, збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім`ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб.

Крім того, ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що показання свідків щодо відсутності відповідачів у місці проживання, які оцінені апеляційним судом у сукупності з іншими доказами, не є належними доказами, оскільки ґрунтуються на припущеннях, а акти фактичного не проживання, які підписані лише одним сусідом ОСОБА_4 , також не можуть бути належним доказом та є недостовірними.

Також апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що інформація щодо перетинання відповідачами кордону України свідчить лише про періодичну їх відсутність за місцем реєстрації. Крім того, судом першої інстанції не встановлено відсутність поважних причин не проживання відповідачів за місцем реєстрації.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Прокопович проти Росії» (рішення від 18 листопада 2004 року, заява № 58255/00) Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання.

Отже, за змістом указаних рішень Європейського суду з прав людини тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 02 грудня

2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (заява

№ 30856/03) також визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема, бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої уваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, апеляційний суд установив відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. Крім того, рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 17 березня

2015 року у справі № 428/1611/15-ц визнано за ОСОБА_1 право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_2 , тому не заслуговують на увагу доводи КП «Житлосервіс «Світанок» та Сєвєродонецької місцевої прокуратури Луганської області про наявність правових підстав для визнання відповідачів такими, що втратили право на користування житлом.

Разом з тим, врахувавши, що право на житло є конституційним правом людини, яке гарантується Основним Законом України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, а тому позбавлення цього права, у тому числі шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житлом, можливо лише на підставі закону, мати легітимну мету та відповідати принципу пропорційності втручання, апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідачі безперервно перебували за межами території України, колегія суддів не бере до уваги з огляду на наступне.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» (заява № 30856/03) зазначив, що поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_1 посилалася на ту обставину, що тривалі зв`язки зі спірною квартирою були встановлені Сєвєродонецьким міським судом Луганської області у справі

№ 428/1611/15-ц, рішенням якого визнано право ОСОБА_1 на вказану квартиру.

Крім того, відомості про наявність іншого житла, яке належить відповідачам на праві власності, матеріали справи не містить. Отже, втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно зі статтею 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Отже, крім принципів цивільного права - справедливості, добросовісності та розумності, суд касаційної інстанції у окремих своїх постановах керується аксіомою цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem », яка означає « У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».

Апеляційний суд правомірно керувався тим, що, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, пріоритетним в даному випадку є саме захист житлових прав ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від неправомірного втручання держави.

Таким чином, доводи касаційної скарги про безпідставність застосування судом практики Європейського суду з прав людини не ґрунтуються на законі.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

На думку судової колегії судове рішення, що переглядається, є достатньо мотивованим.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального підприємства «Житлосервіс «Світанок» залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Луганської області від 16 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська А. І. Грушицький В. В. Сердюк