Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.04.2019 року у справі №509/399/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 509/399/17

провадження № 61-2365св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Державне підприємство "Донецька залізниця", Ясинуватський загін воєнізованої охорони Державного підприємства "Донецька залізниця", Акціонерне товариство "Українська залізниця", яке діє в інтересах Регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця",

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 7 вересня 2018 року, ухвалене у складі

судді Кириченка П. Л., та постанову апеляційного суду Одеської області

від 26 грудня 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Кононенко Н. А., Гірняк Л. А., Цюри Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до Державного підприємства (далі - ДП) "Донецька залізниця", Ясинуватського загону воєнізованої охорони ДП "Донецька залізниця ", Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (яке у подальшому змінило тип на Акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця")), що діє в інтересах Регіональної філії "Донецька залізниця"

АТ "Українська залізниця", про стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що з 1 липня 1999 року він працював в Ясинуватському загоні воєнізованої охорони ДП "Донецька залізниця", за виконання обов'язків йому нараховувалась та сплачувалась заробітна плата.

З лютого 2016 року до 3 лютого 2017 року відповідач безпідставно припинив виплату заробітної плати.

Позивач вважав, що діями відповідача йому завдано моральної шкоди, оскільки порушення трудових прав призвели до втрати налагоджених життєвих зв'язків, внаслідок чого він був вимушений докласти додаткових зусиль для організації свого життя. Розмір відшкодування моральної шкоди позивач оцінював у 2 000 грн.

За таких обставин, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив стягнути з відповідача заборгованість із заробітної плати у розмірі 38 243 грн, суму компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 2 865,41 грн та відшкодувати моральну шкоду у розмірі

2 000 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 7 вересня

2018 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 5 жовтня 2018 року про виправлення описки, позов задоволено.

Стягнено з АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 заробітну плату в розмірі 38 243 грн та на відшкодування моральної шкоди 2 000 грн.

В частині стягнення заробітної плати в розмірі 4 073,09 грн (в межах суми платежу за один місяць) рішення допущено до негайного виконання.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу в день звільнення не було виплачено всіх сум, що належать йому від ПАТ "Укрзалізниця", тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню нарахована та невиплачена заробітна плата за період з лютого 2016 року до лютого 2017 року у розмірі 38 243 грн. Крім того, суд вважав доведеним факт завдання позивачу моральної шкоди порушенням його трудових прав, а розмір відшкодування вважав таким, що відповідає вимогам справедливості та розумності.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що регіональна філія "Донецька залізниця" ПАТ "Українська залізниця" є належним відповідачем у цій справі.

Також суд відхилив посилання відповідача на те, що порушення трудових прав позивача відбулись внаслідок непереборної сили, вважаючи, що відповідачем такі обставини не доведено.

Постановою апеляційного суду Одеської області від 26 грудня 2018 року, апеляційну скаргу ПАТ "Українська залізниця" в особі Регіональної

філії "Донецька залізниця" залишено без задоволення, рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 7 вересня 2018 року - без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився із його висновками про існування правових підстав для задоволення позову, зазначивши, що висновки суду відповідають обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги такі висновки не спростовують.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У січні 2019 року представник ПАТ "Українська залізниця" - адвокат

Комісарова А. В. звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 7 вересня

2018 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 26 грудня

2018 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення заробітної плати у розмірі 38 243 грн та відшкодування моральної шкоди у розмірі 2 000 грн і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанцій про те, що ПАТ "Укрзалізниця" є правонаступником ДП "Донецька залізниця" і є належним відповідачем, оскільки моментом переходу прав до правонаступників юридичної особи є дата внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про припинення юридичної особи, а також складення актів інвентаризації майна, після чого мають складатися та затверджуватися передавальні акти майна і зведені акти майна, що відносяться до статутного капіталу ПАТ "Укрзалізниця".

Висновки судів попередніх інстанцій у цій частині не відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 6 червня 2018 року у справі № 219/10025/15-ц (провадження № 61-8523св18) та від 11 червня 2018 року у справі № 759/10240/17 (провадження № 61-14942св18).

На думку заявника, суди попередніх інстанції дійшли помилкового висновку про відшкодування моральної шкоди, оскільки позивачем не надано належних і допустимих доказів завдання йому такої шкоди, а доводи позивача в цій частині ґрунтуються виключно на припущеннях.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 7 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, зупинено виконання рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 7 вересня 2018 року у справі № 509/399/17, за виключенням виконання рішення в частині стягнення заробітної плати за один місяць, до закінчення перегляду судових рішень у касаційному порядку і ухвалою цього ж суду від 17 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1

з 9 квітня 1999 року до 3 лютого 2017 року працював в Ясинуватському загоні воєнізованої охорони ДП "Донецька залізниця" на різних посадах.

З лютого 2016 року до 3 лютого 2017 року Ясинуватський загін воєнізованої охорони ДП "Донецька залізниця" не виплачував ОСОБА_1 заробітну плату, у зв'язку з чим виникла заборгованість зі сплати заробітної плати за вказаний період у розмірі 25 357,61 грн основного боргу, з урахуванням встановлено індексу інфляції за весь час - 28 223,02 грн, та заборгованість зі сплати заробітної плати за період з січня до лютого 2017 року в розмірі

10 020,94 грн. Середня заробітна плата позивача на 3 лютого 2017 року складала 4
073,09 грн на місяць.

Суди встановили, що Ясинуватській загін воєнізованої охорони

ДП "Донецька залізниця" та ДП "Донецька залізниця" знаходяться в зоні проведення антитерористичної операції. Регіональна філія "Донецька залізниця" АТ "Українська залізниця" знаходиться у місті Лиман Донецької області на вулиці Привокзальній, 22 та діє на підставі Статуту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 2 червня 2015 року № 735, і Положення про регіональну філію, затвердженого рішенням правління

АТ "Українська залізниця" від 30 листопада 2015 року.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги ПАТ "Українська залізниця"

на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 7 вересня

2018 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 26 грудня

2018 рокуздійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла

до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини 1 статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно з статтею 1 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 2 Закону України "Про оплату праці" визначено, що структура заробітної плати складається з основної, додаткової та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Згідно з частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

Право працівника на належну заробітну плату кореспондується із обов'язком роботодавця нарахувати йому виплати, гарантовані державою, й виплатити їх; тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про оплату праці" структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів реалізації трудових правовідносин - відплатність праці, який відображено у пункті 4 частини 1 Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 3 травня 1996 року, ратифікованої Законом України "Про ратифікацію Європейської соціальної хартії" від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечуватиме достатній життєвий рівень. Крім обов'язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов'язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов'язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров'я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя. Такі зобов'язання відповідають мінімальним державним гарантіям, установленим

статтею 12 Закону України "Про оплату праці".

Згідно із частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статті 233 КЗпП України роз'яснив, що за

статтею 47 Кодексу роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, викладених у Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Встановивши, що відповідачем не доведено факт сплати заробітної плати позивачу при звільненні з Ясинуватського загону воєнізованої охорони ДП "Донецька залізниця", такого розрахунку не проведено і на день ухвалення рішення суду, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про стягнення з відповідача заборгованості із заробітної плати.

Відповідач не спростував розмір заборгованості із заробітної плати, тому суд обґрунтовано прийняв саме той розмір, який визначений позивачем і наведений у його розрахунку.

Задовольняючи позов в частині відшкодування моральної шкоди, суди попередніх інстанцій з дотриманням вимог ЦПК України повно та всебічно з'ясували обставини справи, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, встановили, що порушення трудових прав ОСОБА_1 призвели до моральних страждань.

При визначенні розміру моральної шкоди суди врахували ступінь моральних страждань та переживань і встановили розмір відшкодування, виходячи з принципів виваженості, розумності та справедливості, що, на думку колегії суддів, узгоджується із положенням

статті 237-1 КЗпП України.

Доводи касаційної скарги щодо помилковості висновку судів попередніх інстанцій про те, що АТ "Українська залізниця" є правонаступником

ДП "Донецької залізниці" та, як наслідок, належним відповідачем у цій справі, відхиляються касаційним судом, оскільки відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 16 червня

2020 року у справі № 910/5953/17 (провадження № 12-98гс19) АТ "Укрзалізниця" є правонаступником ДП "Донецька залізниця" з дати державної реєстрації

АТ "Укрзалізниця" (21 жовтня 2015 року).

Посилання заявника на невідповідність висновків судів щодо правонаступництва ДП "Донецька залізниця" правовим висновкам Верховного Суду відхиляються касаційним судом, оскільки Велика Палата Верхового Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 910/5953/17 (провадження № 12-98гс19) вважала необхідне відступити від висновків, раніше викладених у постановах Верховного Суду, в яких зазначено, що питання правонаступництва

АТ "Укрзалізниця" стосовно ДП "Донецька залізниця" визначається спеціальним законом та прийнятими на його виконання постановами КМУ № 200 та № 604, які пов'язують перехід прав і обов'язків ДП "Донецька залізниця" до АТ "Укрзалізниця" з інвентаризацією, складанням передавального акта та внесенням майна до статутного капіталу правонаступника. Таких висновків Верховний Суд дійшов, установивши, що ДП "Донецька залізниця" перебуває у стані припинення і запис про його припинення у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відсутній.

Доводи касаційної скарги про недоведення позивачем факту завдання йому моральної шкоди та необґрунтування її розміру зводяться до необхідності переоцінки доказів і містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і

статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 3 жовтня 2017 року.

Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини 1 статті 411 ЦПК

України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і на такі заявник не вказує.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про

захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України").

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судових рішень.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Щодо поновлення провадження у справі

Ухвалою Верховного Суду від 7 лютого 2019 року зупинено виконання рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 7 вересня 2018 року, за виключенням виконання рішення в частині стягнення заробітної плати за один місяць, до закінчення перегляду судових рішень у касаційному порядку.

Відповідно до частини 3 статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Так як судові рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін, касаційний суд поновлює виконання рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 410 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 7 вересня

2018 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 26 грудня

2018 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 7 вересня 2018 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко М.

Ю. Тітов