Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.03.2018 року у справі №323/323/17

Постанова

Іменем України

20 червня 2018 року

м. Київ

справа № 323/323/17

провадження № 61-9871св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області, Комишуваська селищна рада Оріхівського району Запорізької області,

третя особа - Оріхівська районна державна адміністрація Запорізької області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 17 липня 2017 року у складі судді Мінаєва М. М. та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 21 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Маловічко С. В., Гончар М. С.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (далі - ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області), Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області, третя особа - Оріхівська районна державна адміністрація Запорізької області, про зобов'язання виділити в натурі (на місцевості) із резервного фонду земель сільськогосподарського призначення державної власності земельну ділянку на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай). Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що на підставі рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 04 квітня 2014 року йому 20 січня 2015 року було видано сертифікат на право на земельну частку (пай) НОМЕР_1, яким посвідчено його право на отримання в натурі земельної ділянки розміром 7,55 в умовних кадастрових гектарах. Звернувшись до Оріхівської районної державної адміністрації Запорізької області із заявою про виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості), він отримав відповідь про відсутність вільних земель колишнього Колективного сільськогосподарського підприємства (далі - КСП) імені Шевченка. Крім того, його повідомлено про те, що з 01 січня 2013 року повноваження щодо розпорядження земельними ділянками державної форми власності, які є вільними на території Новояковлівської сільської ради Оріхівського району, передані ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області. Однак останнє також відмовило йому у виділенні земельної ділянки, посилаючись на те, що це можливо лише за рішенням суду. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив зобов'язати ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області виділити йому із земель резервного фонду державної власності на території Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області в натурі (на місцевості) земельну ділянку на підставі вищевказаного сертифіката.

Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 17 липня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, оскільки відповідно до статей 116, 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) виключною компетенцією ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області є передача громадянам земельних ділянок із земель державної власності у власність або у користування.

Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 21 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Оріхівськогорайонного суду Запорізької області від 17 липня 2017 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи й узгоджуються з нормами матеріального права, судом дотримані вимоги цивільного процесуального закону, всебічно, повно й об'єктивно з'ясовані обставини справи та їм дана належна оцінка.

У лютому 2018 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 17 липня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 21 грудня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій відсторонилися від з'ясування обставин справи, їхні висновки не відповідають Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Нехтуючи нормами законів, суди переклали свої повноваження на ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області, неправильно витлумачили закон, у зв'язку з чим не дали належної правової оцінки бездіяльності відповідачів щодо невиділення йому земельної ділянки на підставі рішення суду.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надійшло відзивів на касаційну скаргу.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статті 213 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції (далі - ЦПК України 2004 року), та статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 214 ЦПК України 2004 року та частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення у повній мірі не відповідають.

Судами встановлено, що рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 17 березня 2014 року, з урахуванням додаткового рішення цього суду від 04 квітня 2014 року, за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, було визнано право на земельну частку (пай) розміром 7,55 в умовних кадастрових гектарах без виділення в натурі (на місцевості) на території Новояковлівської сільської ради Оріхівського району Запорізької області.

На виконання рішення суду від 17 березня 2014 року ОСОБА_1 було видано сертифікат на право на земельну частку (пай) серії НОМЕР_1, яким посвідчується його право на отримання в натурі земельної ділянки розміром 7,55 в умовних кадастрових гектарах.

ОСОБА_1 неодноразово звертався до органів місцевого самоврядування Оріхівського району Запорізької області, Оріхівської районної державної адміністрації Запорізької області та ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області з проханням виділити йому в натурі (на місцевості) земельну ділянку на підставі належного йому сертифіката, однак всі його звернення були залишені без задоволення.

ЛистомОріхівської районної державної адміністрації Запорізької області від 08 серпня 2016 року ОСОБА_1 було повідомлено про відсутність вільних земельних ділянок державної власності та ріллі колишнього КСП імені Шевченка, і про наявність земельних ділянок в частині сіножатей, пасовищ та багаторічних насаджень. З 01 січня 2013 року повноваження з розпорядження такими землями передано органам земельних ресурсів. Вказаним листом ОСОБА_1 рекомендовано звернутися до суду з метою визначення за рахунок земель якої форми власності та з яким складом угідь може бути виділена земельна ділянка.

ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області листом від 04 січня 2017 року повідомило ОСОБА_1 про те, що воно не є розпорядником земель колективної форми власності, а передача земель на підставі сертифікатів на земельну частку (пай) за рахунок земель державної форми власності чинним законодавством не передбачена. Надання таких ділянок із земель запасу чи резервного фонду ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області можливе виключно за рішенням суду.

Новояковлівська сільська рада Оріхівського району Запорізької області об'єдналася з Комишуваською селищною радою на підставі Закону України «Про добровільне об'єднання територіальних громад», у зв'язку з чим з 23 грудня 2016 року припинила існування як юридична особа публічного права.

Закон України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» визначає організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками.

Отже, зазначений закон є спеціальним щодо проведення процедури виділення земель за сертифікатами на землю.

Встановлено, що на території Новояковлівської сільської ради Оріхівського району Запорізької області відсутні нерозпайовані землі колективної власності колишнього КСП імені Шевченка в частині ріллі, однак в наявності є землі в частині сіножатей, пасовищ та багаторічних насаджень.

Тобто на час звернення позивача із заявою про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) були відсутні вільні земельні ділянки в частині ріллі, які належали КСП імені Шевченка, з яких Оріхівська районна державна адміністрація могла б виділити земельну ділянку в натурі.

Пунктом 17 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України передбачено, що сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Отже, зазначеною правовою нормою встановлено відсутність будь-яких строків для звернення із сертифікатом для виділення земельної ділянки в натурі.

Як роз'яснено у пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», член колективного сільськогосподарського підприємства (далі - КСП), включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку. При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Указу Президента України від 08 серпня

1995 року N 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну

власність.

Оскільки усі землі КСП імені Шевченка в частині ріллі вже розпайовані та виділені громадянам в натурі (на місцевості), позивач має право на отримання земельної ділянки із земель резерву (запасу).

В абзаці десятому пункту 9 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 Конституційний Суд України наголошував, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Частиною другою статті 14 Конституції Українивизначено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 5 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» передбачено, що сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), зокрема розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок і видачі документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку та приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06 вересня 2012 року № 5245-VI внесено зміни до ЗК України, які набрали чинності з 01 січня 2013 року, цим Законом змінено суб'єктів розпорядження землями сільськогосподарського призначення та визначено, що такі повноваження перейшли до Держземагентства України, а згодом - до Держгеокадастру України.

Згідно з частиною четвертою статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Тобто законодавцем змінено компетенцію органів щодо розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення та передано такі функції Держгеокадастру України замість державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

З огляду на викладене належним суб'єктом, який наділений правом розпорядження державними землями запасу сільськогосподарського призначення, є ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області.

Оскільки сертифікат на право на земельну частку (пай) згідно з абзацом першим пункту 17 розділу X «Перехідні положення» ЗК України вважається правовстановлюючим документом при реалізації права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства, - таке право повинно бути реалізовано відповідним державним органом.

Право особи на власність не може ставитися в залежність від визначення законодавчого органу, який повинен забезпечити реалізацію цього права.

Як зазначалося вище, неодноразові звернення ОСОБА_1 до органів влади та органів місцевого самоврядування щодо виділення йому земельної ділянки на підставі сертифіката на право на земельну частку залишені без задоволення.

Відповідно до частини одинадцятої статті 118 ЗК України у разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Вважаючи своє право порушеним, ОСОБА_1 звернувся до суду за його захистом.

Ухвалюючи рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про те, що обраний ОСОБА_1 спосіб захисту є неналежним. Право позивача на земельну частку (пай) встановлено рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 17 березня 2014 року, яке в силу частини третьої статті 61 ЦПК України 2004 року має преюдиційне значення, а повноваження щодо реалізації права ОСОБА_1 на земельну ділянку частку (пай) в силу вимог частини четвертої статті 122 ЗК України із земель резервного фонду покладені саме на ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області.

Тому позов підлягає задоволенню.

Оскаржувані судові рішення ґрунтуються на неправильному застосуванні вищенаведених норм матеріального права та ухвалені з порушенням норм процесуального права.

Відповідно до статті 412 ЦПК Українипідставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

За правилами статті 141 ЦПК України з ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області підлягають стягненню понесені ОСОБА_1 судові витрати на сплату судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг у загальному розмірі 2 624 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 17 липня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 21 грудня 2017 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Позов задовольнити.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області виділити ОСОБА_1 із земель резервного фондудержавної власності на території Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області в натурі (на місцевості) земельну ділянку відповідно до сертифіката НОМЕР_1, виданого Оріхівською районною державною адміністрацією Запорізької області 20 січня 2015 року, на право на земельну частку (пай) розміром 7,55 в умовних кадастрових гектарах.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 2 624 (дві тисячі шістсот двадцять чотири) гривні судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ.А.Стрільчук Судді:С. О. Карпенко В.О.Кузнєцов А. С. Олійник О. В. Ступак