Історія справи

Постанова

Іменем України

19 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 761/13656/20

провадження № 61-5949св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Гулейков І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Басараб Наталією Володимирівною, на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 травня 2021 рокуу складі судді Саадулаєва А. І. та постанову Київського апеляційного суду від 25 травня 2022 року у складі колегії суддів: Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, 3 % річних та інфляційних втрат.

Позов обґрунтований тим, що, маючи намір продати належні йому земельні ділянки, він звернувся за допомогою до свого знайомого, а саме ОСОБА_2 , та видав на його ім`я три довіреності, відповідно до яких уповноважив останнього здійснити продаж належних йому земельних ділянок, кадастрові номери: 3222488200:06:004:0093, загальної площею 10,4718 га, 3222488200:06:004:0094, загальною площею 12,0111 га, 3222488200:06:004:0099, загальною площею 1,6039 га, що розташовані у Шпитьківській сільській раді Києво-Святошинського району Київської області.

19 листопада 2012 року відповідач, діючи від його імені, уклав договори купівлі-продажу вищевказаних земельних ділянок, отримавши від покупця грошові кошти у загальному розмірі 13 007 100 грн, що на день вчинення таких угод еквівалентно 1 627 311,40 доларів США.

Після продажу земельних ділянок він неодноразово просив ОСОБА_2 передати йому грошові кошти, які він отримав в рахунок вартості проданих земельних ділянок, але відповідач грошові кошти не передав, повідомляючи його, що повний розрахунок за продані земельні ділянки з ним проведено не було, договори укладено з розстрочкою платежів.

Під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження він дізнався про те, що ОСОБА_2 отримав від покупця грошові кошти за продані земельні ділянки у повному обсязі до укладення договорів купівлі-продажу. Отже, про своє порушене право він дізнався лише 24 січня 2018 року під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, зокрема з копіями договорів купівлі-продажу, у яких відсутні положення про розстрочку платежів і зазначено про повний розрахунок до підписання договорів.

Відповідач, приховавши факт отримання повного розрахунку та отримання грошових коштів, взагалі не має наміру повертати кошти, отримані від продажу земельних ділянок, безпідставно набувши таким чином майно, яке фактично йому не належить.

Просив суд стягнути з відповідача на його користь безпідставно набуті грошові кошти в сумі 13 007 100 грн, 3 % річних у розмірі 2 907 406,70 грн, інфляційні втрати - 19 150 353,33 грн, а також судові витрати.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 27 травня 2021 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 25 травня 2022 року, у позові відмовлено.

Відмовивши у позові, суди виходили з того, що до спірних правовідносин стаття 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не застосовується, оскільки позивач уповноважив відповідача на укладення договорів купівлі-продажу земельних ділянок, а нотаріально посвідчена довіреність на розпорядження спірним майном та укладені договори купівлі-продажу є достатньою та належною підставою набуття майна.

Крім того, суд взяв до уваги нотаріально посвідчену заяву позивача, відповідно до якої ОСОБА_1 повідомив, що відчуження земельних ділянок було його вільним волевиявленням згідно з чинним законодавством України, та стверджував, що не має будь-яких майнових, фінансових, моральних та інших претензій до свого представника - ОСОБА_2 , а також до представника покупця та покупця земельних ділянок.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що суду першої інстанції було надано копію висновку експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні від 15 вересня 2020 року № 12020260020000403, згідно з яким підпис від імені ОСОБА_1 та рукописний запис ініціалів у вищевказаній заяві від 17 травня 2013 року виконаний ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2022 року ОСОБА_1 через адвоката Басараб Н. В. засобами поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 травня 2022 року, просив їх скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року, провадження № 6-3090цс15, постанові Вищого господарського суду України від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15, у постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 752/13032/16-ц, провадження № 61-1582зпв18.

ОСОБА_2 отримав від покупця грошові кошти за продані земельні ділянки у повному обсязі до підписання договорів. Приховуючи факт отримання повного розрахунку та отримання грошових коштів, ОСОБА_2 не має наміру повертати йому грошові кошти, отримані від продажу земельних ділянок, безпідставно набувши таким чином його майно.

Згідно із частиною другою статті 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними. Стаття 625 ЦК України поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань.

Для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося. ОСОБА_2 безпідставно зберігає в себе його грошові кошти. За відсутності доказів про повний розрахунок відповідача з ним судові рішення підлягають скасуванню.

Аргументи інших учасників справи

Відзив відповідача на касаційну скаргу мотивований тим, що позивач намагається ввести суд в оману, у позовній заяві стверджував, що жодних довіреностей не видавав, надалі посилався на те, що видав на ім`я відповідача три довіреності. ОСОБА_1 просив залишити позов без розгляду, потім оскаржував ухвалу в апеляційному та касаційному порядку, що свідчить про зловживанням позивачем процесуальними правами.

У заяві від 17 травня 2013 року у нотаріуса ОСОБА_1. підтвердив, що обізнаний про укладення договорів купівлі-продажу, з їх змістом, що не має будь-яких майнових, фінансових чи інших претензій до свого представника ОСОБА_2 .

Позивач пропустив позовну давність на звернення до суду.

Зазначені позивачем у позовній заяві дані не відповідають дійсності та є спробою захисту від кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 , який на підставі підроблених документів заволодів його земельними ділянками, чим завдав збитків у розмірі 9 539 949 грн.

Посилання позивача на кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 є безпідставним, оскільки його вина у вчиненні злочину не підтверджена вироком.

Нотаріально посвідчена довіреність на розпорядження майном та чинний договір купівлі-продажу землі є достатньою правовою підставою набуття майна. Встановивши наявність у відповідача довіреності на укладення договорів купівлі-продажу, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для застосування статті 1212 ЦК України.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У серпні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

15 листопада 2012 року ОСОБА_1 видав три довіреності на ім`я ОСОБА_2 терміном на три роки, тобто до 15 листопада 2015 року, згідно з якими він уповноважив відповідача управляти, користуватися і розпоряджатися (а також продати, здати в оренду, обміняти, заставляти, змінювати цільове призначення) земельними ділянками: кадастровий номер 3222488200:06:004:0093 загальною площею 10,4718 га, розташованої в Київській області, Києво-Святошинському районі, Шпитьківській сільській раді за цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства; кадастровий номер 3222488200:06:004:0094 загальною площею 12,0111 га, розташованої в Київській області, Києво-Святошинському районі, Шпитьківській сільській раді за цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства; кадастровий номер 3222488200:06:004:0099 загальною площею 1,6039 га, розташованої в Київській області, Києво-Святошинському районі, Шпитьківській сільській раді. Для цього позивачем було надано відповідачу право в тому числі отримувати належні йому, відповідно до договорів грошові кошти. Вказані довіреності посвідчені приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Копейчиковим І. В., під реєстровими номерами 650, 651, 652.

19 листопада 2012 року ОСОБА_2 , діючи від імені позивача, уклав із ОСОБА_3 , від імені якого діяв ОСОБА_4 , договір купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер 3222488200:06:004:0093, загальною площею 10,4718 га, яка розташована в Київській області, Києво-Святошинському районі, Шпитьківській сільській раді, за цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Копійкою Л. П., під реєстровим номером 6350.

Того ж дня відповідач, діючи від імені позивача, уклав із ОСОБА_3 , від імені якого діяв ОСОБА_4 , договір купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер 3222488200:06:004:0099, загальною площею 1,6039 га, яка розташована в Київській області, Києво-Святошинському районі, за цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Копійкою Л. П., під реєстровим номером 6351.

Також 19 листопада 2012 року ОСОБА_2 , діючи від імені позивача, уклав із ОСОБА_3 , від імені якого діяв ОСОБА_4 , договір купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер 3222488200:06:004:0094, загальною площею 12,0111 га, яка розташована в Київській області, Києво-Святошинському районі, Шпитьківській сільській раді, за цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Копійкою Л. П., під реєстровим номером 6352.

У пунктах 7 вищевказаних договорів продаж вказаних земельних ділянок вчинено за 5 655 000,00 грн, 866 100,00 грн та 6 486 000,00 грн відповідно.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За правилами статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 цього Кодексу).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Згідно з частинами першою, третьою статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, третьої статті 244 ЦК України представництво, яке грунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Частина перша статті 1212 ЦК України застосовується, якщо 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Згідно зі статтею 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави дійти висновку, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Отже, норми статті 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов`язань.

Згідно із частиною другою статті 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу). Відповідно до статті 536 ЦК за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

Суди встановили, що 15 листопада 2012 року ОСОБА_1 видав три довіреності на ім`я ОСОБА_2 терміном на три роки, до 15 листопада 2015 року, відповідно до яких він уповноважив відповідача управляти, користуватися і розпоряджатися (а також продати, здати в оренду, обміняти, заставляти, змінювати цільове призначення) земельними ділянками, належними позивачу.

Для цього позивач надав відповідачу право, в тому числі отримувати належні йому, відповідно до договорів грошові кошти. Вказані довіреності посвідчені приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Копейчиковим І. В., реєстрові номери 650, 651, 652.

На підставі вказаних довіреностей 19 листопада 2012 року ОСОБА_2 уклав три договори купівлі-продажу земельних ділянок від імені позивача.

Неотримання довірителем коштів від повіреного за продаж земельних ділянок є підставою заявленого ОСОБА_1 позову.

Встановивши обставини справи, суди попередніх інстанцій правильно визначили предмет доказування у справі, обґрунтовано виходили з того, що права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна. Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача це майно. Норми статті 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов`язань.

Встановивши, що згідно з обставинами справи спір між сторонами виник з договірних правовідносин, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що позивач не довів факт безпідставного набуття або збереження відповідачем переданих третьою особою грошових коштів, а тому немає підстав для задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року, провадження № 6-3090цс15 у постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 752/13032/16-ц, провадження № 61-1582зпв18.

Верховний Суд зазначає, що посилання в касаційній скарзі на постанову Вищого господарського суду України від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15, в якій вирішувалося питання про стягнення сум за статтею 625 ЦК України, нарахованих на суму страхового відшкодування у порядку регресу, не є підставою касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі №2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним та об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути

У постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року, провадження № 6-3090цс15, сформульований правовий висновок, що характерною особливістю кондиційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондиційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Конструкція статті 1212 ЦК, як і загалом норм глави 83 ЦК, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

У постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 752/13032/16-ц, провадження № 61-1582зпв18, зазначено, що набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому вона відпала. Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Вказані заявником постанови Верховного Суду України та Верховного Суду не свідчать про невідповідність судових рішеньу справі, яка переглядається, викладеним у цих постановах висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, оскільки суди правильно вирішили питання про застосування статті 1212 ЦК України до спірних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів та зводяться до помилкового тлумачення заявником норм матеріального права.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Басараб Наталією Володимирівною, залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 травня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак