Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.11.2019 року у справі №439/51/14

Постанова

Іменем України

04 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 439/51/14-ц

провадження № 61-1148св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф. Шиповича В.

В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, які діють у своїх інтересах та в інтересах малолітнього сина ОСОБА_4, ОСОБА_5,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - комунальне підприємство Львівської міської ради "Золочівське міжрайонне бюро технічної інвентаризації", виконавчий комітет Бродівської міської ради Львівської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Львівської області від 04 квітня 2016 року у складі колегії суддів: Гірник Т. А., Бакуса В. Я., Левика Я. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, які діють у своїх інтересах та в інтересах малолітнього сина ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - комунальне підприємство Львівської міської ради "Золочівське міжрайонне бюро технічної інвентаризації", виконавчий комітет Бродівської міської ради Львівської області, про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Позовна заява мотивована тим, що у січні 2008 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до нього і свого батька ОСОБА_6 про визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1, який було задоволено заочним рішенням Бродівського районного суду Львівської області від 09 лютого 2008 року. Визнано його і ОСОБА_6 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1.

Задовольняючи вказані позовні вимоги, суд виходив із того, що вони не проживають у спірному житловому приміщенні понад шість місяців, посилаючись на показання свідків, акти перевірок та обстеження житлово-побутових умов.

Вказував, що у період з 17 лютого 2006 року до 16 березня 2010 року відбував покарання у місцях позбавлення волі за вироком Реутовського міського суду Московської області від 25 травня 2006 року, що свідчить про поважність причин його непроживання у житловому приміщенні понад шість місяців.

Тому він оскаржив заочне рішення Бродівського районного суду Львівської області від 09 лютого 2008 року до апеляційного суду.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 27 травня 2013 року його апеляційну скаргу було задоволено, вказане рішення скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

У зв'язку з тим, що його і ОСОБА_6 на підставі рішення суду, яке у подальшому було скасовано, визнано такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1, то ця квартира була приватизована без їх участі.

Так, згідно з рішенням виконавчого комітету Бродівської міської ради Бродівського району Львівської області від 23 грудня 2008 року № 715 "Про передачу квартир у приватну власність громадян" квартира АДРЕСА_1 зареєстрована на праві спільної часткової власності за: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5.

На підставі цього рішення 14 січня 2009 року виконавчим комітетом Бродівської міської ради Бродівського району Львівської області було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно.

Вважав, що приватизація вказаної квартири без його участі порушує його житлові права та інтереси, оскільки на даний час заочне рішення Бродівського районного суду Львівської області від 09 лютого 2008 року про визнання його і ОСОБА_6 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, скасовано.

На підставі вказаного ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане 14 січня 2009 року виконавчим комітетом Бродівської міської ради Львівської області згідно з рішенням від 23 грудня 2008 року № 715, яким за ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 встановлено право власності по 1/4 частці на кожного на квартиру АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бродівського районного суду Львівської області від 19 листопада 2015 року у складі судді Бунда А. О. позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане 14 січня 2009 року виконавчим комітетом Бродівської міської ради Львівської області згідно з рішенням від 23 грудня 2008 року № 715, яким за ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 встановлено право власності по 1/4 частці на кожного на квартиру АДРЕСА_1.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 114,70 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що було порушено право позивача на приватизацію житла, в якому він був зареєстрований, виходячи із того, що у період з 17 лютого 2006 року до 16 березня 2010 року останній був тимчасово відсутній з поважних причин, оскільки відбував покарання у місцях позбавлення волі за вироком Реутовського міського суду Московської області від 25 травня 2006 року, що свідчить про збереження за ним житлового приміщення відповідно до пункту 7 частини 3 статті 3 ЖК Української РСР.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 04 квітня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено.

Рішення Бродівського районного суду Львівської області від 19 листопада 2015 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що, задовольняючи позов ОСОБА_1, суд першої інстанції у порушення вимог статей 214, 215 ЦПК України з характером спірних правовідносин не визначився, не з'ясував, чи мав позивач право на житлову площу у спірній квартирі на час її приватизації, чи була спірна квартира його постійним місцем проживання чи тимчасовим, оскільки із договору піднайму житлового приміщення від 19 квітня 2004 року, укладеного між ОСОБА_7, як головним квартиронаймачем, і ОСОБА_1, як піднаймачем, вбачається, що останній прийняв у піднайм одну кімнату житловою площею 11,8 кв. м у квартирі АДРЕСА_1. При цьому згідно з пунктом 4 цього договору приміщення здаються у піднайм строком на п'ять років, з 19 квітня 2004 року, тобто до 19 квітня 2009 року. Крім того, за змістом частини 2 статті 99 ЖК Української РСР вказаний договір піднайму припинив дію у зв'язку зі смертю наймодавця 10 квітня 2007 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 червня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання заперечень на касаційну скаргу.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У січні 2018 року справу передано Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ до Верховного Суду.

Відповідно до розпорядження в. о. керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 04 червня 2019 року № 526/0/226-19 та протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2019 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, апеляційний суд не звернув увагу не те, що рішенням Апеляційного суду Львівської області від 27 травня 2013 року, яким скасовано заочне рішення Бродівського районного суду Львівської області від 09 лютого 2008 року у справі № 1302/2-210/08 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6, ОСОБА_1 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, яким його було визнано таким, що втратив право користування житловим приміщенням на підставі статей 71, 72 ЖК Української РСР, фактично встановлені обставини, що він був членом сім'ї наймача, оскільки зазначені правові норми регулюють саме такі правовідносини.

Тому ці обставини у силу вимог частини 3 статті 61 ЦПК України 2004 року не підлягають доказуванню. За таких обставин, він мав право взяти участь у приватизації квартири, отже видане свідоцтво про право власності у порядку приватизації квартири на чотирьох осіб - відповідачів у справі є незаконним.

Заперечення на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Заочним рішенням Бродівського районного суду Львівської області від 09 лютого 2008 року ОСОБА_6 і ОСОБА_1 було визнано такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1.

У період з 17 лютого 2006 року до 16 березня 2010 року ОСОБА_1 відбував покарання у місцях позбавлення волі за вироком Реутовського міського суду Московської області від 25 травня 2006 року.

Відповідно до свідоцтва про зміну імені, виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Бродівського районного управління юстиції Львівської області 30 липня 2010 року, ОСОБА_1 змінив прізвище на ОСОБА_1.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 27 травня 2013 року скасовано заочне рішення Бродівського районного суду Львівської області від 09 лютого 2008 року і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_6, ОСОБА_1 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, відмовлено.

Рішенням виконавчого комітету Бродівської міської ради Бродівського району Львівської області від 23 грудня 2008 року № 715 "Про передачу квартир у приватну власність громадян" квартиру АДРЕСА_1 передано на праві спільної часткової власності ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5

14 січня 2009 року на підставі вищевказаного рішення виконавчим комітетом Бродівської міської ради Бродівського району Львівської області ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення апеляційного суду є законним і обґрунтованим та підстав для його скасування немає.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін. ) державного житлового фонду на користь громадян України.

Згідно з частиною 3 статті 9 ЖК Української РСР громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

За приписами норм Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" наймачі квартир (будинків) державного житлового фонду та члени їх сімей, які постійно проживають у квартирі разом із наймачем або за якими зберігається право на житло, мають право на приватизацію займаних квартир шляхом передачі їм цих квартир в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у даній квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, на підставі рішення відповідного органу приватизації.

До членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло (частина 1 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду").

Частинами 4 , 5 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" передбачено, що право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію Частинами 4 , 5 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".

Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно у межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.

За змістом статті 64 ЖК Української РСР члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Згідно з частиною 3 статті 78 ЖК Української РСР наймач вправі здати жиле приміщення в піднайом або поселити в нього тимчасових жильців на умовах і в порядку, передбачених частиною 3 статті 78 ЖК Української РСР.

При цьому, у разі вселення особи до жилого приміщення за договором піднайму, вона не набуває самостійного права користування цим приміщенням, якщо не буде встановлено, що ця особа вселилася як член сім'ї наймача.

З указаного вбачається, що з урахуванням положень Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" лише наймачі квартир (будинків) державного житлового фонду та члени їх сімей мають право на приватизацію, у зв'язку з чим суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації особи у спірній квартирі, дотримання встановленого порядку при її вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім'ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, а й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи була вона членом сім'ї наймача, чи вела вона з наймачем спільне господарство.

У справі, що переглядається, судом установлено, що позивач до спірного житлового приміщення вселився як піднаймач на підставі відповідного договору від 19 квітня 2004 року, укладеного з ОСОБА_7 як головним квартиронаймачем.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Належних і допустимих доказів на спростування презумпції правомірності вищевказаного правочину позивачем суду не надано. Із клопотанням про призначення експертизи щодо встановлення дійсності його підпису у цьому договорі позивач до суду також не звертався.

Крім того, судом установлено, що після смерті наймодавця 10 квітня 2007 року договір піднайму житлового приміщення від 19 квітня 2004 року позивачем не переукладався.

Також судом установлено, що позивачем у порушення вимог статей 10, 60 ЦПК України 2004 року не надано доказів того, що він є членом сім'ї відповідачів, які прийняли участь у приватизації квартири АДРЕСА_1.

Твердження заявника, що ці обставини були встановлені рішенням Апеляційного суду Львівської області від 27 травня 2013 року є безпідставними, оскільки скасування цим судом заочного рішення Бродівського районного суду Львівської області від 09 лютого 2008 року не свідчить про встановлення обставин набуття ОСОБА_1 права на спірне житло як члена сім'ї наймача приміщення у розумінні положень статей 64, 65 ЖК Української РСР.

Таким чином, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що за змістом частини 2 статті 64 ЖК Української РСР наявність лише факту реєстрації позивача у спірній квартирі не достатньо для висновку, що він став членом сім'ї наймача цієї квартири, і мав право на її приватизацію. Отже, підстав для визнання недійсною приватизації цієї квартири немає.

Доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законних та обґрунтованих рішень, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновком суду попередньої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

З урахуванням того, що вказані доводи касаційної скарги є ідентичними доводам, яким судом попередньої інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд приходить до висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому його відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Львівської області від 04 квітня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В.

Шипович