Історія справи

Постанова

Іменем України

21 березня 2018 року

м. Київ

справа № 6-676/10

провадження № 61-5166св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Штелик С. П.,

учасники справи:

стягувач - публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

боржник - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 12 травня 2016 року в складі судді Філатової Л. Б. та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 16 листопада 2016 року в складі суддів Страшного М. М., Тагієва С. Р., Шарапової О. Л.,

встановив:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2016 року публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк») звернулося до суду із заявою про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання у справі за позовом ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.

Заява мотивована тим, що 23 березня 2010 року Постійно діючим третейським судом при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» ухвалене рішення у справі за позовом ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості. На виконання вказаного рішення видано виконавчий лист та 08 січня 2013 року відкрито виконавче провадження. У подальшому виконавчий документ був повернутий стягувачу на підставі пункту 3 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», проте під час пересилання виконавчий лист було втрачено.

На підставі викладеного ПАТ «Альфа-Банк» просило: видати дублікат виконавчого листа від 03 червня 2010 року № 6-676/10 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованості: за кредитом у розмірі 555 515,78 долара США, зі сплати процентів - 12 504,48 долара США, пені - 810 213,14 грн та судових витрат зі сплати третейського збору - 25 500 грн; визнати поважною причину пропуску строку пред'явлення вказаного виконавчого листа та поновити пропущений строк для його пред'явлення до виконання.

Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 12 травня 2016 року заяву задоволено. Видано дублікат виконавчого листа від 03 червня 2010 року № 6-676/10 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованості: за кредитом у розмірі 555 515,78 долара США, зі сплати процентів - 12 504,48 долара США, пені - 810 213,14 грн та судових витрат по сплаті третейського збору - 25 500 грн. Визнано поважною причину пропуску строку пред'явлення вказаного виконавчого листа до виконання. Поновлено пропущений строк для пред'явлення виконавчого листа № 6-676/10, виданого 03 червня 2010 року, до виконання.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що в матеріалах справи немає доказів отримання оригінала виконавчого документа стягувачем, а також направлення цих документів на його адресу.

Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 16 листопада 2016 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що в матеріалах справи відсутні докази отримання ПАТ «Альфа-Банк» від виконавчої служби виконавчого листа. Доводи стягувача, що виконавчий документ на його адресу не надходив, боржник не спростував, а тому за заявою ПАТ «Альфа-Банк» має бути виданий його дублікат. Банк пропустив строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання з поважних причин.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просив скасувати оскаржувані ухвали місцевого та апеляційного судів, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що стягувач не надав доказів на підтвердження втрати виконавчого документа. Також суди порушили право боржника на участь у судовому процесі, оскільки він не був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій.

У лютому 2016 року ПАТ «Альфа-Банк» подало відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що втрату виконавчого документа підтверджено довідкою виконавчої служби, яка знаходиться в матеріалах справи. На адресу боржника були надіслані судові повістки рекомендованим листом з повідомленням про вручення, проте останній навмисно відмовився їх отримувати, тому вказані повідомлення повернулися до суду за закінченням строку зберігання.

01 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Встановлено, й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані ухвали постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами встановлено, що 03 червня 2010 року Новозаводський районний суд м. Чернігова видав виконавчий лист № 6-676/10 на примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 23 березня 2010 року про стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованості за кредитним договором, а саме: за кредитом - 555 515,78 долара США, зі сплати процентів - 12 504,48 долара США, пені - 810 213,14 грн, судових витрат зі сплати третейського збору - 25 500 грн.

21 травня 2013 року державний виконавець завершив виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 6-676/10 відповідно до пункту 3 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до довідки державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області від 21 квітня 2016 року направлений на адресу боржника виконавчий лист № 6-676/10 разом з постановою про повернення виконавчого документа стягувачеві від 21 травня 2013 року до відділу не повертався, інформація з приводу їх отримання відсутня. На цей час зазначений виконавчий лист на виконанні у виконавчій службі відсутній.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини право на виконання рішення, яке виніс суд, є невід'ємною частиною «права на суд», а ефективний захист сторони у справі, а отже, і відновлення справедливості, передбачає зобов'язання адміністративних органів виконувати рішення (пункт 41 рішення від 19 березня 1997 року в справі «Горнсбі проти Греції»).

Європейський суд з прав людини вказує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов'язкове судове рішення залишалось невиконаним стосовно однієї зі сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинне розглядатися як невід'ємна частина «процесу» в розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 63 рішення від 28 липня 1999 року в справі «Іммобільяре Саффі проти Італії»).

У пункті 28 рішення Європейського суду з прав людини від 11 грудня 2008 року в справі «Антонюк проти України» зазначено, що відповідальність держави за виконання судових рішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні.

Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За змістом статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження.

Відповідно до частини першої статті 370 ЦПК України, в редакції, чинній на час вирішення справи судами першої та апеляційної інстанцій, замість втраченого оригіналу виконавчого листа або судового наказу суд, який видав виконавчий лист або судовий наказ, має право за заявою стягувача або поданням державного виконавця видати його дублікат.

За змістом частини першої статті 31 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до пункту 2 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270, рекомендоване поштове відправлення - це поштове відправлення (лист, поштова картка, бандероль, секограма, дрібний пакет, мішок «M»), що приймається для пересилання без зазначення суми оголошеної цінності вкладення; повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу - повідомлення, яким оператор поштового зв'язку доводить до відома відправника чи уповноваженої ним особи інформацію про дату вручення реєстрованого поштового відправлення, виплати коштів за поштовим переказом та прізвище одержувача.

Належним доказом підтвердження надсилання стягувачу у виконавчому провадженні постанови про повернення виконавчого документа є квитанція про відправлення та повідомлення про вручення рекомендованого листа.

Установлено, що виконавчий лист від 03 червня 2010 року № 6-676/10 втрачено, що підтверджується заявою-довідкою підприємства (ПАТ «Альфа-Банк») від 04 березня 2016 року та довідкою відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області від 21 квітня 2016 року.

Стягувачам, які пропустили строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено (частина перша статті 371 ЦПК України, в редакції, чинній на час вирішення справи судами першої та апеляційної інстанцій).

Установлено, що строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання пропущено з поважних причин.

Суди першої та апеляційної інстанцій врахували вказані вище норми права та дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для видачі дубліката виконавчого листа та поновлення строку для пред'явлення його до виконання, оскільки виконавчий документ втрачено, що підтверджується довідкою виконавчої служби, а строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання пропущено з поважних причин.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні справи.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення в справі неможливо.

Під час вирішення цього спору судами установлено обставини, що мають значення для справи, надано їм юридичну оцінку, а також оцінено всі докази, з яких суд виходив при вирішенні заяви ПАТ «Альфа-Банк».

Доводи касаційної скарги про те, що стягувач не надав доказів на підтвердження втрати виконавчого документа, не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються наявною в матеріалах справи довідкою виконавчої служби від 21 квітня 2016 року.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що суд не повідомляв боржника про час та місце розгляду справи, оскільки на адресу останнього були направлені судові повістки, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Відповідно до частини третьої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвали місцевого та апеляційного судів постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому вказані ухвали відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 402, 406, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

постановив:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 12 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 16 листопада 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді С. Ю. Мартєв

В. В. Пророк

І. М. Фаловська

С. П. Штелик