Історія справи

Постанова КЦС ВП від 20.09.2023 року у справі №495/10542/21
Постанова КЦС ВП від 20.09.2023 року у справі №495/10542/21
Постанова КЦС ВП від 20.09.2023 року у справі №495/10542/21
Постанова КЦС ВП від 20.09.2023 року у справі №495/10542/21

Постанова

Іменем України

20 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 495/10542/21

провадження № 61-3212св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - держава Україна в особі Державної казначейської служби України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди та втраченого заробітку

за касаційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Білгород-Дністровського районного суду Одеської області від 11 серпня 2022 року у складі судді Анісімової Н. Д. та постанову Одеського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Ігнатенко П. Я., Воронцової Л. П., Семиженко Г. В. і за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Маковецького Олександра Миколайовича на постанову Одеського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з держави Україна в особі Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ) за рахунок Державного бюджету України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунка грошові кошти на свою користь 2 000 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди та 74 197,90 грн втраченого заробітку.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що 01 червня 2017 року прокуратура Одеської області порушила щодо нього досудове розслідування за матеріалами кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42017160000000715.

16 листопада 2017 року він був затриманий у порядку статті 208 КПК України та у нього був проведений обшук, а 17 листопада 2017 року йому повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.

На виконання ухвали Одеського апеляційного суду від 24 листопада 2017 року за позивача внесено заставу в сумі 128 000,00 грн.

01 грудня 2017 року позивача відсторонено від посади, а 12 січня 2018 року продовжено строк відсторонення до 15 березня 2018 року та продовжено строк виконання обов`язків, передбачених частиною п`ятою статті 194 КПК України, і строк досудового слідства.

16 березня 2018 року у підготовчому судовому засіданні суддя Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області відсторонила позивача від посади строком на два місяці.

Згідно з вироком Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 26 лютого 2020 року, залишеним без змін ухвалою Одеського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року (справа № 495/2212/18) у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 01 червня 2017 року за № 42017160000000715, позивача визнано невинним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, та виправдано на підставі пункту 3 частини першої статті 373 КПК України, у зв`язку з недоведеністю, що в діях обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

За період досудового слідства та суду його особисті зв`язки розірвані, люди від нього відвернулись, перестали довіряти, у нього почастішали неврози через постійну нервову напругу, виникають емоційні спалахи, дратівливість, збудливість. Виникала тривога, страх та нездатність зосередитись на основних питаннях життя. Сімейний бюджет довелось прямувати на оплату застави та послуг адвоката. Від цього страждав як сам позивач, так і члени його сім`ї. Як заставу було внесено значну суму, якою сім`я не могла користуватись. Обмеження вільного пересування перешкодило приїхати на поховання батьків і брата.

У зв`язку з незаконним перебуванням під вартою 9 діб; перебуванням під слідством та судом з 16 листопада 2017 року до 28 вересня 2021 року (3 роки 10 місяців 12 діб); незаконним відстороненням від посади до 03 червня 2018 року (6 місяців 10 діб) він має право на відшкодування шкоди та втраченого заробітку на підставі Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області рішенням від 11 серпня 2022 року позов задовольнив частково. Стягнув з держави Україна в особі ДКСУ за рахунок Державного бюджету України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунка грошові кошти на користь ОСОБА_1 690 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди та 74 197,90 грн у рахунок відшкодування недоотриманого заробітку. В іншій частині позову відмовив. Судові витрати компенсував за рахунок держави.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та доведеними. При цьому місцевий суд вважав доведеним, що внаслідок незаконного кримінального переслідування позивачу завдано моральної шкоди, оскільки він тривалий час перебував під слідством та судом за підозрою і звинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, що встановлено виправдувальним вироком суду, та застосував коефіцієнт 2,5 до мінімального гарантованого розміру відшкодування моральної шкоди.

Також суд погодився з доводами позивача про те, що у зв`язку з відстороненням від займаної посади з 24 листопада 2017 року до 03 червня 2018 року позивач недоотримав грошового забезпечення у розмірі 74 197,90 грн, а тому ця сума підлягає стягненню на його користь.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Одеський апеляційний суд постановою від 08 лютого 2023 року апеляційну скаргу ДКСУ задовольнив частково. Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 11 серпня 2022 року змінив в частині стягнутого на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди зі зменшенням суми з 690 000,00 грн до 400 000,00 грн та в частині стягнутого на користь ОСОБА_1 відшкодування недоотриманого грошового забезпечення зі зменшенням суми з 74 197,90 грн до 69 596,76 грн. В іншій частині рішення суду залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що, визначаючи розмір моральної шкоди місцевий суд не врахував фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення цього спору. Зокрема, посилання позивача на неможливість розпоряджатись сумою застави весь період слідства та суду стосуються прав та інтересів заставодавця. Також позивач не підтвердив жодними доказами інформацію про смерть родичів та неможливість бути присутнім на їх похованні. Крім того, суд першої інстанції обґрунтував розмір відшкодування моральної шкоди з урахуванням висновку судової психологічної експертизи від 25 січня 2021 року, який суперечить статтям 72 106 ЦПК України, Закону України «Про судову експертизу», оскільки в ньому не зазначено про обізнаність експерта про кримінальну відповідальність та не додано документів, які підтверджують його кваліфікацію як спеціаліста в галузі психології.

Ураховуючи характер і обсяг страждань, їх тривалість і тяжкість вимушених змін у життєвих та суспільних відносинах, перебування під вартою, особистий обшук, порушення усталених зв`язків, тривалу відсутність грошового забезпечення та обмеження у вільному пересуванні, апеляційний суд, ураховуючи мінімальний розмір відшкодування, гарантований державою, дійшов висновку, що відповідним розміром відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу незаконними діями органів слідства та суду є сума 400 000,00 грн.

Вирішуючи вимоги позову про відшкодування втраченого заробітку в зв`язку з відстороненням від роботи, апеляційний суд виходив з того, що в межах документально підтвердженого періоду відсторонення від виконання обов`язків та часу перебування позивача під вартою з 16 листопада 2018 року до 24 листопада 2018 року стягненню підлягає недоотриманий заробіток в сумі 69 596,76 грн.

Короткий зміст касаційних скарг та їх узагальнені аргументи

У березні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Маковецький О. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року в частині зменшення відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди з 690 000,00 грн до 400 000,00 грн і в цій частині залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15 та постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 303/3973/17, від 17 вересня 2020 року у справі № 607/13541/17, від 25 серпня 2020 року у справі № 357/14357/17.

Касаційна скарга мотивована тим, що, змінюючи розмір моральної шкоди апеляційний суд неправильно встановив мінімальний розмір її відшкодування, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом за кожен місяць перебування під слідством та судом, обрахувавши його на рівні нижчому, ніж це передбачено на момент розгляду справи. У зв`язку з цим апеляційний суд безпідставно зменшив розмір стягнутої місцевим судом моральної шкоди. Також апеляційний суд помилково вважав, що наданий позивачем експертний висновок суперечить статтям 72 106 ЦПК України, Закону України «Про судову експертизу», адже місцевий суд встановив, ще експерт має відповідну кваліфікацію, і в експертному висновку зазначено, що він попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

У березні 2023 року ДКСУ подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Білгород-Дністровського районного суду Одеської області від 11 серпня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження вказувала те, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15 та постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 214/6982/13, від 25 серпня 2020 року у справі № 372/3192/18, від 06 лютого 2019 року у справі № 199/6713/14, від 06 лютого 2019 року у справі № 199/6713/14, від 29 серпня 2018 року у справі № 686/16161/16, від 04 липня 2018 року у справі № 641/2328/17, від 23 січня 2019 року у справі № 308/1990/16, від 23 січня 2019 року у справі № 638/1413/17.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій помилково зазначили про стягнення сум з держави Україна в особі ДКСУ за рахунок Державного бюджету України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку, а не безпосередньо з Державного бюджету України, адже за завдану шкоду (в разі доведення) відповідає держава. При цьому суди не врахували, що в спірному випадку дії правоохоронних органів не визнавалися незаконними, а тому і шкода не підлягає відшкодуванню за рахунок Державного бюджету України. Суди неправильно встановили порядок визначення розміру шкоди та її відшкодування, а також не взяли до уваги, що для обрахунку шкоди у спірних правовідносинах як базова величина застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а не розмір мінімальної заробітної плати. У зв`язку з цим суди неправильно визначили розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню на користь позивача. Також скарга містить доводи про безпідставність стягнення на користь позивача суми втраченого заробітку з посиланням на те, що ухвали про відсторонення позивача від посади не визнані незаконними та постановлялися з метою забезпечення дієвості кримінального провадження, а тому він позбавлений права на відшкодування втраченого заробітку. Крім того, стягуючи суму втраченого заробітку, апеляційний суд не навів розрахунків та підстав для задоволення такої вимоги.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження за скаргою ДКСУ та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження за скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Маковецького О. М.

15 травня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 01 червня 2017 року прокуратура Одеської області розпочала досудове розслідування за матеріалами кримінального провадження, унесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42017160000000715 щодо старшого офіцера першого сектору міжрайонного оперативно-розшукового відділу з місцем дислокації у місті Білгород-Дністровський, оперативно-розшукового управління ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.

16 листопада 2017 року о 23:55 ОСОБА_1 був затриманий у порядку статті 208 КПК України, та у нього проведено особистий обшук, що підтверджується відповідним протоколом.

17 листопада 2017 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру в скоєнні злочину, передбаченого частиною третьою 368 КК України, який є тяжким злочином, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 10 років.

Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2017 року щодо ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід - тримання під вартою з правом унесення застави в розмірі 480 000,00 грн до 15 січня 2018 року.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 24 листопада 2017 року зазначену ухвалу слідчого судді скасовано та постановлено нову ухвалу, якою клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_1 задоволено частково. Застосовано до підозрюваного ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів. Визначено розмір застави як запобіжного заходу, достатнього для забезпечення виконання підозрюваним процесуальних обов`язків, передбачених КПК України, 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 128 000,00 грн.

24 листопада 2017 року заставодавець ОСОБА_2 вніс за ОСОБА_1 заставу в розмірі 128 000,00 грн, що підтверджується меморіальним ордером від 24 листопада 2017 року № 80420515.

Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2017 року ОСОБА_1 відсторонено від посади.

12 січня 2018 року слідчий суддя Приморського районного суду м. Одеси продовжив строк відсторонення ОСОБА_1 від посади до 15 березня 2018 року.

12 січня 2018 року заступник прокурора Одеської області продовжив строк досудового слідства у кримінальному провадженні № 42017160000000715 щодо підозрюваного ОСОБА_1 до 15 березня 2018 року.

27 лютого 2018 року ОСОБА_1 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри.

16 березня 2018 року у підготовчому судовому засіданні суддя Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області відсторонив обвинуваченого ОСОБА_1 від посади на два місяці.

28 лютого 2018 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42017160000000715 стосовно ОСОБА_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, скеровано до суду.

Вироком Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 26 лютого 2020 року, залишеним без змін ухвалою Одеського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року, у справі № 495/2212/18 ОСОБА_1 визнано невинним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, та виправдано на підставі пункту 3 частини першої статті 373 КПК України, у зв`язку з недоведеністю, що в діях обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

У зв`язку з відстороненням від посади старшого офіцера першого сектору міжрайонного оперативно-розшукового відділу з місцем дислокації у місті Білгород-Дністровський оперативно-розшукового управління Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України з 24 листопада 2017 року до 03 червня 2018 року (6 місяців та 10 діб) ОСОБА_1 недоотримав суму доходу в розмірі 5 277,60 грн, що підтверджується довідкою від 17 грудня 2021 року № 563. Згідно з довідкою від 17 грудня 2021 року № 562 середній заробіток (грошове забезпечення) ОСОБА_1 становив 12 593,70 грн.

Згідно з висновком від 25 січня 2021 року № 02/22 за результатами проведення судової психологічної експертизи, проведеної судовим експертом лабораторії психологічних досліджень «Психологіка» Савостіним О. П.: 1) у ОСОБА_1 є зміна в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають його активному соціальному функціонуванню як особистості та виникли внаслідок неправомірних дій прокуратури Одеської області; 2) ОСОБА_1 завдано страждання (моральну шкоду) внаслідок неправомірних дій прокуратури Одеської області; 3) попередній орієнтовний розмір грошової компенсації за завдані ОСОБА_1 страждання (моральну шкоду) відповідає заявленим вимогам та становить 2 000 000,00 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційних скарг, дійшов висновку, що касаційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Маковецького О. М. та ДКСУ підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Порядок відшкодування такої шкоди встановлюється законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).

Таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон № 266/94-ВР.

Статтею 1 Закону № 266/94-ВР передбачено, що відповідно до положень цього закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом № 266/94-ВР виникає, зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 цього Закону).

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що позивачу завдано моральної шкоди внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, оскільки вироком суду ОСОБА_1 визнаний невинуватим у пред`явленому йому обвинуваченні та виправданий за недоведеністю в його діяннях складу кримінальних правопорушень.

Статтею 4 Закону № 266/94-ВР визначено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до частини третьої статті 13 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом. При цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діє на час розгляду справи.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, від якої не відступила Велика Палата Верховного Суду й у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18).

Зазначена норма Закону № 266/94-ВР не зобов`язує суд визначати розмір відшкодування моральної шкоди в межах мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, а лише встановлює найнижчу межу розміру такого відшкодування. Тобто розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом може бути визначений у сумі більшій, ніж один мінімальний розмір заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з 01 січня 2022 року установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 6 500,00 грн.

Розмір відшкодування слід розраховувати виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом.

Визначаючи строк перебування ОСОБА_1 під судом і слідством, суди попередніх інстанцій правильно встановили, що його початком є 16 листопада 2017 року (день затримання позивача у порядку статті 208 КПК України), а останнім днем перебування позивача під слідством і судом є 28 вересня 2021 року (дата постановлення ухвали апеляційного суду про залишення вироку без змін), тобто позивач під слідством та судом перебував 46 місяців 12 днів.

Таким чином, ураховуючи розмір мінімальної заробітної плати - 6 500,00 грн станом на час ухвалення рішення судом першої інстанції та період часу перебування позивача під слідством 46 повних місяців, мінімальний розмір моральної шкоди, який розраховується відповідно до статті 13 Закону № 266/94-ВР, становить 299 000,00 грн.

У зв`язку з цим доводи касаційної скарги представника позивача про неправильне визначення судами мінімального розміру моральної шкоди, який розраховується відповідно до статті 13 Закону № 266/94-ВР, є часткового обґрунтованими, оскільки ця сума мала бути розрахована виходячи з розміру мінімальної заробітної плати станом на час ухвалення рішення судом першої інстанції.

З огляду на наведене мотиви оскаржуваних судових рішень підлягають зміні в редакції цієї постанови на підставі статті 412 ЦПК України в частині визначення мінімального розміру моральної шкоди, який розраховується відповідно до статті 13 Закону № 266/94-ВР та статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік».

Водночас колегія суддів виходить з того, що відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів і заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року, починаючи із січня 2017 року.

Проте сума відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу, не є його посадовим окладом, заробітною платою чи іншою виплатою, а тому підстав для застосування наведеної норми до спірних правовідносин немає.

На правовідносини щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, дія Закону України № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» не поширюється.

Таке тлумачення указаних норм матеріального права міститься у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 591/6167/14-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 213/1972/16-ц та від 26 квітня 2023 року у справі № 522/11266/17.

Враховуючи наведене, безпідставними є доводи ДКСУ про те, що в спірному випадку мінімальний розмір моральної шкоди мав би розраховуватися виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Вирішуючи спір у частині визначення розміру моральної шкоди, апеляційний суд, врахувавши характер і обсяг страждань, їх тривалість та тяжкість вимушених змін у життєвих і суспільних стосунках, перебування під вартою, особистий обшук, порушення усталених зв`язків, тривалу відсутність грошового забезпечення та обмеження у вільному пересуванніі виходячи із засад розумності та справедливості, дійшов правильного висновку про те, що внаслідок порушення звичайних життєвих зв`язків позивачу завдано моральної шкоди, яка виразилася в тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, зусиллях, необхідних для відновлення попереднього стану. При цьому, виходячи з конкретних обставин цієї справи, з огляду на засади розумності і справедливості та з урахуванням мінімальної заробітної плати, апеляційний суд обґрунтовано визначив розмір моральної шкоди в сумі 400 000,00 грн.

Доводи, наведені в касаційних скаргах, не спростовують зазначених висновків апеляційного суду, оскільки суд з урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості, конкретних обставин справи, може збільшити мінімальний розмір відшкодування, визначений згідно із Законом № 266/94-ВР. Як зазначено вище, такі обставини апеляційний суд встановив.

При цьому слушними є доводи касаційної скарги представника позивача про те, що апеляційний суд безпідставно не взяв до уваги висновок експерта від 25 січня 2021 року з посиланням на статті 72 106 ЦПК України, Закон України «Про судову експертизу», а саме через незазначення обізнаності про кримінальну відповідальність експерта та ненадання документів, які підтверджують його кваліфікацію як спеціаліста в галузі психології, оскільки така інформація наведена у експертному висновку. Водночас неврахування вказаного висновку, який мав би бути оцінений разом з іншими доказами, не свідчить про неправильність суми, яка визначена апеляційним судом на відшкодування моральної шкоди.

Разом з цим не заслуговують на увагу посилання ДКСУ у касаційній скарзі на те, що позивач не довів факту спричинення йому моральної шкоди, оскільки Законом № 266/94-ВР передбачено безумовне право на відшкодування моральної шкоди у розмірах і порядку, встановлених в ньому, у разі постановлення виправдувального вироку суду.

Доводи ДКСУ про те, що позивач не дотримався спеціального порядку вирішення питання про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, та передчасно звернувся із цим позовом, є безпідставними з огляду на таке.

Статтею 11 Закону № 266/94-ВР встановлено, що у разі виникнення права на відшкодування завданої шкоди відповідно до статті 2 цього Закону орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчий, прокурор або суд зобов`язані роз`яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди.

Згідно зі статтею 12 Закону № 266/94-ВР розмір відшкодування шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції. У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.

Обов`язок роз`яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди у разі ухвалення виправдувального вироку покладається на суд, який повинен здійснити це шляхом направлення громадянинові повідомлення одночасно з копією виправдувального вироку, який набрав законної сили. При цьому в повідомленні має бути зазначено, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав.

Відсутність такого роз`яснення (повідомлення) не позбавляє особу права на відшкодування, встановленого законом.

Визначення розміру відшкодування шкоди, якої зазнав громадянин внаслідок незаконних дій, у разі ухвалення виправдувального вироку здійснює суд, про що постановляє відповідну ухвалу. Таким судом у справі, яка переглядається, є Білгород-Дністровський районний суд Одеської області.

Оскільки Закон № 266/94-ВР не містить вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має звернутися до суду за захистом свого порушеного права, то таким способом захисту відповідно до статей 15 16 ЦК України може бути, зокрема, звернення до суду з відповідною позовною заявою.

Керуючись статтею 12 Закону 266/94-ВР, саме суд, який ухвалив виправдувальний вирок, визначає розмір відшкодування шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, яка підлягає стягненню на його користь, і таке судове рішення може бути оскаржене до суду вищої інстанції відповідно до цивільного процесуального законодавства.

Таким чином, звернувшись у порядку цивільного судочинства із позовом до Білгород-Дністровського районного суду Одеської області, позивач реалізував своє право на відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності.

Не заслуговують на увагу і доводи ДКСУ про те, що, стягуючи суму втраченого заробітку, апеляційний суд не навів розрахунків та підстав для задоволення такої вимоги, оскільки, зменшуючи розмір суми втраченого заробітку до 69 596,76 грн апеляційний суд виходив з документально підтвердженого періоду відсторонення ОСОБА_1 від виконання обов`язків та часу перебування його під вартою, а саме з дати фактичного затримання 16 листопада 2017 року до 03 червня 2018 року.

Разом з тим суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, помилково вважав, що завдана позивачу моральна шкода та сума середнього заробітку підлягають стягненню з держави Україна в особі ДКСУ за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунка.

Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Оскільки відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади, такими органами у цій справі є Одеська обласна прокуратура та відповідний орган досудового розслідування (дії посадових осіб яких призвели до незаконного перебування позивача під слідством та судом) та ДКСУ (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету).

Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16).

Згідно з частинами першою, третьою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

За встановлених у цій справі обставин резолютивні частини оскаржуваних судових рішень підлягають зміні із зазначенням про стягнення шкоди безпосередньо з Державного бюджету України, без вказівки про стягнення цих коштів шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунка.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки виконання рішення Білгород-Дністровського районного суду Одеської області від 11 серпня 2022 року та постанови Одеського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року було зупинене ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2023 року, у зв`язку із закінченням касаційного провадження їх виконання необхідно поновити.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Державної казначейської служби України та представника ОСОБА_1 - адвоката Маковецького Олександра Миколайовича задовольнити частково.

Рішення Білгород-Дністровського районного суду Одеської області від 11 серпня 2022 року у незміненій частині та постанову Одеського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Резолютивні частини рішення Білгород-Дністровського районного суду Одеської області від 11 серпня 2022 року у незміненій частині та постанови Одеського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року змінити, зазначивши стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 400 000 (чотириста тисяч) грн 00 коп. на відшкодування моральної шкоди та 69 596 (шістдесят дев`ять тисяч п`ятсот дев`яносто шість) грн 76 коп. на відшкодування недоотриманого грошового забезпечення.

В іншій частині рішення Білгород-Дністровського районного суду Одеської області від 11 серпня 2022 року у незміненій частині та постанову Одеського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Білгород-Дністровського районного суду Одеської області від 11 серпня 2022 року у незміненій частині та постанови Одеського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов