Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.04.2018 року у справі №725/4099/17
Постанова КЦС ВП від 14.04.2022 року у справі №725/4099/17

Постанова

Іменем України

20 травня 2020 року

м. Київ

справа № 725/4099/17

провадження № 61-16375св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 28 грудня 2017 року у складі судді Войтуна О. Б. та постанову апеляційного суду Чернівецької області

від 13 березня 2018 року у складі колегії суддів: Кулянди М. І., Одинака О. О., Половінкіної Н. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернуся до суду з позовом до

ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою.

Позовна заява мотивована тим, що 24 березня 2017 року ОСОБА_1 надав в борг ОСОБА_2 , позику (грошові кошти) в розмірі 80 000,00 грн, що підтверджується розпискою. Відповідач зобов`язувався повернути грошові кошти до 31 березня 2017 року, але в зазначений термін, кошти не було повернуто.

ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просив стягнути з ОСОБА_2 суму заборгованості за борговою розпискою в розмірі 70 000,00 грн та 3 % річних в розмірі 821,92 грн за період з 01 квітня 2017 року по 02 серпня 2017 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівці від 28 грудня

2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність боргових зобов`язань між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Надана позивачем, на підтвердження своїх вимог боргова розписка, вчинена ОСОБА_2 , не відповідає вимогам закону і не породжує правові наслідки, які наступають внаслідок невиконання договору позики та умов, визначених у змісті розписки, оскільки розписка не містить особистого підпису боржника.

Постановою апеляційного суду Чернівецької області від 13 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 28 грудня

2017 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

05 квітня 2018 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 28 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Чернівецької області від 13 березня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. «Підпис» - власноручно написане прізвище, використовується як обов?язковий реквізит службових документів і правових актів. Підпис належних осіб за наявності всіх інших обов?язкових реквізитів надає документам і правовим актам юридичної сили. Відповідно до листа «Державного комітету України по питанням технічного регулювання та споживчої політики»

від 19 травня 2010 року № 4196-1-5/9 відносно ДСТУ 4163-2003, щодо визначення терміну підпис не стандартизовано.

Доводи інших учасників справи

14 червня 2018 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 28 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Чернівецької області від 13 березня 2018 року залишити без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 14 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Першотравневого районного суду міста Чернівці.

Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 28 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Чернівецької області від 13 березня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого

2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Короткий зміст фактичних обставин справи

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що позивач як на підставу своїх доводів обґрунтованості позовних вимог надав суду розписку

від 24 березня 2017 року, з тексту якої вбачається, що ОСОБА_1 надав в борг ОСОБА_2 , позику (грошові кошти) в розмірі 80 000,00 грн, а

ОСОБА_2 зобов`язувався повернути грошові кошти до 31 березня 2017 року.

Вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність боргових зобов`язань між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Надана позивачем, на підтвердження своїх вимог боргова розписка, вчинена ОСОБА_2 , не відповідає вимогам закону і не породжує правові наслідки, які наступають внаслідок невиконання договору позики та умов, визначених у змісті розписки, оскільки розписка не містить особистого підпису боржника.

Проте повністю погодитися з таким висновком суду апеляційної інстанції не можна з таких підстав.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційної інстанції не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Положеннями частини першої статті 1051 ЦК України передбачено право позичальника оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Аналогічна позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом у постановах від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня

2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі

№ 604/1038/16 та від 23 квітня 2020 року у справі № 501/1773/16-ц.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Встановивши лише факт відсутності особистого підпису боржника, не надавши правового аналізу рукописному тексту самої розписки, при цьому не встановивши чи здійснено цей текст відповідачем, апеляційний суд не перевірив аргументи позивача, наведені в апеляційній скарзі, та допустив неповноту у з'ясуванні фактичних обставин справи.

Відповідно пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

Апеляційний суд у порушення статей 12, 89, 263 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув; не з`ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин; не перевірив усіх доводів сторін, й не надав належної правової оцінки поданим ними доказам, не сприяв всебічному й повному з`ясуванню дійсних обставин справи, що мають юридичне значення для її вирішення, допустив неповноту у з`ясуванні таких обставин.

Зазначене вище перешкоджає суду касаційної інстанції, без встановлення вказаних фактичних обставин, ухвалити правильне рішення по суті спору.

Згідно з пунктами 1, 2 частини третьою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом повністю не встановлено, а тому постанова апеляційного суду Чернівецької області від 13 березня 2018 року не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що відповідно в силу статті 411 ЦПК України є підставою для її скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 411, 415-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову апеляційного суду Чернівецької області від 13 березня 2018 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун