Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.08.2018 року у справі №328/3340/17

Постанова

Іменем України

20 травня 2020 року

місто Київ

справа № 328/3340/17

провадження № 61-40510св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - держава Україна в особі Токмацького відділення поліції Пологівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Токмацького районного суду Запорізької області від 03 травня 2018 року у складі судді Новікової Н. В. та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 07 червня 2018 року у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Маловічко С. В., Дашковської А. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції заявника

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про зобов`язання відповідача виконати постанову слідчого Слідчого відділу Токмацького відділення поліції Пологівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (далі - СВ Токмацького ВП Пологівського ВП ГУНП в Запорізькій області) Скляра Андрія Ігоровича від 15 квітня 2016 року про повернення двох друкарських машинок.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 21 жовтня 2002 року у нього під час обшуку вилучено дві друкарські машинки, які згодом визнані речовими доказами у кримінальній справі. У подальшому постановою слідчого СВ Токмацького ВП Пологівського ВП ГУНП в Запорізькій області Скляра А. І. від 15 квітня 2016 року кримінальне провадження закрито, друкарські машинки постановлено повернути ОСОБА_1 . Посилаючись на те, що постанова слідчого про повернення речових доказів не виконана, просив суд про задоволення позову.

Стислий виклад заперечень інших учасників справи

Відзив на позов не надходив.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Токмацького районного суду Запорізької області від 03 травня 2018 року закрито провадження у справі № 328/3340/17 на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, суд першої інстанції дійшов висновку, що поданий позов у цивільній справі № 328/3340/17 та позов у цивільній справі № 328/2978/17, в якій 05 грудня 2017 року ухвалено заочне рішення, є позовами з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 07 червня 2018 року ухвалу суду першої інстанції щодо закриття провадження у справі залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначив, що контроль за виконанням процесуальних рішень органів досудового розслідування не відноситься до компетенції судів у порядку цивільного судочинства. Вимоги ОСОБА_1 до держави Україна про повернення друкарських машинок вже вирішені судом і є таке, що набрало законної сили, рішення суду. Наведена обставина унеможливлює повторний розгляд спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Незгода позивача з раніше ухваленим судовим рішенням не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у липні 2018 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу направити до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Зазначає, що судами не враховано, що друкарські машинки не повернуто заявнику, предмети позовів є різними, а тому провадження у справі закрито незаконно. Стверджує, що судами неповно розглянуто справу.

Зауважує, що у матеріалах справи наявна заява судді Токмацького районного суду Запорізької області Курдюкова В. М. про самовідвід, яка не містить підпису судді. Крім того, вважає, що суддя Токмацького районного суду Запорізької області Новікова Н. В. та суддя Апеляційного суду Запорізької області Дашковська А. В. підлягали самовідводу, оскільки розглядали справу № 328/2978/17.

Також зазначає, що судом першої інстанції допущено описки у прізвищі заявника.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX

(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2018 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

Ухвалою Верховного Суду від 06 травня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що заочним рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 05 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Запорізької області від 27 березня 2018 року, відмовлено у позові ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Токмацького ВП Пологівського ВП ГУНП у Запорізькій області про відшкодування моральної немайнової шкоди у вигляді публічного вибачення; зобов`язання реального повернення речових доказів та виконання постанови слідчого Скляра А . І. від 15 квітня 2016 року в частині повернення друкарських машинок.

Відповідно до цього рішення суду позивач ОСОБА_1 звернувся до Токмацького районного суду Запорізької області з позовом до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Токмацького ВП Пологівського ВП ГУНП у Запорізькій області, в якому просив про відшкодування відповідачами моральної немайнової шкоди у вигляді публічного вибачення перед позивачем, завданої відмовою у відшкодуванні шкоди внаслідок неповернення двох друкарських машинок, вилучених під час обшуку 21 жовтня 2002 року; зобов`язати відповідачів реально повернути у власність ОСОБА_1 майно - дві друкарські машинки та реально виконати постанову слідчого поліції Скляра А. І. від 15 квітня 2016 року в частині повернення друкарських машинок.

Оцінка аргументів касаційної скарги

Перевіряючи законність та обґрунтованість постановлених у справі рішень, Верховний Суд зробив такі висновки.

Предметом позову у справі, що переглядається, є зобов`язання відповідача виконати постанову слідчого поліції Скляра А. І. від 15 квітня 2016 року в частині повернення друкарських машинок, вилучених у межах кримінального провадження як речові докази.

ЦПК України 2004 року передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних і земельних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).

Отже, за правилами цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Заявник, звернувшись до суду з позовом, зазначив, що зазначені речові докази - це належне йому майно. Відповідач цей факт не оспорював. Спір про належність речових доказів позивачу відсутній.

Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (частина перша статті 1 КПК України).

Згідно з частиною першою статті 100 КПК України речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170-174 цього кодексу.

Питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили. У разі закриття кримінального провадження слідчим або прокурором питання про долю речових доказів і документів вирішується ухвалою суду на підставі відповідного клопотання, яке розглядається згідно зі статтями 171-174 цього Кодексу (частина дев`ята статті 100 КПК України).

Отже, питання про повернення речових доказів, долучених до матеріалів кримінального провадження, вирішується у порядку, встановленому КПК України.

За правилами цивільного судочинства КПК України передбачає вирішення спорів про належність речей (грошей, цінностей та іншого майна, зазначених у пункті 1 частини дев`ятої статті 100 КПК України), що підлягають поверненню власнику (законному володільцю), який був встановлений після застосування спеціальної конфіскації та не знав і не міг знати про незаконне використання такого майна (частини десята та одинадцята статті 100 КПК України) ( пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 751/1921/17). Втім, у справі, яка переглядається, між сторонами спору виникли правовідносини, до яких зазначені приписи КПК України застосовані бути не можуть.

Як встановлено судами, постановою слідчого поліції Скляра А. І. від 15 квітня 2016 року вирішено питання про долю речових доказів - друкарських машинок, які повернуто позивачеві за належністю. Отже, питання щодо повернення речових доказів у межах кримінального провадження вже вирішене відповідно до частини дев`ятої статті 100 КПК України.

Заявлена у цій справі вимога позивача про зобов`язання відповідача повернути вилучені в межах кримінального провадження речові докази фактично спрямована на зобов`язання у судовому порядку виконати постанову слідчого у відповідній частині.

Велика Палата Верховного Суду у пунктах 55-61 постанови від 12 грудня 2018 року у справі № 399/142/16-ц (провадження № 14-508цс18) зазначила таке.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту, суди мають визначити, чи є такий спосіб ефективним: вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та забезпечувати його поновлення, а у разі неможливості такого поновлення повинна гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.

Верховний Суд врахував, що якщо питання повернення речових доказів вирішене судом відповідно до КПК України, то заявлена за правилами цивільного судочинства вимога про зобов`язання повернути ті самі речові докази є вимогою про виконання вироку у відповідній частині. Така вимога не може бути самостійним предметом розгляду у суді, оскільки відповідний спосіб захисту права власності не передбачений нормами чинного законодавства та не сприяє ефективному відновленню порушеного права.

Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо позов не належить розглядати за правилами цивільного (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України), господарського (пункт 1 частини першої статті 175 ГПК України) чи адміністративного (пункт 1 частини першої статті 170 КАС України) судочинства.

Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами цивільного (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України), господарського (пункт 1 частини першої статті 231 ГПК України) чи адміністративного (пункт 1 частини першої статті 238 КАС України) судочинства.

У разі пред`явлення за правилами цивільного, господарського чи адміністративного судочинства вимоги про повернення речових доказів, доля яких була вирішена судом відповідно до КПК України, суди повинні відмовляти у відкритті провадження у справі, а якщо воно було відкрите, - постановляти ухвалу про його закриття.

Враховуючи, що у справі, яка переглядається, долю речових доказів вирішено слідчим за правилами КПК, звернення до суду із позовом у порядку цивільного судочинства про зобов`язання слідчого виконати постанову не є ефективним способом захисту, зводиться до вимоги про виконання постанови слідчого, що не підлягає розгляду за правилами ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має, зокрема, право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі.

Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 414 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи те, що позовні вимоги мають розглядатися за правилами кримінального, а не цивільного судочинства, Верховний Суд вважає, що оскаржувані судові рішення необхідно скасувати, а провадження у справі закрити.

Щодо наслідків закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 258 ЦПК України розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку закінчується прийняттям постанови.

Верховний Суд бере до уваги, що зміни до ЦПК України, внесені

Законом № 460-IX, пов`язані не лише з розглядом касаційних скарг, який відповідно до частини четвертої статті 258 ЦПК України завершується ухваленням постанови. Законом № 460-IX внесено зміни до порядку повернення справ після закінчення касаційного розгляду. Так, згідно з пунктом 8 Закону № 460-IX абзац перший частини першої статті 256 ЦПК України викладений у такій редакції: «Якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі».

Отже, закінчивши касаційний розгляд і закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, з 08 лютого 2020 року суд касаційної інстанції має роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства.

З огляду на те, що Верховний Суд дійшов висновку на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України закрити провадження у справі, Суд відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України (у редакції Закону № 460-IX) роз`яснює позивачеві його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду кримінальної юрисдикції.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 255, частиною першою статті 256, пунктом 5 частини першої статті 409, частинами першою та другою статті 414, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Токмацького районного суду Запорізької області від 03 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 07 червня 2018 року скасувати.

Провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Токмацького відділення поліції Пологівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області про зобов`язання виконати постанову слідчого Слідчого відділу Токмацького відділення поліції Пологівського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Запорізькій області Скляра Андрія Ігоровича від 15 квітня 2016 року в частині повернення друкарських машинок закрити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко