Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.08.2019 року у справі №643/15625/17

Постанова

Іменем України

20 травня 2020 року

м. Київ

справа № 643/15625/17

провадження № 61-14234св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті»,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду міста Харкова від 19 червня 2018 року в складі судді Букреєвої І. А. та постанову Харківського апеляційного суду від 24 червня 2019 року в складі колегії суддів: Овсяннікової А. І., Коваленко І. П., Сащенко І. С.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» (далі - ТОВ «Порше Мобіліті») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 12 квітня 2013 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 50008475 (далі - кредитний договір), відповідно до умов якого відповідач отримав кредит на придбання автомобілю VOLKSWAGEN моделі BEETLЕ у сумі 213 236,10 грн, що в еквіваленті дорівнювало 26 180 доларів США, строком на 60 місяців, зі сплатою 9,9 процентів річних.

Відповідно до умов кредитного договору ОСОБА_1 також отримала додатковий кредит у розмірі 67 733,80 грн, що в еквіваленті дорівнювало 8 316 доларів США, цільове призначення, якого є сплата страхових платежів згідно з договором страхування, укладеного на виконання умов кредитного договору.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 23 квітня 2013 року між сторонами укладено договір застави транспортного засобу № НОМЕР_1 , предметом якого є автомобіль марки VOLKSWAGEN, модель BEETLЕ.

Відповідач умови договору належним чином не виконав, у зв`язку з чим 18 липня 2016 року позивачем направлено ОСОБА_1 вимогу про сплату заборгованості за договором, останнім днем повернення боргу визначено 20 серпня 2016 року.

У зв`язку з неналежне виконання відповідачем умов кредитного договору виникла заборгованості станом на 17 листопада 2017 року у загальному розмірі 569 083,56 грн і складається з суми основного боргу зі сплати кредиту за договором у розмірі 437 698,38 грн, суми основного боргу зі сплати додаткового кредиту за договором у розмірі 34 399,43 грн, штрафу у розмірі 76 753,46 грн, пені у розмірі 2 280,11 грн, 3 % річних у розмірі 14 690,57 грн та інфляційних втрат у розмірі 3 261,61 грн.

Крім того ТОВ «Порше Мобіліті» були заподіяні збитки внаслідок неналежного виконання відповідачем умов кредитного договору,які складаються з: 66 051,98 грн - витрати за надання ТОВ «Порше Мобіліті» юридично-консультаційних послуг ТОВ «Юридична компанія «Тріпл Сі» щодо стягнення заборгованості та повернення предмета застави.

Внаслідок порушення умов договору страхування транспортного засобу - несплати страхових внесків ТОВ «Порше Мобіліті» як вигодонабувач вимушене було на виконання умов договору страхування здійснювати оплату страхових платежів, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість на суму 30 488,46 грн.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просив суд в рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 50008475 від 12 квітня 2013 року у розмірі 665 624, 00 грн, що складається із суми основного боргу зі сплати кредиту за договором у розмірі 437 698,38 грн, суми основного боргу зі сплати додаткового кредиту за договором у розмірі 34 399,43 грн, збитків у розмірі 96 540,44 грн, штрафу у розмірі 76 753,46 грн, пені у розмірі 2 280,11 грн, 3 % річних у розмірі 14 690,57 грн та інфляційних втрат у розмірі 3 261,61 грн, звернути стягнення на предмет застави транспортний засіб VOLKSWAGEN, модель Beetle згідно договору застави № 50008475 від 23 квітня 2013 року шляхом його реалізації на торгах відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження», а також стягнути судові витрати.

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічною позовною заявою про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що ТОВ «Порше Мобіліті» діяв нечесно, ввівши його в оману й порушивши тим самим вимоги статтей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Умови спірного договору є несправедливими, а саме він не мав необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, відповідач не повідомляв про поточний розмір заборгованості.

Станом на червень 2016 року він так і не отримав жодного пояснення та інформацію за договором, окрім рахунків, які не містять повної та зрозумілої інформації про платежі, що виставляються, у зв`язку з чим він припинив сплачувати платежі. Станом на червень 2016 року ОСОБА_1 сплатив вже суму у розмірі 359 722,57 грн (при загальній сумі кредиту у розмірі 213 236, 10 грн), однак був позбавлений можливості не тільки прогнозувати та передбачити суму як щомісячного платежу, який необхідно сплачувати згідно графіку, так і загального залишку та платежу за кредитним договором.

На стадії укладення кредитного договору товариством включено до умов кредитного договору несправедливі умови, що згодом в процесі його виконання призвели до істотного порушення його прав та призвело до істотного дисбалансу прав сторін за договором. У жодному з наданих розрахунків не можливо достовірно встановити метод розрахунку суми, що підлягає сплаті, неможливо встановити її відповідність графіку погашення кредиту, неможливо встановити (належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами) обмінний курс для чергової оплати.

ТОВ «Порше Мобіліті» ввело його в оману, оскільки не визначило з чого складається комісія, у якому розмірі та за яких умов повинні сплачуватися, який розмір процентів, а який розмір комісії закладено у цьому графіку для покриття витрат. ТОВ «Порше Мобіліті» приховало від нього обмінний курс валюти, за яким розраховувала борг. Крім того, умовами договору визначено, що усі платежі, що підлягають сплаті, повинні бути сплачені в гривнях і підлягають перерахунку.

Просить визнати кредитний договір № 50008475, укладений 12 квітня 2013 року між ним та ТОВ «Порше Мобіліті» недійсним.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 19 червня 2018 року в задоволені позову ТОВ «Порше Мобіліті» відмовлено, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ТОВ «Порше Мобіліті» суд першої інстанції виходив з того, що надані товариством розрахунки суми боргу унеможливлюють зробити чіткий і однозначний розрахунок суми боргу, позивачем не надано даних про курс валют, який він використовував при розрахунку суми боргу. З позовом про стягнення суми боргу до суду позивач не звертався, таким чином, судом не встановлювалася сума боргу відповідача перед позивачем. Оскільки не встановлено достовірно сума боргу відповідача, яку він не визнає, суд вважає передчасним вимогу позивача про звернення стягнення на предмет застави у судовому порядку.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що сторонами досягнуто домовленості щодо істотних умов договору даного виду, серед іншого договір містить положення про сплату усіх платежів за кредитним договором у гривнях з перерахунком за відповідним обмінним курсом, що застосовується до еквівалента суми кредиту в доларах США, визначених у графіку погашення кредиту. При укладенні кредитного договору сторонами було додержано усіх вимог, необхідних для чинності цього правочину і передбачених Цивільним Кодексом України (далі - ЦК України) та Законом України «Про захист прав споживачів», істотна зміна становища щодо виконання боргових зобов`язань за кредитним договором внаслідок підвищення курсу іноземної валюти не є підставою для скасування оспорюваних умов кредитного договору.

Постановою Харківського апеляційного суду від 24 червня 2019 року апеляційну скаргу ТОВ «Порше Мобіліті» - задоволено.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишено без задоволення.

Рішення Московського районного суду міста Харкова від 19 червня 2018 року у частині відмови у задоволенні позову ТОВ «Порше Мобіліті» - скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ «Порше Мобіліті» задоволено.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ТОВ «Порше Мобіліті» за кредитним договором № 50008475 від 12 квітня 2013 року, яка складається з основного боргу за кредитом у сумі 437 698,38 грн, суми основного боргу зі сплати додаткового кредиту за договором у сумі 34 399,43 грн, збитків у розмірі 96 540,44 грн, штрафу у розмірі 76 753,46 грн, пені у розмірі 2 280,11 грн, 3 % річних у розмірі 14 690,57 грн та інфляційних втрат у розмірі 3 261,61 грн звернуто стягнення на предмет застави - транспортний засіб марки VOLKSWAGEN, модель Beetle, кузов № НОМЕР_2 , об`єм двигуна 1 390 куб. см, 2013 року випуску, згідно договору застави № 50008475 від 23 квітня 2013 року шляхом його реалізації на торгах відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження».

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» судовий збір у сумі 26 018,13 грн.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Задовольняючи апеляційну скаргу ТОВ «Порше Мобіліті» та скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову ТОВ «Порше Мобіліті» та ухвалюючи в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет застави, апеляційний суд виходив з того, що відповідачем належним чином кредитне зобов`язання виконано не було, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка підлягає стягненню, а позивач, відповідно до статті 589 ЦК України, статей 19, 20 Закону України «Про заставу», набув право звернення стягнення на предмет застави - спірний автомобіль.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

23 липня 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 24 червня 2019 року повністю та рішення Московського районного суду міста Харкова від 19 червня 2018 року в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення зустрічних позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції в оскаржуваній частині рішення та порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, мотивувальна частина постанови не відповідає сутті спору.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, посилаючись на те, що закон не містить зборони на вираження грошового зобов`язання у гривні із зазначенням еквіваленту суми зобов`язання в іноземній валюті, судами не взято до уваги, що відповідач обґрунтовував свої вимоги іншими підставами, зокрема тим, що між сторонами відсутня домовленість саме про курс валют, який буде застосовуватись та порядок його застосування до еквіваленту, тобто фактично сторонами не визначена ціна договору, оскільки позивачем під час укладання кредитного договору не надавалась формула розрахунку, яка наведена ним у своєму прикладі, а також договір не містить в своїх умовах такої формули, що підтверджується висновком експерта від 03 квітня 2019 року. Позивач навмисно ввів відповідача в оману та скрив намір застосування до всіх значень еквіваленту однакового діючого на день оплати показника курсу валют. Відсоткова ставка є завищеною. Умови кредитного договору є несправедливими, суперечать принципи добросовісності, його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду позивача, що є підставою для визнання договору недійсним.

Зазначений у графіку еквівалент процентів за користування кредитом та проведені розрахунки суми процентів у гривні не відповідають жодному чинному на момент виставлення рахунку обмінному курсу банку, в тому числі і визначеному у кредитному договорі ПАТ «Креді Агріколь Банк»; встановлений в договорі порядок визначення курсу протирічить принципу прозорості та справедливості; курс валют ПАТ «АКІБ Креді Агріколь» є комерційною таємницею банку та позбавляє можливості знати обмінний курс безготівкових операцій на момент виставлення рахунку.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів розміру заборгованості (із зазначенням періодів), не надано розрахунків збитків, штрафу, розрахунку 3 % річних та інфляційних витрат, що свідчить про необгрунтованість та недоведеність вимог позивача. Зведена облікова виписка позивача з рахунку відповідача не може вважатись достатнім та достовірним доказом розміру заборгованості відповідача, оскільки складена самостійно позивачем, який не є банком та не здійснює банківську діяльність, а також має помилкові відомості.

Позивачем жодного разу не було повідомлено відповідача про зміну курсу валют та зміну відсоткової ставки.

Оскільки кредитним договором передбачено застосування курсу 8,145 доларів США, то висновки суду апеляційної інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача 375 358, 80 грн (14 169, 83 доларів США), застосувавши курс 26, 490 грн є безпідставними, та підлягають скасуванню.

Заявник не погоджується з розміром основної суми боргу зі сплати додаткового кредиту у розмірі 34 399, 43 грн, з яких щомісячний плятіж 3 467,65 та 30 931,78 грн, оскільки позивачем не надано доказів перерахування страхової суми.

Висновки апеляційного суду, щодо стягнення з відповідача на користь позивача відсотків за користування кредитом за період з серпня 2016 року по вересень 2017 року є помилковими, та підлягають скасуванню, оскільки направлення вимоги про дострокове повернення кредиту спричинило зміну строку повернення платежів та строку дії кредитного договору ще у липні 2016 року, тобто позивач втратив можливість нарахування та стягнення відсотків за кредитним договором, оскільки таке нарахування поза строком дії договору не передбачено.

Висновки апеляційного суду, щодо стягнення з відповідача на користь позивача збитків у розмірі 66051, 98 грн з урахуванням податку на додану вартість є помилковими, оскільки не містять свого підтвердження, а витрати позивача на отримання юридичної допомоги від ТОВ «Юридична компанія «Тріпл Сі» не є збитками і не підлягають відшкодуванню на підставі статті 22 ЦК України. Також висновки суду про задоволення вимог позивача про стягнення збитків, а саме суми грошових коштів на компенсацію витрат позивача на страхування предмета застави у розмірі 30 488, 46 грн, є помилковими, оскільки судом не враховано, що заявлена вимога позивачем про сплату заборгованості за додатковим кредитом включала страховий платіж згідно того ж самого підпункту 5.5 крединого договору, а також відповідач не уповноважував довіреністю позивача сплачувати страхові платежі.

Заявник вважає незаконним стягнення з ньго штрафів, оскільки вважає, що умови кредитного договору ним не порушувались. Відповідач сплачував суми у погашення кредиту регулярно, а при виявленні завищених платежів він неодноразово звертався до позивача за роз`ясненнями, що свідчить про його бажання виконати умови договору. Однак позивач перешкоджав відповідачу виконати свої обов`язки, чим порушив умови договору та норми Закону України «Про захист прав споживачів», шляхом відмови у наданні достовірної інформації та розрахунків.

Також заявник не погоджується з висновком апеляційного суду щодо стягнення з нього індексу інфляції та 3 % річних.

Крім того при розгляді позову про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, було встановлено, що заявлена позивачем сума є невірною, оскільки не врахована частина платежів, які були сплачені відповідачем. Тому вимога про дострокове повернення кредиту, нарахування збитків та штрафів є незаконною, а відсотки нарахованні до невідповідної суми.

Відповідач вважає, що заявлений позивачем розмір заборгованості не доведений, а отже і вимога про звернення стягненню на предмет застави не підлягає задоволенню, оскільки є похідною вимогою.

Доводи інших учасників справи

05 вересня 2019 року представником ТОВ «Порше Мобіліті» - адвокатом Андрейків О. В. подано до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції забезпечив повний і всебічний розгляд справи й ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Московського районного суду міста Харкова.

У серпні 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ТРЕТЬЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду міста Харкова від 19 червня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 24 червня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення в оскаржуваних частинах не в повній мірі відповідають зазначеним вимогам закону.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 12 квітня 2013 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Порше Мобіліті» укладено кредитний договір № 50008475, за умовами якого відповідач отримав кредит у сумі 213 236,10 грн, що в еквівалентні 26 180 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 9,9 % строком на 60 місяців. Цільове призначення кредитних коштів - придбання автомобіля VW, модель Beetle, кузов № НОМЕР_2 , об`єм двигуна 1 390 куб. см, 2013 року випуску. Кредит надається шляхом перерахування коштів на рахунок ТОВ «Автомобільний дом Соллі-плюс».

З метою сплати страхових платежів ОСОБА_1 надано додатковий кредит у розмірі 67 733 грн, що є еквівалентом 8 316 доларів США строком на 60 місяців.

В забезпечення виконання зобов`язань за договором кредиту 23 квітня 2013 року між сторонами укладено договір застави № 50008475, предметом якого є спірний автомобіль.

12 квітня 2013 року між сторонами укладено додаткову угоду відповідно до якої сторони домовились змінити строк кредиту до 84 місяців. Згідно з додатковою угодою до кредитного договору сторони домовилися підписати графік погашення кредиту, що є невід`ємною частиною кредитного договору, та внести відповідні зміни в договір застави транспортного засобу протягом 10 днів з дня укладення додаткової угоди.

16 квітня 2013 між АТ «Страхова компанія «АХА Страхування» (страховик) та ОСОБА_1 укладено договір добровільного страхування наземного транспорту про страхування спірного автомобіля, за яким вигодонабувачем є ТОВ «Порше Мобіліті».

18 липня 2016 року ТОВ «Порше Мобіліті» направило відповідачу вимогу № 50008475 про дострокове повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до положень пункту 1. 3 Загальних умов кредитування сторони погодили, що кошти у повернення кредиту та додаткового кредиту позичальником відображають справедливу вартість кредиту до додаткового кредиту на момент його видачі та забезпечують отримання компанією очікуваної станом на дату сплати таких коштів суми на основі обмінного курсу валюти, як це погоджено сторонами у кредитному договорі.

Відповідно до пункту 1.3.1. Загальних умов кредитування розмір платежів, що підлягають сплаті позичальником у повернення кредиту та додаткового кредиту, визначено в еквіваленті іноземної валюти на день укладення кредитного договору у графіку погашення кредиту, який є невід`ємною частиною кредитного договору. В подальшому позичальник сплачує платежі у повернення кредиту та додаткового кредиту відповідно до виставлених компанією рахунків у гривні; при цьому розмір платежів розраховується шляхом застосування до еквівалентів платежів у іноземній валюті, вказаних у графіку погашення кредиту, чинного на момент виставлення рахунка обмінного курсу банку, зазначеного у кредитному договорі.

Відповідно до пункту 3.2.1 статті 3 Загальних умов кредитування, сторони погоджуються, що компанія має право визнати термін повернення кредиту та додаткового кредиту таким, що настав та/або вимагати дострокового розірвання договору у наступних випадках: (3.2.1) порушення позичальником терміну сплати будь-якого чергового платежу (його частини) з повернення кредиту та/або додаткового кредиту відповідно до графіка погашення кредиту та/або сплати плати за користування кредитом на строк щонайменше 1 (один) календарний місяць.

Згідно з пунктом 8.1 Загальних умов, у разі порушення відповідачем терміну сплати будь-якого чергового платежу з повернення кредиту та/або додаткового кредиту відповідно до графіка погашення кредиту, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 10 % річних від суми заборгованості за кожен день прострочення до моменту повного погашення заборгованості включно. Сплата пені не звільняє позичальника від сплати процентів за фактичний строк користування кредитом та додатковим кредитом.

Згідно пункту 8.2 у разі порушення позичальником терміну повернення кредиту та/або додаткового кредиту, визначеного у статті 3.3, за винятком умови порушення позичальником терміну сплати будь-якого чергового платежу з повернення кредиту та/або додаткового кредиту відповідно до графіка погашення кредиту, передбаченої в пункті 3.2.1, позичальник сплачує компанії штраф у розмірі 20 % від суми кредиту.

Відповідно до пункту 8.3. Загальних умов кредитування встановлено, що за кожен випадок порушення позичальником статей 5.1, 5.2, 5.3, 5.4 позичальник сплачує компанії штраф в українських гривнях у розмірі еквіваленту 15 Євро чи 20 доларів США відповідно до еквіваленту суми кредиту та/або додаткового кредиту у кредитному договорі за обмінним курсом банку, зазначеному у кредитному договорі, на момент направлення компанією першого листа щодо сплати.

Згідно з пунктом 8.5 кредитного договору збитки, заподіяні у зв`язку з неналежним виконання кредитного договору, повинні бути відшкодовані винною стороною у повному обсязі понад передбачені штрафні санкції.

Відповідно до пунктів 5.5, 5,6 договору позичальник зобов`язується забезпечити страхування майна, яким забезпечено виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором протягом усього строку дії кредитного договору в страховій компанії, яка авторизована компанією.

Якщо позичальник в порушення пункту 5.5 цього кредитного договору не укладе договір страхування або якщо укладений договір страхування не буде чинним з будь-яких причин, компанія на власний вибір укладе такий договір страхування від власного імені або від імені позичальника та здійснить сплату страхових платежів, передбачених таким договором (договорами) страхування на користь страхової компанії відповідно до умов, передбачених цими Загальними умовами кредитування. Позичальник дає згоду і доручає компанії укласти від імені і за рахунок позичальника сплату страхових платежів, передбачених таким договором (договорами) страхування на користь страхової компанії. Позичальник компенсує компанії витрати, понесені останньою у зв`язку з виконанням даного доручення/укладанням договору страхування від власного імені та сплатою страхових платежів в порядку, передбаченому пунктами 1.71.-1.7.6 цього кредитного договору (у випадку неотримання позичальником додаткового кредиту від компанії).

Встановлено, що з жовтня 2016 року ОСОБА_1 умови кредитного договору не виконуються належним чином, щомісячні платежі в повному обсязі не сплачено.

Згідно розрахунку, наданого позивачем, заборгованості станом на 17 листопада 2017 року становить 665 624, 00 грн, що складається із суми основного боргу зі сплати кредиту за договором у розмірі 437 698,38 грн, суми основного боргу зі сплати додаткового кредиту за договором у розмірі 34 399,43 грн, збитків у розмірі 96 540,44 грн, штрафу у розмірі 76 753,46 грн, пені у розмірі 2 280,11 грн, 3 % річних у розмірі 14 690,57 грн та інфляційних втрат у розмірі 3 261,61 грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Відповідно до положень статей 525-526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язань або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно з частиною першою статті 589 ЦК України в разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Згідно із частиною першою статті 598, статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Статтею 1050 ЦК України також передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Судом встановлено, що ТОВ «Порше Мобіліті» виконало передбачені кредитним договором зобов`язання, надало відповідачу в обумовлений сторонами кредит, за рахунок якого ОСОБА_1 придбав автомобіль. Проте відповідач належним чином умови спірного кредитного договору не виконував та з жовтня 2016 року припинив сплачувати щомісячні платежі.

Відповідно до пункту 3.2 Загальних умов кредитування позикодавець мав право визнати термін повернення кредиту таким, що настав та/або вимагати дострокового розірвання кредитного договору у випадках, серед яких, - порушення позичальником терміну сплати будь-якого чергового платежу (його частини) з повернення кредиту відповідно до графіка погашення кредиту та/або сплати плати за користування кредитом на строк щонайменше один календарний місяць. У такому випадку позичальник зобов`язаний повернути у повному обсязі суму кредиту, плату за кредит та штрафні санкції протягом тридцяти календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу (пункт 3.3 Загальних умов кредитування).

18 липня 2016 року ТОВ «Порше Мобіліті» направило відповідачу вимогу № 50008475 про дострокове повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором, а отже, скористалося своїм правом визнання терміну повернення кредиту таким, що настав, та правом вимагати дострокового повернення всієї суми отриманого кредиту, нарахованих процентів та інших нарахованих за договором платежів.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. При цьому кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів (стаття 1048 ЦК України).

Такий правовий висновок узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постановах Великої Палати Верховного суду від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12 (провадження № 14 - 10цс18) та від 04 липня 2018 року по справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).

Звертаючись до суду з указаним позовом, ТОВ «Порше Мобіліті» просило стягнути з відповідача, зокрема, заборгованість за процентами за користування кредитом за період з серпня 2016 по вересень 2017 року, пеню за порушення зобов`язань за кредитним договором, та штрафні санкції.

Отже, банк нараховував проценти на прострочену суму кредиту та неустойку й після закінчення строку дії договору, а тому доводи касаційної скарги в даній частині є обґрунтованими.

Ураховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідача процентів за користування кредиту з серпня 2016 року по вересень 2017 року у розмірі 49 061, 07 грн, пені у розмірі 2 280, 11 грн та штрафу у розмірі 76 753,49 грн, оскільки позивач через порушення відповідачем зобов`язань за договором скористався наданим частиною другою статті 1050 ЦК України та пунктом 3.2 Загальних умов кредитування правом пред`явлення до позичальника вимоги про дострокове повернення кредитних коштів, надіславши 18 липня 2016 року вимогу № 50008475, а тому після направлення такої вимоги безпідставним є нарахування процентів за користування кредитом та неустойки, оскільки надіславши вимогу позивач визнав термін повернення кредиту таким, що настав, а нарахування процентів та неустойки після закінчення строку дії кредиту законодавством не передбачено.

Виходячи з зазначеного, доводи касаційної скарги в частині незаконного стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування кредиту, пені та штрафу підлягають задоволенню, а постанова апеляційного суду в цій частині - скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову ТОВ «Порше Мобіліті» в даній частині.

Також колегія суддів, не погоджується з висновком апеляційного суду щодо стягнення з відповідача на користь позивача індексу інфляції, з огляду на наступне.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові Верховного Суду України від 27 січня 2016 року у справі № 6-771цс15 міститься правовий висновок про те, що індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає.

Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

Пунктом 1.3.1 загальних умов кредитування, які є додатком до кредитного договору, передбачено, що розмір платежів, які підлягають сплаті позичальником у повернення кредиту та додаткового кредиту, визначено в еквіваленті іноземної валюти станом на робочий день, що передував дню укладення кредитного договору, у графіку погашення кредиту, який є невід`ємною частиною кредитного договору. В подальшому позичальник сплачує платежі у повернення кредиту та додаткового кредиту згідно з виставленими товариством рахунками у гривні; при цьому розмір платежів розраховується шляхом застосування обмінного курсу за безготівковими операціями банку, назву якого зазначено у кредитному договорі (ПАТ «Креді Агріколь Банк»), до еквівалентів платежів в іноземній валюті, вказаних у графіку погашення кредиту; для розрахунку використовується обмінний курс, дійсний станом на робочий день, що передує дню виставлення рахунку.

Згідно з пунктом 8.3 загальних умов кредитування, які є додатком до кредитного договору, за кожен випадок порушення позичальником умов пунктів 5.1, 5.2, 5.3, 5.4, 8.2 позичальник сплачує компанії штраф в українських гривнях у розмірі еквіваленту 15 Євро або 20 доларів США відповідно до еквіваленту суми кредиту та/або додаткового кредиту за обмінним курсом банку, зазначеного у кредитному договорі (ПАТ «Креді Агріколь Банк»), на момент направлення компанією першої вимоги щодо сплати, та відповідно у розмірі еквіваленту 20 Євро або 25 доларів США в українських гривнях за направлення другої вимоги щодо сплати, та у розмірі еквіваленту 25 Євро або 30 доларів США в українських гривнях за направлення третьої вимоги щодо сплати.

Однак в порушення вимог статей 367 - 368 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, не врахував наведених вище вимог процесуального законодавства, не дослідив належним чином наданий позивачем розрахунок заборгованості у взаємозв`язку з пунктом 1.3.1 загальних умов кредитування, не перевірив та не спростував доводів відповідача про те, що позивач взагалі не мав права на стягнення інфляційних втрат у зв`язку із знеціненням гривні, оскільки всі платежі за кредитним договором самостійно коригувалися кредитором під час виставляння рахунків позичальнику відповідно до офіційного курсу долара США, в тому числі - станом на момент звернення до суду з цим позовом.

Виходячи з зазначеного доводи касаційної скарги в частині незаконного стягнення з відповідача індексу інфляції є обґрунтованими. За таких обставин постанова апеляційного суду в частині стягнення з відповідача на користь ТОВ «Порше Мобіліті» інфляційних втрат підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову ТОВ «Порше Мобіліті» в даній частині.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного суду від 19 лютого 2020 року у справі № 205/6431/16-ц (провадження № 61-45800св18).

Також колегія суддів не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, щодо стягнення з відповідача на користь позивача збитків у розмірі 66 051,98 грн, понесених позивачем за надання ТОВ «Порше Мобіліті» юридично-консультаційних послуг ТОВ «Юридична компанія «Тріпл Сі» щодо стягнення заборгованості та повернення предмета застави.

Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Поняття збитків визначено статтею 22 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Пунктами першим та другим статті 22 ЦК України визначено, що збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Таким чином, під збитками слід розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення особою свого порушеного права.

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням.

Як встановлено судами, витрати позивача у сумі 66 051,98 грн (з урахуванням податку на додану вартість) були понесені позивачем у зв`язку із зверненням ТОВ «Порше Мобіліті» для юридично-консультаційних послуг щодо стягнення заборгованості та повернення предмета застави, а саме вчиненням виконавчого напису нотаріуса про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, вчинений 26 вересня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Семеновою Г. В. виконавчий напис, зареєстрований за № 2348, про стягнення із заставодавця ОСОБА_1 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» предмета застави - спірного автомобіля, з метою задоволення вимог позивача про стягнення з боржника заборгованості в сумі 463 6661, 18 грн рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 12 червня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 26 вересня 2017 року, визнаний таким, що не підлягає виконанню.

Виходячи з вищезазначеного, апеляційний суд дійшов помилкового висновку щодо стягнення з відповідача на користь позивача збитків у розмірі 66 051,98 грн, оскільки такі витрати не відповідають ознакам збитків, що визначені частиною другою статті 22 ЦК України та не підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

За таких обставин, доводи касаційної скарги в частині оскарження рішення апеляційного суду про незаконне стягнення збитків у розмірі 66 051,98 грн є обґрунтованими, та підлягають задоволенню, а постанова апеляційного суду в цій частині - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ТОВ «Порше Мобіліті» в даній частині.

Висновки суду апеляційної інстанції про стягнення з позичальника на користь товариства основної суми боргу за основним договором у розмірі 388 637,31 грн та основної суми боргу за додатковим кредитом у розмірі 34 399, 43 грн, а також та трьох відсотків річних, є правильними та обґрунтованим, а доводи касаційної скарги висновків суду в даній частині не спростовують.

Доводи касаційної скарги щодо того, що при розрахунку заборгованості за кредитним договором має застосовуватись курс долара 8, 145 доларів США, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки відповідно до графіку погашення кредиту - усі платежі з кредитним договором повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквіваленту суми кредиту в доларах США, відповідно до пункту 1.3 Загальних умов кредитування, згідно з якою позичальник сплачує платежі у повернення кредиту відповідно до виставлених компанією рахунків у гривні, при цьому для розрахунку використовується обмінний курс, чинний станом на робочий день, що передує дню виставлення рахунка.

Доводи касаційної скарги щодо незаконного стягнення з відповідача заборгованості по оплаті страхових платежів у розмірі 30 488, 46 грн є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, оскільки як встановлено судом апеляційної інстанції у зв`язку з невиконанням відповідачем умов договору страхування відповідні страхові платежі вносились позивачем на підставі відповідних рахунків-фактур, виданих йому страховиком, на загальну суму 30 488, 46 грн (з урахуванням податку на додану вартість), що прямо передбачено умовами договору страхування. Вказані оплати позивач був вимушений здійснювати у зв`язку з невиконанням своїх зобов`язань за даним договором відповідачем з метою відновлення своїх прав як вигодонабувача за договором страхування, тим самим позивач зазнав збитків на вказану суму, яка підлягає стягненню з відповідача на його користь у відповідності до частини першої статті 623 ЦК України.

Доводи касаційної скарги про незгоду з розміром основної суми боргу зі сплати додаткового кредиту у розмірі 34 399, 43 грн, до якої включено, зокрема страховий платіж, сплаченого позивачем за відповідача страхової премії у розмірі 30 931,78 грн, оскільки позивачем не надано доказів перерахування даної страхової суми є необґрунтованими, та спростовуються матеріалами справи.

Щодо зустрічних позовних вимог про визнання недійсним кредитного договору.

Статтею 215 ЦК визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (стронами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваних правочин).

У статті 192 ЦК України закріплено, що гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно із частиною першою статті 524 та частиною першої статті 533 ЦК України зобов`язання має бути виражене та виконане у грошовій одиниці України - гривні. Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим, відповідно до частини другої статті 533 ЦК України якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

При цьому споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 цього Закону). Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року

№ 15-рп/2011 у справі за конституційним зверненням ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що під час укладення оспорюваного правочину діяла заборона на надання та отримання споживчих кредитів в іноземній валюті, але банки не було позбавлено права надати, а позичальників отримати споживчий кредит в гривнях із визначенням сум платежів за кредитом в еквіваленті іноземної валюти.

При цьому, згідно із частинами першою, другою, четвертою та п`ятою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 18 жовтня 2017 року у справі № 6-2024цс16.

Згідно з частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, чинній на час укладання спірного договору, перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Відповідно до частини п`ятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, чинній на час укладання кредитного договору, до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов`язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, чинній на час укладання спірного договору, яка регулює визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

За таких обставин суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову, оскільки у чинному на час укладення оспорюваного договору законодавстві хоча й закріплено статус національної валюти як єдиного законного платіжного засобу на території України, проте не відсутня заборона на визначення у договорі грошових зобов`язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на здійснення розрахунків за зобов`язанням, визначеним грошовим еквівалентом в іноземній валюті, враховуючи, що саме з такими умовами кредитування погодився позивач.

Наведені у касаційній скарзі доводи аналогічні доводам наведеним у позовній заяві та апеляційній скарзі, які були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, і їм надана належна правова оцінка.

Доводи касаційної скарги про те, що до підписання кредитного договору позивачу відповідачем не надано інформації щодо сукупної вартості кредиту, графік погашення кредиту, що призвело до порушень її прав як споживача за споживчим кредитним договором, є безпідставними, оскільки оспорюваний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та у подальшому виконувала його умови; відповідач надав позивачу всю необхідну інформацію про умови надання послуг фінансового кредиту із зазначенням вартості цієї послуги для позичальника.

Доводи касаційної скарги, про те, що судами не взято до уваги що між сторонами відсутня домовленість саме про курс валют, який буде застосовуватись та порядок його застосування до еквіваленту, тобто фактично сторонами не визначена ціна договору, оскільки позивачем під час укладання кредитного договору не надавалась формула розрахунку, яка наведена ним у своєму прикладі, а також договір не містить в своїх умовах такої формули, що не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги, оскільки спростовуються кредитним договором та додатком до кредитного договору, який є невідповідною його частиною, крім того у пункті 9.5 загальних умов кредитування сторонами погоджено, що підписуючи ці умови, позичальник підтверджує, що товариство належним чином ознайомило його з інформацією, передбаченою статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів», а також з правилами надання фінансових послуг, затверджених ТОВ «Порше Мобіліті».

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що, з підстав передбачених статтею 410 ЦПК України, рішення Московського районного суду міста Харкова та постанову Харківського апеляційного суду від 24 червня 2019 року в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним кредитного договору слід залишити без змін, оскільки аргументи касаційної скарги висновки судів в цій частині не спростовують, а підстави для скасування судових рішень в цій частині відсутні.

Таким чином, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Щодо судових витрат

За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

У зв`язку із частковим задоволенням касаційної скарги ОСОБА_1 , скасуванням постанови Харківського апеляційного суду від 24 червня 2019 року в частині включення в загальну суму заборгованості процентів за користування кредиту у розмірі 49 061, 07 грн, збитків у розмірі 66 051, 98 грн, пені у розмірі 2 280, 11 грн, інфляційних втрат у розмірі 3 261, 61 та штрафу у розмірі 73 753, 46 та ухваленням в цій частині нового рішення, про відмову у задоволенні позовних вимог, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» підлягає стягненню судовий збір у розмірі у розмірі 17 557, 5 грн (7023, 00 грн за подання позовної заяви та 10 534, 5 грн за подання апеляційної скарги).

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 24 червня 2019 року в частині стягнення із ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті»: відсотків за користування кредитом у розмірі 49 061, 07 грн; збитків у розмірі 66 051, 98 грн; штрафу у розмірі 76 753, 46 грн; пені у розмірі 2 280, 11 грн; інфляційних втрат у розмірі 3 261, 61 грн скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні даних позовних вимог.

Постанову Харківського апеляційного суду від 24 червня 2019 року в частині розподілу судових витрат змінити, зменшивши суму судового збору, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» з 26 018, 13 грн на 17 557, 5 грн.

В іншій частині постанову Харківського апеляційного суду від 24 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: Є. В. Петров

А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

С. П. Штелик