Постанова

Іменем України

15 липня 2020 року

м. Київ

справа № 199/4081/18

провадження № 61-7661 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

відповідачі: акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Дніпрогаз ", товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут",

третя особа - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 грудня 2019 року у складі судді Якименко Л. Г. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 квітня 2020 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Варенко О. П., Лаченкової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпрогаз" (далі - АТ "Оператор газорозподільної системи "Дніпрогаз"), товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" (далі - ТОВ "Дніпропетровськгаз збут"), третя особа - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг, про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що вони проживають у багатоквартирному будинку АДРЕСА_1, а саме ОСОБА_1 - у квартирі АДРЕСА_2, ОСОБА_3 - у квартирі АДРЕСА_3 ОСОБА_5, та є споживачами природного газу.

Вони звернулися до публічного акціонерного товариства "Дніпрогаз" (далі - ПАТ "Дніпрогаз"), правонаступником якого є АТ "Оператор газорозподільної системи "Дніпрогаз", із заявою про безкоштовне встановлення індивідуальних лічильників газу у своїх квартирах.

ПАТ "Дніпрогаз" необґрунтовано відмовило їм у встановленні індивідуальних лічильників газу і повідомило, що 11 квітня 2016 року було виконано роботи щодо встановлення загальнобудинкового вузла обліку газу.

Вважали, що встановлення загальнобудинкового лічильника обліку газу у процесі споживання газу не відображає об'єм фактичного його споживання кожним споживачем багатоквартирного будинку окремо, унаслідок чого нараховуються суми за споживання газу, який насправді не використовувався споживачами. Договори між окремими побутовими споживачами, а саме ними, як власниками квартир, не обладнаних квартирними лічильниками газу, та відповідачами, зокрема щодо встановлення загальнобудинкового лічильника і проведення оплати за показниками такого лічильника, також не укладалися. Вказаними протиправними діями відповідачів порушено їхні права та їм завдано моральної шкоди.

З урахуванням викладеного та уточнених позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 просили суд визнати дії АТ "Оператор газорозподільної системи "Дніпрогаз" і ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" неправомірними щодо нарахування їм з липня 2017 року обсягу та плати за спожитий газ за показниками загальнобудинкового газового лічильника; зобов'язати АТ "Оператор газорозподільної системи "Дніпрогаз" та ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" здійснити ОСОБА_1 за його особовим рахунком № НОМЕР_1, ОСОБА_2 за її особовим рахунком № НОМЕР_2, ОСОБА_3 за його особовим рахунком № НОМЕР_3, ОСОБА_4 за його особовим рахунком № НОМЕР_4, ОСОБА_5 за її особовим рахунком № НОМЕР_5, перерахунок плати за газ, починаючи з липня 2017 року, виходячи із діючих протягом вказаного періоду норм споживання газу для громадян у квартирах, в яких не встановлені індивідуальні газові лічильники; стягнути з відповідачів солідарно моральну шкоду у розмірі 20 000 грн у рівних частках на користь кожного з позивачів. Також, просили зобов'язати АТ "Оператор газорозподільної системи "Дніпрогаз" встановити кожному з них індивідуальні лічильники газу та визнати неправомірними дії АТ "Оператор газорозподільної системи "Дніпрогаз" у частині невстановлення індивідуальних лічильників у їх квартирах.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 грудня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки індивідуальні лічильники у квартирах позивачів відсутні, проте у будинку, в якому ці квартири розташовані, встановлено загальнобудинковий лічильник, тому вимоги позивачів у частині визнання незаконними здійснених ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" за період з липня 2017 року нарахувань плати за газопостачання із застосуванням загальнобудинкового вузла обліку газу та зобов'язання здійснити перерахунок є безпідставними.

ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" по відношенню до побутових споживачів є постачальником, а АТ "Оператор газорозподільної системи "Дніпрогаз" (ПАТ "Дніпрогаз") - Оператором газорозподільної мережі (далі - Оператор ГРМ), унаслідок чого позовні вимоги про зобов'язання ПАТ "Дніпрогаз", правонаступником якого є АТ "Оператор газорозподільної системи "Дніпрогаз", про визнання дій неправомірними та зобов'язання здійснити перерахунок плати за газза період з липня 2017 року по теперішній час у квартирах, в яких не встановлено індивідуальні лічильники, не відповідають положенням законодавства.

Споживач має можливість забезпечити індивідуальний облік природного газу у своїй квартирі із джерел, не заборонених законодавством, встановлення індивідуальних лічильників природного газу за рахунок газорозподільного підприємства передбачено лише там, де не було передбачено встановлення загальнобудинкового лічильника природного газу. Таким чином, передчасними є вимоги позивачів про визнання дій неправомірними та зобов'язання встановлення індивідуальних лічильників обліку газу у їх квартирах. Позивачами належними та допустимими доказами не підтверджено факт завдання їм моральної шкоди.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 квітня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що визначений статтею 6 Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу" термін на забезпечення позивачів індивідуальними лічильниками газу, ще не настав, а тому їх вимоги є необґрунтованими та передчасними, оскільки відсутнє зі сторони АТ "Оператор газорозподільної системи "Дніпрогаз" порушення прав позивачів.

Прямої вказівки на виключний обов'язок АТ "Оператор газорозподільної системи "Дніпрогаз" проводити дії зі встановлення індивідуальних лічильників газу положеннями законодавства не передбачено, тому вимоги позивачів щодо зобов'язання товариства встановити лічильники газу є безпідставними і необґрунтованими.

Вимога позивачів про здійснення ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" перерахунку плати за спожитий природний газ з липня 2017 року є безпідставною, оскільки в останнього відсутні підстави та повноваження для здійснення перерахунку вартості спожитого природного газу за показами загальнобудинкового лічильника газу, обсяги якого визначено Оператором ГРМ, АТ "Оператор газорозподільної системи "Дніпрогаз". Правові підстави для стягнення на користь позивачів з відповідачів моральної шкоди відсутні, оскільки вину останніх у спричиненні такої шкоди не доведено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5 просять оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким їх позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

АТ "Оператор газорозподільної системи "Дніпрогаз" подало клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

ОСОБА_4 судові рішення не оскаржив, тому у силу вимог статті 400 ЦПК України у частині його позовних вимог судові рішення у касаційному порядку не переглядаються.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 травня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 199/4081/18 з Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська.

У травні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 червня 2020 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що загальнобудинковий вузол обліку природного газу встановлений за ініціативою ПАТ "Дніпрогаз", проте договірні відносини щодо зняття показань будинкового вузла обліку та лічильників газу, установлених у квартирі (за їх наявності), а також забезпечення можливості проведення монтажу, збереження та здійснення експлуатації будинкового вузла обліку не врегульовані між балансоутримувачем будинку і відповідачем.

Встановлення загальнобудинкового вузла обліку газу без погодження з позивачами та нарахування вартості спожитого газу на підставі показників загальнобудинкового вузла обліку газу порушує їхні права, оскільки у процесі обліку спожитого газу не відображається фактичне споживання газу кожним споживачем багатоквартирного будинку, у квартирі якого відсутній лічильник, що призводить до нарахування вартості споживання газу, який насправді не використовувався останніми. Унаслідок бездіяльності відповідачів споживачі газу в одному будинку поставлені у нерівне становище.

Оскільки позивачі сплачували за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на установку лічильників газу, у тому числі індивідуальних, то відповідач зобов'язаний надавати послуги, які оплачені позивачами, та відповідно до частини 1 статті 3 Закону України "Про забезпечення комерційного обліку, природного газу" зобов'язаний забезпечити встановлення лічильників газу для населення.

Судами застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 214/2435/17-ц, провадження № 14-347 цс 18.

Доводи осіб, які подали відзиви

У червні 2020 року АТ "Оператор газорозподільної системи "Дніпрогаз" подало відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на їх законність не впливають. На час звернення з позовною заявою позивачів до суду на законодавчому рівні було подовжено строки встановлення лічильників природного газу для категорії споживачів, що використовують природний газ для приготування їжі до 1 січня 2021 року.

Таким чином, законодавчо визначений термін на забезпечення позивачів індивідуальними лічильниками газу ще не настав, унаслідок чого позовні вимоги є передчасними, оскільки відсутнє зі сторони АТ "Оператор газорозподільної системи "Дніпрогаз" порушення прав позивачів.

У червні 2020 року ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" подало відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на їх законність не впливають. У ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" відсутні підстави та повноваження для здійснення перерахунку вартості спожитого природного газу за показами загальнобудинкового лічильника газу, обсяги якого визначено Оператором ГРМ, АТ "Оператор газорозподільної системи "Дніпрогаз", тому безпідставною є вимога позивачів про здійснення перерахунку плати за спожитий природний газ з липня 2017 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Позивачі проживають у багатоквартирному будинку АДРЕСА_1, а саме: ОСОБА_1 - у квартирі АДРЕСА_2, ОСОБА_3 - у квартирі АДРЕСА_3 ОСОБА_5, та є споживачами природного газу.

11 квітня 2016 року ПАТ "Дніпрогаз" у багатоквартирному будинку АДРЕСА_1 було виконано роботи по встановленню загальнобудинкового вузла обліку газу.

По відношенню до побутових споживачів ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" є постачальником, а АТ "Оператор газорозподільної системи "Дніпрогаз" - розподільником, Оператором ГРМ.

Позивачі звернулись до ПАТ "Дніпрогаз", правонаступником якого є АТ "Оператор газорозподільної системи "Дніпрогаз", із заявою про безкоштовне встановлення індивідуальних лічильників газу у своїх квартирах.

ПАТ "Дніпрогаз" відмовило позивачам у встановленні індивідуальних лічильників газу і повідомило, що 11 квітня 2016 року було виконано роботи щодо встановлення загальнобудинкового вузла обліку газу.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5 підлягають частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 19 червня 2017 року № 816 про видачу ліцензії на розподіл природного газу ПАТ "Дніпрогаз" видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з розподілу природного газу в межах території міста Дніпро та Дніпропетровського району (крім сіл Любимівка, Перше травня, Балівка, Зоря, Маївка, Степове, Партизанське, Чумаки, радгоспу "Дзержинець") Дніпропетровської області, де знаходиться газорозподільна система, що перебуває у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації ПАТ "Дніпрогаз".

Згідно із частиною 1 статті 5 Закону України "Про захист прав споживачів" держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності.

Відповідно до пунктів 2, 3, 4, 7 частини 1 статті 21 Закону України "Про захист прав споживачів" крім інших випадків порушень прав споживачів, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними якщо: при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; порушується принцип рівності сторін договору, ціну продукції визначено неналежним чином.

Як зазначено в преамбулі Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна політика у сфері житлово-комунальних послуг базується на таких принципах: забезпечення раціонального використання наявних ресурсів та сталого розвитку населених пунктів; регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, перелік яких визначено статтею 2 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей; забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку, місцеперебування та форми власності юридичних осіб тощо; забезпечення соціального захисту малозабезпечених громадян.

Статтею 3 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що, предметом регулювання Статтею 3 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг, суб'єктами Статтею 3 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг.

Відповідно до частини 1 статті 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи, зокрема, перша група - це житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують уповноважені центральні органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Тарифи на газопостачання відносяться до першої групи.

Згідно із частиною 1 статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору (частини 1 , пункт 1 частини 3 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пунктів 1.1-1.3 Типового договору цей договір є публічним, регламентує порядок та умови переміщення природного газу з метою фізичної доставки Оператором ГРМ обсягів природного газу, які належать споживачам (їх постачальникам), до об'єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи. Умови договору однакові для всіх споживачів України.

Цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 ЦК України на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.

У пункті 1.4 Типового договору розподілу природного газу вказано, що термін, що використовується в цьому договорі, має таке значення: "споживач" - фізична або юридична особа чи фізична особа-підприємець, об'єкт якої підключений до газорозподільної системи Оператора ГРМ. Інші терміни вживаються у значеннях, наведених у Законі України "Про ринок природного газу" та Кодексі ГРС.

Судами установлено, що позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5 (у частині вимог ОСОБА_4 судові рішення не переглядаються) приєдналися до вказаного Типового договору, оскільки щомісячно споживають природний газ та щомісячно сплачують рахунки за спожитий природний газ.

Права та обов'язки споживачів чітко визначені Типовим договором постачання природного газу побутовим споживачам, а саме розділом IV "Ціна, порядок обліку та оплати природного газу", розділом V "Права та обов'язки споживача" та розділом VI "Права і обов'язки постачальника".

Згідно з пунктом 2.1 цього Типового договору ПАТ "Дніпрогаз", взяло на себе зобов'язання постачати природний газ споживачам в необхідних об'ємах (обсягах), а позивачі взяли на себе зобов'язання своєчасно сплачувати вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.

У частині 1 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до вимог статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виконавець зобов'язаний забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору.

Як зазначено у частині 1 статті 30 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (чинного на час виникнення спірних правовідносин), державне регулювання цін/тарифів базується на таких основних принципах: доступності житлово-комунальних послуг для всіх споживачів та рівності правових гарантій.

Правові, економічні та організаційні засади забезпечення всіх категорій споживачів вузлами обліку природного газу з метою запровадження повного комерційного (приладового) обліку природного газу визначені Законом України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу".

Відповідно до глави 1 розділу 1 Кодексу газорозподільних систем (далі - Кодекс ГРС) Оператор ГРМ - суб'єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління.

Установлено, що позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5 є споживачами природного газу, а ПАТ "Дніпрогаз" Оператором ГРМ, виконавцем комунальної послуги, спрямованої на задоволення потреби фізичної особи у забезпеченні газопостачанням.

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу" фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.

Згідно з положеннями статті 6 Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та графіками оснащення квартир і приватних будинків лічильниками газу, розробленими відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2012 року № 259-р "Деякі питання забезпечення комерційного (приладового) обліку природного газу", газорозподільні підприємства зобов'язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується для підігріву води та приготування їжі (плита газова + газова колонка) - до 01 січня 2016 року, тільки для приготування їжі - до 01 січня 2018 року.

Положенням постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 28 грудня 2011 року № 150 "Про встановлення тарифу на транспортування природного газу та про встановлення тарифу на послуги з розподілу природного газу" (з 2011 року по 31 травня 2017 року) до структури тарифу було включено вартість витрат на встановлення лічильників газу населенню за кожні поставлені (розподілені) 1000 куб. м природного газу.

Згідно з додатком № 1 до вказаної постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, в структурі тарифу затверджено витрати на встановлення лічильників газу населенню за поставлені 1000 куб. м природного газу, які становили 6,96 грн, а згідно з додатком № 1 до постанови від 27 вересня 2016 року № 1625 у структурі тарифу витрати на встановлення індивідуальних лічильників газу населенню за розподілені 1000 куб. м становлять 25,20 грн.

Ураховуючи викладене, суди у порушення вищевказаних вимог закону не звернули уваги на те, оскільки позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5 виконували обов'язок щодо сплати отриманих послуг, у тариф яких включено і вартість та роботи зі встановлення індивідуальних лічильників газу населенню, тому передчасним є висновок про відсутність правових підстав для задоволення вимог про встановлення індивідуальних лічильників.

Суди неправильно застосували до спірних правовідносин положення статті 6 Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу" у редакції закону від 20 січня 2018 року, а не у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин. Зокрема, положення цієї статті передбачали, що суб'єкти господарювання, які здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов'язані забезпечити встановлення лічильників газу: для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується тільки для приготування їжі - до 01 січня 2018 року.

При цьому положення Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу" мають вищу юридичну силу, ніж рішення Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Зазначені вимоги зобов'язують ПАТ "Дніпрогаз", забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, в яких газ використовується тільки для приготування їжі, - до 01 січня 2018 року.

Суди не дали оцінки тому, чи відмова ПАТ "Дніпрогаз" встановити індивідуальні лічильники позивачам, які оскаржили судові рішення, не суперечить вимогам законодавства, порушує права позивачів. З урахуванням вимог статті 5 Закону України "Про захист прав споживачів", статті 2 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) волевиявлення позивачів на встановлення індивідуальних лічильників газу не може бути порушеним.

Відповідно до пункту 4 Тимчасового положення про порядок проведення розрахунків за надання населенню послуг з газопостачання в умовах використання загальнобудинкового вузла обліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2002 року № 620 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), встановлення будинкового вузла обліку, у тому числі витрати на проектування, монтаж, здійснюється за кошти сторони, яка ініціювала встановлення такого вузла обліку.

Власник (власники) будинку (будинків) (квартир), особа, відповідальна за експлуатацію будинку (будинків) (далі - експлуатаційна організація), балансоутримувач будинку (будинків) тощо та оператор газорозподільної системи зобов'язані врегулювати між собою договірні відносини щодо зняття показань будинкового вузла обліку та лічильників газу, установлених у квартирі (далі - квартирні лічильники газу) (за їх наявності), а також забезпечення можливості проведення монтажу, збереження та здійснення експлуатації будинкового вузла обліку. У разі неврегулювання зазначених питань газопостачання такому будинку, групі будинків, групі споживачів може бути припинено відповідно до законодавства.

Суди встановили, що загальнобудинковий вузол обліку природного газу був встановлений за ініціативою ПАТ "Дніпрогаз", без погодження з мешканцями будинку.

При цьому суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про законність встановлення ПАТ "Дніпрогаз" загальнобудинкового лічильника газу за адресою позивачів та про законність нарахування об'ємів спожитого природного газу позивачам на підставі показань загальнобудинкового лічильника газу.

З огляду на зазначене, встановлення загальнобудинкового вузла обліку газу без погодження із позивачами, які оскаржили судові рішення, та нарахування вартості спожитого газу на підставі показників загальнобудинкового вузла обліку газу порушують права позивачів, оскільки у процесі обліку спожитого газу не відображається фактичне споживання газу кожним окремо споживачем багатоквартирного будинку, у квартирі якого відсутній лічильник, що призводить до нарахування вартості споживання газу, який насправді не використовувався споживачами. Унаслідок бездіяльності ПАТ "Дніпрогаз", споживачі газу в одному будинку поставлені у нерівне становище.

Вирішуючи питання про те, за чий рахунок повинно проводитися фінансування робіт з оснащення лічильниками газу, колегія суддів керується частиною 1 статті 3 Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу", згідно з якою фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.

Саме на ПАТ "Дніпрогаз" покладений обов'язок встановлення лічильників газу, лише він повинен вживати заходів щодо залучення інших джерел фінансування цих робіт і покладання такого обов'язку на споживачів є неправомірним.

Зазначені висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 214/2435/17 (провадження № 14-347 цс 18) та постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду: 20 лютого 2019 року у справі № 212/5712/17 (провадження № 61-116 св 19), від 24 жовтня 2019 року у справі № 214/5776/17 (провадження № 61-13554 св 19), від 01 квітня 2020 року у справі № 202/2/18 (провадження № 61-22901 св 19).

Верховний Суд не може ухвалити власне рішення, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої можливості. При том позивачі заявили вимоги про визнання дій неправомірними, зобов'язання відповідачів здійснити перерахунок плати за газ, які судом не досліджувались (перерахунок), так як суди відмовили у позові через передчасність вимоги про зобов'язання відповідачів встановити індивідуальні лічильники газу.

Отже, судові рішення підлягають скасуванню у частині вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5 з направленням справи у цій частині до суду першої інстанції на новий розгляд.

У задоволенні клопотання АТ "Оператор газорозподільної системи "Дніпрогаз" про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, передбаченої частинами 4 , 5 статті 403 ЦПК України (необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах; виключна правова проблема, яка необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики) слід відмовити, так як підстави для цього відсутні, судова практика є незмінною, як і наведені вище висновки Верховного Суду.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпрогаз" про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 грудня 2019 року тапостанову Дніпровського апеляційного суду від 01 квітня 2020 року у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5 скасувати, справу у цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк