Історія справи

Постанова КЦС ВП від 20.04.2023 року у справі №595/559/22
Постанова КЦС ВП від 20.04.2023 року у справі №595/559/22

Постанова

Іменем України

20 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 595/559/22

провадження № 61-2327св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

позивач- ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Гадз-Агро»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Гадз-Агро» на рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 31 жовтня 2022 року у складі судді Тхорик І. І. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 17 січня 2023 рокуу складі колегії суддів: Храпак Н. М., Костів О. З., Парандюк Т. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Бучачагрохлібпром» (нова назва - товариство з обмеженою відповідальністю «Гадз-Агро») про зобов`язання повернути йому земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,83 га, кадастровий номер: 6121281000:01:001:0941, що знаходиться на території Бучацької територіальної громади (колишньої Заривинецької сільської ради) Чортківського району Тернопільської області, за актом приймання-передачі земельних ділянок в примусовому порядку.

Позовна заява мотивована тим, що він є власником вказаної земельної ділянки, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №019327, виданим 29 березня 2006 року.

16 квітня 2013 року між ним та відповідачем було укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки, строк дії якого становив п`ять років. Термін дії вказаного договору закінчився 03 червня 2021 року. Як до закінчення терміну оренди земельної ділянки, так і після його закінчення, позивач, не маючи наміру в подальшому продовжувати договір оренди земельної ділянки, неодноразово звертався до ТОВ «Бучачагрохлібпром» з проханням не обробляти його земельну ділянку у зв`язку з тим, що він не бажає продовжувати строк дії договору оренди, а має бажання обробляти свою земельну ділянку самостійно.

Зазначає, що правом на поновлення договору оренди на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, або правом на оскарження в суді відмови орендодавця від поновлення договору оренди землі відповідач не скористався, проте земельну ділянку не повернув.

У лютому 2022 року позивач повторно звернувся із заявою до відповідача (надіславши її поштовим зв`язком), в якій просив повернути спірну земельну, проте відповідач повторно проігнорував вказану заяву.

З огляду на вказане вважає, що відповідач безпідставно продовжує утримувати та використовувати спірну земельну ділянку, що в розумінні вимог статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», статей 125, 126, 212 Земельного Кодексу України кваліфікується як самовільне зайняття земельної ділянки, відмовляється повертати таку, а також підписувати акт приймання-передачі земельної ділянки, у зв`язку із чим просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Бучацького районного суду Тернопільської області від 31 жовтня 2022 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 17січня 2023 року, позов задоволено.

Зобов`язано ТОВ «Бучачагрохлібпром» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,83 га, кадастровий номер: 6121281000:01:001:0941, яка розташована на території Бучацької територіальної громади (колишньої Заривинецької сільської ради) Чортківського району Тернопільської області, за актом приймання-передачі земельної ділянки.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачем не здійснено передбачених законом дій для поновлення права оренди відповідно до чинного законодавства, додаткові угоди до договорів оренди землі про їх поновлення на адресу позивача не направлялись, що в судовому засіданні не заперечувалось представником відповідача, та, відповідно, не були укладені сторонами, а тому право оренди у встановленому законом порядку поновлено не було.

Отримання позивачем орендної плати у 2021 році не свідчить про те, що він висловив своє волевиявлення щодо поновлення договору, оскільки за змістом договорів оренди землі орендна плата вноситься орендарем у грошовій або натуральній формі у строки з 20 жовтня по 25 грудня кожного року, а отже сплата орендної плати у 2021 році вважається такою, що внесена за період дії договору оренди, оскільки такий закінчився 03 червня 2021 року.

У судовому засіданні сторони не заперечували, що відповідач продовжує користуватися земельними ділянками. Доказів, які б свідчили про відсутність перешкод в користуванні земельними ділянками суду не надано.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У лютому 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ТОВ «Гадз-Агро» на рішення Бучацького районного суду Тернопільскої області від 31 жовтня 2022 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 17 січня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ТОВ «Гадз-Агро», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач мав можливість належним чином оформити відмову від продовження строку дії договору оренди землі у порядку, передбаченому статтею 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», але не реалізував своє право на таку відмову, тому договір оренди землі поновлено на той же строк та на тих же самих умовах.

Крім того, пунктом 8 договору оренди передбачено, що якщо протягом 30-денного строку до закінчення договору жодна із сторін не заявила про його припинення, договір вважається продовженим на той же строк на тих же умовах.

В даному випадку орендар продовжує користуватися земельною ділянкою, відсутні належним чином оформлені заперечення орендодавця про закінчення строку дії договору, земельна ділянка не поверталась за актом приймання-передачі, орендодавець отримав орендну плату за 2021 рік, чим висловив своє волевиявлення щодо поновлення договору на той же самий строк.

З огляду на вказане вважає, що висновки судів попередніх інстанцій не відповідають встановленим обставинам справи та судами неправильно застосовано норми матеріального права.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому представник ОСОБА_1 - адвокат Суп М. Б. просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, посилаючись на те, що орендодавець із дотриманням строків, передбачених статтею 33 Закону України «Про оренду землі», висловив свої заперечення щодо поновлення договору оренди землі та небажання продовжувати дію договору оренди.

Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що у спірних правовідносинах у позивача не було ані права, ані обов`язку подавати до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно заяви про виключення з цього реєстру відомостей про поновлення договору, оскільки правила, визначені статтею 126-1 ЗК України, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», в той час як договір оренди землі між сторонами укладений

16 квітня 2013 року, державна реєстрація якого проведена 26 травня

2016 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у відповідності до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №019327 від 29 березня 2006 року, на підставі розпорядження Бучацької районної держадміністрації від 12 грудня 2005 року №663, ОСОБА_1 , житель с. Заривинці Бучацького району Тернопільської області, є власником земельної ділянки загальною площею 2,12 га, яка розташована на території Заривинської сільської ради Бучацького району Тернопільської області. Акт зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за

№ 010664604459. Згідно з планом меж земельної ділянки, така складається з двох земельних ділянок, а саме, площею 1,83 га (кадастровий номер: 6121281000:01:001:0941) та площею 0,29 га (кадастровий номер: 6121281000:01:001:1365).

Відповідно до договору оренди землі від 16 квітня 2013 року, укладеного між ОСОБА_1 , як власником земельної ділянки, та ТОВ «Бучачагрохлібпром», в особі директора Карачки І. В., який діє на підставі статуту, як орендарем, досягнуто домовленості щодо оренди належної на праві приватної власності ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 1,83 га, у тому числі ріллі 1,83 га (кадастровий номер: 6121281000:01:001:0941), яка знаходиться на території Заривинської сільської ради.

Відповідно до пункту 8 вказаного договору оренди землі сторони погодили строк його дії на п`ять років, з урахуванням ротації культур. Якщо протягом

30-денного строку до закінчення договору жодна із сторін не заявила про його припинення, договір вважається продовжений на той же строк, на тих же умовах.

Розділом ІV «Орендна плата» вказаного договору оренди землі сторони погодили розмір орендної плати за користування земельною ділянкою, порядок її виплати та форму оплати.

Так, орендна плата вноситься орендарем у натуральній формі в розмірі, що становить 1 174,12 грн на рік, 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки приватної власності здійснюється з урахуванням індексації. Оренда плата вноситься у такі строки з 20 жовтня по 25 грудня кожного року з каси орендаря. У разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,01 % несплаченої суми за кожний день прострочення.

Відповідно до розділу VІI «Умови повернення земельної ділянки» договору оренди орендар взяв на себе зобов`язання, серед іншого, повернути орендодавцю земельну ділянку після припинення дії договору.

Розділом XI «Зміна умов договору і припинення його дії» договору оренди передбачено наступне: «Дія договору припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; ліквідації юридичної особи орендаря. Договір припиняється також в інших випадках, передбачених законом. Дія договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається».

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №60561920, сформованої приватним нотаріусом Бучацького районного нотаріального округу Тернопільської області Максимович С. В.

03 червня 2016 року, індексний номер документа: 60561920, наявний запис про оренду земельної ділянки з кадастровим номером: 6121281000:01:001:0941, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, дата державної реєстрації 03 червня 2016 року строком на п`ять років з правом пролонгації. Орендар - ТОВ «Бучачагрохлібпром», орендодавець - ОСОБА_1 .

Згідно заяви за вхідним №36 від 31 березня 2021 року позивач ОСОБА_1 звертався до директора ТОВ «Бучачагрохлібпром» Попіля К. Я. з проханням не обробляти земельну ділянку, площею 1,83 га, кадастровим номером: 6121281000:01:001:0941, оскільки буде обробляти таку самостійно.

Як вбачається із заяви від 14 лютого 2022 року, позивач ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Бучачагрохлібпром», в якій просив повернути йому земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 1,83 га, кадастровий номер: 6121281000:01:001:0941, що знаходиться на території Бучацької територіальної громади (колишньої Заривинецької сільської ради) Чортківського району Тернопільської області шляхом підписання акта приймання-передачі земельної ділянки.

Отже, судами встановлено, що відповідач ТОВ «Бучачагрохлібпром» набув право оренди земельної ділянки з моменту державної реєстрації договору оренду, який був укладений у 2013 році, а саме з 03 червня 2016 року. Сторони погодили, що строк договору оренди закінчився 03 червня

2021 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною четвертою статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно з частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору, договору найму регулюються актами земельного законодавства - ЗК України, Законом України «Про оренду землі».

Законом України «Про оренду землі» визначаються умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» під договором оренди землі розуміється договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У частині першій статті 777 ЦК України закріплено переважне право наймача, який належно виконує свої обов`язки за договором, на укладення договору на новий строк та передбачив певну процедуру здійснення цього права.

Крім того, статтею 764 ЦК України передбачено такий спеціальний спосіб захисту порушеного цивільного права та інтересу у спірних правовідносинах, як поновлення договору найму, яка зводиться по суті до продовження попередніх договірних відносин на той самий строк без укладення нового договору за умови, по-перше, що наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку дії договору найму та, по-друге, відсутні заперечення наймодавця протягом одного місяця.

Правові підстави поновлення договору оренди землі визначені статтею 33 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі - у редакції, чинній для спірних правовідносин), яка фактично передбачає два способи пролонгації договору оренди землі.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 33 цього Закону по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. У разі смерті орендодавця до спливу строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Частинами восьмою та одинадцятою статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді.

Тобто реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України «Про оренду землі», можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури поновлення договору оренди землі.

Ці положення узгоджуються із загальною нормою частини першої

статті 777 ЦК України.

Згідно із частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Частиною другою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Отже, статтею 33 Закону України «Про оренду землі» визначено алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та визначено певні правові запобіжники для захисту орендаря, як більш уразливої сторони в цих правовідносинах, від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря. При цьому законодавець ототожнив поняття «переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк» та «поновлення договору оренди землі», використовуючи конструкцію «поновлення договору оренди землі» як для підстави такого поновлення, передбаченої частинами першою-п`ятою, так і для підстави, передбаченої частиною шостою цієї статті, що свідчить про їх логічну послідовність.

Тобто виникненню в орендодавця обов`язку прийняти рішення про поновлення договору оренди землі або про наявність заперечень щодо такого поновлення договору з надсиланням відповідного листа-повідомлення має передувати звернення орендаря з повідомленням про намір продовжити орендні правовідносини, до якого має бути додано проект додаткової угоди. Факт порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про прийняте ним рішення у відповідь на вчасно надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди дає орендареві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі відповідно до частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі». І саме у такому випадку відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як «мовчазну згоду» орендодавця на поновлення договору на той самий строк, і на тих самих умовах, що були передбачені договором.

Подібний за змістом правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18), від 21 листопада 2018 року у справі

№ 530/212/17 (провадження № 14-330цс18), згідно з яким для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі», необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

У справі, що переглядається, суди встановили, що орендодавцем

ОСОБА_1 30 березня 2021 року, з дотриманням строків передбачених статтею 33 Закону України «Про оренду землі», було висловлене в письмовій формі заперечення щодо поновлення спірного договору оренди землі та небажання продовжувати строк дії даного договору.

Вказане заперечення відповідачем було отримано 31 березня 2021 року, про що свідчить відмітка на даній заяві.

Правом на поновлення договору оренди землі на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором згідно з чинною на момент виникнення даних правовідносин статтею 33 Закону України «Про оренду землі» або правом на оскарження відмови орендодавця на поновлення договору оренди землі, ТОВ «Бучачагрохлібпром» (ТОВ «ГАДЗ-АГРО») не скористалося, що встановлено судами і чого не заперечував в судовому засіданні представник відповідача.

При цьому суди обґрунтовано відхилили доводи представника відповідача про те, що отримання позивачем орендної плати у 2021 році свідчить про його волевиявлення щодо поновлення договору, оскільки за змістом договору оренди землі орендна плата вноситься орендарем у строки

з 20 жовтня по 25 грудня кожного року, а отже внесена у 2021 році орендна плата за 2021 рік є такою, що внесена за період дії договору оренди.

Також судами попередніх інстанцій враховано, що зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі №504/2864/13-ц, від 04 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц, від 11 листопада 2019 року у справі №487/10132/14-ц).

Крім того, суди попередніх інстанцій вмотивовано відхилили доводи відповідача щодо неподання позивачем до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно заяви про виключення з цього реєстру відомостей про поновлення договору з посиланням на статтю 32-2 Закону України «Про оренду землі», якою визначено, що поновлення договорів оренди землі здійснюється в порядку, передбаченому статтею 126-1 ЗК України, з огляду на таке.

Згідно з абзацом 4 Розділу ІХ Закону України «Про оренду землі» правила, визначені статтею 126-1 ЗК України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюються на умовах, визначених такими договорами, за правилами чинними на момент їх укладення.

Зазначені норми законодавства набрали чинності 16 січня 2020 року згідно із Законом України №340-Х від 05 грудня 2019 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», у той час як договір оренди землі між сторонами укладений 16 квітня 2013 року, державна реєстрація якого проведена 26 травня 2016 року.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що у спірних правовідносинах у позивача не було ані права, ані обов`язку подавати до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно заяви про виключення з цього реєстру відомостей про поновлення договору, оскільки правила, визначені статтею 126-1 ЗК України, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству».

Таким чином доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішень судів попередніх інстанцій, оскільки вони зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що в силу вимог частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Гадз-Агро» залишити без задоволення.

Рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 31 жовтня 2022 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 17 січня

2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:Н. Ю. Сакара О. В. Білоконь О. М. Осіян