Постанова

Іменем України

21 березня 2018 року

місто Київ

справа № 2-1283/11

провадження № 61-5541св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»,

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська у складі судді Лисенка В. О. від 13 травня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі колегії суддів: Пишиди М. М., Деркач Н. М., Глущенко Н. Г. від 21 вересня 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2010 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») звернулося до суду із позовом, у якому просило стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором у розмірі 74 511, 37 грн.

На обґрунтування своїх вимог позивач стверджував, що 28 серпня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_3 укладено договір про надання споживчого кредиту та застави транспортного засобу, відповідно до якого ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 10 435, 00 доларів США у порядку та на умовах, визначених у кредитному договорі.

На забезпечення виконання кредитних зобов'язань позичальника 27 липня 2007 року АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 уклали договір поруки, відповідно до умов якого поручитель зобов'язалася перед позивачем відповідати за виконання ОСОБА_3 усіх його зобов'язань у повному обсязі, що виникли з кредитного договору, як існуючих, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.

Усупереч умовам зазначеного договору про надання споживчого кредиту ОСОБА_3 не здійснював своєчасних платежів у повному обсязі для погашення суми заборгованості за кредитом та процентами, у зв'язку з чим станом на 18 лютого 2010 року утворилася заборгованість у розмірі 74 511, 37 грн, що складається з: 7 819, 63 доларів США, що в еквіваленті становить 62 481, 00 грн, - заборгованість за кредитом; 1 258, 71 доларів США, що в еквіваленті становить 10 057, 47 грн, - заборгованості за процентами за користування кредитом; 176, 74 доларів США, що в еквіваленті становить 1 412, 22 грн, - заборгованість зі сплати пені за несвоєчасність погашення заборгованості за кредитом; 70, 14 доларів США, що в еквівалентні становить 560,49 грн, - заборгованість зі сплати пені за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за користування кредитом.

Позивач, посилаючись на викладені обставини, обґрунтовуючи свої вимоги нормами статей 526, 553, 554, 625, 1050, 1054 ЦК України, просив задовольнити позовні вимоги повністю.

У червні 2010 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання договору поруки від 28 серпня 2007 року припиненим.

Зустрічна позовна заява обґрунтовувалася тим, що 20 листопада 2008 року АКІБ «УкрСиббанк» повідомив її про зміну умов кредитного договору від 28 серпня 2007 року шляхом збільшення розміру процентної ставки на 2 %, починаючи з 05 грудня 2008 року. У відповідь ОСОБА_4 листом від 03 грудня 2008 року повідомила банк про свою незгоду зі зміною умов основного кредитного договору, що залишилося без відповіді банка. Оскільки зобов'язання, в якому збільшився обсяг відповідальності ОСОБА_4 перед банком, змінено без її згоди, то договір поруки повинен бути припиненим.

Заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 13 травня 2011 року позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено; стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 74 511, 37 грн; вирішено питання про стягнення судових витрат; у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.

У своїх висновках суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 порушив взяті на себе кредитні зобов'язання, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник й поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. З огляду на наведене боржник та його поручитель зобов'язані повернути заборгованість за кредитом, відсотками та пенею за прострочення сплати основної суми кредиту й відсотків.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що лист від 03 грудня 2008 року, яким відповідач ОСОБА_4 повідомила АКІБ «УкрСиббанк» про неможливість здійснювати зобов'язання за договором поруки через погіршення матеріального стану та втрату роботи у зв'язку із скороченням, розцінював як повідомлення про неможливість виконання своїх зобов'язань за договором поруки, що відповідно до частини першої статті 625 ЦК Українине звільняє боржника від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Окрім цього, згідно з пунктом 2.3 договору поруки поручитель зобов'язаний виконати свої зобов'язання за цим договором на користь кредитора в термін, визначений пунктом 2.2 договору, тобто в десятиденний термін з дати відправлення поручителю такої вимоги, шляхом переказу або перерахунку грошових коштів у сумі заборгованості боржника за основним договором на рахунки, зазначені кредитором. ПАТ «УкрСиббанк» направляв ОСОБА_4 вимоги про виконання зобов'язань, проте вона проігнорувала їх.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з наведеними висновками суду першої інстанції, зазначивши також про те, що позичальник та поручитель свої зобов'язання за кредитним договором та договором поруки належним чином не виконали, допустили виникнення заборгованості, розмір якої визначено відповідно до умов кредитного договору. При цьому банк пред'явив вимогу до поручителя в межах строку, встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України.

ОСОБА_4 19 жовтня 2016 року подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати в частині стягнення з неї заборгованості на користь ПАТ «УкрСиббанк» та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог до неї в повному обсязі.

Касаційна скарга ОСОБА_4 обґрунтовується неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, зокрема заявник вказує на те, що суди попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень не врахували її доводів про те, що поручитель отримала вимогу банку про дострокове повернення кредитних коштів у червні 2009 року, а згідно з розрахунком заборгованості, наданим банком, позичальник припинив сплачувати щомісячні платежі у лютому 2009 року. Таким чином, банк, пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором та сплату відсотків за користуванням кредитом, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання й протягом 6 місяців, починаючи від цієї дати, був зобов'язаний пред'явити позов до поручителя, що ним не було зроблено у встановлений строк, а отже, це свідчить про пропуск строку для пред'явлення позовних вимог до поручителя.

Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 до ПАТ «УкрСиббанк» учасниками спору не оспорюються, тому на підставі статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядаються.

У відзиві на касаційну скаргу ПАТ «УкрСиббанк» посилається на те, що у кредитному договорі установлено строк виконання основного зобов'язання - до 27 серпня 2012 року, а тому будь-яка зміна строку виконання зобов'язань не є строком, з якого починає спливати шестимісячний строк пред'явлення вимог до поручителя, що передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження в справі, ухвалою від 15 лютого 2017 року справу за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання договору поруки припиненим призначено до судового розгляду.

Згідно із статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У підпункті 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження 02 січня 2018 року передано до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив висновок, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України 2004 року, відповідно до якої рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 28 серпня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_3 укладено договір про надання споживчого кредиту та застави транспортного засобу, за умовами якого позичальник отримав у кредит грошові кошти у розмірі 10 435, 00 доларів США під 12, 00 % річних з кінцевим терміном повернення до 27 серпня 2012 року. Цього ж дня на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки, за умовами якого вона зобов'язалася відповідати перед банком солідарно з позичальником за невиконання кредитних зобов'язань.

Згідно із пунктом 1.3 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, за всіма зобов'язаннями останнього за основним договором, включаючи повернення основної суми боргу, сплату процентів, комісій, відшкодування можливих збитків, сплату пені та інших штрафних санкцій, передбачених умовами основного договору. Відповідальність поручителя та позичальника є солідарною, що передбачено в пункті 1.4 договору поруки.

У пункті 2.2 договору поруки обумовлено, що у випадку невиконання боржником своїх зобов'язань за основним договором кредитор має право пред'явити свої вимоги безпосередньо до поручителя, які є обов'язковими до виконання поручителем на 10-й робочий день з дати відправлення йому такої вимоги.

Відповідно до пункту 3.1 договір поруки набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до повного припинення всіх зобов'язань боржника за основним договором.

У зв'язку з виникненням заборгованості за кредитним договором АКІБ «УкрСиббанк» 23 червня 2009 року надіслав ОСОБА_3 вимогу, в якій повідомив про наявність заборгованості та необхідність дострокового виконання всіх боргових зобов'язань за кредитним договором протягом 31 календарного дня з дати одержання цієї вимоги та погасити кредитну заборгованість у повному обсязі (а. с.14).

15 червня 2009 року АКІБ «УкрСиббанк» надіслав ОСОБА_4 вимогу, у якій повідомив про наявність заборгованості та запропонував протягом п'яти днів з дня отримання вимоги погасити кредитну заборгованість у повному обсязі (а. с.15).

Відповідач ОСОБА_3 своїх обов'язків за кредитним договором щодо своєчасного повернення сум отриманого кредиту та сплати нарахованих за користування кредитними коштами відсотків у встановлені кредитним договором терміни не виконав.

Станом на 18 лютого 2010 року утворилася заборгованість, яка становить 74 511, 37 грн.

16 березня 2010 року ПАТ «УкрСиббанк» звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідачів солідарно зазначеної суми заборгованості.

Встановивши фактичні обставини, суди першої та апеляційної інстанцій не дали належної оцінки таким обставинам.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Відповідно до статті 526 ЦК Українизобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

У разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Частиною четвертою статті 559 ЦК Українипередбачені три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки; протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя; протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позов до поручителя.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не вправі.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію цього виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК Українисловосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки необхідно розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Керуючись положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України, необхідно зробити висновок про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, встановленого договором поруки, так само, як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Зазначена правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1451цс16. Підстав відступити від такого правового висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах під час розгляду цієї справи Верховним Судом не встановлено.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК Українистроком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом із тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Договором поруки, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4, не визначено строку, після закінчення якого порука припиняється, умовами цього договору встановлено, що він діє до повного припинення всіх зобов'язань боржника за кредитним договором. Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов'язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України.

Судом установлено, що 23 червня 2009 року АКІБ «УкрСиббанк» надіслав ОСОБА_3 вимогу, в якій повідомив про наявність заборгованості та про необхідність дострокового виконання всіх боргових зобов'язань за кредитним договором протягом 31 календарного дня, починаючи з моменту одержання цієї вимоги, та погашення кредитної заборгованості у повному обсязі (а. с.14). Докази вручення вимоги боржнику в матеріалах справи відсутні, втім це не має правового значення для оцінки поведінки позивача у справі з огляду на таке.

Відповідно до пункту 6.2 кредитного договору, сторони встановили два альтернативних правила щодо настання термінів дострокового повернення кредиту і сплати за кредит, а також щодо того, з якого моменту вони вважаються такими, що настали, а кредит і плата за кредит є обов'язковими до повернення і сплати в повному обсязі банку.

За наведених обставин Верховний Суд визнає наявними підстави для застосування абзацу 3 пункту 6.2 кредитного договору. Відповідно, починаючи з 41 календарного дня, у банка виникло право пред'явлення відповідної вимоги - як до позичальника, так і до поручителя - про дострокове повернення кредитних коштів шляхом звернення з відповідною позовною заявою до суду.

Сторони визначили наведені правила у договорі, встановили обов'язкові для обох сторін правила поведінки, яких вони повинні дотримуватися. Сторони врегулювали свої відносини за правилами частини третьої статті 6 ЦК України на власний розсуд. При цьому зміст вимоги банка, направленої до позичальника та поручителя, не може містити зміни інших умов кредитного договору, окрім зміни умов щодо строку його виконання: саме в цьому й полягає правовий сенс такої вимоги кредитора, направленої боржникам.

Враховуючи, що таке рішення про дострокове повернення кредитних коштів приймалося саме банком, незалежно від того, чи отримали позичальник та поручитель такі повідомлення, згадані зміни настали та є обов'язковими для позивача, це зумовлювало обов'язок банка пред'явити позов до поручителя протягом шести місяців, починаючи від цієї дати, визначеної в договорі.

Таким чином, у зв'язку з тим, що позивач направив 23 червня 2009 року на адресу ОСОБА_3 вимогу про дострокове погашення кредитної заборгованості відповідно до умов кредитного договору, позичальник на 41 календарний день вважається таким, що є повідомлений, й починаючи з цієї дати у банка виникло право протягом шести місяців звернутися до суду з відповідним позовом до поручителя. Із позовом про стягнення заборгованості до боржника та поручителя банк звернувся 16 березня 2010 року, тобто з пропуском встановленого строку.

Отже, пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання й протягом шести місяців, починаючи від цієї дати, був зобов'язаний пред'явити позов до поручителя.

Таким чином, якщо кредитор на підставі частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання, то передбачений частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячний строк підлягає обрахуванню від цієї дати.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 22 червня 2016 року у справі № 6-368цс16. Підстав відступити від такого правового висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах під час розгляду цієї справи Верховним Судом не встановлено.

Оскільки з позовом до суду ПАТ «Укрсиббанк» звернувся лише 16 березня 2010 року, письмові вимоги про повне дострокове повернення заборгованості за кредитним договором були направлені боржнику та поручителю у червні 2009 року, то у зв'язку з пропуском шестимісячного строку пред'явлення вимоги до поручителя позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Суди першої та апеляційної інстанцій у висновках про дійсність поруки вказували на те, що умовами договору поруки визначено дію договору до повного припинення зобов'язань боржника, проте не врахували наведених норм матеріального права про те, що такі умови договору поруки не означають, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, та залишили поза увагою той факт, що у такому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

В оцінці поведінки сторін суд має керуватися положеннями частини третьої статті 509 ЦК України, за змістом якої зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, що відповідним чином має впливати на порядок та спосіб виконання сторонами власних зобов'язань. За правилом ж статті 526 цього Кодексу зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно, кожна сторона у договірному зобов'язанні має діяти розсудливо та добросовісно, розуміючи значення своїх дій та приймаючи на себе усі юридичні наслідки таких дій.

Таким чином, зважаючи на встановлення неправильного застосування норм матеріального права судами першої та апеляційної інстанцій, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, Верховний Суд зробив висновок про обґрунтованість скасування заочного рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 13 травня 2011 року та ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2016 року в частині вирішення первісного позову ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором й постановлення нового судового рішення у цій частині.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до частин першої-третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважаються неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Керуючись статтями 389, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 13 травня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2016 року в частині вирішення позову Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати та ухвалити нове рішення в цій часині.

Відмовити Публічному акціонерному товариству «УкрСиббанк» у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді А. С. Олійник

С. О. Погрібний

О. В. Ступак

Г. І. Усик