Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.08.2018 року у справі №226/398/17

Постанова

Іменем України

20 травня 2020 року

м. Київ

справа № 226/398/17

провадження № 61-27204св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач)

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» на рішення Димитровського міського суду Донецької області від 06 вересня 2017 року у складі судді Салькової В. С. та рішення апеляційного суду Донецької області від 14 листопада 2017 року у складі суддів: Папоян В. В., Кішкіної І. В., Никифоряка Л. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - державне підприємство «Вугільна компанія «Краснолиманська»,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» (далі - ДП «ВК «Краснолиманська») про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, на обґрунтування якого зазначав, що перебував у трудових відносинах із відповідачем у період з 22 серпня 2005 року по 25 березня 2013 року та обіймав посаду гірника очисного забою. 25 березня 2013 року його звільнено за угодою сторін. При звільненні з ним не проведено повного розрахунку, у зв`язку з чим рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 19 серпня 2013 року на його користь з відповідача стягнуто середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 15 539 грн 40 коп. за період з 26 березня 2013 року по 31 травня 2013 року. В подальшому рішенням апеляційного суду Донецької області від 19 січня 2016 року на його користь з відповідача стягнуто середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 1 500 грн за період з 01 червня 2013 року по 20 січня 2015 року. Рішенням апеляційного суду Донецької області від 27 квітня 2016 року з відповідача на його користь стягнуто 1 044 грн 41 коп. компенсації втрати частини доходів, що є складовою заробітної плати.

Оскільки розрахунок з ним не проведений до цього часу, рішення суду не виконані, просив на підставі статті 117 КЗпП України стягнути на його користь з відповідача середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 21 січня 2015 року по 30 листопада 2016 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 06 вересня 2017 року позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ДП «ВК «Краснолиманська» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 5 тис. грн та розподілено судові витрати.

Рішення суду мотивовано тим, що нарахування і стягнення середнього заробітку, як і нарахування компенсації втрати частини доходів, є для відповідача штрафними санкціями, які застосовуються за порушення строків проведення розрахунків із звільненою особою. Відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Враховуючи те, що за порушення термінів розрахунку з позивачем ДП «ВК «Краснолиманська» понесло відповідальність у вигляді стягнення з нього рішенням суду зазначеної компенсації, суд не може погодитися з вимогою позивача про стягнення середнього заробітку з 21 січня 2015 року, оскільки період, за який нарахована компенсація, становить термін з квітня 2013 року по жовтень 2015 року включно. Тобто, застосування штрафних санкцій в даному випадку можливе лише з 01 листопада 2015 року. Кінцевою датою нарахування середнього заробітку позивач вказує 30листопада 2016 року, але, враховуючи встановлений судом факт невиконання відповідачем рішення суду станом на день розгляду справи, обрахуванню підлягає період по день постановлення судового рішення, тобто, по 06 вересня 2017 року. Виходячи з положень частини другої статті 117 КЗпП України тавраховуючи, що розмір несплаченої позивачеві компенсації складає 1 044грн 41 коп., і така сума є незначною часткою від загально заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, які розглядалися судами у численних спорах позивача з відповідачем з приводу несвоєчасного розрахунку, а також те, що рішеннями суду вже двічі стягувався середній заробіток за затримку розрахунку, суд вважає, що на користь позивача середній заробіток за затримку розрахунку має бути стягнений частково. Така позиція суду узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 13 березня 2017року у справі №6-259цс17.З урахуванням викладеного, суд вважає, що з ДП «ВК «Краснолиманська» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню середній заробіток за затримку розрахунку в сумі 5 тис. грн як розумна і справедлива компенсація за порушення його права у наведених умовах.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 14 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції змінено. Стягнуто з ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 січня 2015 року по 06 вересня 2017 року у сумі 226 875 грн 24 коп. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції достовірно встановлено, що відповідачем допущено порушення статті 116 КЗпП України та своєчасно не проведено розрахунок зі звільненим працівником. У тому числі на час розгляду справи працівнику не виплачена компенсація втрати частини доходів у сумі 1 044грн 41 коп., яка відноситься до додаткової заробітної плати та є частиною заробітної плати. Тому суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку. Проте, суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що її нарахування має проводитися за період лише з 01 листопада 2015 року по дату ухвалення рішення судом першої інстанції. Такий висновок суд мотивував тим, що середній заробіток за час затримки розрахунку та компенсація втрати частини доходів є штрафними санкціями,які неможливо застосовувати одночасно. Разом з тим, передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсація втрати частини доходів, передбачена Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»,не є тотожними поняттями. Таким чином, компенсація втрати частини доходів відповідно до статті 2 Закону України «Про оплату праці» є частиною заробітної плати та не є штрафною санкцією. Позивач звільнився 25 березня 2013 року та на час розгляду справи повний розрахунок з ним не проведено. Зурахуванням попередніх судових рішень середній заробіток за затримку розрахунку має бути нарахований за період з 21 січня 2015рокупо дату ухвалення рішення судом першої інстанції, тобто по 06вересня 2017 року. Крім того, задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції застосував принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні можливо лише у разі часткового задоволення позовних вимог працівника з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи. У разі непроведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. Розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції не врахував, що у даній цивільній справі рішенням апеляційного суду Донецької області від 27 квітня 2016 року позовні вимоги працівника задоволено у повному обсязі та стягнуто з відповідача на користь позивача компенсацію втрати частини доходів у сумі 1 044 грн 41 коп. Тобто, відсутні підстави для застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, ДП «ВК «Краснолиманська» просить скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підстави касаційного оскарження обґрунтовано тим, що рішення апеляційного суду Донецької області від 27 квітня 2016 року про стягнення компенсації втрати частини доходів виконано підприємством до ухвалення рішення суду першої інстанції у цій справі, а тому відсутні підстави для нарахувань за статтею 117 КЗпП України. Докази такого виконання судового рішення не надавалися відповідачем у судах попередніх інстанцій у зв`язку з неналежним виконанням відділом державної виконавчої служби обов`язку щодо повідомлення про вчинення виконавчих дій та неналежного виконання обов`язків фінансовою службою підприємства про повідомлення щодо проведеного розрахунку.

РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

17 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-УІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної

Інстанцій

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Суди установили, що позивач перебував у трудових правовідносинах з відповідачем і був звільнений наказом № 836к від 25 березня 2013 року за угодою сторін.

При звільненні з працівником у порушення вимог статті 116 КЗпП України не було проведено повного розрахунку, що встановлено рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 16 вересня 2014 року, яким ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» зобов`язано сплатити позивачу компенсацію за невикористані 6 днів відпустки у розмірі 1 394 грн 04 коп.

Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 19 серпня 2013 року на користь ОСОБА_1 з відповідача стягнуто середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 15 539 грн 40 коп. за період з 26 березня 2013 року по 31 травня 2013 року.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 19 січня 2016 року на його користь з відповідача стягнуто середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 1 500 грн за період з 01 червня 2013 року по 20 січня 2015 року.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 27 квітня 2016 року встановлено, що сума компенсації за невикористані 6 днів відпустки перерахована працівнику лише 25 листопада 2015 року та стягнуто з відповідача на користь позивача компенсацію втрати частини доходів у сумі 1 044 грн 41 коп.

На день розгляду справи судами рішення апеляційного суду Донецької області від 19 січня 2016 року та від 27 квітня 2016 року відповідачем не виконані.

Доводи касаційної скарги про те, що рішення апеляційного суду Донецької області від 19 січня 2016 року та від 27 квітня 2016 року виконані 22 березня 2017 року, є безпідставними, оскільки такі обставини не встановлені судами попередніх інстанцій із наданих сторонами доказів, а суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним (стаття 400 ЦПК України).

Статтею 21 КЗпП України передбачений обов`язок роботодавця виплачувати працівникові заробітну плату.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (стаття 116 КЗпП України).

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (статті 117 КЗпП України).

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, зазначила, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуваннямконкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Разом з тим, апеляційний суд, вирішуючи спір, дійшов висновку про те, що у цій справі рішенням апеляційного суду Донецької області від 27 квітня 2016 року позовні вимоги працівника задоволено у повному обсязі та стягнуто з відповідача на користь позивача компенсацію втрати частини доходів у сумі 1 044 грн 41 коп., тому відсутні підстави для застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягуючи з ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 січня 2015 року по 06 вересня 2017 року у сумі 226 875 грн 24 коп., апеляційний суд не досліджував питання щодо зменшення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника з урахуванням розміру простроченої заборгованості роботодавця (1 044 грн 41 коп.), періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також обставин про те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, тощо.

Крім того, позивач просив стягнути на його користь з відповідача на підставі статті 117 КЗпП України середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 21 січня 2015 року по 30 листопада 2016 року, а суд апеляційної інстанції визначив указаний період із 21 січня 2015 року по 06 вересня 2017 року із порушенням вимог диспозитивності цивільного процесу.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Враховуючи те, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази, не дослідив питання щодо зменшення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника з урахуванням обставин справи та не встановив періоду затримання розрахунку при звільненні, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення апеляційного суду із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції за статтею 411 ЦПК України.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Донецької області від 14 листопада 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

С. П. Штелик