Постанова

Іменем України

20 травня 2020 року

м. Київ

справа № 673/1607/19

провадження № 61-1432 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Деражнянського районного суду Хмельницької області від 13 вересня 2019 року у складі судді Дворніна О. С. та постанову Хмельницького апеляційного суду

від 18 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Ярмолюка О. І., Гринчука Р.С., Янчук Т.О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст вимог заяви

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису, заінтересована особа - ОСОБА_2 .

Заява мотивована тим, що з 10 січня 1976 року вона зі ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі та спільно проживають у квартирі АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, неодноразово вчиняв сварки, принижував її, словесно ображав, застосовував фізичне та психологічне насильство, погрожує їй фізичною розправою.

Працівниками Деражнянського відділення поліції головного управління національної поліції у Хмельницькій області відносно ОСОБА_2 було неодноразово складено протоколи про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 173-2 КУпАП. Постановами Деражнянського районного суду Хмельницької області від 02 жовтня 2017 року, від 29 жовтня 2018 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП та накладено адміністративне стягнення. Постановою Деражнянського районного суду Хмельницької області від 17 травня 2019 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною другою статті 173-2 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн.

Незважаючи на зазначені обставини, ОСОБА_2 продовжує вчиняти сварки та скандали, тому заявник вважала, що шляхом видачі обмежувального припису можна припинити насильницькі дії, які вчиняються останнім відносно неї.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд видати обмежувальний припис у вигляді заходів тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 , а саме заборонити останньому перебувати у місці її проживання, а саме у квартирі АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деражнянського районного суду Хмельницької області

від 13 вересня 2019 рокузаяву ОСОБА_1 задоволено. Видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 у вигляді тимчасового обмеження його права перебувати у місці проживання ОСОБА_1 , за адресою квартира АДРЕСА_1 строком на шість місяців. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 вчиняє відносно ОСОБА_1 фізичне та психологічне насильство, унаслідок чого останній неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності.

З метою запобігання та протидії психологічному і фізичному насильству, яке мало місце з боку ОСОБА_2 по відношенню до ОСОБА_1 , необхідно вжити захід тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 у вигляді тимчасового обмеження його права перебувати у місці проживання ОСОБА_1 , за адресою квартира АДРЕСА_1 , строком на шість місяців.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 18 грудня 2019 року апеляційна скарга ОСОБА_2 залишена без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що протягом 2017-2019 років ОСОБА_2 вчиняв домашнє насильство стосовно своєї дружини ОСОБА_1 , у зв`язку з чим його неодноразово було притягнуто до адміністративної відповідальності. Таким чином, врахувавши характер вчинених ОСОБА_2 протиправних дій, ризики їх продовження та вірогідність повторного вчинення останнім домашнього насильства, взявши до уваги відсутність у нього щирого каяття та нагальну необхідність захисту прав ОСОБА_1 від насильства у сім`ї, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість застосування до ОСОБА_2 обмежувального припису у вигляді тимчасового обмеження його права перебувати у місці спільного проживання з постраждалою особою. Факт вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства підтверджується постановами Деражнянського районного суду Хмельницької області від 02 жовтня 2017 року, від 29 жовтня 2018 року, від 17 травня 2019 року про притягнення його до адміністративної відповідальності. Районний суд вірно застосував положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 28 січня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 673/1607/19 з Деражнянського районного суду Хмельницької області.

У травні 2020 року на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, у зв`язку із відставкою судді, справу передано судді-доповідачеві - Гульку Б. І.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 травня 2020 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не проведено оцінки ризиків щодо продовження чи повторного вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства. ОСОБА_1 неодноразово вчинялись провокації щодо ОСОБА_2 для виникнення сварок між ними, метою яких було позбавлення останнього права користування квартирою АДРЕСА_1 .

Суди, застосовуючи до ОСОБА_2 обмежувальний припис у вигляді тимчасового обмеження його права перебувати у місці спільного проживання зі ОСОБА_1 , не врахували, що вищевказана квартира є їх спільним сумісним майном, а застосування обмежувального припису позбавляє ОСОБА_2 права користуватися власністю, житлом. Судом першої інстанції розглянуто справу без належного повідомлення ОСОБА_2 .

Доводи особи, яка подала відзив

У лютому 2020 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими. ОСОБА_2 вчиняє відносно ОСОБА_1 домашнє насильство, що підтверджено належними та допустимими доказами, унаслідок чого судами вірно видано обмежувальний припис щодо останнього.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 10 січня 1976 року ОСОБА_1 зі ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі та спільно проживають у квартирі АДРЕСА_1 .

07 липня 2017 року близько 13 години та 08 липня 2017 року близько 17 години за місцем проживання ОСОБА_2 вчинив домашнє насильство відносно своєї дружини ОСОБА_1 , яке проявилося в образах нецензурною лайкою, приниженні та позбавленні житла, унаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілої.

Постановою Деражнянського районного суду Хмельницької області від 02 жовтня 2017 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді 30 годин громадських робіт.

08 жовтня 2018 року близько 16 години 15 хвилин ОСОБА_2 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, за місцем проживання вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно своєї дружини ОСОБА_1 , ображаючи її нецензурною лайкою, унаслідок чого могла бути завдана шкода психічному здоров`ю потерпілої.

Постановою Деражнянського районного суду Хмельницької області від 29 жовтня 2018 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, та накладено на нього стягнення у вигляді штрафу у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 170 грн.

14 квітня 2019 року близько 17 години ОСОБА_2 , на якого протягом року було накладено адміністративне стягнення на підставі частини першої статті 173-2 КУпАП, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, за місцем проживання повторно вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно своєї дружини ОСОБА_1 , ображаючи її нецензурною лайкою, унаслідок чого могла бути завдана шкода психічному здоров`ю потерпілої.

Постановою Деражнянського районного суду Хмельницької області від 17 травня 2019 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною другою статті 173-2 КУпАП, та накладено на нього стягнення у вигляді штрафу у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 340 грн.

29 квітня 2019 року близько опівночі ОСОБА_2 , на якого протягом року було накладено адміністративне стягнення на підставі частини першої статті 173-2 КУпАП, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, за місцем проживання повторно вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно своєї дружини ОСОБА_1 , ображаючи її нецензурною лайкою, унаслідок чого могла бути завдана шкода психічному здоров`ю потерпілої.

Постановою Деражнянського районного суду Хмельницької області від 20 липня 2019 року провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності на підставі частини другої статті 173-2 КУпАП закрито, у зв`язку з закінчення строків накладення адміністративного стягнення.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК Українипід час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Основним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України від 07 грудня 2017 року № 2229-VIII «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Згідно з пунктами 2, 7 частини другої статті 3 Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб: колишнє подружжя; батьки (мати, батько) і дитина (діти).

Відповідно до пунктів 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Згідно з частиною третьою статті 26 цього Закону рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

У пункті 9 частини першої статті 1 згаданого Закону оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функції і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься у другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (East/West Alliance Limited v. Ukraine, № 19336/04, § 166-168, від 23 січня 2014 року).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу

у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності

є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тлумачення наведених норм дає підстави для висновку, що тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису

у порядку, визначеному Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосуванні такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність втручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи.

Суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що протягом 2017-2019 років ОСОБА_2 вчиняв домашнє насильство стосовно своєї дружини ОСОБА_1 , у зв`язку з чим його неодноразово було притягнуто до адміністративної відповідальності, що підтверджується постановами Деражнянського районного суду Хмельницької області від 02 жовтня 2017 року, від 29 жовтня 2018 року, від 17 травня 2019 року (а.с. 6-10).

Ураховуючи викладене, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, врахувавши характер вчинених ОСОБА_2 протиправних дій, ризики їх продовження та вірогідність повторного вчинення останнім домашнього насильства, взявши до уваги відсутність у нього щирого каяття та нагальну необхідність захисту прав ОСОБА_1 від насильства у сім`ї, дійшли правильного висновку про можливість застосування до ОСОБА_2 обмежувального припису у вигляді тимчасового обмеження його права перебувати у місці спільного проживання з постраждалою особою.

Видача судом обмежувального припису у вигляді заходів тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 щодо прав на квартиру АДРЕСА_1 , яка на праві спільної часткової власності належить останньому та ОСОБА_1 , є спеціальним засобом правового захисту прав потерпілої особи від домашнього насильства, який передбачений Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», що спростовує доводи касаційної скарги у частині посилання ОСОБА_2 на позбавлення його права користування власністю, житлом.

Посилання касаційної скарги на те, що ОСОБА_1 неодноразово вчинялись провокації щодо ОСОБА_2 для виникнення сварок між ними, метою яких було позбавлення останнього права користування вищевказаною квартирою, на увагу не заслуговують, оскільки належними та допустимими доказами не підтвердженні.

Доводи касаційної скарги про те, що судом першої інстанції розглянуто справу без належного повідомлення ОСОБА_2 є безпідставними, оскільки він повідомлявся в установленому ЦПК України порядку і в апеляційному суді ОСОБА_2 визнав факт повідомлення його судом першої інстанції про судовий розгляд справи (а.с. 17).

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Деражнянського районного суду Хмельницької області від 13 вересня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 18 грудня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк