Постанова

Іменем України

08 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 757/26707/17-ц

провадження № 61-4460св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк",

розглянув у судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, подану його представником Гладким Русланом Вікторовичем, на рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 листопада 2018 року у складі судді Новак Р. В. та постанову Київського апеляційного суду від 28 січня 2020 року у складі колегії суддів: Гуля В. В., Сліпченка О. І., Сушко Л. П.,

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний Банк" (далі - ПАТ "ВіЕйБі Банк"), про стягнення грошових коштів.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 06 травня 2014 року між ним і банком укладено договір банківського вкладу "Швейцарський "Постійний" № 739687/2014 (в національній валюті України), у зв'язку з чим було відкрито вкладний рахунок № НОМЕР_1, сума початкового вкладу становила 1 600 000,00 грн, дата вимоги вкладу - 06 травня 2014 року.

Зазначав, що за умовами цього договору банк відкрив йому вкладний рахунок за вкладом на вимогу "Для виплат" № НОМЕР_2 для перерахування нарахованих процентів та вкладу по закінченню строку його дії.

06 лютого 2014 року він вніс 1 600 000,00 грн на вкладний рахунок, що підтверджується відповідною квитанцією № 256797.

Того ж дня, він додатково вніс 40 000,00 грн на рахунок, що підтверджується квитанцією № 257118.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 20 листопада 2014 року № 733 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20 листопада 2014 року № 123 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "ВіЕйБі Банк", згідно з яким із 21 листопада 2014 року введено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "ВіЕйБі Банк".

Посилаючись на те, що на теперішній час коштів від банку він не отримав, що обмежує його право розпоряджатися ними на власний розсуд, а також на те, що ОСОБА_2, як власник істотної участі ПАТ "ВіЕйБі Банк", є пов'язаною з банком особою у розумінні статті 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність", тобто несе відповідальність перед ним за неповернення банком вкладу та нарахованих відсотків, просив стягнути з нього грошові кошти у розмірі 1 601
015,86 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 08 листопада 2018 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позову.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені витрати на правову допомогу у розмірі 41 000,00 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що належних і допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння відповідачем шкоди позивачу внаслідок порушення ним, як власником істотної участі банку, Закону України "Про банки і банківську діяльність", розмір шкоди, причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача і заподіяною шкодою, позивачем не подано, в зв'язку з чим позовні вимоги є недоведеними.

Постановою Київського апеляційного суду від 28 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, інтереси якого представляє адвокат Гладкий Р. В., задоволено частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 листопада 2018 року змінено в частині стягнення судових витрат.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені витрати за надання правової допомоги в розмірі 5 000,00 грн.

В іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 листопада 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову у зв'язку з недоведеністю позовних вимог. Разом з тим, оскільки позивач просив з урахуванням його матеріального стану, тих обставин, що він є особою, внутрішньо переміщеною у зв'язку з анексією Криму, має на утриманні двох дітей студентів, втратив кошти в ПАТ "ВіЕйБі Банк", зменшити розмір судових витрат, які були стягнуті з нього на користь ОСОБА_2, апеляційний суд дійшов висновку про зменшення розміру витрат за надання правничої допомоги з 41 000,00 грн до 5 000,00 грн.

Аргументи учасників справи

Зміст та доводи касаційної скарги

У березні 2020 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій його представник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

У касаційній скарзі та її уточненій редакції представник ОСОБА_1 зазначає, що:

- Закон України "Про банки і банківську діяльність", як акт цивільного законодавства, встановлює для власників істотної участі зобов'язання вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку та передбачає, що відповідальність за зобов'язаннями банку за рішенням суду може бути покладена на власників істотної участі та керівників банку в разі віднесення банку з їх вини до категорії неплатоспроможних;

- стаття 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлює для власників істотної участі та керівників банку охоронне зобов'язання, яке має на меті захист суб'єктів цивільного права, права та інтереси яких порушено внаслідок неплатоспроможності банку;

- стаття 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачає можливість притягнення до відповідальності за умови встановлення вини власників істотної участі та керівників банку у віднесенні банку до категорії неплатоспроможних при цьому вказана спеціальна норма не покладає обов'язок доведення вини саме на осіб, яким завдано шкоду внаслідок віднесення банку до категорії неплатоспроможних. В такому випадку підлягають застосуванню загальні норми цивільного законодавства, щодо порядку притягнення до відповідальності за порушення зобов'язання;

- у зв'язку з цим суди помилково відмовили у задоволенні позову за недоведеністю позовних вимог.

Зміст відзиву

У травні 2020 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_2 надійшов відзив, у якому він просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, посилаючись на недоведеність його вини у настанні неплатоспроможності банку.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 30 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2021 року справу призначено досудового розгляду у порядку письмового провадження у складі колегії із п'яти суддів.

Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2021 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20).

Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2021 року поновлено касаційне провадження у справі № 757/26707/17-ц.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина 8 статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 30 квітня 2020 року вказано, що підставами касаційного оскарження заявник зазначає порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права передбаченого пунктом 2 частини 2 статті 389 ЦПК України, а саме необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 295/12388/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 757/3766/17-ц, від 06 грудня 2018 року у справі № 752/21254/15 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішення

Фактичні обставини

Суди встановили, що 06 травня 2014 між ПАТ "ВіЕйБі Банк" та ОСОБА_1 укладено договір банківського вкладу "Швейцарський "Постійний" № 739687/2014 (в національній валюті України).

Предметом указаного договору відповідно до пункту 1.1 є розміщення вкладником ОСОБА_1 в банку строкового вкладу на 3 місяці з дня укладення договору, з виплатою 26 % річних по закінченню строку дії вкладу (пункти 1.1 та 1.5 договору). Для обліку вкладу банк відкриває на ім'я позивача вкладний рахунок та вкладний рахунок за вкладом на вимогу "Для виплат" № НОМЕР_2 для перерахування нарахованих процентів та вкладу по закінченню строку його дії (пункти 1.1 та 1.2 договору).

Сума початкового вкладу становить 1 600000,00 грн (пункт 1.3 договору), дата вкладу - 06 травня 2014 року.

На виконання взятих на себе зобов'язань за вказаним договором ОСОБА_1 вніс грошові кошти, що підтверджується квитанцією від 06 лютого 2014 року № 256797 про поповнення вкладного рахунку № НОМЕР_1 на суму 1 600 000,00 грн, квитанцією від 06 лютого 2014 року № 257118 про поповнення вкладного рахунку на суму 40

000,00 грн.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 19 березня 2015 року № 188 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20 березня 2015 року № 63 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ "ВіЕйБі Банк".

Фондом гарантування вкладів фізичних осіб позивачу була виплачена гарантована сума відшкодування у розмірі 200 000,00 грн, а залишок коштів у розмірі 1 601
015,86 грн були включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів четвертої черги, що підтверджується довідкою від 28 вересня 2015 року № 86/215, виданою ПАТ "ВіЕйБі Банк".

Відповідно до офіційної відкритої інформації НБУ Компанія "Квікком Лімітед" є учасником і власником 86,7780 % статутного капіталу ПАТ "ВіЕйБі Банк", в той час як ОСОБА_2 є єдиним 100 % власником Компанії "Квікком Лімітед", тобто особою, яка опосередковано володіє істотною участю банку.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких мотивів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 15 ЦК України, частина 1 статті 16 ЦК України).

Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року в справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20) вказано, що:

"на Фонд та уповноважену особу Фонду законом покладені повноваження органів та посадових осіб неплатоспроможного банку, включаючи повноваження заявляти від імені банку будь-які позови до суду, зокрема і позови про відшкодування шкоди.

Якщо банку належить майно, зокрема право вимоги про відшкодування шкоди, то внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення банку як юридичної особи саме по собі це право не припиняє. Тому ліквідація неплатоспроможного банку не є підставою для закінчення судового розгляду на підставі поданого Фондом позову до пов'язаної з банком особи та не є підставою для звільнення від відповідальності пов'язаної з банком особи. Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18 (провадження № 12-185гс19, пункти 7.81-7.88).

Вчинення Фондом та уповноваженою особою Фонду дій, спрямованих на одержання задоволення вимог банку до боржників банку, зокрема щодо повернення кредитів, стягнення процентів, відшкодування збитків тощо, реалізує і похідний інтерес вкладників та інших кредиторів банку у трансформації майна банку у вигляді прав вимоги у більш ліквідну (грошову) форму з метою подальшого задоволення вимог кредиторів у черговості, встановленій статтею 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Натомість вкладники та інші кредитори банку не мають права вимоги до боржників банку і не можуть розглядатися як особи, яким заподіяно збитки боржниками банку, які не сплатили заборгованість банку, у тому числі за вимогами із заподіяння банку шкоди (зокрема, збитків). Право вимоги до боржників банку, в тому числі про повернення кредитів, стягнення процентів, про відшкодування шкоди, завданої банку (зокрема, збитків), належить банку, а не кредиторам банку, а несплата банку коштів боржниками банку не може розцінюватися як завдання шкоди кредиторам банку. При статтею 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не передбачене повноваження вкладників та інших кредиторів банку звертатися від імені банку з позовними вимогами, зокрема із заподіяння банку шкоди (збитків) до заподіювачів такої шкоди (похідний позов). Таке регулювання пояснюється тим, що повноваженнями звертатися з похідним позовом має наділятися той, хто не тільки має похідний інтерес у позові, а й при цьому має можливість ефективно захищати права позивача. Водночас кредитори банку (зокрема, вкладники) зазвичай не володіють інформацією про господарську діяльність банку, у тому числі про діяльність посадових осіб банку, у зв'язку із чим не в змозі довести ані того, що посадова особа діяла не в найкращих інтересах товариства, ані розмір шкоди, завданої банку".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року в справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20) зазначено, що:

"порядок оскарження дій та бездіяльності Фонду та уповноваженої особи Фонду в процесі здійснення ними повноважень органу управління банком, зокрема, щодо виявлення майна банку, включаючи права вимоги банку до його боржників, у тому числі щодо відшкодування шкоди, завданої банку, дій та бездіяльності щодо здійснення прав банку стосовно його прав вимоги, стягнення коштів з боржників банку або продажу майна банку, включаючи продаж його вимог, законом не встановлено. Оскільки неналежне здійснення Фондом та уповноваженою особою Фонду таких повноважень впливає на похідний інтерес вкладників та інших кредиторів у формуванні ліквідного майна банку, його ліквідаційної маси у грошовій формі, в тому числі у трансформації прав вимоги у грошові активи, які підлягають подальшому розподілу між кредиторами, Велика Палата Верховного Суду констатує наявність прогалини в законодавстві і вважає, що вона підлягає заповненню за аналогією закону (частина 1 статті 8 ЦК України), а саме за аналогією частини шостої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства: дії (бездіяльність) Фонду, зокрема в особі уповноваженої особи Фонду, щодо формування ліквідаційної маси банку, у тому числі щодо трансформації майна банку у грошову форму, можуть бути оскаржені до господарського суду кредиторами банку".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року в справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20) вказано, що:

"у цій справі позивачка звернулася до суду з позовом про стягнення на її користь коштів як збитків, завданих, на думку позивачки, неправомірними діями відповідача по відношенню до банку. Водночас такими діями збитки можуть бути завдані саме банку, а не позивачці.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Водночас не підлягає судовому захисту похідний інтерес позивача у захисті порушеного права іншої особи (постраждалого), оскільки судовому захисту підлягає саме порушене право останнього. Такий захист за участі позивача можливий лише за умови здійснення ним процесуального представництва постраждалого.

Отже, позивачка не довела порушення її права чи безпосереднього інтересу, а тому вона є неналежним позивачем у цій справі. Це є самостійною підставою для відмови в позові (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 (провадження № 12-175гс19, пункт 7.17), від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17 (провадження № 12-77гс19, пункт 8.9))". Велика Палата Верховного Суду погоджується з позивачкою в тому, що кожна особа, чиї права чи інтереси було порушено, має право звернення до суду для їх захисту.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому частини 1 статті 4 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року в справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20) зазначено, що:

"Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами позивачки про те, що Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" жодним чином не виключає можливість притягнення власника істотної участі банку до відповідальності у порядку, визначеному статтею 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Так, відповідно до статтею 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність" учасники банку відповідають за зобов'язаннями банку згідно із законами України та статутом банку; власники істотної участі зобов'язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку; пов'язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів НБУ, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що зазначеною статтею передбачена відповідальність пов'язаних осіб банку перед банком, а не перед його кредиторами.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що якщо банку заподіяно шкоди не шляхом вчинення окремо визначених дій (бездіяльності), які мали наслідком знищення або пошкодження конкретної речі, втрату конкретних доходів чи подібні наслідки, а шляхом недотримання вимог законодавства, невжиття своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку тощо, що призвело до зниження чистих активів банку, порушення нормативів, зокрема ліквідності та втрати банком стану платоспроможності, то розмір шкоди, завданої банку, оцінюється розміром недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів, якщо не доведений більший розмір шкоди. Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18 (провадження № 12-185гс19, пункт 7.61).

При цьому Велика Палата Верховного Суду у цій справі не вирішує питання про виконання чи порушення відповідачем обов'язків, покладених на нього законом, зокрема статтею 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність", оскільки таке вирішення було би виходом за межі цієї справи. Зазначене питання має бути вирішене в межах іншої справи за позовом належного позивача".

У справі, що переглядається:

позивач звернувся з позовом про стягнення на його користь коштів як збитків, завданих, на його переконання, неправомірними діями відповідача по відношенню до банку. Водночас такими діями збитки можуть бути завдані саме банку, а не позивачу;

позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу.

Суди відмовили у задоволенні позову у зв'язку з тим, що позивач не довів можливості застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків з відповідача, оскільки ним не доведено наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення, хоча належало відмовити через те, що позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, він є неналежним позивачем у цій справі.

У зв'язку з цим судові рішення підлягають зміні в мотивувальній частині.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина 3 статті 400 ЦПК України).

З урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року в справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20), колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу необхідно задовольнити частково; оскаржені рішення суду першої інстанції у його незміненій апеляційним судом частині та постанову апеляційного суду - змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану його представником Гладким Русланом Вікторовичем, задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 листопада 2018 року у незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову Київського апеляційного суду від 28 січня 2020 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук