Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 13.11.2018 року у справі №643/13433/17

Постанова

Іменем України

19 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 643/13433/17-ц

провадження № 61-45944св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Харківська міська рада,

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 квітня 2018 року у складі судді Харченко А. М. та постанову Апеляційного суду Харківської області від 24 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Хорошевського О. М., Колтунової А. І., Кружиліної О. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У жовтні 2017 року Харківська міська рада звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання угод недійсними та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що у жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду, у якому просив визнати за ним право власності на гараж НОМЕР_1, площею 78,7 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 18 листопада 2016 позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, Харківської міської ради про визнання права власності задоволено, визнано за ОСОБА_1 право власності на вказаний гараж. Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 19 квітня 2017 апеляційну скаргу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради задоволено.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 18 листопада 2016 року скасовано. У вказаному рішенні апеляційного суду встановлено, що суд першої інстанції помилився із застосуванням частини 2 статті 328 ЦК України, яка передбачає презумпцію правомірності набуття права власності, оскільки будівництво гаража є самочинним із огляду на порушення передбаченого законодавством порядку будівництва та відсутності у ОСОБА_1 права користування з цією метою земельною ділянкою, на якій здійснене самочинне будівництво. Листом Управління містобудування та архітектури Департаменту містобудування, архітектури та Генерального плану Харківської міської ради від 30 червня 2017 року № 3562/0/27-17 повідомлено, що рішення Харківської міської ради, Виконавчого комітету Харківської міської ради про надання земельної ділянки для будівництва (реконструкції) об'єкта на АДРЕСА_1, не приймалось, графічні матеріали місця розташування земельної ділянки не виконувались. Листом Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 11 липня 2017 року № 4518/0/225-17 повідомлено, що Департаментом земельних відносин Харківської міської ради не готувалося будь-яких проектів рішень про надання у користування або продаж земельної ділянки на АДРЕСА_1, договори оренди землі не укладалися.

Земельна ділянка на АДРЕСА_1, на якій розташований самочинно побудований об'єкт - гараж НОМЕР_1, знаходиться у комунальній власності територіальної громади міста Харкова, в особі Харківської міської ради, і розпоряджатися цією земельною ділянкою має право лише територіальна громада м. Харкова, в особі Харківської міської ради. Вирішення питань, пов'язаних із самочинним будівництвом на території м. Харкова, з метою визначення можливості збереження самочинного будівництва, надання земельних ділянок під самочинно збудовані об'єкти та будівництво яких розпочато самостійно, здійснюється відповідно до Порядку вирішення питань, пов'язаних із самочинним будівництвом, затвердженого рішенням 9 сесії Харківської міської ради шостого скликання від 17 серпня 2011 року № 390/11. Харківською міською радою рішення про надання земельної ділянки в оренду (суборенду), у власність або у користування для будівництва та обслуговування спірної капітальної будівлі не приймалось. Таким чином, відповідач здійснив самочинне будівництво на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді міста Харкова, в особі Харківської міської ради, та своїми діями порушує право Харківської міської ради на вільне володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою на АДРЕСА_1. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, право власності ОСОБА_1 на гараж зареєстровано 01 грудня 2016 року державним реєстратором Гаспарян Г. А., Печенізька районна державна адміністрація Харківської області, на підставі рішення Московського районного суду м. Харкова від 18 листопада 2016 року у справі № 643/12493/16-ц. Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, гараж НОМЕР_1 належить ОСОБА_2: 1/2 частини на підставі договору дарування (серія та номер: 917, виданий 13 квітня 2017 року, видавник -приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Малахова Г. І.) та 1/2 частини на підставі договору про поділ майна подружжя (серія та номер: 916, виданий 13 квітня 2017 року, видавник - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Малахова Г. І.).

Таким чином, ОСОБА_1, який набув право власності на спірний гараж на підставі рішення суду від 18 листопада 2016 року, дізнавшись про наявність поданої апеляційної скарги на вказане рішення, щоб уникнути негативних наслідків після ухвалення апеляційним судом рішення у вказаній справі, навмисно відчужує спірний гараж шляхом укладення договору дарування від 13 квітня 2017 року № 917 та договору про поділ майна подружжя від 13 квітня 2017 № 916. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 порушені вимоги частини 2 статті 377 ЦК України, якою передбачено, що розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти. Отже, відсутність у ОСОБА_1 права власності або права користування земельною ділянкою, на якій самочинно збудоване нерухоме майно, а також скасування рішення суду, на підставі якого у ОСОБА_1 виникло право власності на гараж, є підставами для визнання недійсними договору дарування та договору про поділ майна подружжя.

Посилаючись на викладене, Харківська міська рада просила визнати недійсними договір дарування (серія та номер: 917, виданий 13 квітня 2017 року, видавник -приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Малахова Г. І.) та договір про поділ майна подружжя (серія та номер: 916, виданий 13 квітня 2017 року, видавник - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Малахова Г. І.), укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_2; звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 92,9 кв. м на АДРЕСА_1, шляхом знесення самовільно побудованого гаража НОМЕР_1, площею 78,7 кв. м, із приведенням земельної ділянки у придатний для подальшого використання стан.

Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11 квітня 2018 року позов Харківської міської ради задоволено. Визнано недійсними договір дарування (серія та номер: 917, виданий 13 квітня 2017 року, видавник - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Малахова Г. І.) та договір про поділ майна подружжя (серія та номер: 916, виданий 13 квітня 2017 року, видавник - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Малахова Г. І.), укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Звільнено самовільно зайняту земельну ділянку площею 92,9 кв. м на АДРЕСА_1, шляхом знесення самовільно побудованого гаража НОМЕР_1, площею 78,7 кв. м, із приведенням земельної ділянки у придатний для подальшого використання стан. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відсутність у ОСОБА_1 права власності або права користування земельною ділянкою, на якій самочинно збудоване нерухоме майно, а також скасування рішення суду, що стало підставою виникнення права власності у ОСОБА_1 на гараж, є підставами для визнання недійсними договору дарування від 13 квітня 2017 року № 917 та договору про поділ майна подружжя від 13 квітня 2017 року № 916.

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 24 вересня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що Харківською міською радою рішення про надання земельної ділянки в оренду (суборенду), у власність або у користування для будівництва та обслуговування спірної капітальної будівлі - гаража НОМЕР_1, за адресою: АДРЕСА_1, не приймалось, а отже, відповідач здійснив самочинне будівництво на земельній ділянці, яка на теперішній час належить територіальній громаді міста Харкова, в особі Харківської міської ради, та своїми діями порушує право Харківської міської ради на вільне володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 квітня 2018 рокута постанову Апеляційного суду Харківської області від 24 вересня 2018 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що розмір та кадастровий номер земельної ділянки є істотною умовою лише того договору, який передбачає перехід права на земельну ділянку. Такими, зокрема, є договори, за якими до набувача переходить право власності на житлові будинки, будівлі та споруди. Проте договори щодо переходу права власності на частку у праві спільної часткової власності можуть не передбачати переходу права на земельну ділянку, а тому вносити до такого договору відомості про земельну ділянку не обов'язково. Майно, яким він володіє не є об'єктом самочинного будівництва. Правила про зобов'язання знести самочинне будівництво, застосовується лише у разі, коли буде встановлено, що самочинне будівництво неможливо привести у стан, який буде відповідати будівельним нормам та правилам, або особа відмовляється вчинити такі дії. Про передчасність пред'явленого позову, свідчить той факт, що позивачем не вжито всіх заходів реагування на здійснене будівництво, зокрема питання перебудови взагалі не з'ясовано, доказів на підтвердження цього матеріали справи не містять. За вказаних підстав позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні власністю, шляхом знесення самовільного будівництва не підлягають задоволенню. Надаючи оцінку правовідносинам сторін і здійснюючи нічим необґрунтований висновок про його намір порушити публічний порядок, розпорядившись земельною ділянкою під самочинно збудованим гаражем, суд повинен був зважити на те, що спірний гараж виник не "з повітря", а шляхом реконструкції вже існуючих гаражів, які перебували у його користуванні. Суд апеляційної інстанції порушив його право на доступ до правосуддя, розглянувши справу у порядку письмового провадження без виклику сторін.

У лютому 2019 року Харківська міська рада подала до суду відзив на касаційну скаргу у якому зазначено, що самочинне будівництво, що здійснено з численними порушеннями державних будівельних норм, стандартів та правил посягає на встановлений порядок та основні засади регулювання містобудівної діяльності та забезпечення безпеки сторонніх осіб у процесі використання нерухомого майна за цільовим призначенням.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Згідно із частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Судом встановлено, що рішенням Московського районного суду м. Харкова від 18 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, Харківської міської ради, визнано за ОСОБА_1 право власності на гараж НОМЕР_1, загальною площею 78,7 кв. м, що розташований на АДРЕСА_1.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 19 квітня 2017 року апеляційну скаргу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради задоволено.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 18 листопада 2016 року скасоване. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду встановлено, що суд першої інстанції помилився із застосуванням частини 2 статті 328 ЦК України, яка передбачає презумпцію правомірності набуття права власності, оскільки у цьому випадку будівництво гаража є самочинним з огляду на порушення передбаченого законодавством порядку будівництва та відсутності у ОСОБА_1 права користування з цією метою земельною ділянкою, на якій здійснене самочинне будівництво.

Управління містобудування та архітектури Департаменту містобудування, архітектури та Генерального плану Харківської міської ради своїм листом від 30 червня 2017 року № 3562/0/27-17 повідомило, що рішення Харківської міської ради, Виконавчого комітету Харківської міської ради про надання земельної ділянки для будівництва (реконструкції) об'єкта на АДРЕСА_1, не приймалось, графічні матеріали місця розташування земельної ділянки не виконувались.

Із листа Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 11 липня 2017 року № 4518/0/225-17 убачається, що Департаментом не готувалося будь-яких проектів рішень про надання у користування або продаж земельної ділянки на АДРЕСА_1, договори оренди землі не укладалися.

Земельна ділянка на Гвардійців- АДРЕСА_1, на якій розташований самочинно побудований об'єкт - гараж НОМЕР_1, знаходиться у комунальній власності територіальної громади міста Харкова, в особі Харківської міської ради, і розпоряджатися цією земельною ділянкою має право лише територіальна громада м.

Харкова в особі Харківської міської ради.

Вирішення питань, пов'язаних із самочинним будівництвом на території м. Харкова, з метою визначення можливості збереження самочинного будівництва, надання земельних ділянок під самочинно збудовані об'єкти та будівництво яких розпочато самостійно здійснюється відповідно до Порядку вирішення питань, пов'язаних із самочинним будівництвом, затвердженого рішенням 9 сесії Харківської міської ради шостого скликання від 17 серпня 2011 року № 390/11.

Харківською міською радою рішення про надання земельної ділянки в оренду (суборенду), у власність або у користування для будівництва та обслуговування спірної капітальної будівлі - гаража НОМЕР_1, за адресою: АДРЕСА_1, не приймалось.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна право, власності ОСОБА_1 на гараж НОМЕР_1, загальною площею 78,8 кв. м, що розташований на АДРЕСА_1, зареєстровано 01 грудня 2016 року державним реєстратором Гаспарян Г. А., Печенізька районна державна адміністрація Харківської області, на підставі рішення Московського районного суду м. Харкова від 18 листопада 2016 року.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, гараж НОМЕР_1 належить ОСОБА_2: 1/2 частини на підставі договору дарування (серія та номер: 917, виданий 13 квітня 2017 року, видавник - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Малахова Г. І.) та 1/2 частини на підставі договору про поділ майна подружжя (серія та номер: 916, виданий 13 квітня 2017 року, видавник - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Малахова Г. І.).

Нормативно-правове обґрунтування

Правом на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об'єкта нерухомості мають органи державної влади, органи місцевого самоврядування і інспекції державного архітектурно-будівельного контролю.

У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду мають такі особи за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власник (користувач) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (стаття 391 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 376 ЦК Українижитловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Системний аналіз положень статей 376 ЦК України, 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" дає підстави для висновку, що самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці, але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови.

За змістом статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" про самовільне зайняття земельної ділянки свідчить вчинення особою будь-якої дії, спрямованої на фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дії, які відповідно закону є правомірними.

За правилом статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши, що відповідач здійснив самочинне будівництво з порушенням будівельних норм і правил, без належного дозволу на будівництво об'єктів нерухомості та із самовільним зайняттям земельної ділянки, яка знаходиться у комунальній власності територіальної громади м. Харкова, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про задоволення позову, оскільки у ОСОБА_1 відсутні документи, які підтверджують його право власності або право користування земельною ділянкою, на якій здійснено самочинне будівництво, відповідач своїми діями обмежує її законного власника, Харківську міську раду, у праві розпоряджатися земельною ділянкою та використовувати за призначенням.

Отже, обґрунтованим є висновки судів про наявність підстав для звільнення вказаної земельної ділянки і повернення її Харківській міській раді на підставі статті 212 ЗК України, оскільки позивачем надані належні та допустимі докази, які підтверджують факт існування на спірний земельній ділянці самочинно збудованого гаража.

При вирішенні питання про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки дослідженню підлягає, зокрема, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи у користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку, тощо.

Враховуючи, що ОСОБА_1 не вживав необхідних заходів для оформлення свого права землекористування, та беручи до уваги, всі встановлені судами обставини справи, Верховний Суд погоджується з висновками про наявність достатніх правових підстав для звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення самочинного будівництва.

Доводи заявника про те, що розмір та кадастровий номер земельної ділянки є істотною умовою лише того договору, який передбачає перехід права на земельну ділянку, безпідставні, оскільки ґрунтуються на власному тлумаченні норм матеріального права.

Доводи касаційної скарги щодо розгляду апеляційним судом справи у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін є необґрунтованими, з огляду на таке.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно з частиною 4 статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Частинами 5 та 7 статті 279 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.

Таким чином, оскільки справа не віднесена до категорій справ визначених частиною 4 статті 274 ЦПК України, суд за відсутності клопотання учасників справи про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, призначивши справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, діяв у межах наданих йому цивільним процесуальним законом повноважень.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

Доводи касаційної скарги, які значною мірою зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції, не свідчать про неправильне застосування судами норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі; враховуючи правомірний правовий результат вирішення спору судами першої та апеляційної інстанцій, підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Інші доводи касаційної скарги є аналогічними тим доводами, які були викладені в апеляційній скарзі та перевірялися судом апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду цього спору.

Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 квітня 2018 рокута постанову Апеляційного суду Харківської області від 24 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик