Історія справи

Постанова КЦС ВП від 04.07.2018 року у справі №640/5218/17

Постанова

Іменем України

20 червня 2018 року

м. Київ

справа № 640/5218/17-ц

провадження № 61-27691св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: ЖуравельВ. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідачі: ОСОБА_6, ОСОБА_7,

треті особи: ОСОБА_8, Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_4 та представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Харківської області від 18 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Кругової С. С., Колтунової А. І., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи: ОСОБА_8, Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, у якому просив звернути стягнення на предмет іпотеки.

Позовна заява мотивована тим, що 18 березня 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 укладено договір позики, за умовами якого відповідач отримав кошти у розмірі 2 424 000 грн строком користування до 25 грудня 2012 року. Також у договорі зазначено, що зобов'язання згідно із статтею 524 ЦК України виражено у грошовому еквіваленті іноземної валюті в сумі 303 000 доларів США.

У рахунок забезпечення позикових зобов'язань, 18 березня 2010 року між позивачем та ОСОБА_7 укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 який був посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавінда Н. О.

23 червня 2010 року відповідач ОСОБА_6 повернув позивачу борг в сумі 39 650 грн, що еквівалентно 5 000 доларів США, в іншій частині грошове зобов'язання не виконано.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 24 листопада 2015 року року стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 2 347 207 грн 25 коп., та звернено стягнення на вказану квартиру.

Рішенням апеляційного суду Харківської області вказане рішення суду було скасоване та прийнято нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики від 18 березня 2010 року в розмірі 7 640 869 грн, 3 % річних від простроченої суми у розмірі 878 595 грн 26 коп., а всього 8 519 464 грн 25 коп., вирішено питання про розподіл судових витрат, та звернено стягнення на вказану квартиру з визначенням початкової ціни у розмірі 5 429 000 грн.

Зазначає, що ним отримано виконавчий лист, але виконати рішення суду не можна, оскільки у вказаній квартирі зареєстрована малолітня дочка відповідачів, у зв'язку з чим Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради відмовляє державному виконавцю у наданні згоди на реалізацію з публічних торгів предмета іпотеки.

Оскільки договором іпотеки передбачена можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за позивачем, тому просив позов задовольнити.

Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 31 липня 2017 року у складі суддів Зуб Г. А. позов ОСОБА_4 задоволено. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_6 за договором позики від 18 березня 2010 року в розмірі 8 519 464 грн 25 коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2, житловою площею 115,9 кв. м, загальною площею 162,8 кв. м, вартістю 5 429 000 грн, яка належить на праві власності ОСОБА_7 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавінда Н. О. 11 березня 2010 року, шляхом визнання права власності на вказану квартиру за ОСОБА_4 Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що згідно із положеннями частини другої статті 16 ЦК України, частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 18 вересня 2017 року рішення Київського районного суду міста Харкова від 31 липня 2017 року скасоване та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що такий спосіб задоволення вимог іпотекодежателя як звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього є позасудовим способом врегулювання питання звернення стягнення на предмет іпотеки і такий спосіб захисту порушеного права не відповідає вимогам статті 16 ЦК України, оскільки суд не наділений повноваженнями вирішувати вказане питання у такий спосіб. Судом також враховано рішення апеляційного суду Харківської області від 25 жовтня 2016 року про стягнення заборгованості з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 за договором позики від 18 березня 2010 року в загальному розмірі 8 519 464 грн. 25 коп., та звернення стягнення на предмет іпотеки - на зазначену квартиру, шляхом продажу квартири на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Закону України «Про виконавче провадження» за початковою ціною 5 429 000 грн., яке в силу статті 14 ЦПК України 2004 року є обов'язковим для виконання.

У жовтні 2017 року ОСОБА_4 та представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подали касаційні скарги, у яких, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили рішення апеляційного суду Харківської області від 18 вересня 2017 року скасувати та залишити в силі рішення Київського районного суду м. Харкова від 31 липня 2017 року.

Касаційні скарги мотивовані тим, що відповідач ОСОБА_6 умов договору позики в частині її повернення не виконує. Положенням договору іпотеки передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі права власності у рахунок погашення основного зобов'язання. Наявність судового рішення про стягнення боргу за договором позики і про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реалізації предмета іпотеки на публічних торгах, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на одержання суми шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб реєстрації права власності на предмет іпотеки, якщо у договорі іпотеки є застереження про таке.

Крім того, спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності не є способом реалізації предмета іпотеки, оскільки реалізація речі - це відчуження її на користь третіх осіб. Позивачу, як стороні договору іпотеки, предмет іпотеки не реалізовується за договором відчуження, а передається по зобов'язанню, передбаченому у договорі іпотеки на підставі судового рішення. Крім того, факт проживання у квартирі малолітньої дитини відповідачів не скасовує обов'язку батьків виконати умови договорів позики і іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, є правовою підставою для реєстрації права власності на спірну квартиру.

У квартирі малолітні діти не проживають і права власності на неї не мають, укладений договір іпотеки не суперечить інтересам малолітньої дитини. На момент укладення договору іпотеки у спірній квартирі був зареєстрований та проживав лише ОСОБА_6, відповідач ОСОБА_7 та малолітня дитини зареєструвалися пізніше - 03 листопада 2011 року.

У січні 2018 року від ОСОБА_6, ОСОБА_7 надійшли заперечення на касаційні скарги ОСОБА_4 та представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5, у яких відповідачі просили їх залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду Харківської області від 18 вересня 2017 року без змін, оскільки воно є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування немає.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України 21 травня 2018 року справа № 640/5218/17-ц передана до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суди встановили, що 18 березня 2010 року ОСОБА_4 та ОСОБА_6 уклали договір позики, за умовами якого позивач передав ОСОБА_6 2 424 000 грн, що еквівалентно 303 000 дол. США, строком користування до 25 грудня 2012 року, але обов'язком повертати щоквартально не менше 40 000 грн, що еквівалентно 5 000 дол. США.

На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором 18 березня 2010 року позивач та відповідач ОСОБА_7 уклали договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавінда Н. О., за умовами якого ОСОБА_7 передала в іпотеку позивачу належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_3

За вказаним договором позики, відповідач повернув позивачу в рахунок погашення заборгованості за договором позики частину боргу в розмірі 39 650 грн, що становило еквівалент 5 000 дол. США. В іншій частині зобов'язання залишилось не виконаним.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 24 листопада 2015 року стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 грошові кошти в загальному розмірі 2 347 207 грн 25 коп., та в рахунок погашення боргу ОСОБА_6 звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_4, шляхом реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах з початковою ціною, узгодженою сторонами в договорі іпотеки від 18 березня 2010 року, що дорівнює 2 424 000 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 25 жовтня 2016 року вказане рішення суду в частині стягнення заборгованості було скасоване та ухвалено нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики від 18 березня 2010 року в загальному розмірі 8 519 464 грн 25 коп., та змінено рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки - на зазначену квартиру шляхом продажу квартири на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження» за початковою ціною 5 429 000 грн, та вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 червня 2017 року, рішення апеляційного суду Харківської області від 25 жовтня 2016 року в частині розміру стягнутої заборгованості за договором позики та розподілу судових витрат залишено без змін. В іншій частині судове рішення не оскаржувалося, а тому в касаційному порядку не переглядалося.

На виконання вказаного рішення суду відкрито виконавче провадження, проте виконання не розпочато, оскільки на адресу державного виконавця надійшов лист заступника директора Департаменту - начальника Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, в якому представник органу опіки та піклування заперечує проти реалізації спірної квартири, оскільки зазначене призведе до порушення житлових прав малолітньої ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Виконавчий лист повернуто стягувачу, оскільки у спірній квартирі зареєстровані відповідачі разом зі своїми дітьми ОСОБА_8 та малолітньою ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У статті 12 Закону України «Про іпотеку» вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто законом чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому необхідно врахувати, що стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Тобто для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя.

При цьому позивач має право відповідно до статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 14-38цс18.

Таким чином, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що нормами чинного законодавства не передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі такого у власність іпотекодержателя на підставі рішення суду.

Такий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки є позасудовим відповідно до Закону України «Про іпотеку» та іпотечного договору, а в судовому порядку звернення стягнення на предмет іпотеки можливе лише шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України «Про іпотеку».

Доводи касаційних скарг про те, що іпотечним договором передбачено право іпотекодержателя на набуття у власність предмета іпотеки в разі порушення ОСОБА_6 умов договору позики, колегія суддів відхиляє.

Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.

З урахуванням положень статей 328 335 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.

Інші доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги ОСОБА_4 та представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду Харківської області від 18 вересня 2017 року без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_4 та представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 18 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Журавель

Н.О. Антоненко

В.І. Крат