Історія справи

Постанова

Іменем України

20 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 759/2121/17

провадження № 61-33023св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І.М. (суддя-доповідач), Висоцької В.С., Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5, в інтересах якого діє представник ОСОБА_6, на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 лютого 2017 року у складі судді Кириленко Т. В. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 26 липня 2017 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Панченка М. М., Волошиної В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У жовтні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про розірвання шлюбу.

Позовна заява мотивована тим, що 17 квітня 2001 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_5 укладено шлюб, зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану Шумського районного управління юстиції Тернопільської області. Від шлюбу мають неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та доньку ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2. Зазначає, що у сторін по справі спільне життя не склалося.

На підставі вищевикладеного ОСОБА_4 просила розірвати шлюб укладений між позивачем і ОСОБА_5, зареєстрований 17 квітня 2001 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Шумського районного управління юстиції Тернопільської області.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 16 лютого 2017 року позов задоволено.

Розірвано шлюб між ОСОБА_4 і ОСОБА_5, зареєстрований 17 квітня 2001 року Соснівською сільською радою Шумського району Тернопільської області, актовий запис № 3.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що сторони проживають в одній квартирі, однак в різних кімнатах, спільного господарства не ведуть, між ними постійно виникають сварки та суперечки, що тягне за собою звернення до правоохоронних органів. Шлюб існує формально, фактичні шлюбні відносини припинено.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 26 липня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що подальше спільне життя подружжя і збереження сім'ї неможливе, оскільки сторони тривалий час проживають окремо, не підтримують сімейно-шлюбні стосунки, не ведуть спільне господарство. Зазначив, що вжиті судом заходи не призвели до поновлення сімейних відносин, ведення спільного господарства.

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5, в інтересах якого діє представник ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій формально підійшли до вирішення справи про розірвання шлюбу, неповно та не всебічно з'ясували фактичні обставини справи, не дослідили та не зазначили про дійсні підстави позовних вимог про розірвання шлюбу, не врахували наявність двох малолітніх дітей та інші обставини життя подружжя, отже передбачені законом підстави для розірвання шлюбу відсутні та не доведені позивачем, тому рішення судів ґрунтується на припущеннях.

04 червня 2018 року цивільну справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Суди встановили, що 17 квітня 2001 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_5 укладено шлюб, зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану Шумського районного управління юстиції Тернопільської області.

Від шлюбу сторони мають неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та доньку ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Установлено, що станом час розгляду справи сторони проживають в одній квартирі, однак в різних кімнатах, не ведуть спільного господарства, не підтримують шлюбних відносин. Шлюб існує формально, фактичні шлюбні відносини припинено.

Згідно із частиною першою статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Відповідно до частини першої статті 55 СК України дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Встановивши те, що збереження шлюбу суперечить інтересам сторін, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_4 про розірвання шлюбу.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_5 про те, що передбачені законом підстави для розірвання шлюбу відсутні та не доведені позивачем, є необґрунтованими. При цьому, на виконання статті 111 СК України сторонам надавався строк для примирення, який позитивних наслідків не дав, позивач продовжувала наполягати на розірванні шлюбу.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5, в інтересах якого діє представник ОСОБА_6, залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 26 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська В. С. Висоцька В. М. Сімоненко