Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.08.2018 року у справі №405/3388/17

Постанова

Іменем України

07 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 405/3388/17

провадження № 61-34894св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - орган опіки та піклування Міської ради міста Кропивницького, який діє в інтересах дітей-сиріт: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

треті особи: Кропивницька міська державна нотаріальна контора № 1, приватний нотаріус Кіровоградського міського нотаріального округу Степанова Наталя Миколаївна, ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу органу опіки та піклування Міської ради міста Кропивницького на постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 24 квітня 2018 року у складі колегії суддів:

Чельник О. І., Голованя А. М., Мурашка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року орган опіки та піклування Міської ради міста Кропивницького звернувся з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та договорів купівлі-продажу.

Позовні вимоги органу опіки та піклування Міської ради міста Кропивницького мотивовані тим, що згідно з рішенням Виконавчого комітету Кіровоградської міської ради від 26 квітня 2011 року дітям: ОСОБА_1,2001 року народження, та ОСОБА_2,2002 року народження, надано статус дітей-сиріт, оскільки батько ОСОБА_1 - ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, відомості про батька ОСОБА_2 записані зі слів матері, а мати дітей - ОСОБА_1, яка у 2007 році змінила прізвище на ОСОБА_1, померла ІНФОРМАЦІЯ_2.

Після смерті ОСОБА_1 відкрилася спадщина, об'єктом якої є житловий будинок по АДРЕСА_1.

У вказаному будинку станом на 25 травня 2011 року зареєстровані: ОСОБА_3,1994 року народження, ОСОБА_11,1997 року народження, ОСОБА_1,2001 року народження, та ОСОБА_2,2002 року народження.

ОСОБА_3 одноособово вступила в спадщину на будинок, який розташований за адресою:

АДРЕСА_1 та 30 травня 2017 року отримала свідоцтво про право на спадщину, при цьому її брати: ОСОБА_14,1987 року народження, та ОСОБА_11,1997 року народження, відмовились від вступу у спадщину, а про сестер ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вона нотаріуса не повідомила.

31 травня 2017 року ОСОБА_3 здійснила відчуження спірного житлового будинку шляхом укладення договору купівлі-продажу з покупцем ОСОБА_4, який посвідчено приватним нотаріусом.

Стверджував, що ОСОБА_3 обманним шляхом, одноосібно прийняла спадщину на житловий будинок, повідомивши нотаріусу неправдиві відомості щодо наявності інших спадкоємців - малолітніх сестер, які мають обов'язкову частку у спадщині і вважаються такими, що прийняли спадщину.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд:

визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане на ім'я ОСОБА_3 30 травня 2017 року Кропивницькою міською державною нотаріальною конторою № 1, зареєстроване за реєстровим № 1-477;

скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості про право власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого на ім'я ОСОБА_3 30 травня 2017 року Кропивницькою міською державною нотаріальною конторою № 1, зареєстроване за реєстровим № 1-477 на житловий будинок, розташований за адресою:

АДРЕСА_1); визнати недійсними договори купівлі-продажу від 31 травня 2017 року, укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчені приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу

Степановою Н. М., зареєстровані за реєстровими номерами 240 та 241; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на житловий будинок, розташований за адресою:

АДРЕСА_1, яке зареєстроване за ОСОБА_4.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 30 листопада

2017 року у складі судді Шевченко І. М. позов органу опіки та піклування Міської ради міста Кропивницького задоволено.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане на ім'я ОСОБА_3 Кропивницькою міською державною нотаріальною конторою № 1 30 травня 2017 року та зареєстроване за реєстровим № 1-477.

Скасовано в Державному реєстрі речових право на нерухоме майно відомості про право власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, що видане 30 травня 2017 року на ім'я ОСОБА_3 Кропивницькою міською державною нотаріальною конторою № 1, зареєстроване за реєстровим № 1-477, на житловий будинок, що знаходиться

по АДРЕСА_1.

Визнано недійсними договори купівлі-продажу від 31 травня 2017 року, укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчені приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Степановою Н. М. та зареєстровані за реєстровими № 240 та №
241.

Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на житловий будинок, що знаходиться на АДРЕСА_1, яке зареєстроване на ім'я ОСОБА_4.

Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь держави судові витрати у справі в сумі 1 280 грн з кожного.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що свідоцтво про право на спадщину, видане на ім'я ОСОБА_3, підлягає визнанню недійсним у повному обсязі, оскільки неповнолітні ОСОБА_11,

1997 року народження, ОСОБА_1,2001 року народження, та ОСОБА_2,2002 року народження, вважаються такими, що прийняли спадщину у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 1268

ЦК України, та яким також належить по 1/4 частини спадщини.

Оскільки позивач прийняла спадщину без дотримання вимог, встановлених законом, то задоволенню підлягали вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право власності.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 24 квітня

2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено.

Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 30 листопада

2017 року скасовано та ухвалено нове рішення.

Позовні вимоги органу опіки та піклування Кіровоградської міської ради

в інтересах дітей-сиріт ОСОБА_1., ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане

30 травня 2017 року на ім'я ОСОБА_3 Кропивницькою міською державною нотаріальною конторою № 1, зареєстроване за реєстровим номером 1-477, в частині 3/4 частки житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

У частині визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 31 травня

2017 року, укладених між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчених приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Степановою Н. М., зареєстрованих за реєстровими номерами 240 та 241, відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанцій та визнаючи недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом у частині 3/4 частки житлового будинку, суд апеляційної інстанції виходив з того, що правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать, що він був би вчинений і без включення недійсної частки.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині визнання недійсними договорів купівлі-продажу, суд апеляційної інстанцій вказав, що захист порушених прав позивачів у цій частині можливий шляхом звернення з віндикаційним позовом, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2018 року орган опіки та піклування Міської ради міста Кропивницького подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 24 квітня 2018 року та залишити в силі рішення Ленінського районного суду м.

Кіровограда

від 30 листопада 2017 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, визнаючи свідоцтво про право на спадщину недійсним частково, не врахував тієї обставини, що в такому випадку неможливо скасувати в Державному реєстрі речових прав на спадщину за законом відомості про право власності на спірну квартиру, внесені на підставі виданого на ім'я ОСОБА_3 свідоцтва.

Посилаючись на положення статті 1301 ЦК України, заявник стверджує, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й з інших підстав, що не врахував суд апеляційної інстанції.

Стверджує, що вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена як стороною такого правочину, так й іншою заінтересованою особою.

Крім того, суд апеляційної інстанції в порушення вимог частини 2 статті 372 ЦПК України розглянув справу за відсутності представника позивача та не взяв до уваги подане до початку судового засідання клопотання позивача про відкладення розгляду справи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2018 року ОСОБА_4 направив заперечення (відзив) на касаційну скаргу, в яких просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, як таку, що прийнята без порушень вимог матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

14 червня 2018 року ухвалою Верховного Суду у складі судді Карпенко С. О. відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із Ленінського районного суду м. Кіровограда.

У листопаді 2018 року справа передана до Верховного Суду.

У квітні 2020 року, згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа передана колегії суддів: Сердюк В. В. (суддя-доповідач), Грушицький І. І., Фаловська І. М.

У вересні 2020 року, згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа передана колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулько Б. І., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер.

Відомості про батька ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_4, записані зі слів матері дитини, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини 1 статті 135 Сімейного кодексу України (далі - СК України).

21 вересня 2007 року у Центральному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Кіровоградській області ОСОБА_1 та ОСОБА_17 зареєстрували шлюб, про що складено актовий запис № 700. Після державної реєстрації шлюбу прізвище дружини - ОСОБА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 померла.

Рішенням Виконавчого комітету Кіровоградської міської ради від 26 квітня 2011 року № 394 "Про надання статусу" дітям: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, надано статус дітей-сиріт.

З архівної довідки від 27 березня 2017 року № 33203 Обласного комунального підприємства "Кіровоградське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації" встановлено, що власником будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, є ОСОБА_18.

ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_18 померла.

Спадкоємцем першої черги була дочка померлої - ОСОБА_1, яка прийняла спадщину шляхом постійного проживання разом зі спадкодавцем, відповідно до вимог статті 1268 ЦК України.

Встановлено, що матір'ю ОСОБА_14,

ІНФОРМАЦІЯ_6, ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_7, ОСОБА_11,1997 року народження, ОСОБА_1,2001 року народження, та ОСОБА_2,2002 року народження є ОСОБА_1.

Із матеріалів спадкової справи № 298/2017 року, заведеної 30 березня

2017 року, встановлено, що після смерті ОСОБА_1, ОСОБА_3 звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, яка надійшла 30 березня 2017 року, зареєстрована за № 693. Як зазначено у вказаній заяві, інших спадкоємців, передбачених статтями 1261,1266

ЦК України, зокрема, малолітніх, неповнолітніх, недієздатних, цивільна дієздатність яких обмежена, немає.

ОСОБА_3 прийняла спадщину шляхом постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

У судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_3 пояснила, що на момент своєї смерті мати проживала по провулок Лелеківському

у м. Кропивницькому, з нею проживали: вона, ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_11. По

вул. Хрипунова Сергія в м. Кропивницькому проживав брат ОСОБА_22,

а вона там була лише зареєстрована, однак 30 травня 2017 року знята

з реєстрації.

Із довідки від 25 травня 2011 року № 206, виданої квартальним комітетом № 2 Ленінського району м. Кіровограда на ім'я ОСОБА_14, який проживає на АДРЕСА_1) встановлено, що разом з ним, за вказаною адресою зареєстровані: сестра ОСОБА_3,

1994 року народження, брат ОСОБА_11,1997 року народження, сестри ОСОБА_23,2001 року народження, та ОСОБА_2,2002 року народження. Власником будинку залишається померла баба -

ОСОБА_18. Мати дітей ОСОБА_1 та її чоловік ОСОБА_17 померли.

Із довідки від 24 березня 2017 року № 174, виданої квартальним комітетом № 2 Подільського району м. Кропивницький на ім'я ОСОБА_14 встановлено, що він зареєстрований за адресою:

АДРЕСА_1, але на момент смерті матері - ОСОБА_1 за цією адресою не проживав.

Із довідки від 30 травня 2017 року № 314, виданої квартальним комітетом № 2 Подільського району м. Кропивницький ОСОБА_3, встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1, ніхто не зареєстрований та не проживає.

27 березня 2017 року ОСОБА_14 подав до Кропивницької міської державної нотаріальної контори заяву, в якій вказав, що спадщину після смерті матері він не прийняв та не бажає звертатись до суду із заявою про визначення додаткового строку, достатнього для прийняття спадщини.

Із письмових пояснень ОСОБА_3 начальнику Служби у справах дітей Виконкому Кропивницької міської ради встановлено, що ОСОБА_3 одноособово вступила в спадщину на будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, та

30 травня 2017 року отримала свідоцтво про право на спадщину, її брати: ОСОБА_14,1987 року народження та ОСОБА_11,1997 року народження, відмовились від прийняття спадщини. Про своїх сестер: ОСОБА_1 та ОСОБА_2, вона нотаріуса не повідомила.

Встановлено, що 30 травня 2017 року ОСОБА_3 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, посвідчене державним нотаріусом Кропивницької міської державної нотаріальної контори, на спадкове майно спадкодавця ОСОБА_1, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, а саме: на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1).

31 травня 2017 року ОСОБА_3 здійснила відчуження житлового будинку, розташованого за адресою:

АДРЕСА_1, та уклала договори купівлі-продажу, посвідчені приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Степановою Н. М., із ОСОБА_4, які зареєстровано за № 240 та № 241.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України (тут і надалі

в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального та без порушень процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця,

у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (частина перша статті 1261

ЦК України).

Відповідно до вимог частини 4 статті 1268 ЦК України малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частини 4 статті 1268 ЦК України.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток

у спадщині інших спадкоємців.

Як передбачено статтею 1301 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Свідоцтво про право власності на нерухоме майно лише посвідчує наявність відповідного права, і не породжує, не змінює і не припиняє певні права та обов'язки, тобто не є правочином. Однак, свідоцтво видається на підтвердження існування права, яке виникло внаслідок певного правочину

і такий посвідчуваний документ є чинним, якщо є дійсною правова підстава його видачі. Чинність документа, в даному випадку свідоцтва є показником, який характеризує його юридичну силу, тобто якщо правова підстава (правочин), у зв'язку з якою був виданий документ, визнана недійсною, то такий правочин не породжує в його сторін прав, а відтак свідоцтво, як посвідчувальний документ, втрачає свою юридичну силу, і не може підтверджувати право, яке вже відсутнє.

Тобто, видача свідоцтва є дією з оформлення права власності.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суд помилково визнав свідоцтво частково недійсним є безпідставним, та зазначене прямо не заборонено

і узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України у подібній справі (постанова Верховного Суду України від 07 червня 2017 року у справі № 6-161цс17).

Відповідно до частини 1 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

ЦК України передбачено віндикацію або реституцію як одні зі способів захисту порушених прав.

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388

ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Особа, яка вважає, що договором купівлі-продажу рухомого або нерухомого майна порушуються її права як власника або законного користувача цього майна, має право на витребування цього майна від останнього набувача, що і є належним способом захисту її порушеного права.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388

ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило

у володіння останнього набувача (подібний за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Отже, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів

у державних реєстрах.

Судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що ОСОБА_3 як спадкоємиця першої черги за законом мала право на спадкування

1/4 частини майна після смерті матері ОСОБА_1, неповнолітні

ОСОБА_11,1997 року народження, ОСОБА_1,2001 року народження та ОСОБА_2,2002 року народження, вважаються такими, що прийняли спадщину у порядку, передбаченому частиною 4 статті 1268 ЦК України, та яким також належить по 1/4 частини спадщини.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскаржуване свідоцтво про право на спадщину підлягає визнанню недійсним у частині 3/4 частки житлового будинку, розташованого за адресою:

АДРЕСА_1, бо воно видане без врахування часток неповнолітніх дітей спадкодавця, а оскільки ОСОБА_3 мала право на спадкування 1/4 частини майна після смерті матері, то в іншій частині оскаржуване свідоцтво не підлягає визнанню недійсним.

При цьому суд апеляційної інстанцій дійшов правильного висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного цивільного права шляхом визнання договору купівлі-продажу недійсним застосується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, а позивач не є стороною оспорюваного договору.

Тому захист порушеного права неповнолітніх дітей-сиріт у цій частині можливий шляхом звернення з віндикаційним позовом, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати це майно у набувача.

Доводи касаційної інстанції щодо порушення судом апеляційної інстанції вимог частини 2 статті 372 ЦПК України не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в касаційному порядку, оскільки, як встановлено з матеріалів справи (том 2, а. с. 24), позивач повідомлений про час та місце розгляду справи належним чином у порядку, встановленому статтею 128 ЦПК України.

Суд апеляційної інстанції виконав вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини

у справі.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін,

а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального

і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції

в оскаржуваній частині - без змін.

Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу органу опіки та піклування Міської ради міста Кропивницького залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 24 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк