Історія справи

Постанова КЦС ВП від 21.05.2019 року у справі №466/3813/16

Постанова

Іменем України

15 травня 2019 року

м. Київ

справа № 466/3813/16-ц

провадження № 61-34897св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Курило В. П.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_9,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідачі: ОСОБА_3, Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, відділ приватизації Шевченківського району м.

Львова,

представники ОСОБА_3: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

представники Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради: Литовченко Людмила Леонідівна, Мартиняк Роксолана Михайлівна,

треті особи: ОСОБА_8, комунальна установа "Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_9 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 28 грудня 2016 року в складі судді Зима І. Є. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 11 жовтня 2017 року в складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року ОСОБА_9 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_3, Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, відділу приватизації Шевченківського району м. Львова, треті особи: ОСОБА_8, комунальна установа "Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду", про усунення перешкод у користуванні власністю, визнання незаконними та скасування наказу, свідоцтва про право власності, повернення підвального приміщення у попередній стан.

Позовна заява мотивована тим, що він є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу

від 06 червня 2012 року, до якої належить підвальне приміщення, площею

12,8 кв. м, проте, частина цього підвального приміщення, площею 9,8 кв. м була незаконно приєднана ОСОБА_3, а в подальшому, на підставі оспорюваного наказу Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради від 30 грудня 2009 року незаконно увійшла до загальної площі квартири ОСОБА_3, переобладнаної під нежитлову, яка збільшилась за рахунок площі цього підвального приміщення з 65 кв. м до 76,8 кв. м.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_9 просив суд: усунути перешкоди у користуванні належним йому на праві власності підвальним приміщенням, площею 12,8 кв. м, позначеним на поверховому плані під індексом УІІІ; визнати незаконним та скасувати наказ Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради від 30 грудня 2009 року № 2700-Ж-Ш, на підставі якого було видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2; визнати незаконним та скасувати це свідоцтво про право власності на квартиру та повернути підвальне приміщення у попередній стан.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 28 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області

від 11 жовтня 2017 року, в задоволенні позову ОСОБА_9 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивачем не доведено, що належна йому комора у підвалі, площею 12,8 кв. м знаходилась чи знаходиться саме на місці розташування спірного підвального приміщення ОСОБА_3 площею 9,8 кв. м, а тому вважав, що заявлені вимоги позивача є безпідставними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2017 року ОСОБА_9 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не надано належної оцінки доказам, не враховано встановлених рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 12 квітня 2013 року обставин. Крім того, відмовляючи у задоволенні позову, суди фактично позбавили його права власності на належне йому підвальне приміщення.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2018 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4, подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстав для їх скасування немає.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України справа передана до Касаційного цивільного суду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом установлено, що ОСОБА_9 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 06 червня 2012 року, до якої належить комора у підвалі, площею 12,8 кв. м.

Згідно з виданим на квартиру ОСОБА_9 технічним паспортом, належна йому комора у підвалі площею 12,8 кв. м позначена на плані квартири під

індексом УІІІ.

Відповідно до поверхового плану будинку, площа підвального приміщення під індексом УІІІ, яке знаходиться у куті будинку, становила 54 кв. м.

ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 27 червня 2007 року.

На момент купівлі квартира ОСОБА_3 складалась з двох кімнат та кухні, загальною площею 65 кв. м. До квартири належала комора у підвалі

площею 9,8 кв. м.

Відповідно до довідки Львівського комунального підприємства "Добробут-401" від 25 січня 2008 року, виданої за наслідками проведеної інвентаризації підвальних приміщень, за квартирою ОСОБА_3 закріплено підвал під індексом УІІІ, площею 9,8 кв. м. Крім того, зазначено, що усі мешканці будинку підвалами забезпечені.

Наказом департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради від 14 жовтня 2007 року № 610, ОСОБА_3 надано дозвіл на використання належної йому на праві власності квартири як нежитлової.

Розпорядженням Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 22 лютого 2008 року № 269 ОСОБА_3 надано дозвіл на влаштування дверного прорізу на місці віконного, переобладнання приміщення під магазин згідно з поданого ескізного проекту та встановлення газового котла.

11 червня 2008 року Інспекцією Держархбудконтролю у Львівській області ОСОБА_3 було надано дозвіл за № 373 / 08 на реконструкцію приміщення квартири АДРЕСА_2 під магазин з влаштуванням дверного прорізу на місці віконного отвору.

Відповідно до технічної документації на нежитлове приміщення квартири ОСОБА_3, оформленої 14 серпня 2008 року, належне йому підвальне приміщення, площею 9,8 кв. м позначене на поверховому плані під

індексом УІІІ- "а" і знаходиться під цією квартирою.

Відповідно до робочого проекту реконструкції квартири ОСОБА_3 під магазин, площа підвального приміщення не змінилась. Загальна площа об'єкту після реконструкції - 76,8 кв. м.

Наказом Інспекції Держархбудконтролю від 04 червня 2009 року № 431/Е було створено комісію для прийняття в експлуатацію приміщення квартириАДРЕСА_2 після реконструкції під магазин.

Акт готовності об'єкта до експлуатації було підписано 10 червня 2009 року.

Жодних відхилень від проекту не виявлено, що було відображено у свідоцтві

НОМЕР_2 про відповідність збудованого об'єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил.

Наказом Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради від 30 грудня 2009 року № 2700-Ж-Ш оформлено право власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_2, яка використовується як нежитлова, загальною площею 76,8 кв. м.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 12 квітня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_9 до ОСОБА_10, ОСОБА_11, Львівського комунального підприємства "Янів-405" про усунення перешкод у користуванні підвальним приміщенням під індексом УІ, площею 12,8 кв. м, в будинку АДРЕСА_1, відмовлено.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майно.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Отже, суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, встановивши, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що саме відповідачем порушено його права, та урахувавши, що відповідач у визначений законом спосіб набув право власності на нерухоме майно, дійшли правильного висновку про те, що позовні вимоги є безпідставними, у зв'язку з чим у задоволенні позову відмовлено.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_9 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 28 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 11 жовтня 2017 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

В. П. Курило

М. Є. Червинська