Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 13.02.2019 року у справі №503/1595/17

Постанова

Іменем України

20 травня 2020 року

м. Київ

справа № 503/1595/17

провадження № 61-1347св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - комунальне підприємство «Кодимська центральна районна лікарня» Кодимської районної ради Одеської області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу комунального підприємства «Кодимська центральна районна лікарня» Кодимської районної ради Одеської області на постанову апеляційного суду Одеської області від 05 грудня 2018 року в складі колегії суддів: Гірняк Л. А., Сегеди С. М., Цюри Т. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до КП «Кодимська ЦРЛ» Кодимської районної ради Одеської області про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та скасування наказу про скорочення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з жовтня 2011 року призначений на посаду лікаря-стоматолога в КУ «Кодимська ЦРЛ», правонаступником якої є КП «Кодимська ЦРЛ» Кодимської районної ради Одеської області.

На виконання розпорядження голови Кодимської РДА № 144/А-20 від 04 квітня 2017 року наказом № 60 § 8 від 21 квітня 2017 року «Про приведення у відповідність штатного розпису до бюджетних асигнувань по КУ «Кодимська ЦРЛ» затверджено перелік штатних одиниць, які будуть підлягати скороченню по КУ «Кодимська ЦРЛ». До переліку ввійшла посада лікаря-стоматолога і наказом головного лікаря КУ «Кодимська ЦРЛ» № 20 § 3 від 25 липня 2017 року позивача було звільнено з посади лікаря-стоматолога на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП. Позивач вважав своє звільнення незаконним.

ОСОБА_1 просив:

визнати незаконним наказ КУ «Кодимська ЦРЛ» від 21 квітня 2017 року за № 60 § 8 та наказ № 20 § 3 від 25 липня 2017 року;

поновити його на роботі на посаді лікаря-стоматолога в лікарні с. Загнітків Кодимської ЦРЛ;

стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кодимського районного суду Одеської області від 20 вересня 2018 року у складі судді Сердюка Б. С., у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у позивача відсутнє переважне право на залишення на роботі оскільки відповідно частини другої статті 42 КЗпП таке право у позивача виникало б лише при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації у порівнянні з іншими працівниками. Позивачем не доведено обґрунтованість позовних вимог щодо визнання незаконними наказів КУ «Кодимська ЦРЛ» № 60 § 8 від 21 квітня 2017 року та № 20 § 3 від 25 липня 2017 року, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Одеської області від 05 грудня 2018 року, з урахуванням ухвали апеляційного суду Одеської області від 05 грудня 2018 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Кодимського районного суду Одеської області від 20 вересня 2018 року скасовано з ухваленням нового рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Поновлено ОСОБА_1 на посаді лікаря-стоматолога в лікарні села Загнітків Кодимської ЦРЛ.

Стягнуто з КП «Кодимська центральнарайонна лікарня» Кодимської районної ради Одеської області на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 51 246 грн (без урахування податків і зборів).

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто, вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Жодної вакантної посади на підприємстві при звільненні ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП не пропонувалося, питання щодо його переважного права на залишення на роботі адміністрацією не розглядалося, згоди профспілки на його звільнення отримано не було і це означає, що підстав для звільнення немає, та зумовлює поновлення працівника на роботі. Одночасно з ухваленням рішення про поновлення працівника на роботі суд приймає і рішення про виплату йому середньої зарплати за час вимушеного прогулу.

Вимога щодо визнання незаконним наказу КУ «Кодимської ЦРЛ» від 21 квітня 2017 року № 60 про приведення у відповідності штатного розпису не підлягає задоволенню, оскільки підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Аргументи учасників справи

У січні 2019 року КП «Кодимська ЦРЛ» Кодимської районної ради Одеської області подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржену постанову в частині задоволених позовних вимог і залишити в силі рішення суд першої інстанції. При цьому посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що в оскарженій постанові не наведено доводи відповідача. Апеляційний суд не врахував, що позивач не має переважного права на залишення на роботі, оскільки на момент звільнення мав лише другу категорію лікаря-стоматолога, що значно менше, ніж у працівників які залишились на роботі (у всіх них вища категорія лікаря-стоматолога). Позивачу разом з попередженням про майбутнє звільнення, було запропоновано переведення на 0,5 ставки стоматолога. Від підписання попередження і від переведення на 0,5 ставки позивач відмовився, про що 23 травня 2017 року було складено відповідний акт. 26 липня 2017 за особистою заявою року позивача його було прийнято на посаду лікаря-стоматолога-хірурга КУ «Кодимська ЦРЛ».

Апеляційний суд не взяв до уваги те, що позивач не підлягає поновленню на посаді лікаря-стоматолога в лікарні села Загнітків Кодимської ЦРЛ, оскільки згідно запису трудової книжки № 4 від 01 серпня 2013 року позивач працює на посаді лікаря-стоматолога стоматологічного кабінету КУ «Кодимська ЦРЛ». І на час звільнення ОСОБА_1 не працює лікарем-стоматологом Загнітківської АЗПСМ, майже чотири роки. Поновивши позивача на посаді лікаря-стоматолога в лікарні села Загнітків Кодимської ЦРЛ, апеляційний суд порушив вимоги позовної давності, оскільки на момент звернення позивача із позовом пройшло майже чотири роки, з часу коли сплив строк звернення до суду, і від позивача не надходила заява про поновлення строків звернення до суду.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до КП «Кодимська ЦРЛ» Кодимської районної ради Одеської області про поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу. В іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржується, а тому у касаційному порядку не переглядається.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

У пункті 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 23 квітня 2020 року: відзив ОСОБА_1 залишено без розгляду; справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 з 17 жовтня 2011 року прийнятий до КУ «Кодимська ЦРЛ», правонаступником якої є КП «Кодимська ЦРЛ» Кодимської районної ради Одеської області на посаду лікаря-стоматолога.

Розпорядженням голови Кодимської РДА № 144/А-2017 від 04 квітня 2017 року головного лікаря КУ «Кодимська ЦРЛ» зобов`язано привести у відповідність штатний розпис КУ «Кодимська ЦРЛ» до бюджетного законодавства та затвердженого фонду оплати праці в частині медичної субвенції. Наказом головного лікаря КУ «Кодимська ЦРЛ» № 60 § 8 від 21 квітня 2017 року затверджено перелік штатних одиниць, які будуть підлягати скороченню по КУ «Кодимська ЦРЛ» станом на 21 липня 2017 року.

На виконання зазначеного розпорядження голови Кодимської РДА та наказу головного лікаря КУ «Кодимська ЦРЛ», ОСОБА_1 звільнено наказом № 20 § 3 від 25 липня 2017 року з посади лікаря-стоматолога на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП.

Згідно свідоцтв про народження на утриманні позивача знаходяться син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно повідомлення від 02 червня 2017 року № 360 лікарю ОСОБА_1 повідомлено, що перевагу на посадах лікарів-стоматологів мають інші лікарі та йому запропоновано 0,5 ставки лікаря стоматолога.

Згідно акту від 23 травня 2017 року ОСОБА_1 відмовився підписати попередження про майбутнє звільнення відповідно до наказу № 60 параграф 8 від 21 квітня 2017 року.

Первинна профспілкова організація КУ «Кодимської ЦРЛ» звернулася із позовом до адміністрації КУ «Кодимська ЦРЛ» про визнання незаконним наказу № 60 § 8 від 21 квітня 2017 року «Про приведення у відповідність штатного розпису до бюджетних асигнувань по КУ «Кодимська ЦРЛ» та скасування його. Рішенням суду у справі № 503/1364/17 від 02 квітня 2018 року в задоволенні позову первинної профспілкової організації КУ «Кодимська центральна районна лікарня» Одеської області до адміністрації КУ «Кодимська центральна районна лікарня»» Одеської області про визнання незаконним наказу та скасування наказу відмовлено. Рішення набрало законної сили 02 травня 2018 року.

Відповідно до протоколу засідання профспілкового комітету № 11 від 26 травня 2017 року профспілковий комітет відмовив у наданні згоди на звільнення працівників, які підлягають скороченню відповідно переліку посад, які вивільняються із штатного розпису із 22 липня 2017 року посилаючись на відсутність в установі реальних підстав для скорочення штату або чисельності працівників та відсутністю й неврахуванням переважного права працівників на залишення на роботі. Одночасно пропонує припинити та скасувати заходи, пов`язаних із вивільненням працівників.

Згідно довідки про доходи в травні 2017 року ОСОБА_1 нараховано заробітну плату в розмірі 3 467,20 грн, а в травні - 3 529,51 грн.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно частини другої статті 40 КЗпП звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 зроблено висновок, що «за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від цих висновків».

Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (частина перша статті 233 КЗпП).

Відповідно до статті 234 КЗпП у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

У постанові Верховного Суду України від 16 березня 2016 року у справі № 6-2426цс15 зроблено висновок, що «статтею 233 КЗпП України визначено три випадки обчислення початку перебігу строку звернення до суду. Так, перебіг строку звернення до суду починається у разі: вирішення трудового спору - з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (тримісячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня вручення копії наказу про звільнення (місячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня видачі трудової книжки (місячний строк звернення до суду)».

У постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц вказано, що «установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. Відповідно до статті 234 КЗпП у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку».

У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16 зазначено, що «перебіг строку звернення до суду за вирішенням спору щодо непроведення відповідачем звільнення ОСОБА_1 з роботи за його заявою від 23 квітня 2013 року, почався з 22 січня 2014 року (наступний робочий день після набуття чинності рішення Вінницького районного суду від 03 грудня 2013 року) та сплив через три місяці - 23 квітня 2014 року. До суду з позовом про зобов`язання звільнити його з роботи та стягнення коштів, позивач звернувся 24 вересня 2014 року, пропустивши при цьому строк визначений статтею 233 КЗпП. Відповідно до статті 234 КЗпП у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки. Строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк».

Тобто, стаття 234 КЗпП не пов`язує можливість поновлення пропущеного строку звернення із поданням клопотання про поновлення строку на звернення до суду.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що:

наказом головного лікаря КУ «Кодимська ЦРЛ» № 20 § 3 від 25 липня 2017 року ОСОБА_1 було звільнено з посади лікаря-стоматолога на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП;

із позовом про поновлення на роботі ОСОБА_1 звернувся 28 серпня 2017 року (а. с. 3);

у запереченні на позов відповідач вказував, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду (а. с. 41).

Проте суд апеляційної інстанції не перевірив і не обговорив причини пропуску строків, встановлених статтею 233 КЗпП, не вирішив питання про поновлення або відмову у поновленні зазначеного строку з наведенням відповідних мотивів у рішенні суду.

Згідно частини першої статті 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що:

ОСОБА_1 просив поновити його на роботі на посаді лікаря-стоматолога в лікарні с. Загнітків Кодимської ЦРЛ (а. с. 3);

17 жовтня 2011 року ОСОБА_1 зарахований на посаду лікаря-стоматолога стоматологічного кабінету Загнітківської лікарняної амбулаторної ЗПСМ (а. с. 4);

01 серпня 2013 року у зв`язку із реформуванням охорони здоров`я відповідно до рішення Кодимської районної ради № 327-VI від 11 липня 2013 року та внесенням змін до штатного розпису працював на посаді лікаря-стоматолога стоматологічного кабінету КУ «Кодимська ЦРЛ» (а. с. 4 зворот);

оскарженою постановою апеляційного суду поновлено ОСОБА_1 на посаді лікаря-стоматолога в лікарні села Загнітків Кодимської ЦРЛ.

За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про часткове задоволення позовних вимог.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, постанову апеляційного суду в оскарженій частині скасувати та передати справу у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 та 411 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу комунального підприємства «Кодимська центральна районна лікарня» Кодимської районної ради Одеської області задовольнити частково.

Постанову апеляційного суду Одеської області від 05 грудня 2018 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 до комунального підприємства «Кодимська центральна районна лікарня» Кодимської районної ради Одеської області про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати.

Передати справу № 503/1595/17 у частині позовних вимог ОСОБА_1 до комунального підприємства «Кодимська центральна районна лікарня» Кодимської районної ради Одеської області про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова апеляційного суду Одеської області від 05 грудня 2018 року в скасованій частині втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук