Історія справи

Постанова КЦС ВП від 19.11.2020 року у справі №760/6835/18

Постанова

Іменем України

13 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 760/6835/18

провадження № 61-19550св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - Служба у справах дітей Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 19 червня 2019 року у складі судді Букіної О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Фінагеєва В.

О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах дітей Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав, посилаючись на те, що з 29 квітня 2007 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2. Під час шлюбу в них народився син - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 21 листопада 2011 року шлюб між сторонами було розірвано. Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 06 грудня 2013 року з ОСОБА_2 було стягнуто на її користь аліменти на дитину в розмірі 600 грн щомісячно. Син ОСОБА_3 проживає з нею та перебуває на її утриманні. Батько не цікавиться дитиною. З 2014 року ОСОБА_2 бачився з сином лише два рази, батьківської турботи не проявляє, аліменти сплачує нерегулярно. Дозвіл на виїзд дитини за кордон надавався в судовому порядку. Відповідач перешкоджає дитині відпочивати, розвиватися та негативно впливає на психологічний розвиток дитини.

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_3.

Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 19 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року, в задоволенні позову відмовлено. Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання малолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Покладено на орган опіки та піклування Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов'язків відносно малолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що ОСОБА_2 хоча й не виконував належним чином і в достатній мірі батьківських обов'язків відносно свого сина ОСОБА_4, однак у процесі судового розгляду не було встановлено, що своєю винною поведінкою він свідомо нехтує обов'язками, тому, з урахуванням встановлених обставин, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суди дійшли висновку про відмову в задоволенні позову, попередивши ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання сина і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням відповідачем батьківських обов'язків.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

29 жовтня 2019 року ОСОБА_1 подала засобами поштового зв'язку касаційну скаргу на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 19 червня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди неповно з'ясували обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, та дійшли помилкового висновку про відмову в задоволенні позову. Факт ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків було встановлено судами під час розгляду справи. Відповідач більше восьми років ухиляється від виконання батьківського обов'язку, який полягає, зокрема в тому, що батьки зобов'язані піклуватися про своїх дітей. Відповідач взагалі не спілкується з дитиною, не цікавиться станом здоров'я сина, успішністю в школі, його захопленнями та хобі. Крім того, помилковим і таким, що суперечить матеріалам справи, є висновок судів попередніх інстанцій про те, що поведінка відповідача не є винною. Винність такої поведінки підтверджується довідками з навчальних закладів, в яких зазначено про те, що батько не бере участі у вихованні дитини.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Солом'янського районного суду міста Києва.

25 листопада 2019 року справа № 760/6835/18 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною 3 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що з 29 квітня 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 21 листопада 2011 року.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народився син - ОСОБА_3.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 06 грудня 2013 року у справі № 754/18409/13-ц позов ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на неповнолітню дитину задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 аліменти на дитину ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 600 грн щомісячно, починаючи з 17 липня 2013 року до досягнення дитиною повноліття.

Згідно з висновком психоемоційної діагностики малолітнього ОСОБА_3,2009 року народження, складеним нейропсихологом когнітивного розвитку КПТ психотерапевтом для дітей та дорослих ОСОБА_6 - ОСОБА_7, рекомендовано: у разі необхідності звертатися до спеціаліста для зняття тривожного стану дитини через поведінку біологічного батька; встановлення меж між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 для того, щоб додатково не травмувати дитину; бачитися з батьком за ініціативою дитини.

Протоколом засідання комісії з питань захисту прав дитини Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 04 жовтня 2018 року № 20 було внесено пропозицію до Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації як органу опіки та піклування щодо надання висновку про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав

У висновку Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 17 жовтня 2018 року № 102/03/31-9454 про доцільність позбавлення батьківських прав зазначено, що батько свідомо нехтує своїми обов'язками, ухиляється від виховання та навчання сина, не проявляє до нього батьківської турботи, не цікавиться його життям та здоров'ям, не утримує матеріально належним чином. Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація дійшла висновку про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Частиною 1 статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року (далі - Конвенція про права дитини), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно з частинами 2 , 8 , 9 , 10 статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

За змістом статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Відповідно до пункту 1 статті 18 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).

Відповідно до частин 1 , 2 статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Пунктами 1,3 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Згідно з частинами 2 , 3 статті 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов'язки щодо батьків (стаття 142 СК України), в тому числі, й на рівне виховання батьками.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі "Хант проти України" зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі "Olsson v. Sweden" ( № 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35, 36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення у справі "Johansen v. Norway" від 07 серпня 1996 року, § 78).

Судами також встановлено, що згідно з довідкою дошкільного навчального закладу № 9 комбінованого типу Деснянського району міста Києва від 25 січня 2018 року № 03 за період відвідування ОСОБА_3 дошкільного закладу (з 20 жовтня 2011 року по 25 серпня 2015 року) батько жодного разу не приводив та не забирав дитину, у батьківських зборах та святкових заходах участі не брав, жодних контактів з вихователями чи адміністрацією не підтримував.

За довідкою комунального закладу "Навчально-виховний комплекс "Спеціалізована школа I-II ступенів з поглибленим вивченням природничих наук - ліцей № 29"
Деснянського району міста Києва від 17 січня 2018 року № 8 ОСОБА_3 навчається у 3-Б класі. Зі слів класного керівника батько за час навчання жодного разу не був присутнім на батьківських зборах, не цікавиться навчанням сина і не бере участі в його вихованні

Відповідно до частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Тлумачення пункту 2 частини 1 статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

ЄСПЛ в рішенні у справі "Хант проти України" вказав, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача та його поведінці. Факт заперечення відповідачем проти позбавлення його батьківських прав може свідчити про його інтерес до дитини.

Висновок Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації щодо можливості позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав обґрунтований довідками з навчальних закладів, поясненнями матері дитини та поясненнями самої дитини, які зводяться до небажання останньої спілкуватися з батьком. На засіданні комісії був присутній батько дитини ОСОБА_2, який пояснив, що мати перешкоджає йому бачитися з дитиною. Він не заперечував щодо надання дозволу на виїзд за кордон дитини, проте мати вирішує це через суд. Батько категорично заперечував щодо позбавлення його батьківських прав, зазначив, що мати маніпулює дитиною, а також про те, що виховував дитину з народження до моменту розлучення та перебував у декретній відпустці по догляду за дитиною.

Під час судового розгляду справи відповідач категорично заперечував проти позбавлення його батьківських прав, зазначав, що проявляє інтерес до дитини, вказуючи, що між ним та позивачем існує конфлікт, який позначається на його можливостях спілкуватися з дитиною.

У справі "Мамчур проти України" від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і при наявності вини у діях батьків.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що ОСОБА_2 категорично заперечував проти позбавлення його батьківських прав, а матеріали справи не містять доказів того, що змінити його поведінку як батька у кращий бік неможливо, суди дійшли правильного висновку про відсутність підстав для застосування до нього крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення батьківських прав.

Обставини справи встановлені судами першої та апеляційної інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону.

Тобто суди дотрималися принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цими судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Згідно з частиною 3 статті 401 та частиною 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 19 червня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко М. Ю. Тітов