Історія справи

Постанова

Іменем України

20 травня 2020 року

м. Київ

справа № 203/4557/18

провадження № 61-11901св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах Дніпровської міської ради,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Техніком», ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Скочко Ольги Анатоліївни та представника ОСОБА_2 - адвоката Кириченко Тетяни Олександрівни, ОСОБА_2 , які приєдналися до касаційної скарги представника ОСОБА_3 - адвоката Скочко Ольги Анатоліївни, на ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 лютого 2019 року у складі судді Католікян М. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 травня 2019 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У грудні 2018 року заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому просив визнати договір купівлі-продажу нерухомого майна від 11 березня 1999 року, розташованого на АДРЕСА_1 , укладеного між Приватним підприємством ПВКФ «Бан» (далі - ПП ПВКФ «Бан») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Техноком» (далі - ТОВ «Техноком»), недійсним.

Позов мотивував тим, що при вивченні стану законності у сфері державної та комунальної власності на території м. Дніпро прокуратурою Дніпропетровської області встановлено факт безпідставного набуття юридичними та фізичними особами права власності на об`єкт нерухомого майна, а саме на нежитлове приміщення АДРЕСА_2 розташований на АДРЕСА_1 .

Крім того, одночасно з позовом заступник прокурора Дніпропетровської області подав заяву про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на нежитлове приміщення, розташоване на АДРЕСА_1 , що належить відповідачам на праві спільної сумісної власності, заборонити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та будь яким іншим особам, у тому числі суб`єктам державної реєстрації прав та державним реєстраторам прав на нерухоме майно, - вчиняти будь-які дії щодо відчуження, у тому числі шляхом укладення договору купівлі-продажу, дарування, міни, іпотеки, передачу в оренду, поділу об`єкту, тощо, - вчиняти будь-які дії, що пов`язані з державною реєстрацією речових прав на спірне нерухоме майно, а саме на нежитлове приміщення розташоване на АДРЕСА_1 .

Заява про забезпечення позову мотивована тим, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 є власниками нежитлового приміщення, розташованого на АДРЕСА_1 , яке є предметом спору у цій справі, а тому мають об`єктивну можливість відчужити її будь-яким третім особам, тому невжиття зазначених заходів забезпечення позову може надалі істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 лютого 2019 року заяву про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на нежитлове приміщення АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності. Заборонено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та будь-яким іншим особам, у тому числі суб`єктам державної реєстрації прав та державним реєстраторам прав на нерухоме майно вчиняти будь-які дії щодо відчуження, у тому числі шляхом укладення договору купівлі-продажу, дарування, міни, іпотеки, передачу в оренду, поділу об`єкту, тощо; вчиняти будь-які дії , що пов`язані з державною реєстрацією речових прав на спірне нерухоме майно, а саме на нежитлове приміщення АДРЕСА_3 .

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що зважаючи на підстави і предмет позову належним інструментом забезпечення ефективності судового захисту порушеного права є арешт спірного нежитлового приміщення та заборона відповідачам у позасудовому порядку вчиняти дії щодо його відчуження.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 та заяви осіб, що приєдналися до апеляційної скарги, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 лютого 2019 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про задоволення заяви про забезпечення позову, враховано фактичні обставини справи, обраний вид забезпечення позову є співмірним із заявленими позовними вимогами, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Короткий зміст і узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У червні 2019 року представник ОСОБА_3 - адвокат Скочко О. А. звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просила оскаржувані судові рішення скасувати.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не навели доводів та доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду, не з`ясували питання належності предмета спору Дніпровській міській раді та наявності перешкод на її звернення до суду із позовом та заявою самостійно, не взяли до уваги, що відповідачі є добросовісними набувачами майна.

У серпні 2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися до Верховного Суду із заявою про приєднання до касаційної скарги представника ОСОБА_3 - адвоката Скочко О. А.

У серпні 2019 року надійшов відзив ОСОБА_1 , в якому він просив касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Скочко О. А. задовольнити, а оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви першого заступника прокурора Дніпропетровської області про забезпечення позову відмовити.

У серпні 2019 року надійшов відзив Дніпровської міської ради в якому вона просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

Ухвалами Верховного Суду від 12 серпня та 15 серпня 2019 року прийнято до касаційного провадження заяву представника ОСОБА_7 - адвоката Кириченко Т. О. та ОСОБА_1 про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_2 .

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року №460-ІХ (далі - Закон №460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у червні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом №460-ІХ.

Відповідно до частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 124 Конституції України визначений принцип обов`язковості судових рішень.

Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності необхідно враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Вимогами позовної заяви заступника прокурора Дніпропетровської області є визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна від 11 березня 1999 року, розташованого на АДРЕСА_1 , укладеного між ПП ПВКФ «Бан» та ТОВ «Техноком», недійсним, витребування спірного майна.

З матеріалів справи вбачається, що власниками нежитлового приміщення АДРЕСА_2 є ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (а. с.135-136).

Звертаючись із заявою про забезпечення позову заступник прокурора Дніпропетровської області просив, зокрема заборонити відповідачам в позасудовому порядку вчиняти дії щодо відчуження та дії, що пов`язані з державною реєстрацією речових прав на спірне нерухоме майно.

Обраний вид забезпечення позову є співмірним із заявленими позовними вимогами.

Встановлено, що між сторонами дійсно існує спір щодо нежитлового приміщення.

Враховуючи реальність спору та наявність обставин, які можуть утруднити або зробити неможливим виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог, суди дійшли правильного висновку про накладення арешту на нерухоме майно, яке є предметом спору, дотримавшись при цьому принципу співмірності.

З огляду на викладене, Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про недоведеність позивачем наміру відповідачів відчужити спірне майно та реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.

Ці доводи зводяться до непогодження зі встановленими судами попередніх інстанцій обставин справи, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Не впливає на правильність вирішення питання про забезпечення позову і посилання заявників на нез`ясування питання належності майна Дніпровській міській раді, добросовісності набуття майна відповідачами, оскільки ці питання стосуються вирішення спору по суті.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За наслідками розгляду касаційної скарги встановлено, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права. Отже, відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, оскільки відсутні підстави для його скасування.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Скочко Ольги Анатоліївни та представника ОСОБА_2 - адвоката Кириченко Тетяни Олександрівни, ОСОБА_2 , які приєдналися до касаційної скарги представника ОСОБА_3 - адвоката Скочко Ольги Анатоліївни, залишити без задоволення.

Ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 лютого 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

С. О. Погрібний