Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.07.2018 року у справі №2-2839/11

Постанова

Іменем України

04 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 2-2839/11

провадження № 61-25528св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Шиповича В.

В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство "Банк "Київська Русь",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Регіональна будівельна-технічна компанія",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" на рішення Апеляційного суду Львівської області від 19 червня 2017 року у складі колегії суддів: Ніткевича А.

В., Копняк С. М., Левика Я. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2009 року публічне акціонерне товариство "Банк "Київська Русь" (далі - ПАТ "Банк "Київська Русь") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідальністю "Гронло-Львів" (далі - ТОВ "Гронло-Львів"), третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Регіональна будівельна-технічна компанія" (далі - ТОВ "РБТК"), про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що 25 лютого 2008 року між ПАТ "Банк "Київська Русь" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 190 тис. доларів США строком на 15 років зі сплатою 13,5 % річних та кінцевим терміном повернення - 24 лютого 2023 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 25 лютого 2008 року між банком та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 22/02-08-ПР (ЦВ) та 15 січня 2010 року між банком та відповідачем ТОВ "Гронло-Львів" в особі директора ОСОБА_2. було укладено договір поруки №
22.2/02-08-ПР (ЦВ), за умовами яких останні зобов'язалися солідарно з позичальником у повному обсязі відповідати перед банком за виконання зобов'язань за кредитним договором.

Всупереч норм цивільного законодавства та умов кредитного договору ОСОБА_1 свої зобов'язання перед банком щодо повернення кредиту та нарахованих процентів відповідно до умов договору не виконала. Одночасно з укладенням кредитного договору 25 лютого 2008 року між банком, ОСОБА_1 та ТОВ "РБТК" було укладено договір уступки вимоги під відкладальною умовою, згідно із якою ОСОБА_1 передала, а ПАТ "Банк Київська Русь" одержало право вимоги на кошти та/або незакінчений будівництвом двохповерховий котедж та/або двохповерховий котедж, закінчений будівництвом, але не переданий відповідачу ОСОБА_1 за договором інвестування будівництва. Відповідно до пункту 1.2 договору уступки вимоги такий договір укладено під умовою настання однієї з наступних відкладальних умов: невиконання (неповного виконання) відповідачем ОСОБА_1 зобов'язань перед банком за кредитним договором; розірвання договору інвестування будівництва житлового будинку № 01-04, що був укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "РБТК" 04 січня 2006 року, з будь-яких підстав, визначених чинним законодавством України.

У зв'язку з настанням однієї з відкладальних умов, 24 грудня 2010 року ПАТ "Банк "Київська Русь" до господарського суду Львівської області подано позовну заяву про стягнення заборгованості з ТОВ "РБТК" та розгляд указаної справи на стадії апеляційного провадження зупинено до вирішення іншої, пов'язаної з нею справи. З метою врегулювання відносин, що стали предметом спору у господарському суді, 25 липня 2012 року між банком та третьою особою було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Шараварою О. Р., за реєстровим № 749, згідно з яким банк купив об'єкт незавершеного будівництва, житловий будинок готовністю 31 %, що розташований у АДРЕСА_2, у рахунок виконання зобов'язань ТОВ "РБТК" за договором уступки вимоги. Продаж вчинено за 366 105 грн. Розрахунок у сумі 366 105 грн проведено шляхом зарахування зустрічних вимог, що виходять з договору уступки вимоги, які становлять у цілому 959 500 грн. У зв'язку із зарахуванням коштів у розмірі 959 500 грн у рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором, станом на 28 вересня 2012 року заборгованість за кредитним договором становить 91 560,35 доларів США, що еквівалентно 731 841 грн 88 коп., з яких: сума строкової заборгованості - 90
296,97 доларів США, сума несплаченого штрафу за прострочення кредиту - 1 263,38
доларів США. ПАТ "Банк "Київська Русь" на адресу відповідачів надсилались вимоги-претензії щодо сплати заборгованості, на які останні не відреагували.

Ураховуючи викладене, ПАТ "Банк "Київська Русь" просило стягнути у солідарному порядку з відповідачів заборгованість за указаним кредитним договором та судові витрати.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 07 листопада 2012 року позов ПАТ "Банк "Київська Русь" задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ТОВ "Гронло-Львів" на користь ПАТ "Банк "Київська Русь" заборгованість за кредитним договором від 25 лютого 2008 року № 22/02-08-ЦВ у розмірі 731 841 грн 88 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 05 березня 2014 року рішення Сихівського районного суду м. Львова від 07 листопада 2012 року змінено та ухвалено нове рішення. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ
"Банк "Київська Русь" заборгованість за кредитним договором від 25 лютого 2008 року № 22/02-08-ЦВ у розмірі 731 841 грн 88 коп., що еквівалентна 91 560,35
доларів США. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ТОВ "Гронло-Львів" на користь ПАТ

"Банк "Київська Русь" заборгованість за кредитним договором від 25 лютого 2008 року № 22/02-08-ЦВ у розмірі 731 841 грн 88 коп., що еквівалентна 91 560,35
доларів США. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 жовтня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 07 листопада 2012 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 05 березня 2014 року в частині позову ПАТ "Банк "Київська Русь" до ТОВ "Гронло-Львів", третя особа - ТОВ "РБТК", про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано, провадження у справі в цій частині закрито. Роз'яснено позивачу, що він має право звернутися до суду у порядку господарського судочинства. Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 07 листопада 2012 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 05 березня 2014 року в частині позову ПАТ "Банк "Київська Русь" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа - ТОВ "РБТК", про стягнення заборгованості за кредитним договором у цій частині скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 31 березня 2017 року позов ПАТ

"Банк "Київська Русь" задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "Банк "Київська Русь" заборгованість за кредитним договором від 25 лютого 2008 року № 22/02-08-ЦВ у загальному розмірі 91 560,35 доларів США.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач ОСОБА_1 прострочила погашення поточних платежів за кредитом та нарахованими процентами, не повернула отриманий кредит, чим не виконала взятих за договором зобов'язань, тому заборгованість за кредитним договором від 25 лютого 2008 року № 22/02-08-ЦВ у загальному розмірі 91 560,35 доларів США, підлягає стягненню на користь позивача солідарно з відповідача ОСОБА_1 як позичальника, та відповідача ОСОБА_2, як поручителя. При цьому, суд врахував, що позивач направляв 06 травня 2009 року, 19 червня 2009 року, 03 березня 2010 року боржникам вимогу про досудове врегулювання спору шляхом виконання зобов'язань за кредитним договором у повному обсязі, однак зазначена вимога останніми не виконана. Також, судом встановлено, що позивач ПАТ "Банк "Київська Русь" при проведенні розрахунку заборгованості за кредитним договором у рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_1 за указаним кредитним договором зараховано грошові кошти у розмірі, еквівалентному 959 500 грн, які отримані у результаті укладеного 25 лютого 2012 року між позивачем та третьою особою ТОВ "РБТК" договору купівлі-продажу, за яким ПАТ
"Банк "Київська Русь" купило об'єкт незавершеного будівництва, житловий будинок готовністю 31 %, що розташований у АДРЕСА_2, у рахунок виконання зобовязань ТОВ "РБТК" за договором уступки вимоги. Розрахунок у розмірі 366 105 грн проведено шляхом зарахування зустрічних вимог, що виходять з договору уступки вимоги, які становлять в цілому 959 500 грн.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 19 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 31 березня 2017 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ "Банк "Київська Русь" про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "Банк "Київська Русь" заборгованості за кредитним договором від 25 лютого 2008 року № 22/02-08-ЦВ у загальній сумі 91 560,35 доларів США відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що за умовами договору уступки вимоги від 25 лютого 2008 року первісний кредитор ОСОБА_1 не поручалася за боржника ТОВ "РБТК" перед новим кредитором ПАТ "Банк "Київська Русь", тому відповідач ОСОБА_1 не несе відповідальність за невиконання боржником ТОВ "РБТК" обов'язку по поверненню на користь банку 190 тис. доларів США за умовами договору уступки вимоги та за виконання рішення Господарського суду Львівської області від 21 березня 2011 року. Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення суми заборгованості за кредитним договором від 25 лютого 2008 року № 22/02-08-ЦВ у загальній сумі 91 560,35 доларів США з позичальника ОСОБА_1, оскільки відповідальність за невиконання умов такого повинен нести боржник ТОВ "РБТК" відповідно до договору уступки вимоги від 25 лютого 2008 року. Не підлягає задоволенню й вимога в частині солідарного стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_2, оскільки за умовами договору поруки від 25 лютого 2008 року № 22/02-08-ПР (ЦВ) останній поручився перед банком за виконання ОСОБА_1 своїх обов'язків за кредитним договором, при цьому така порука не стосувалася виконання зобов'язань ТОВ "РБТК".

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ "Банк "Київська Русь", посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано з Сихівського районного суду м. Львова зазначену цивільну справу. У задоволенні клопотання ПАТ "Банк "Київська Русь" про зупинення виконання рішення Апеляційного суду Львівської області від 19 червня 2017 року відмовлено.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

У червні 2019 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа передана судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2019 року указану справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що банк, отримавши право вимоги на частину коштів від ТОВ "РБТК" відповідно до рішення Господарського суду м. Львова від 21 березня 2011 року та згідно з умовами договору уступки вимоги під відкладальною умовою, здійснив перерахунок кредитної заборгованості, результатом чого стало зменшення суми заборгованості позичальника перед банком за указаним кредитним договором. Таким чином, висновки Апеляційного суду Львівської області щодо припинення зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором з переходом до банку права вимоги за договором уступки є необгрунтованими та безпідставними. Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення від 19 червня 2017 року, не звернув уваги на те, що заборгованість за кредитним договором погашена частково, а не у повному обсязі. Також, Апеляційний суд Львівської області залишив поза увагою те, що банк не вимагає від позичальника суму коштів, на яку банк отримав право вимоги до ТОВ "РБТК". При цьому суд апеляційної інстанції помилково ототожнив суму виданого позичальнику у 2008 році кредиту з сумою, на яку банк отримав право вимоги до ТОВ "РБТК" у 2011 році, та вважав, що ТОВ "РБТК" погасило банку тіло кредиту. На момент звернення банку до ТОВ "РБТК" у позичальника вже існувала кредитна заборгованість, яка складалась зі штрафів, пені, простроченої та строкової заборгованості, та виникла з вини позичальника.

У справі відсутні докази на підтвердження того, що банк за кошти, отримані від ТОВ "РБТК" на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 21 березня 2011 року, яке набрало законної сили 07 жовтня 2014 року, зобов'язаний зарахувати грошові кошти виключно на тіло кредиту при наявності заборгованості по пені, штрафам, процентам тощо.

Доводи особи, яка подала заперечення на касаційну скаргу.

У вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшло заперечення на касаційну скаргу від ОСОБА_2, у якому заявник посилався на те, що касаційна скарга є безпідставною, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції є законним та обгрунтованим.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

25 лютого 2008 року між акціонерним банком "Київська Русь", правонаступником якого є ПАТ "Банк "Київська Русь" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримала іпотечний кредит у розмірі 190 тис. доларів США з кінцевим терміном повернення до 24 лютого 2023 року та сплатою 13,5 % річних за користування кредитом.

Відповідно до пункту 2.3. указаного кредитного договору позичальник ОСОБА_1 зобов'язалася на забезпечення виконання своїх зобов'язань за цим договором передати в іпотеку банку майнові права на будинок АДРЕСА_2, загальною площею 183,3 кв. м.

На виконання умов кредитного договору 25 лютого 2008 року між ПАТ "Банк "Київська Русь" та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Вишинською О. М. за реєстровим номером 556. Згідно умов договору в іпотеку передано майнові права на двоповерховий котедж, будівництво якого не завершено, а саме котедж АДРЕСА_2, загальною площею 183,30 кв. м, що знаходиться у АДРЕСА_2.

В іпотечному договорі вказано, що предмет іпотеки належить іпотекодавцю на підставі договору інвестування будівництва житлового будинку від 04 січня 2006 року № 01-04, який укладено між ТОВ "РБТК" та ОСОБА_1, додаткової угоди від 14 лютого 2008 року до договору інвестування будівництва житлового будинку від 04 січня 2006 року № 01-04, а також на підставі документів, які підтверджують фінансування іпотекодавцем будівництва за рахунок власних коштів.

Пунктом 3 додаткової угоди до договору інвестування будівництва житлового будинку від 04 січня 2006 року № 01-04 передбачено порядок внесення коштів інвестором ОСОБА_1, згідно умов якого платіж на суму еквівалентну 190 тис. доларів США повинен був бути внесений до 30 грудня 2008 року.

Згідно із пунктом 4 договору від 25 лютого 2008 року про внесення змін до договору інвестування будівництва житлового будинку від 04 січня 2006 року № 01-04 у разі невиконання інвестором ОСОБА_1 або забудовником ТОВ "РБТК" умов цього договору, або невиконання/неналежного виконання інвестором протягом 60 календарних днів зобов'язань за кредитним договором, укладеним між інвестором та банком на оплату вартості котеджу, забудовник зобов'язаний перерахувати отримані від інвестора (у тому числі і за рахунок кредиту) кошти на користь банку, за винятком комісії, яку інвестор залишає собі. Указане зобов'язання забудовника діє до моменту укладення акта прийому-передачі забудовником житла інвестору.

Також, 25 лютого 2008 року між акціонерним банком "Київська Русь" та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 22/02-08-ПР (ЦВ), відповідно до умов якого останній поручився перед банком за виконання ОСОБА_1 своїх обов'язків за кредитним договором.

Відповідно до пункту 2.1 указаного договору поруки відповідальність поручителя і боржника є солідарною.

Власні зобов'язання за кредитним договором банк виконав, що не оспорюється і відповідачем, а саме - банк на підставі заяви про видачу готівки від 25 лютого 2008 року № 15 та платіжного доручення від 25 лютого 2008 року № 11, повну суму кредиту у розмірі 190 тис. доларів США, що на момент видачі еквівалентно 959 500
грн, перерахував на користь ТОВ "РБТК".

Станом на 28 вересня 2012 року залишок заборгованості за указаним кредитним договором згідно розрахунку заборгованості становив 91 560,35 доларів США, з яких: 90 269,97 доларів США - сума строкової заборгованості, 1 263,38 доларів США - сума несплаченого штрафу за прострочення кредиту, що еквівалентно за курсом Національного банку України 731 841 грн 88 коп.

25 лютого 2008 року між банком, ОСОБА_1 та ТОВ "РБТК" було укладено договір уступки вимоги під відкладальною умовою, за яким ОСОБА_1 передала, а позивач одержав право вимоги на кошти та/або незакінчений будівництвом двоповерховий котедж та/або двоповерховий котедж, закінчений будівництвом, але не переданий відповідачу ОСОБА_1 за договором інвестування будівництва житлового будинку від 04 січня 2006 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "РБТК".

Відповідно до пункту 1.2 договору уступки вимоги від 25 лютого 2008 року указаний договір укладено під умовою настання однієї з наступних відкладальних умов: невиконання (неповного виконання) відповідачем ОСОБА_1 зобов'язань перед позивачем за кредитним договором та/або розірвання договору інвестування будівництва житлового будинку № 01-04, що був укладений між відповідачем ОСОБА_1 та третьою особою ТОВ "РБТК", з будь-яких підстав, визначених чинним законодавством України.

Пунктом 5.3 цього договору передбачено, що договір набирає чинності з дати настання однієї із відкладальних умов та діє до підписання акта прийому-передачі котеджу згідно договору інвестування будівництва житлового будинку від 04 січня 2006 року № 01-04.

Банк повідомляв ТОВ "РБТК" про настання однієї з відкладальних умов, а саме - неналежного виконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором, що підтверджується листом від 20 січня 2010 року № 37 з вимогою погасити заборгованість та вимогою від 10 листопада 2010 року № 1574 про передання права власності на предмет іпотеки або погашення кредитної заборгованості, які ТОВ "РБТК" залишені без відповіді та без задоволення.

24 грудня 2010 року банк звернувся до Господарського суду Львівської області з позовною заявою про стягнення заборгованості за договором уступки вимоги з ТОВ "РБТК", рішенням Господарського суду Львівської області від 21 березня 2011 року, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 07 жовтня 2014 року, позов банку задоволено, стягнуто з ТОВ "РБТК" на користь банку 190 тис. доларів США, що еквівалентно 1 513 065 грн коштів, отриманих згідно договору інвестування будівництва житлового будинку № 01-04.

Під час розгляду справи господарським судом встановлено, що ОСОБА_1 не належно виконала свої зобов'язання за указаним кредитним договором, тому з врахуванням того, що 25 лютого 2008 року між позивачем, відповідачем та третьою особою було укладено договір уступки вимоги, суди задовольнили позовні вимоги ПАТ "Банк "Київська Русь".

Крім цього, при проведенні розрахунку заборгованості за кредитним договором від 25 лютого 2008 року № 22/02-08-ЦВ у рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_1 за указаним кредитним договором, зараховані грошові кошти у розмірі, еквівалентній 959 500 грн.

Зазначені кошти, отримані у результаті укладеного 25 лютого 2012 року між ПАТ
"Банк "Київська Русь" та третьою особою ТОВ "РБТК" договору купівлі-продажу, згідно якого банк купив об'єкт незавершеного будівництва, житловий будинок готовністю 31 %, що розташований у АДРЕСА_2, у рахунок виконання зобов'язань ТОВ "РБТК" за договором уступки вимоги.

Продаж вчинено за 366 105 грн. Розрахунок у розмірі 366 105 грн проведено шляхом зарахування зустрічних вимог, що виходять з договору уступки вимоги у розмірі 959 500 грн.

Відповідно до умов договору сторони домовилися, що на підставі статті 605 ЦК України ПАТ "Банк "Київська Русь" звільняє ТОВ "РБТК" від обов'язків, що визначені у договорі інвестування будівництва житлового будинку від 04 січня 2006 року № 01-04, з наступними змінами та доповненнями, а також до договору уступки вимоги під відкладальною умовою, укладеного 25 лютого 2008 року між ТОВ "РБТК", ОСОБА_1 та банком, зокрема, щодо сплати решти боргу у розмірі 593 395
грн, а також, що з дати укладення цього договору зобов'язання ТОВ "РБТК" перед ПАТ "Банк "Київська Русь" за вказаними договорами, припиняються.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ПАТ "Банк "Київська Русь" підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У частині 1 статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до частині 1 статті 1054 ЦК України (частина 2 статті 1050 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

За частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та

в порядку, що встановлені договором.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання)

(стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

У такому випадку має застосовуватися вимога про сплату процентів від суми позики, передбачена частиною 1 статті 1048 ЦК України, до дня, встановленого кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту шляхом звернення стягнення на предмет застави.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до Статтею 1050 ЦК України.

За змістом частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження 14-154цс18), наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник не виконав, не є підставою для нарахування відсотків за кредитним договором.

Зазначене відповідає висновкам щодо застосування Великою Палатою Верховного Суду відповідних норм права, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).

Оскільки кредитодавець самостійно, на власний розсуд, скориставшись своїм правом, достроково припинив на майбутнє дію кредитного договору та змінив строк кредитування, то за відсутності належної правової підстави (яка через власні дії кредитодавця є такою, що припинена), відсутні й підстави для нарахування відсотків після дострокового припинення кредитного зобов'язання.

Виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору, колегія суддів вважає, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке боржником не виконано, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє кредитодавця права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

Отже, оскільки рішенням Господарського суду Львівської області від 21 березня 2011 року, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 07 жовтня 2014 року, позов банку задоволено, стягнуто з ТОВ "РБТК" на користь банку 190 тис. доларів США, що еквівалентно 1 513 065 грн коштів, отриманих згідно договору інвестування будівництва житлового будинку № 01-04, тому банк має право на забезпечення виконання зобов'язань відповідно до статті 625 ЦК України, а саме на стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми, про стягнення яких банк у позовній заяві не заявляв.

Згідно з статтею 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню в частині стягнення відсотків за кредитними договорами з ухваленням в цій частині нового рішення, в іншій частині судові рішення підлягають залишенню без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Львівської області від 19 червня 2017 року скасувати.

У задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Регіональна будівельно-технічна компанія", про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити з інших підстав.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович