Історія справи

Постанова

Іменем України

19 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 552/1813/18

провадження № 61-46107св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), ХоптиС.Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідачі: держава Україна в особі відділення поліції № 1 Полтавського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області, Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Полтави, у складі судді Турченко Т. В., від 14 червня 2018 року та постанову Апеляційного суду Полтавської області, у складі колегії суддів: Абрамова П. С., Карпушина Г. Л., Гальонкіна С. А., від 24 вересня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до держави Україна в особі відділення поліції № 1 Полтавського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Позивач мотивував свої вимоги тим, що у провадженні відділення поліції № 1 Полтавського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області перебувають матеріали досудового розслідування, внесені до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за №12015170020000227 від 02 лютого 2015 року за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 185 КК України. По вказаному кримінальному провадженню його визнано потерпілим. Вчиненим злочином йому завдано матеріальних збитків на суму 31 340 дол. США та 5 000 грн. Внаслідок допущення порушення розумних строків та довготривалого досудового розслідування, не встановлення органом поліції особи, яка (які) вчинили злочин,йому, як інваліду війни 2-ї групи, якому заборонені психоемоційні навантаження, довелось вживати додаткових заходів з відновлення своїх процесуальних прав шляхом неодноразових звернень із заявами, витрачаючи на це свій особистий час. ОСОБА_2 зазначив, що переніс сильні душевні хвилювання, стреси та психоемоційні навантаження, що в свою чергу вплинуло на його стан здоров'я, і він був вимушений лікуватись та проходити обстеження, чим йому завдана моральна шкода.

Вважає, що в результаті зазначених порушень, допущених органом досудового розслідування, йому завдано матеріальних збитків в сумі 31 340 доларів США, що станом на 03 квітня 2018 року є еквівалентом 824 882 грн, та моральну шкоду на суму 10 000 000 грн, які просив стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України, як завдану протиправними, неправомірними діями та бездіяльністю відділення поліції № 1 Полтавського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області. Всі судові витрати позивач просив покласти на відповідачів.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 14 червня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено за безпідставністю.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що неправомірність дій чи бездіяльності органів досудового слідства не встановленавідповідним рішенням, у цій справі ОСОБА_2 таких вимог не порушував, досудове розслідування не закінчено. Окрім цього, відділення поліції № 1 Полтавського відділення поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області не є юридичною особою, а тому не може виступати відповідачем у цій справі.

Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 24 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Полтави від 14 червня 2018 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права. Судом повно встановлено обставини справи, належним чином досліджені докази та обґрунтовано зроблено висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Доводи позивача про бездіяльність працівників поліції при проведенні кримінального розслідування є безпідставними, оскільки жодних скарг на дії чи бездіяльність слідчого при проведенні розслідування кримінальної справи позивачем не подавалось, незаконність таких дій чи бездіяльності не встановлювалася. Підставою для відмови в задоволенні позовних вимог позивача є відсутність доказів на підтвердження незаконності дій чи бездіяльності органу досудового розслідування при проведенні розслідування кримінальної справи.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення Київського районного суду м. Полтави від 14 червня 2018 року та постанову Апеляційного суду Полтавської областівід 24 вересня 2018 року скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій при вирішенні даного спору не в повному обсязі досліджено обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, неправильно застосовано норми матеріального права, не враховано положення статті 1177 ЦК України. Судами не застосовано практику Європейського суду з прав людини, на яку посилався позивач. Працівниками поліції не було вжито належних заходів реагування та допущено протиправну бездіяльність: не встановлено осіб, які вчинили злочин 01 лютого 2015 року, що не потребує доказуванню. Внаслідок протиправної бездіяльності органу досудового розслідування відшкодування завданої злочином майнової шкоди стає неможливим. Протиправна бездіяльність вплинула на погіршення стану здоров'я позивача.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судами встановлено, що 01 лютого 2015 року невстановленими особами було скоєно крадіжку з квартири АДРЕСА_1. Ця квартира на праві власності належить дружині позивача ОСОБА_2 З квартири було викрадено кошти в сумі 31 340 доларів США та 5 000 грн.

З приводу вчинення крадіжки з квартири ОСОБА_2 звернувся із заявою до відділення поліції № 1 Полтавського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області. Відомості про дану подію були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015170020000227 від 02 лютого 2015 року за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 185 КК України.

У кримінальному провадженні позивача визнано потерпілим.

Судами встановлено і дані обставини підтверджуються матеріалами кримінального провадження № 12015170020000227 від 02 лютого 2015 року за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 185 КК України, що на даний час у кримінальному провадженні проводиться досудове розслідування і остаточне рішення не прийнято. Цивільний позов потерпілим ОСОБА_2 у кримінальному провадженні не заявлявся.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади органів місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди: а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду на державу.

Звертаючись до суду з позовом позивач посилався на бездіяльність посадових осіб органів державної влади, а також бездіяльність самих органів державної влади. Позивач вважає, що майнова шкода, завдана майну фізичної особи внаслідок злочину та моральна шкода, яка задана тривалим проведенням досудового розслідування, невстановлення особи, яка скоїла злочин, підлягає відшкодуванню державою за рахунок Державного бюджету України.

Статтями 1173, 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до статті 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом.

Положення цієї статті передбачають можливість компенсації шкоди, завданої потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, за рахунок Державного бюджету України виключно у випадках та порядку, передбачених законом.

Проте на даний час у національному законодавстві відсутній відповідний нормативно-правовий акт, який визначає такий порядок відшкодування шкоди.

В ухвалі Європейського суду з прав людини від 30 вересня 2014 року у справі «Петро Якович Петльований проти України», заява № 54904/08, суд зауважив, що відповідно до ЦК України питання державної компенсації жертвам злочину врегульовано таким чином, що будь-яка вимога про таку компенсацію є умовною, і ці умови частково викладені у першому пункті статті 1177 ЦК України, який містить слова «якщо особа, яка вчинила злочин, не ідентифікована або неплатоспроможна». Подальші умови полягають у тому, що вони мають бути встановлені окремим законом, який не було прийнято до цього часу. Такий закон має також містити процедуру присудження та сплати компенсації. Ясно видно з цих застережень, що право на компенсацію з боку держави жертвам злочину, передбачене вищевказаною статею Кодексу, ніколи не було призначене, щоб бути безумовним. Практика національних судів підтверджує, що за відсутності закону, який формулює такі положення, право на компенсацію не може виникнути згідно статті 1177 ЦК України, як окремо взятої.

Механізм відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, за рахунок коштів Державного бюджету України на сьогодні законодавчо визначений Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Водночас цей Закон передбачає можливість реалізації норми цивільного законодавства про відшкодування шкоди, завданої правопорушенням, за рахунок коштів Державного бюджету України лише у випадку, коли правопорушення вчинено спеціальним суб'єктом (працівник правоохоронного органу, прокуратури) і набуло вигляду незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою тощо.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивачем на підтвердження заявлених позовних вимог не надано відповідних доказів протиправності діяння (бездіяльності) органу досудового розслідування, наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача. Позивачем не доведено, що в ході проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні органами слідства, його посадовими особами, зокрема безпосередньо слідчим, допущені порушення норм кримінально процесуального права (протиправність дій чи бездіяльності), в тому числі порушені розумні строки розслідування у кримінальному провадженні. Досудове розслідування у кримінальному провадженні триває, проводяться слідчі (розшукові) дії, спрямовані на встановлення особи (осіб), причетних до скоєння злочину, рішення про закриття кримінального провадження слідчим не приймалося, строки притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності не сплинули, а тому передбачених законом підстав для покладання на державу обов'язку відшкодувати потерпілому шкоду, завдану злочином, а також моральну шкоду відсутні.

Судами попередніх інстанцій зроблено правильний висновок про те, що доводи позивача про бездіяльність працівників поліції при проведенні досудового розслідування є необґрунтованими, такими, що не знайшли свого підтвердження. Незаконність дій чи бездіяльності слідчого при проведенні досудового розслідування у кримінальному провадженні в порядку, передбаченому КПК України, не встановлювалася.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки суди правильно застосували до даних правовідносин норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цього висновку не спростовують.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлені з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 14 червня 2018 року та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 24 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді О. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников С. Ф. Хопта